Запровадження господарського товариства з одним учасником в Україні

Зміст

Вступ

1. Запровадження господарського товариства з одним учасником в Україні

2. Визначення поняття «товариства однієї особи»

3. Визначення поняття «унітарне підприємство»

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Законодавче закріплення господарських товариств з одним учасником, безперечно, є надзвичайно позитивним явищем. Наявність у правовому полі будь-якої країни подібного правового інституту гарантує незалежність господарського товариства від зміни складу його учасників, вільне розпорядження акціонером належними йому акціями, забезпечує розмежування відповідальності учасника і господарського товариства тощо.

Можливість заснування господарського товариства з одним учасником не є новелою українського законодавства, адже вона була впроваджена ще у 2004 р., з моменту набрання чинності Цивільним кодексом України (далі - ЦК). Єдиним винятком стало законодавче обмеження щодо повного і командитного товариств, які не можуть мати у складі менше двох учасників внаслідок своєї правової природи та особливостей здійснення господарської діяльності на підставі засновницького договору.

В Україні склалася доволі позитивна практика існування товариств з одним учасником - юридичною або фізичною особою. Це переважно товариства з обмеженою відповідальністю.

Запровадження господарського товариства з одним учасником в Україні

Згідно Цивільного кодексу України (далі - ЦК), який набрав чинності з 1 січня 2004 року, який передбачив, що господарське товариство може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником. Це було новелою для українського законодавства, оскільки вперше визнано право за фізичною чи юридичною особою створювати господарське товариство (фактично у якості єдиного засновника господарського товариства до цього часу виступала лише держава). Запровадження господарського товариства з одним учасником зумовлює виникнення ряду запитань, адже на сьогодні правове положення такого товариства визначається загальними нормами, що регулюють діяльність господарських товариств і не містять регламентації особливостей, зумовлених існуванням одного учасника.

Проблемам господарського товариства з одним учасником присвячувалися дослідження за радянських часів таких відомих вчених, як О. Флейшиць, В. Мозолін, В. Мусін. Вони досліджували правове положення господарського товариства з одним учасником у зарубіжному законодавстві. Піддавалося критиці існування таких юридичних осіб, зокрема, зазначалося, що виникнення подібних компаній суперечить самій природі юридичної особи, оскільки остання розглядалася як колективний суб'єкт права. Вказувалося також на те, що регулювання діяльності таких компаній загальними для всіх господарських товариств нормами вступає у протиріччя із сутністю господарського товариства з одним учасником. М. Кулагін дослідив сутність господарського товариства з одним учасником з точки зору економічних потреб суспільства. На сучасному етапі вчені також багато уваги приділяють даній проблемі. Серед них слід назвати таких вчених, як О. Вінник, В. Борисова, І. Красько, якими вивчалися проблеми доцільності запровадження господарських товариств з одним учасником, різні аспекти взаємовідносин засновника і товариства, зокрема, з точки зору їх самостійності, відповідальності засновника за боргами створеної ним юридичної особи тощо. Враховуючи, що поряд з класичними господарськими товариствами українське законодавство вперше дозволило заснування фізичними і юридичними особами господарського товариства з одним учасником, то зокрема, пропонується дослідити питання, чи є таке господарське товариство «повноцінною» юридичною особою з усіма притаманними останній ознаками; способи утворення таких товариств; переваги зазначеного різновиду юридичної особи над іншими.

Юридична наука початку ХХ століття не визнавала можливості існування господарського товариства з одним учасником. Г. Шершеневич з цього приводу писав: «Как соединение, акционерное товарищество не может быть менее чем из двух лиц …Сосредоточение акций или паев в руках одного лица означало бы прекращение товарищества. В своем соединении участники образуют юридическое лицо». На відміну від класичних торгових товариств господарські товариства з одним учасником з'явились лише у другій половині ХХ століття: в німецькому праві такі товариства називаються «Einmanngesellschaft», у Франції - «la sosiete unipersonalle», у праві Англії (США) - «one man company». Такі вчені радянського періоду, як О. Флейшиць, В. Мозолін, В. Мусін, зазначали, що конструкція господарського товариства з одним учасником вступає в протиріччя з самим поняттям юридичної особи. Виникнення таких товариств призводить до "расшатывания" самого поняття юридичної особи (О. Флейшиць), усунення з нього того, заради чого воно було створене, - елементу колективності (В. Мозолін), «безцеремонного перекручення і прямого відходу від основних принципів буржуазного цивільного права» (В. Мусін).

