|
Читайте также: |
Трансикційний попит, або попит чи гроші для операцій (угод) виникає на основі прагнення економічних суб'єктів до постійної наявності у своєму розпорядженні певної суми грошей через необхідність їхнього використання для здійснення платежів за використання необхідних ресурсів або благ. Кількість грошей, необхідних для укладання угод, визначається головним чином рівнем загального грошового доходу, або номінальним ВВП. Для споживача сума необхідних для здійснення операцій грошей залежить від розміру доходу і періодичності його отримання: сума необхідних грошей тим більша, чим більший дохід і чим довготриваліші інтервали між його надходженнями. У підприємця величина касової грошової готівки змінюється паралельно до динаміки його ділової активності, динаміки торгового обороту і тривалості інтервалу між здійсненням платежів та отриманням фірмою доходів. Крім того, можна також сказати, що зростання відсоткової ставки веде до зменшення трансакційного попиту на гроші, оскільки це веде до зростання вартості споживання, але дана залежність є настільки незначною відносно інших факторів, що нею можна нехтувати.
Спекулятивний попит на гроші, або попит на гроші з боку активів виникає тому, що окрім використання грошей для операцій, господарські суб'єкти зберігають гроші як засіб нагромадження вартості, щоб захистити своє багатство від мінливості економічного життя.
При цьому виконання грошима функції засобу нагромадження значно привабливіше при їхньому вкладенні у різноманітні фінансові активи, здатні приносити дохід у вигляді відсотка. Проте фінансові активи володіють не лише перевагами завдяки відсотковому доходу, але й недоліками, які пов'язані з ризиками повного або часткового неповернення вкладених коштів внаслідок різноманітних форс-мажорних обставин. Це спонукає задуматись над тим, скільки заощаджень тримати, припустимо, в тих чи інших цінних паперах, або на депозитах, а скільки - в готівкових грошах. Вибір насамперед залежить від ставки відсотка. Попит на гроші зі сторони активів змінюється обернено пропорційно ставці відсотка: зростання відсоткової ставки послаблює мотивацію до зберігання нагромаджень у готівковій формі і посилює бажання більше коштів вкладати в дохідні активи. Цю залежність можна зобразити графічно (рис. 3.3).
54. Механізм функціонування грошового ринку.
Структура грошового ринку. Грошовий ринок має складний механізм функціонування. На нього застосовуються різноманітні інструменти та методи управління грошовими потоками.
За видами інструментів грошовий ринок складається з двох взаємопов’язаних і доповнюючих один одного, але окремо функціонуючих ринків:
• Ринок позикових капіталів.
• Ринок цінних паперів.
Ринок позикових капіталів. Охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних і юридичних осіб та їх надання у вигляді позик на умовах зворотності, строковості та платності. Отже об’єктом оперування є власне не гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами.
Ринок цінних паперів - охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які оформляються спеціальними документами (цінними паперами), що можуть продаватись, купуватись, погашатись.
Отже, грошовий ринок з притаманою йому системою фінансових посередників (банки, парабанки, фондові біржі) - це те середовище, в якому реалізуються відносини власності, формуються фінансові джерела економічного зростання, концентруються і розподіляються ресурси. Саме ринки цінних паперів і позикових капіталів забезпечують перерозподіл трудових, матеріальних ресурсів між різними галузями економіки, сприяють структурній перебудові суспільного виробництва.
55. Банківська система та грошова пропозиція.
Банківська система - сукупність банківських установ, які функціонують на території даної країни у взаємозв'язку між собою.
Банківська система має два рівні. На першому рівні знаходиться центральний (емісійний) банк. На другому розташовані банки комерційні (депозитні) і спеціалізовані (інвестиційні, ощадні, іпотечні, зовнішньоторговельні та ін).
Банківська система виконує такі основні функції:
· Акумуляція тимчасово вільних коштів;
· Надання вільних коштів у тимчасове розпорядження;
· Створення кредитних грошей;
· Кредитне регулювання;
· Грошова емісія;
· Імітування (випуск) цінних паперів.
