Інформаційний аспект. Вакханалія проти талію

Що найбільше вражає в історії чернівецької алопеції, так це байдужість і дивовижна загальмованість, з якою медицина міста і області, владні, правоохоронні органи поставились до повідомлення про масове хімічне отруєння дітей. Як свідчать офіційні документи, ще у січні 1988 року в Чернівцях облисіло кілька дво-трирічних малюків. Алопеція, навіть дитяча, для медицини не новина, але щоб одночасно кілька аналогічних випадків — то вже поза всіма статистичними нормами. У березні випало волосся ще в одної дитини (постфактум виставили діагноз хімічної екзогенної інтоксикації), потім ще в кількох. Однак лікарі серйозної уваги тому не надали.

Розрізнені випадки облисіння першими об’єднали дерматологи, коли одного серпневого ранку під дверима обласного шкірвендиспансеру з’явилася черга лисих дітей, направлених на консультацію дільничними педіатрами. Дерматологічний діагноз звучав практично однаково — облисіння внаслідок хімічного ураження, ймовірніше за все — талієм. Містом, яке ще спокійно жило у звичному ритмі, поповзли моторошні чутки.

В облздороввідділі про масову алопецію дізналися лише наприкінці вересня, бо ніби саме тоді дерматологи нарешті повідомили високе начальство про облисілих дітей — їх уже було більше двадцяти. Пізніше в своїх мемуарах заступник начальника облздороввідділу Олександр Баніт пояснить таку запізнілу і злочинно мляву реакцію чернівецьких медиків і чиновників на випадки неординарного захворювання досить дивно, мовляв, особливих причин хвилюватися не було — ні діти, ні їхні батьки жодних інших скарг, окрім облисіння, не мали. Певна річ, батьки могли і не здогадуватись, що насправді відбувається з їхніми дітьми і з усім містом. Але ж лікарі були прекрасно поінформовані з самого початку про хімічне походження алопецій і не могли не розуміти, що над Чернівцями нависла смертельна небезпека. Оскільки талій (а на нього вказували і дерматологи, і токсикологи) є отрутою першого, найвищого, класу токсичності. На нього як причину облисіння вказували й консультанти з Міністерства охорони здоров’я України, виключивши одразу інфекційну і радіологічну версії. Це означало одне — в Чернівцях сталося масове отруєння (криміногенне чи техногенне) найнебезпечнішим ксенобіотиком. Отож, вже у вересні облисіння дітей окреслилось у серйозну проблему, вирішення якої вимагало негайного втручання владних, а особливо правоохоронних органів. Судячи з усього, ті органи таки втрутилися, але особливим чином: на будь-які повідомлення про захворювання було накладено суворе табу.

Кількість алопецій катастрофічно зростала. У місті вибухнула паніка: що робити з дітьми, як уберегти їх від хвороби, чи не краще вивезти подалі з Чернівців? На ці нагальні питання ніхто не давав жодної конкретної відповіді. Тим часом у самій медицині почали відбуватися дивні речі. Облздороввідділ ігнорує інформацію спеціалістів про інтоксикацію талієм і, прийнявши рішення про поглиблений пошук причин алопеції, створює безліч усяких комісій і так званих пошукових груп — клінічну, епідеміологічну, інфекційно-вірусну, радіаційну. Зрозуміло, усі вони, врешті, заходять у глухий кут, і тоді приймається інше рішення: звернутися за допомогою до Москви і Києва в міністерства охорони здоров’я. Розпочинається справжня вакханалія найрізноманітніших, аж до безглуздих, версій. Київський педіатр професор В.Бережний раптом висуває припущення, що чернівецькі діти лисіють від фтору, який нібито у великій кількості знаходиться у кухонній солі. Тиждень (діти продовжують лисіти один за одним) усі лабораторії міста перевіряють мало не всю сіль міста на вміст фтору. Як і слід було очікувати, він виявляється в нормі. Так само ретельно вивчалися версії отруєння свинцем, бором, алюмінієм, хоча перебіг хвороби чернівецьких дітей відповідав тільки талотоксикозу.

Як перегодом засвідчать результати аналізів навколишнього середовища Чернівців, що проводились у провідних лабораторіях країни, місто восени 1988 року було епіцентром хімічного ураження безліччю особливо небезпечних сполук важких металів, серед яких талій посідав провідне місце. (Між іншим, чернівецькі лабораторії на той час мали всю необхідну апаратуру для подібних аналізів і висновків). У цій ситуації єдиним дієвим порятунком було не копирсання з пошуками патологічного фактора, який був відомий, а термінова евакуація з міста хоча б дітей. Але ні лікарям, ні можновладим було не до того. В середині жовтня в Москві відкривається Всесоюзний з’їзд лікарів, на який прямує уся керівна верхівка системи охорони здоров’я республіки і області. Варто зазначити, що в цей же час Радянський Союз бере активну участь у міжнародному екологічному проектові з порятунку арктичних китів.

Зрештою, те, що в Чернівцях утворилася надзвичайна ситуація і що місто тривалий період живе в умовах екологічної катастрофи, з якою не спроможне впоратися самотужки (чому — то вже інше питання), Москва і Київ зрозуміли лише наприкінці жовтня. (Вражаюча інформація: як перегодом з’ясується, в Чернівцях у 1988 році порівняно з 87-м дитяча смертність серед дошкільнят збільшиться в 4 рази, смертність дорослого населення від інфаркту міокарда та гіпертонічної хвороби і 4,5 разу, у два і більше разів померло чернівчан від психічних розладів, ендокринних хвороб та вроджених вад розвитку.) Міське летовище приймало один за одним літаки з усіх кінців СРСР з партійними, урядовими діячами найвищого рангу, зі світилами медицини й усіх інших наук, а звідси куди тільки було можливо відправлялися в коробках, банках і пробірках сотні літрів і кілограмів усіляких аналізів на дослідження.

Пошуки причин алопеції продовжувалися. Здавалося б, кінець тим безрезультатним засіданням аж до ранку усіляких штабів і пошукових груп мали покласти висновки урядової комісії і комісій обох міністерств охорони здоров’я. Провівши колосальну аналітичну, дослідницьку роботу, усі вони прийшли в результаті до того висновку, з якого усе почалося. «На підставі клінічної картини захворювання, позитивних результатів фізико-хімічних аналізів біоматеріалів, об’єктів навколишнього середовища встановлено, що причиною захворювання дітей в м.Чернівці є інтоксикація сполуками талію», — зазначила у своєму звіті комісія МОЗ УРСР, очолювана тодішнім міністром А.Романенком. Під цим офіційним висновком стоять, зокрема, прізвища заступника міністра Ю.Спіженка, токсиколога, професора І.Трахтенберга, головного дитячого дерматолога міністерства професора Л.Калюжної.

В офіційних документах усіх комісій була всебічно обгрунтована безпідставність будь-яких інших факторів як першопричини алопеції — інфекційного, радіаційного, грибкового, фармакологічного. Спростовувалась і надзвичайно популярна в народі версія отруєння дітей ракетним пальним також, що дуже важливо, зазначалося і джерело надходження талію в екологічний простір міста — через разовий або періодичний викид в атмосферу промислових відходів

Дата добавления: 2015-12-01