Розділилися точки зору щодо можливості існування таких юридичних осіб і серед сучасників. Так, виходячи з того, що акціонерне товариство ґрунтується на колективних засадах (спільне формування статутного капіталу, спільне управління і розподіл прибутку і т.п.), Д. Нефедов вважає господарське товариство з одним засновником «неоправданным исключением. Тому він пропонує дозволити створення господарського товариства одним засновником, але що стосується учасників такого товариства, то їх обов'язково має бути декілька. Причому законодавчо - встановити обов'язковий строк, протягом якого господарське товариство може діяти з одним учасником-засновником. Такі погляди ґрунтуються на теорії юридичної особи як колективного утворення, прибічниками якої були, зокрема, А. Венедиктов, С. Братусь, О. Іоффе. Можливість існування господарського товариства з одним учасником базується на теорії фікції, або її різновиді - теорії персоніфікованої цілі (Бринца та Беккера), яка, заперечуючи існування реального суб'єкта - юридичної особи, визначає, що остання має за мету управління майном, тобто сама юридична особа виступає як персоніфікована ціль.

Дійсно, господарське товариство з одним учасником заперечує існування юридичної особи як колективного утворення, тоді як, зазначав М. Кулагін, розуміння юридичної особи як колективного утворення пояснюється історією становлення і розвитку цього інституту, який виник як юридичний механізм централізації капіталу. За допомогою юридичної особи здійснювалися процес зрощування банківського і промислового капіталу, утворення крупних компаній. Проте все більшого значення набували інші функції юридичної особи. Однією із найважливіших функцій є функція обмеження підприємницького ризику розмірами майна, вкладеного у юридичну особу. Вдало характеризує господарське товариство з одним учасником В. Мусін. Він називає його такою правовою формою, яка дозволяє «одному предпринимателю выступать под видом нескольких лиц, когда имущество, фактически принадлежащее одному предпринимателю, распределяется на несколько имущественных комплексов, каждый из которых считается обособленным и организуется как юридическое лицо со всеми принадлежащими последнему атрибутами, включая прежде всего самостоятельную ответственность по обязательствам». Тобто господарські товариства з одним учасником вже не забезпечують інтереси концентрації капіталу, а, навпаки, вони використовуються для виділення власником тієї частини особистого капіталу, яка буде використовуватися у підприємницькій діяльності. Така форма організації підприємницької діяльності ідеально підходить для випадку, коли одна особа володіє достатнім капіталом для того, щоб не об'єднуватися з іншими особами, бажає обмежити свій ризик лише майном, вкладеним у юридичну особу. Причому функція обмеження підприємницького ризику розмірами майна, вкладеного у юридичну особу, дістає найбільше вираження саме у господарському товаристві з одним учасником. І, звичайно, є абсурдним, маючи намір сконцентрувати всі акції товариства у своїх руках, створювати спочатку акціонерне товариство з декількома учасниками, щоб потім залишити всі акції у однієї особи. Саме таким цілям має «слугувати» конструкція господарського товариства з одним учасником. Таким чином, виникнення господарських товариств з одним учасником, як і будь-якого явища в суспільстві, зумовлено в першу чергу потребами економічного розвитку суспільства.