Найважливішою ланкою банківської системи є центральний банк.
Центральний банк - Головна ланка банківської системи, яка забезпечує рівновагу грошового ринку; посередник уряду в його позикових і кредитних операціях.
Основні завдання центрального банку:
· Забезпечення стабільності грошового обігу;
· Здійснення державної політики в області кредиту, грошового обігу, розрахунків та валютних відносин.
Основні функції центрального банку:
· Здійснювати емісію грошей та організацію їх обігу;
· Акумулювати і зберігати касові резерви інших кредитних установ;
· Забезпечувати кредитування інших комерційних банків і здійснювати контроль за їх діяльністю.
З метою здійснення своїх функцій центральний банк використовує такі основні інструменти: встановлює норму обов'язкових резервів для комерційних банків (мінімальну частку депозитів, що комерційні банки повинні зберігати у вигляді резервів - безпроцентних вкладів - в центральному банку, проводить операції на відкритому ринку (купівля і продаж державних цінних паперів); встановлює облікову ставку (ставку рефінансування, тобто ставку, за якою центральний банк кредитує комерційні банки).
Центральний банк не може цілком контролювати пропозиції грошей, так як комерційні банки самі визначають величину надлишкових резервів, яка впливає на норму банківських резервів і відповідно на мультиплікатор. Центральний банк не може точно спрогнозувати обсяг кредитів, який буде виданий комерційним банкам. Коефіцієнт депонування визначається зверненням населення та іншими причинами, не завжди пов'язаними з дією центрального банку.
Комерційні банки - кредитні установи універсального типу, які здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахункове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб за допомогою надання послуг і здійсненням операцій.
Здійснювані комерційними банками операції поділяються на активні і пасивні.
Пасивні операції - залучення грошових ресурсів шляхом прийому депозитів, продажу акцій, облігацій та інших цінних паперів.
Активні операції - розміщення грошових ресурсів шляхом надання кредитів, купівлі акцій та цінних паперів.
****** Монетарна теорія розглядає пропозицію грошей як альтернативне відношення до їх попиту. Попит і пропозиція грошей розглядається як дві неподільні і водночас протилежні одна одній грані єдиного економічного механізму, через взаємодію яких формуються функціональні структури грошового ринку. Отже монетарну теорію цікавить найперше специфіка співвідношення між попитом і пропозицією грошей, характер субординації між ними. Ця специфіка містить два протирічливих положення:
- попит на гроші має пристосовуватися до заздалегідь заданої їх пропозиції;
- пропозиція грошей пристосовується до їх попиту.
Зрештою, суть зводиться до того, щоб з'ясувати, яка структурна ланка грошового ринку - попит і чи пропозиція е провідною. Дана проблема має інший аспект. В економічній теорії вже довго точиться дискусія з приводу визначення основних чинників, під впливом яких формується пропозиція грошей. Оскільки грошова емісія здійснюється на інституційних засадах (емітенти - відповідні банківські інституції), то монетаристи вважають, що на відміну від попиту, який визначається внутрішньо економічними процесами, пропозиція грошей є суто екзогенним чинником економічного розвитку. На положенні про екзогенність грошової емісії базується одна з ключових ідей монетаризму з приводу того, що першим поштовхом для зміни кон'юнктури ринку, циклічності його розвитку є спричинені ззовні економічні зміни у пропозиції грошової маси. На цій же підставі дається суто монетаристське визначення інфляційного процесу: вважається, що ціни завжди пасивно йдуть слідом за змінами пропозиції грошей. Отже, пропозиція грошей розглядається монетаристами як суто автономний процес, екзогенний чинник, що не залежить від реальних змін у сферах виробництва та обігу товарів і послуг.
