|
Читайте также: |
Соціальна допомога надається також за рахунок асигнувань з державного та місцевих бюджетів. Нині діють такі форми соціальної допомоги:
--- надання грошової допомоги і пільг сім'ям, що виховують дітей;
--- надання натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам (забезпечення безплатними обідами, одягом і паливом, пільгами щодо оплати транспорту, житла тощо);
--- обслуговування пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян у будинках-інтернатах, територіальних центрах соціального обслуговування пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян, відділеннями соціальної допомоги вдома.
Поширеним видом грошової допомоги студентській молоді є виплата стипендій.
35.Класична теорія ринку праці.
За класичною теорією ринку праці точка перетину попиту та пропозиції показує рівновагу на ринку праці, за якої встановлюється рівноважна заробітна плата We при рівноважній кількості робочої сили LЈ. Зростання пропозиції робочої сили при незмінному попиті викличе зниження заробітної плати. Збільшення попиту на робочу силу при незмінній пропозиції зумовить зростання заробітної плати. За класичною теорією проблеми безробіття та встановлення рівноваги досягаються через механізми ринкового саморегулювання. Держава у цей процес не втручається.
36. Державна політика зайнятості.
Політика зайнятості — сукупність заходів прямого і непрямого впливу на соціально-економічний розвиток суспільства загалом і кожного з його членів зокрема. Вона має декілька рівнів: державний, регіональний і локальний.
Державне регулювання здійснюється мережею спеціальних державних установ для підтримання прийнятного рівня зайнятості, підвищення мобільності робочої сили, створення нових робочих місць.
На сьогоднішній час можливо виділити три основні моделі державної політики зайнятості.
Європейська модель — це скорочення числа зайнятих при підвищенні продуктивності праці і, як наслідок, зростання доходу. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для великої кількості безробітних.
Скандинавська модель — це забезпечення зайнятості практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місць в державному секторі з середніми умовами оплати праці. Така політика розрахована в основному на державні кошти, при дефіциті яких наступає спад виробництва, що спричиняє звільнення.
Американська модель орієнтується на утворення робочих місць, які не потребують високої продуктивності, для значної частини економічно активного населення. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами.
Основними напрямками сучасної державної політики зайнятості населення є:
– збереження наявних та створення нових високопродуктивних робочих місць;
– формування професійно-кваліфікаційного складу робочої сили відповідно до потреб ринку праці;
– забезпечення активної участі у міжнародному розподілі праці;
– створення умов для розвитку самозайнятості населення та підприємницької ініціативи, поширення вторинної зайнятості працездатного населення;
– створення правової основи соціально-трудових відносин на селі, що виникають внаслідок розпаювання та передачі землі у приватну власність;
– підтримка регіонів, у яких склалася критична ситуація на ринку праці, шляхом створення механізму сприяння розвитку колишніх депресивних територій;
– сприяння працевлаштуванню не конкурентоздатних на ринку праці верств населення (осіб з обмеженими фізичними можливостями, молоді, жінок, осіб, які звільняються з місць позбавлення волі або примусового лікування) і створення надійного економічного механізму забезпечення їх зайнятості;
– забезпечення роботою працездатних осіб із сімей з дітьми;
– розвиток громадських робіт, що оплачуються за рахунок бюджетів.
37. Кейнсіанська теорія ринку праці.
За кейнсіанською теорією ринку праці зростання зайнятості здійснюється зменшенням заробітної плати. За Кейнсом у ринковій економіці відсутні механізми, які гарантують повну зайнятість населення.
Для досягнення рівноваги на ринку праці потрібно, щоб держава систематично втручалась в економіку. Держава повинна підвищувати сукупний попит, збільшуючи державні витрати або зменшуючи податки. Кейнсіанське трактування рівноваги на ринку праці характеризує тільки короткостроковий період. Дослідження та економічна практика свідчать, що втручання держави у ринок праці призводить до інфляції.
За сучасної економіки заробітна плата більшості працівників набагато перевищує встановлений законом мінімум. Отже, не мінімальна заробітна плата є основною причиною, яка викликає безробіття. Прийняття законів про мінімальний рівень оплати праці захищає передусім інтереси недосвідчених, малокваліфікованих працівників, підлітків.
Причиною існування безробіття є здійснення теорії ефективної (стимулюючої) заробітної плати.
Ефективна заробітна плата — це заробітна плата, яка перевищує рівноважний рівень і стимулює працівників до більш продуктивної праці. Фірмам вигідно підтримувати завищену заробітну плату навіть за наявності надлишку пропозиції робочої сили.