Розглядаючи поняття «господарське товариство з одним учасником», слід відповісти на запитання, чи є таке товариство «повноцінною» юридичною особою? Чи є воно самостійним по відношенню до засновника? Більшість правознавців розділяють точку зору, що господарське товариство з одним учасником є самостійним відносно засновників з власною волею, власними інтересами. Одним із аргументів на користь зазначеного твердження, який наводить В. Борисова, є те, що, хоча засновник фактично одноособово формує органи управління такого товариства, воля товариства реалізується не засновником, а через ці органи. А це значить, що воля юридичної особи не буде в усьому співпадати з волею засновника, тобто вона буде самостійною В. Борисова. До проблем товариства однієї особи. // Вісник академії правових наук України, Х. - 2001. - № 2 (29), с. 79.. «Воля юридического лица - это именно его воля, хотя психологически она вырабатывается и изъявляется его органами, т.е. живыми людьми», - писав С. Братусь Братусь С. Юридические лица в советском гражданском праве (Понятие, виды, государственные юридические лица).- М.: Юрид. Изд-во Министерства юстиции СССР, 1947, с. 67..

Однак є й інший підхід до поставлених вище питань. Так, І. Красько доводить, що принцип, згідно з яким компанію не можна ототожнювати з її засновником, оскільки вона є автономним суб'єктом права, у випадку з господарським товариством з одним учасником не застосовується. Основним аргументом є фактична залежність майна такого товариства від його засновника.

Аналізуючи наведені погляди, можна дійти висновку, що господарське товариство з одним учасником і засновника слід розглядати як самостійних суб'єктів правовідносин. Оскільки, відносини економічної залежності існують не лише між одним засновником і створюваним ним товариством, вони існують і між декількома засновниками і створюваним останніми господарським товариством. Інша справа, що вони існують в більшій чи в меншій мірі. Звичайно, в більшій мірі така залежність проявляється у відносинах засновник - господарське товариство з одним учасником, оскільки фактично один засновник обирає органи управління товариства, самостійно затверджує статут тощо. Проте не слід ототожнювати, іншими словами, ставити у залежність відносини економічні і відносини правові, які складаються між засновником і таким товариством. Оскільки у випадку надання пріоритету відносинам економічної залежності можна піддати сумніву автономність будь-якої юридичної особи, адже в кінцевому рахунку юридична особа створюється людьми з метою досягнення певної мети. Тому якщо юридична особа виникла, то вона має розглядатися як незалежна від особи учасника (учасників). Доцільно навести вислів М. Кулагіна, який підкреслював, що «юридическое лицо выступает только как инструмент, при помощи которого реализуется … собственность. Следует иметь в виду тот факт, что юридическое лицо - самостоятельный субъект права - больше не является в огромном числе случаев экономически самостоятельным субъектом» Кулагин М.И. Избранные труды по акционерному и торговому праву. 2-е изд., испр. - М.: «Статут», 2004. - С. 30.. Крім того, слід розглядати господарське товариство з одним учасником як юридичну особу з усіма притаманними їй ознаками, оскільки, по-перше, така організаційна форма підприємницької діяльності вже визнана законодавством багатьох зарубіжних країн, тобто довела своє право на існування, а по-друге, якщо розглядати поняття товариства з одним учасником через призму буквального тлумачення термінології нового ЦК, то можна зробити неоднозначний висновок щодо легітимності існування таких товариств.