З точки зору кейнсіанства основною відмінністю погляду кейнсіанської теорії на пропозицію грошей є визнання кредитної природи грошової емісії й відповідно - формування пропозиції грошей. З точки зору виробничого процесу базою грошової емісії є зобов'язання підприємств щодо погашення заборгованості з оборотного капіталу - виплат заробітної платні, витрат на сировину, матеріали тощо. Ця заборгованість виникає через наявну розбіжність у часі між поточними витратами виробництва і отриманням доходів від реалізації виробленої продукції. Ці зобов'язання є невід'ємною складовою відтворювального процесу. Вони безпосередньо входять у технологію цього процесу і складають фундамент утворення і пропозицій різноманітних форм кредитних грошей. Отже безпосереднім суб'єктом пропозиції грошей, їхнім фактичним емітентом виступають перш за все виробничі структури. Функції банків у цьому процесі дещо інші. Вони виступають у ролі посередників, які лише надають цим процесам відповідної грошові форми.
Внутрішні боргові зобов'язання держави формуються на іншій кредитній основі. Але й тут можна говорити про об'єктивну базу формування пропозиції грошей. У даному разі не йдеться про економічну оцінку того, наскільки виправданими є ті чи інші боргові зобов'язання держави. Це вже інший аспект проблеми, що розглядається. Тут важливим є інше. Йдеться про констатацію об'єктивної зумовленості емісійного процесу вказаним чинником. Подібну функцію в механізмі формування пропозиції грошей виконують і непогашені зовнішні зобов'язання держави. Мається на увазі дефіцит платіжного балансу, що також можна розглядати як відповідну основу грошової емісії.
56. Основні методи монетарної політики.
Було вироблено методи монетарної політики, які базувались на принципах підзвітності автономного центрального банку суспільству, прозорості його політики і передбачали використання чітко структурованої системи цільових орієнтирів монетарної політики. Поступово у світі сформувалась система монетарного регулювання, в рамках якої, для досягнення основної довготермінової мети монетарної політики офіційно оголошується проміжний цільовий орієнтир (номінальний якір). Функції номінального якоря стабілізація інфляційних очікувань та монетарної влади досягнути певної змінної номінальної мети: динаміки грошової маси (монетарний якір, монетарне таргетування), показника інфляції (інфляційний якір, таргетування інфляції). Ще одним типом номінального якоря є фіксація або прив'язка ціни національної грошової одиниці, вираженої в іноземній грошовій одиниці – таргетування обмінного курсу. У цьому випадку країна приймає номінальний якір іншої країни або групи країн.
57. Грошово-кредитне регулювання економіки.
Монетарна або грошово-кредитна політика є одним з інструментів державного регулювання економіки. Саме на цій політиці держави акцентують свою увагу монетаристи. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження та подолання спаду виробництва.
Мета грошово-кредитної політики — досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей (експансивна), а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження (рестрикційна).
Головним суб'єктом монетарної політики держави є Центральний банк, який здійснює грошову емісію та регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків.
У своїй політиці НБУ застосовує такі методи: операції на відкритому ринку; зміна рівня мінімальної резервної норми; визначення рівня облікової ставки.
Операції на відкритому ринку – найбільш важливий метод з точки зору регулювання пропозиції грошей. Суть цього методу полягає в купівлі-продажу НБ урядових цінних паперів на відкритому ринку. В процесі купівлі-продажу цих паперів НБ вступає у відносини з комерційними банками,не фінансовими фірмами і населенням. Купуючи або продаючи урядові цінні папери, НБ здатний збільшувати або зменшувати резерви в банківській системі і таким чином впливати на пропозицію грошей.
Отже, НБ здатний продавати урядові цінні папери і завдяки цьому безпосередньо впливати на пропозицію грошей.
Змінюючи мінімальну обов’язкову резервну норму, НБ також може впливати на кредитні можливості комерційних банків. Збільшення норми резерву призведе до скорочення грошової пропозиції і підвищення відсоткової ставки. Гроші стають,,дорогими ’’, що означає деструктивну політику. І навпаки, знижуючи резервну норму, НБ здійснює експансіоністську, тобто політику,, д дешевих ‘’ грошей.