Встановлення мінімальної заробітної плати і діяльність профспілок не дозволяють фірмам знижувати доходи працівників навіть за наявності надлишку робочої сили. За теорією ефективної заробітної плати немає потреби впливати на фірму подібним чином, оскільки для неї може бути вигідним встановлення заробітної плати, яка перевищує рівноважний рівень.
Існує кілька варіантів теорії ефективної заробітної плати.
1. Вплив доходів працівника на його здоров'я. Чим більше грошей одержує працівник, тим повноцінніше його харчування, міцніше здоров'я і вища продуктивність праці.
2. Вплив ефективної заробітної плати на плинність робочої сили. Чим більше фірма платить працівникам, тим рідше вони її залишають.
3. Вплив заробітної плати на старанність працівників.
4. Від величини заробітної плати залежить якість праці персоналу фірми.
38. Висновки кривої Філіпса для політики зайнятості.
Залежність між інфляцією та безробіттям у короткостроковому періоді називають кривою Філіпса (рис. 10.3).
За кривою Філіпса рівень інфляції залежить від трьох чинників:
1) очікуваної інфляції (передбачуваної);
2) циклічного безробіття;
3) шокових змін пропозиції.
Рівняння залежності має такий вигляд:
Інфляція = передбачувана інфляція - β χ циклічне безробіття + + шоки пропозиції, де β — параметр, який показує, наскільки сильно інфляція реагує на динаміку циклічного безробіття: β > 0.
Рис 10 3 Крива Філіпса у короткостроковому періоді
Причини існування кривої Філіпса такі.
1. Незбалансованість ринку праці. Ринки праці відрізняються один від одного структурою зайнятості та географічне. Отже, із зростанням економіки не можна досягти одночасно повної зайнятості на кожному окремому ринку праці:
1) для перекваліфікації працівників потрібен час і кошти, тобто структурні зміни здійснюються повільно;
2) існують штучні обмеження на можливість вільного переміщення працівників;
3) існує дискримінація за расовими та етнічними ознаками, за статтю та віковими групами;
4) існують квоти на одержання ліцензій та профспілкові обмеження.
2. Панування на ринку. Профспілки та великий бізнес володіють значною монопольною або ринковою владою для підвищення цін та заробітної плати.
Статистичні дані і досвід багатьох країн світу дедалі більше свідчать про відсутність явного зв'язку між темпами інфляції та рівнем безробіття. Спостерігається одночасне зростання інфляції та безробіття, тобто стагфляція. За стагфляції крива Філіпса зміщується праворуч у бік збільшення безробіття.
Мілтон Фрідмен та Едмунд Фелпс у своїх працях стверджують, що знаряддя грошово-кредитної політики дають змогу домогтися
комбінації рівнів інфляції та безробіття тільки на короткостроковий проміжок часу. У довгостроковому періоді зв'язок між темпами інфляції та рівнем безробіття відсутній.
Незалежно від темпів зростання цін рівень безробіття прямує до свого природного рівня. У результаті довгострокова крива Філіпса має вигляд вертикальної прямої (рис. 10.4).
Рис 10 4 Довгострокова крива Філіпса
Кейнсіанці пояснюють зміщення кривої Філіпса серією шоків пропозиції, або цінових шоків. Класики говорять про альтернативне зростання інфляції та безробіття і про те, що зміщення кривої є тимчасовим. М. Фрідмен пояснював криву Філіпса, виходячи з гіпотези природного рівня безробіття. Наслідком цього трактування стали дві теорії: адаптивних очікувань та раціональних очікувань.
39. Крива Лоренца, як графічна модель фактичного розподілу доходів.
Для визначення ступеня нерівності доходів у макроекономічній науці використовують кілька понять, одне з яких крива Лоренца.
Крива Лоренца – графік, в якому по горизонтальній осі відкладені процент населення від найбідніших верств до найбагатших, а по вертикальній – процент одержуваного ними доходу. Дана крива характеризує ступінь рівності (нерівності) в розподілі доходу. Чим більше відхилення кривої Лоренца від бісектриси, тим більша нерівність у розподілі доходів країни.
Крива Лоренца - це графічне зображення функції розподілу. Вона була запропонована американським економістом Максом Отто Лоренцом в 1905 році як показник нерівності в доходах населення. У такому поданні воно є зображення функції розподілу, в якому кумулюються частки чисельності та доходів населення. У прямокутній системі координат крива Лоренца є опуклою вниз і проходить під діагоналлю одиничного квадрата, розташованого в I координатної чверті.
Кожна точка на кривій Лоренца відповідає твердженням на зразок «20 найбідніших відсотків населення отримують всього 7% доходу». У разі рівного розподілу кожна група населення має дохід, пропорційний своєї чисельності. Такий випадок описується кривою рівності,що є прямий, що з'єднує початок координат і точку (1; 1). У разі повного нерівності (коли лише один член суспільства має дохід) крива спочатку «прилипає» до осі абсцис, а потім з точки (1; 0) «злітає» до точки (1; 1). Крива Лоренца укладена між кривими рівності та нерівності.
