Відвідування Оуеном школи Оберліна і думки про виховання, висловлені ним у бесіді з останнім

Після мого повернення в Женеву я з професором Пітке відвідав три найбільш знамениті в Швейцарії школи для бідних дітей. Перший наш візит був до школи священика Оберліна. Це була школа, яку вів один із служителів церкви в правовірно-католицькому дусі, але без особливої сектантської вузькості. На­вчання і виховання в цій великій школі, наповненій дітьми бід­них класів, відбувалися за старими методами, але разом із тим було видно, що ця добра людина вкладає у свою справу багато сердечності і багато попрацювала, щоб привести школу в той стан, у якому вона перебувала, коли ми її відвідали у Фресенбурзі. Ця прекрасна людина, поінформована про мою школу і моє підприємство, захотіла дізнатись, як я досяг таких незвичайних результатів. Я пояснив їй, що мій план дуже простий і є результа­том старанного і безпосереднього вивчення людської природи не за книжками, а шляхом спостережень за людиною з перших днів її народження до повної зрілості; таке вивчення людської приро­ди показує, що вона розвивається на помилкових принципах, як про це свідчить уся попередня історія людства. Щоб створити найкращий характер, правильне виховання дитини повинно по­чатися з першого дня її народження, а щоб створити тільки доб­рий характер, систематичне виховання повинно починатися, коли дитині не більше одного року: найкращий характер у дитини з цього моменту вже не може бути створений, оскільки до цього часу чимало тих або інших рис їй уже прищеплено.

Починаючи з одного року, жодна дитина не повинна вихову­ватись ізольовано; кожну дитину слід віддати до першого відді­лення школи для дітей віком від одного до трьох років, де зага­льна кількість дітей повинна бути приблизно від тридцяти до п'ятдесяти. Для нагляду за такою групою достатньо однієї відпо­відно підготовленої жінки, тим часом як тепер одного або двох дітей віддають під нагляд молодої особи, зовсім не обізнаної в питаннях людської природи.

У цьому першому відділенні дитячої школи легко створюва­ти основи раціонального характеру, пильно стежачи за вироб­ленням у дітей належних звичок, манер, нахилів і за їхньою по­ведінкою у стосунках між собою. Щодо останнього, то з момен­ту вступу їх до школи їм прищеплюють одне правило, щоб вони намагались робити один одного по можливості щасливішими.

Не слід дивуватися з того, як швидко й ефективно вони засвою­ють це правило, якщо тільки керівник групи належною мірою проникнутий духом доброти і любові до дітей і якщо він перед тим, як взятися до виконання своїх обов'язків, дістав відповідні інструкції.

Щоб бути належним чином вихованими, діти школи не пови­нні чути від свого вихователя жодного сердитого слова або бачи­ти грубий чи гнівний вираз його обличчя. Інтонація голосу і по­водження з дітьми повинні бути у нього однакові для всіх і сповнені доброти і доброзичливості. В гарну погоду діти повинні перебувати на відкритому повітрі, проводячи там якомога більше часу, залежно від погоди і їхнього здоров'я. Коли вихователь по­мітить, що діти стомлені грою на повітрі, він повинен забрати їх у кімнату і там займатися з ними, показуючи і пояснюючи їм предмети, доступні їхньому розумінню, – і молодий, діяльний і добре підготовлений керівник легко знайде або придумає, чим їх зайняти, показуючи і розповідаючи їм що-небудь для них цікаве. Так до самого сну їх слід займати бесідами та іграми.

У нашій раціональній дитячій школі в Нью-Ленарку протягом понад двадцять років не було у вжитку жодної іграшки.

Покарання в раціональній дитячій школі не повинні бути до­пущені в жодному випадку. Карати дітей– це все одно, що да­вати їм у страву отруту.

У другому відділенні, де перебувають діти від трьох до шести років, їх слід виховувати за тими ж щойно зазначеними правила­ми, з тією лише різницею, що їхні прогулянки околицями пови­нні бути більш частими й далекими і що предмети розваг і бесід повинні мати більш поглиблений зміст відповідно до набутих ними відомостей, віку і розуміння.

Жодні знаки розрізнення або покарання не повинні мати міс­ця, не повинно бути жодних виявів упередженості або віддання і переваги одним над іншими. Ступінь уваги до тієї або іншої ди­тини повинен зростати залежно від її фізичних і духовних вад, які вихователь намагається максимально виправити...

Оберлін мені сказав, що він дуже хотів би знати, як мені вда­лося зовсім обходитися без покарань у нью-ленаркських школах. Я йому відповів, що весь секрет в існуванні першого відділення Дитячої школи від одного до трьох років, де поступово розвива­ється і зміцнюється прив'язаність і любов дітей до їхніх вихова­телів, а якщо такі почуття вкорінені у дітей, вони й надалі із за­доволенням підкорятимуться своїм вихователям і виконувати­муть їхні вказівки. Цього результату, отже, легше за все добитися, якщо почати виховання дитини після досягнення нею одного року, помістивши її в товариство рівних їй за віком дітей...

Тоді ця добра і доброзичлива людина запитала мене, чи існу­ють такі дитячі школи-пансіонати, оскільки я сказав, що моя вла­сна школа тільки денна і, отже, недостатня для створення най­кращого характеру, та й суспільство не досягло того ступеня прогресу, який давав би можливість створити такий характер. Це, сказав я йому, може бути здійснено тільки після радикального перетворення суспільства в ідейному і практичному відношенні. «Чи думаєте ви, що таке перетворення може коли-небудь бути здійснене?» – запитав він. На це я йому відповів, що можливість такого перетворення є моїм найглибшим переконанням, що для мене зрозумілі практичні заходи, необхідні для того, щоб ці пере­творення відбулися з максимальною вигодою для людей усіх класів і станів, і що поки я живий і здоровий, я не перестану до­кладати своїх зусиль, щоб сприяти його здійсненню.

Коваленко Є. І., Бєлкіна Н. І. Історія зарубіжної педагогіки: хрестоматія: навч. посібник / уклад. і автори вступних статей Є. І. Коваленко, Н. І. Бєлкіна. За заг. ред. Є. І. Коваленко. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 318–325.

Дата добавления: 2015-12-01