58. Модель IS – LM як імітація одночасної рівноваги на товарному і грошовому ринках.
Проблема загальної рівноваги на ринку товарів і ринку грошей проаналізована англійським економістом Джоном Хіксом в його праці «Вартість і капітал» (1939 р.). Як інструмент аналізу рівноваги Хікс запропонував модель IS—LM. IS означає «інвестиції — заощадження»; LM— «ліквідність — гроші» (L — попит на гроші; М— пропозиція грошей).
У розробці моделі, що об'єднала реальний і грошовий сектори економіки, також брав участь американець Елвін Хансен, і тому її називають моделлю Хікса—Хансена.
Перша частина моделі покликана відобразити умову рівноваги на ринку товарів, друга — на ринку грошей. Умовою рівноваги на ринку товарів служить рівність інвестицій і заощаджень; на грошовому ринку — рівність між попитом на гроші і їх пропозицією (грошовою масою).
Зміни на ринку товарів викликають певні зрушення на ринку грошей і навпаки. Згідно Хіксу рівновага на обох ринках визначається одночасно нормою відсотка і рівнем доходу, інакше кажучи, обидва ринки визначають одночасно рівень рівноважного доходу і рівноважний рівень норми відсотка.
Модель декілька спрощує картину: передбачається незмінність цін, короткий період, рівність заощаджень і інвестицій, попит на гроші відповідає їх пропозиції.
Рівновага на кожному з двох ринків — ринку товарів і ринку грошей — встановлюється не автономно, а взаємозв’язана. Зміни на одному з ринків незмінно спричиняють за собою відповідні зрушення на іншому.
Вивід з моделі такий: якщо зменшується пропозиція грошей, то умови кредиту посилюються, процентна ставка підвищується. В результаті попит на гроші декілька знизиться. Частина грошей буде використана на придбання вигідніших активів. Рівновага попиту на гроші і їх пропозиції порушиться, потім встановиться в новій крапці. Процентна ставка тут буде нижча, а грошей у сфері звернення — менше. У цих умовах центральний банк скоректує свою політику: пропозиція грошей зросте, процентна ставка знизиться, тобто процес піде як би у зворотному напрямі.
59. Модель IS – LM як аналітичний засіб макроекономічної політики.
60.Обгрунтування кривих IS та LM, їх рівняння.
Крива IS показує співвідношення між процентною ставкою (R) і рівнем доходу (Y), який визначається кейнсіанским рівнянням: S = I. Заощадження (S) і інвестиції (I) залежать від рівня доходів і процентної ставки.
Крива IS відображає рівновагу на ринку товарів. Інвестиції знаходяться в зворотній залежності від норми відсотка. Наприклад, при низькій нормі відсотка інвестиції будуть рости. Відповідно збільшиться дохід (Y) і декілька виростуть заощадження (S), а норма відсотка знизиться, щоб стимулювати перетворення S в I.
Крива LM виражає рівновагу попиту і пропозиції грошей (при даному рівні цін) на грошовому ринку. Попит на гроші росте у міру збільшення доходу (Y), але при цьому підвищується процентна ставка (R). Гроші дорожчають, «підштовхує» зростаючий попит на них. Зростання процентної ставки покликане міряти цей попит. Зміна норми відсотка сприяє досягненню деякої рівноваги між попитом на гроші і їх пропозицією. Якщо норма відсотка встановлюється на дуже високому рівні, власники грошей вважають за краще набувати цінних паперів. Це «загинає» криву LM вгору. Норма відсотка падає, поступово знов відновлюється рівновага.
61. Взаємозв’язок використовуваного доходу і споживання.
Функція споживання розкриває взаємозв’язок між величиною видатків на споживання та обсягом використовуваного особистого доходу. Це поняття, що запроваджено Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що існує стабільний емпіричний взаємозв’язок між споживанням та доходом.
Зв’язок між споживанням та доходом називають функцією споживання.