Криві Лоренца застосовують для розподілів не тільки доходів, але і майна домогосподарств, часткою ринку для фірм у галузі, природних ресурсів по державах. Зустріти криву Лоренца можна і за межами економічної науки.
40. Державна система соціального захисту населення.
Соціальна політика — це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів управління, направлених на захист населення від безробіття, підвищення цін, знецінювання трудових заощаджень та інше. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який дозволяє забезпечити людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідним для підтримання здоров'я, власного добробуту й добробуту сім'ї, право на соціальне забезпечення в разі безробіття, хвороби, каліцтва, овдовіння, старості та інших випадків втрати засобів до існування з незалежних від людей причин.
Рівень доходів членів суспільства є важливим показником їх добробуту, оскільки визначає можливості матеріального й духовного життя індивіда: відпочинку, отримання освіти, підтримання здоров'я, задоволення нагальних потреб. Основними факторами, що безпосередньо впливають на величину доходів населення є: розмір заробітної плати, динаміка роздрібних цін, ступінь насичення споживчого ринку товарами та інші.
Суттєвий вплив на формування доходів населення справляють виплати за програмами державної допомоги. За рахунок цих джерел здійснюється пенсійне забезпечення, утримання тимчасово непрацездатних громадян, виплачується різного виду допомога (на догляд за дітьми, медичне обслуговування, малозабезпеченим сім'ям на дітей, по безробіттю).
Соціальний захист включає в себе систему заходів, які захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації не тільки внаслідок безробіття, а у випадку втрати чи різкого скорочення доходів, хвороби, народження дитини, виробничої травми, інвалідності, похилого віку тощо.
Витрати на соціальний захист залежать від можливостей економіки. В країнах з ринковою економікою склалася троїста система фінансування соціальних програм, суб'єктами якої виступають держава, роботодавці та одержувач соціальних виплат. Вирішення питання про фінансування соціальних програм виявляється надзвичайно важливим з точки зору рівня заробітної плати, тому що дає змогу приєднувати до неї кошти, які витрачаються централізовано із суспільних фондів споживання.
Державний соціальний захзист, в свою чергу, може здійснюватися двома шляхами: через соціальне страхування та соціальну допомогу. Найбільш масштабна частина - це державне соціальне страхування. Переважна частка виплат іде на пенсії за віком, інвалідністю, у випадку смерті годувальника, на медичну допомогу. Однак соціальні виплати компенсують лише частину загального фонду засобів життя.
Державна соціальна допомога також здійснюється двома шляхами: програми допомоги в грошовій формі; допомога в натуральній формі, тобто у вигляді продовольчих талонів, шкільних сніданків та обідів, продовольчих товарів людям похилого віку, медичного обслуговування житлової допомоги, позичок студентам тощо.
За умов інфляції очевидним є різке зниження рівня життя осіб з фіксованими доходами: викладачів, лікарів, студентів, пенсіонерів тощо. В такому випадку держава використовує тимчасові заходи або запроваджує окремі елементи системи соціального захисту. До тимчасових заходів належать закони та постанови про компенсацію та індексацію доходів населення.
Компенсація передбачає передачу державних дотацій на збиткову продукцію від виробника споживачу у разі збільшення цін на цю продукцію. Система компенсацій базується таким чином, щоб, з одного боку, захити соціально вразливі верстви населення, а з іншого - прив'язати компенсаційні виплати до трудового вкладу кожного члена суспільства.
Для розрахунку життєвого рівня населення в світовій практиці використовується показник індексу вартості життя.
41. Бідність та прожитковий мінімум.
Сукупні доходи суспільства в цілому і кожного з його членів справедливо оцінюються як показники економічного добробуту. Отримувані населенням доходи складають базу певного рівня життя.
Рівень життя визначається на основі оцінки кількості і якості спожитих життєвих благ (матеріальних і духовних). Він оцінюється як забезпеченістю населення життєвими благами, так і ступенем задоволення потреб людей у певних благах.
Склад життєвих благ дуже різноманітний. Поряд з доходами населення рівень життя визначають умови життєдіяльності, під впливом яких складається певний спосіб і стиль життя, оцінюється його якість.
Система показників рівня життя, яка рекомендована ООН, включає широке коло характерних умов життя. Виділяють 12 груп показників:
1. Народжуваність, смертність та інші демографічні характеристики населення.
2. Санітарно-гігієнічні умови життя.
3. Споживання продовольчих товарів.