Крива графіка на рис. 17.6, що проходить через точки А, B, C, …, G, є функцією споживання. Для кожного розміру національного доходу визначається розмір споживання С домогосподарства. Споживання зростає разом із збільшенням національного доходу.
У точці А споживання перевищує розмір національного доходу, у точці В воно точно відповідає обсягу національного доходу, а починаючи з точки С споживання становить частину національного доходу.
Рис. 17.6. Функція споживання
Зміни у споживанні, які спричиняються змінами в доході, називають граничною схильністю до споживання (ГСС).
Гранична схильність до споживання — це величина додаткового споживання, що його спричиняє одна додаткова гривня доходу.
Схильність до споживання означає бажаний рівень споживання. Отже, ГСС — це додаткове споживання, що виникає з додаткової гривні доходу. Це визначення можна записати так:
Гранична схильність до споживання коливається в межах від 0 до 1.
Розглянемо загальну спрямованість національного споживання. По-перше, споживання важливе, тому що воно є головним компонентом сукупних видатків. По-друге, те, що не споживається, — заощаджується. У системі розширеного економічного відтворення споживанню належить надзвичайно велика роль.
Практика показує, що в цілому споживачі визначають свій обсяг споживання з огляду на поточний дохід і на дохід у тривалій перспективі. Поточний дохід характеризує тісний зв’язок споживання з поточним використанням доходу. Дохід у тривалій перспективі слугує людям для обґрунтування своїх споживчих видатків не тільки через поточний дохід, а й через довгострокові тенденції доходу.
62. Чинники споживання і заощадження не пов’язані з доходом.
Спостереження показують, що раціональні споживачі визначають обсяг споживання з огляду не лише на свій поточний використовуваний дохід, а й інші чинники. Ці чинники заохочують домогосподарства споживати менше або більше за кожного можливого рівня доходу. Дія цих чинників переміщує функції споживання і заощадження. До таких чинників передовсім належить дохід у тривалій перспективі, або майбутній сподіваний дохід. Якщо, наприклад, споживачі сподіваються мати гарантовану високооплачувану роботу в майбутньому, то вони зазвичай збільшують споживання відповідно до змін доходу. З іншого боку, якщо зміни в доході лише тимчасові (одноразова премія, виграш у лотерею), то значну частину приросту доходу далекоглядні споживачі заощаджуватимуть.
Наприклад, якщо людина виграла 50 000 грн у лотерею, вона не використає відразу всі ці гроші за рік. Натомість додатковий дохід скоріше за все буде розподілено на всю решту років життя. Більшість людей прагнуть підтримувати однаковий рівень споживання упродовж усього свого життя. Доходи ж зменшуються з виходом на пенсію. Тому споживачі, як правило, заощаджують у молодшому віці, щоб забезпечити більш-менш пристойний обсяг споживання у старшому. Завдяки заощадженням раціональні споживачі нагромаджують майно, або багатство, що дає змогу вирівнювати споживання протягом життя. Заощаджуючи, особа резервує свій поточний дохід для споживання у майбутньому. Якщо ж особа отримала у спадщину значний обсяг майна, можливості її споживання розширюються. Більше багатство веде до більшого споживання, що називають ефектом майна, або ефектам багатства. Збільшення багатства перемішує функцію споживання вгору.
Зменшення багатства домогосподарств скорочує обсяг видатків на споживання. Наприклад, фактична втрата вкладниками заощаджень у банківській системі внаслідок їх знецінення у роки гіперінфляції в Україні помітно знизила рівень споживання значної кількості домогосподарств. Однак здебільшого величина їхнього багатства змінюється з року в рік повільно і тому звичайно не викликає значних переміщень функцій споживання і заощадження. У сучасному суспільстві існують й інші чинники, які заохочують домогосподарства споживати менше або більше за кожного можливого рівня використовуваного доходу. На обсяг споживання впливають сподівання, можливість переміщення майбутнього доходу для поточного споживання, оподаткування, процентні ставки тощо. Сподівання споживачів, пов'язані з майбутніми цінами, грошовими доходами та наявністю товарів, можуть суттєво вплинути на поточні видатки й заощадження. Наприклад, очікування зростання цін та нестача товарів ведуть до збільшення поточних видатків на споживання і до зменшення заощаджень.