4. Житлові умови.
5. Освіта і культура.
6. Умови праці і зайнятість.
7. Доходи і витрати населення.
8. Вартість життя і споживчі ціни.
9. Транспортні засоби.
10. Організація відпочинку.
11. Соціальне забезпечення.
12. Свобода людини.
При оцінці рівня життя використовуються показники річного споживання продуктів харчування, одягу, взуття в розрахунку на людину і сім'ю, забезпеченість житловою площею, меблями, товарами довготривалого користування, предметами культурно-побутового призначення. Окрім цього, використовуються показники, які характеризують забезпеченість населення школами, дитячими садками, рівнем медичного обслуговування, пунктами побутового обслуговування, пральнями, перукарнями, банями, їдальнями тощо.
Відповідна повинна бути і структура харчування, наприклад, хліба і картоплі рекомендується споживати приблизно 80 кг в рік у розрахунку на одну людину, овочів - 150 кг, фруктів -70-80 кг, м'яса - 60-70 кг.
Проте значна частина населення при переході до ринкової економіки не може дотримуватися цих норм і проживає на рівні малозабезпеченості. Іще у 80-х роках ми вперше зіткнулися з наявністю бідності.
Бідність, малозабезпеченість має декілька рівнів і характеризується такими показниками: 1) прожитковим мінімумом, 2) гарантованим прожитковим мінімумом, 3) мінімальним споживчим бюджетом.
Розрізняють прожитковий мінімум фізіологічний і соціальний. Перший розрахований на задоволення тільки головних найелементарніших потреб в товарах і послугах. Другий, окрім мінімальних норм задоволення фізичних потреб, включає витрати на мінімальні духовні і соціальні запити. Соціально-фізіологічний мінімум - нижня межа малозабезпеченості (бідності).
Гарантований прожитковий мінімум - це офіційно затверджений рівень мінімальної заробітної плати, пенсії, допомоги. Він не може бути нижчим за фізіологічний прожитковий мінімум і не може перевищувати вартісну величину мінімального споживчого бюджету.
Мінімальний споживчий бюджет як верхня межа бідності виражає в грошовій і натуральній формах той обсяг споживання життєвих благ, що мінімально достатній для фізіологічного і розумового розвитку людини. Він визначається суспільством як необхідний для збереження більш-менш допустимого рівня життя.
Розрахований прожитковий мінімум забезпечує можливість придбання найнеобхідніших товарів та одержання послуг (200 видів товарів). Розраховується також оптимальний (раціональний) споживчий бюджет. Він відображає ту величину і структуру споживання матеріальних і духовних благ, які забезпечують найповніше й розумне задоволення потреб людини за даного рівня розвитку продуктивних сил.
*** Прожитковий мінімум визначається вартістю так званого споживчого кошика. Останній розраховується виходячи з мінімально припустимих нормативів споживання найважливіших
благ та послуг. Такі нормативи споживання встановлюються, як правило, за фактичною структурою витрат 10 % найменш забезпечених верств населення.
У світовій практиці застосовують нормативний та статистичний методи розрахунку прожиткового мінімуму. Нормативний метод заснований на науково обґрунтованих нормативах мінімального споживання товарів і послуг, необхідних лише для відтворення продуктивних сил. Статистичний метод ґрунтується на даних реального мінімального споживання населенням матеріальних благ.
Прожитковий мінімум доповнюється показниками фізіологічного та соціального мінімуму, які визначають його верхню і нижню межі. Фізіологічний мінімум орієнтований тільки на задоволення фізіологічних потреб людини. Соціальний мінімум, або показник мінімального достатку, крім мінімальних норм задоволення фізіологічних потреб включає також мінімальні духовні та соціальні потреби, отже, задовольняє більш високий рівень потреб сім'ї. Мінімальний споживчий бюджет, який забезпечує основні фізіологічні та соціально-культурні потреби людини на суспільно-необхідному рівні, окреслює верхню межу малозабезпеченості або прожиткового мінімуму. Нижня межа малозабезпеченості означає можливість задоволення лише необхідних фізіологічних потреб (збігається з фізіологічним мінімумом).
Аналізується також співвідношення рівня заробітної плати та прожиткового мінімуму в динаміці. Мінімальна заробітна плата повинна встановлюватись у розмірі не нижче за офіційно визначений прожитковий мінімум. За методикою СЕТ (Європейське економічне товариство) до низькооплачуваних відносяться ті, чия заробітна плата становить 2/3 і нижче від середнього рівня в країні. Мінімальна заробітна плата не повинна бути нижча за офіційно визначений прожитковий мінімум.
Дата добавления: 2015-12-01; просмотров: 54 | Нарушение авторских прав