Споживачі можуть істотно розширювати свій обсяг споживання у поточному періоді, переміщуючи в цей період за допомогою позики свої майбутні доходи. Ці споживачі купують товари і послуги на виплату. Можливість отримувати позику означає, що поточне споживання перевищує поточний дохід. По суті, коли споживач бере позику, він споживає сьогодні частину свого майбутнього доходу. Проте для багатьох людей отримання позики неможливе. Якщо споживач не може отримати позики, то обсяг його поточного споживання не може перепитувати його поточний дохід. Неможливість для споживача перемістити свій майбутній дохід для розширення поточного споживання називають позичковим, або ліквідним обмеженням. У перехідній економіці позичкове обмеження існує для більшості громадян, і можливість переміщення доходів незначна.
Зміни в оподаткуванні позначаються і на споживанні, і на заощадженні. Податки виплачуються частково за рахунок споживання і частково за рахунок заощаджень. Отже, підвищення податків зменшуватиме і споживання, і заощадження, а функції споживання і заощадження перемішуватимуться донизу. І навпаки, дохід, отриманий від зменшення податків, частково споживатиметься, а частково заощаджуватиметься домогосподарствами. Тому зниження податків перемішуватиме вгору і функцію споживання, і функцію заощадження. Але тут потрібне певне уточнення. Сьогодні економісти вважають, що тимчасові зміни у податках — їхнє підвищення або зниження — мало впливають на обсяг споживання. Для того, щоб зміни у податках помітно вплинули на споживання, вони мають бути тривалими.
У макроекономіці точиться гостра полеміка навколо питання, чи впливає зростання державного боргу на обсяг споживання. До нього існує два підходи — традиційний і рікардівський. Згідно з традиційним поглядом, зниження податків, яке уряд фінансує збільшенням запозичень (випуском державних цінних паперів, тобто зростанням державного боргу), збільшуватиме споживчі видатки. Відповідно до рікардівського погляду передбачливий споживач розуміє, що держанні запозичення сьогодні означають підвищення податків у майбутньому (для обслуговування державного боргу). Зниження податків, яке фінансують зростанням державного боргу, не зменшує тягаря оподаткування — він просто перемішується в часі. Тому, за рікардівським підходом, така політика зниження податків не стимулює збільшення видатків споживачів. Тепер повернімося до аналізу функцій споживання і заощадження. Якщо зміна у споживанні спричинена змінами у використовуваному доході, її називають зміною величини споживання. Цю зміну показують як переміщення від однієї точки до іншої по стабільній функції споживання, наприклад, із точки а у точку Ь на функції споживання С, (рис. 4.4).
Якщо обсяг споживання змінився внаслідок дії чинників, не пов'язаних із використовуваним доходом, то маємо справу зі зміною споживання. її показують як переміщення вгору або вниз функції споживання (наприклад, із положення С1 у С2 або С3 на рис. 4.4).) Зміни в одному або кількох чинниках, що не пов'язані з доходом. перемішують і функцію заощадження. При цьому функції споживання і заощадження перемішуються у протилежних напрямках. Якщо домогосподарства споживають більше за даного використовуваного доходу, то вони заощаджують менше. Графічно це виражається у тому, що переміщення функції споживання вгору тягне за собою переміщення функції заощадження до низу. Лише підвищення податків переміщує вниз як функцію споживання, так і функцію заощадження.
Більшість економістів уважають, що функції споживання і заощадження є здебільшого стабільними. Ця стабільність передовсім зумовлюється тим, що на рішення домогосподарств щодо споживання і заощадження помітно впливають звичаї і традиції. Крім того, не пов'язані з доходом чинники досить численні, і зміни в них нерідко діють у протилежних напрямках, а отже, вони нейтралізують один одного.
63. Взаємозв’язок використовуваного доходу і заощадження.
Заощадження та його функції. Заощадження — це частина доходу, що не споживається. Отже, заощадження З дорівнюють національному доходу НД мінус споживання С: З = НД – С.
Заощадження здійснюють домогосподарства, підприємства, організації та держава. У ринковій економіці основними об’єктами заощадження є домогосподарства і підприємства.
Національні заощадження і норма заощаджень. Економічні дослідження показують, що дохід є визначальним компонентом не тільки споживання, а й заощадження. Багаті заощаджують більше ніж бідні не тільки в абсолютних цифрах, а також як процент від доходу. Часто найбідніші витрачають більше ніж заробляють. Тому, як правило, замість заощадження зростають борги.
Розглянемо функцію заощадження та граничну схильність до заощадження. Функція заощадження показує зв’язок між розміром заощадження та доходом.
Гранична схильність до заощадження (ГСЗ) визначається як частка кожної додаткової гривні доходу, що йде на додаткове заощадження, тобто
Сума видатків з національного доходу на споживання плюс сума використання національного доходу на заощадження повинні дорівнювати обсягу національного доходу країни. Правда, в реальній дійсності така рівність досягається не завжди. Але за теорією слід виходити з того, що національний дохід дорівнює сумі споживання й заощадження:
НД = С + З.
Якщо ГСС дорівнює 0,80, то ГСЗ має дорівнювати 0,20. Сума ГСС та ГСЗ повинна обов’язково дорівнювати одиниці. Отже, ГСЗ = 1 – ГСС.
Заощадження є вартісним показником інвестицій і нагромадження капіталу. Поняття інвестицій застосовують, щоб позначити збільшення запасу матеріальних капітальних благ. Відповідно інвестиції мають місце тоді, коли є заощадження і коли за їх рахунок створюється реальний капітал.
Отже, між заощадженнями та інвестиціями існує прямий зв’язок. Його можна розглядати, приміром, на рівні корпорації і в масштабі суспільного відтворення. В останньому разі визнають національні заощадження і норму національних заощаджень.
Дамо визначення цих категорій економічного відтворення з погляду національного доходу. Національні заощадження — це та частина національного доходу, яка не використовується на споживання, тому що має бути спрямована на нагромадження капіталу і багатства країни. Це — чисті заощадження і чисті нагромадження.
Норма національного заощадження (ННЗ), визначається за формулою:
де З — обсяги заощадження національного доходу, наприклад, за рік.
Заощадження, здійснювані за рахунок національного доходу називаються чистими заощадженнями.
Оптимальною нормою національного заощадження вважається 20—25%. Між нормою національного заощадження, інвестиціями і темпами економічного зростання існує тісний взаємозв’язок. Тому кожна країна особливу увагу звертає на стимулювання схильності населення, домогосподарств, підприємств до заощадження.
64. Споживання як функція після податкового доходу.
Якби споживчі витрати дорівнювали післяподатковому доходу, то графік функції споживання збігся б із бісектрисою. Перетин лінії 45° і графіка споживання у точці А означає рівень нульового заощадження (рис. 5.2). Знак "-" означає від'ємне заощадження, оскільки витрати перевищують доходи, а знак "+" — додатне заощадження, тому що доходи перевищують витрати.
65. Середня та гранична схильність до споживання, їх суть і зміст.
Споживання – це повний обсяг товарів та послуг, куплених і спожитих домогосподарствами впродовж певного періоду. Розрізняють середню та граничну схильність д споживання.
Середня схильність до споживання (ССС) – це виражена у відсотках частка доходу в особистому розпорядженні, яка витрачається на споживання. Позначається АРС,, і означає психологічну схильність людей купувати споживчі товари. АРС=споживання/дохід=С/Уd. Іншими словами, середня схильність до споживання визначається часткою споживання в доході після оподаткування.
Дата добавления: 2015-12-01; просмотров: 26 | Нарушение авторских прав