Так, юридичною особою відповідно до статті 80 ЦК є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. І хоча Кодекс не дає визначення поняттю «організація», якщо брати до уваги буквальне трактування цього терміну, то, очевидно, під ним слід розуміти саме колективне утворення. Так, С. Братусь зазначав, що «обособление определенной группы людей в целях обеспечения и осуществления тех или иных интересов должно вылиться в надлежащую организационную форму. Эта организационная форма создает необходимые для данного общественного образования единство и порядок в его деятельности, делает его организацией» Братусь С. Юридические лица в советском гражданском праве (Понятие, виды, государственные юридические лица).- М.: Юрид. Изд-во Министерства юстиции СССР, 1947, с. 45.. Перераховуючи ознаки юридичної особи, М.І. Кулагін дійшов висновку про те, що «понимать юридическое лицо можно прежде всего как коллективное образование - организацию» Кулагин М.И. Избранные труды по акционерному и торговому праву. 2-е изд., испр. - М.: «Статут», 2004. - С. 243. Подібне визначення організації містить і сучасна юридична література: юридична особа - це не окремий громадянин (фізична особа), а колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація) Цивільне право України. Академічний курс: Підруч. За заг. ред. Я.М. Шевченко. - Т.1. - К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003, с. 167.. «Організація» згідно з визначенням, наведеним у юридичній енциклопедії, - це вид соціального утворення, сукупність людей, їх груп, формально чи неформально об'єднаних для сумісної діяльності, реалізації у межах певної структури відповідної програми або цілей, розв'язання певних завдань на основі спільності інтересів та законодавчо або іншим чином встановлених правил і процедур Юридична енциклопедія. 4 том. - К.: Вид-во "Українська енциклопедія" імені М.П. Бажана, 2002, с.294.. Якщо трактувати термін «товариство», то воно також передбачає наявність декількох осіб. Відповідно до статті 83 Цивільного кодексу товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Водночас в інших статтях ЦК говориться про існування господарського товариства з одним учасником, тоді як господарське товариство є юридичною особою (стаття 113 ЦК). Тобто не викликає сумніву той факт, що юридична термінологія не позбавлена умовності. Крім того, новий ЦК не містить жодних винятків стосовно правового положення господарського товариства з одним учасником як юридичної особи порівняно з іншими організаційно-правовими формами. Таким чином, проведений аналіз дає підстави зробити висновок, що господарське товариство з одним учасником є «повноцінною» юридичною особою, самостійним суб'єктом права і саме таку концепцію сприйняв ЦК України.

Традиційно виділяють два способи утворення господарського товариства з одним учасником: прямий, непрямий (побічний). У першому випадку законодавець прямо дозволяє одній особі засновувати господарське товариство. Так, створення одним засновником товариства дозволяється за законодавством Росії, Німеччини, Франції. Але слід зазначити, що у законах деяких країн встановлена можливість бути, наприклад, єдиним акціонером лише певним юридичним особам і забороняється виступати одним засновником фізичній особі. Наприклад, Торговим кодексом Чехословакії 1991 року передбачено, що товариство може створюватися одним засновником, якщо він - юридична особа Акционерное общество и товарищество с ограниченной ответственностью. Сборник зарубежного законодательства. Составитель, ответственный редактор и автор вступительной статьи профессор В.А. Туманов. - М.: Издательство БЕК, 1995, с. 250.. Непряме (побічне) визнання господарського товариства з одним учасником полягає в тому, що існує заборона утворення компанії одним засновником, але допускається його існування, якщо з тих чи інших причин залишився один учасник (іноді при цьому має бути дотримано ряд умов). Так, зазначене стосується таких країн, як Норвегія, Швеція, Швейцарія, Данія, Великобританія. Наприклад, у Франції, згідно із Законом про торгові товариства 1966р., поєднання в одних руках всіх акцій не тягне за собою автоматичного припинення діяльності товариства. Хоча будь-яка заінтересована особа вправі вимагати припинення такого товариства, якщо більше року число акціонерів буде менше семи. Одні автори виділяють, інші - не такий спосіб утворення як фактичний. Вказаний спосіб означає, що фактично капітал належить одній особі, а невелика його частина розподіляється з єдиною метою: виконати вимоги закону про мінімальну кількість учасників. Деякими правознавцями заперечується такий спосіб визнання товариств з одним учасником як фактичний. Аргументом є те, що не можна говорити про товариство з одним учасником, якщо реально воно створювалося декількома учасниками. В. Борисова зазначає, що в такому випадку можна ставити питання про визнання недійсним установчого договору, якщо буде доведено, що це угода з такими її вадами, як суб'єктний склад, воля або зміст В. Борисова. До проблем товариства однієї особи.//Вісник академії правових наук України, Х.- 2001.- № 2 (29)

На мою думку, доцільно все ж таки виокремлювати фактичний спосіб утворення, оскільки назва цього способу має назву саме "фактичний", тобто він не зачіпає того, як це мало бути відповідно до закону. Крім того, не можна обмежуватися лише етапом утворення господарського товариства, оскільки, наприклад, з плином часу кількість акцій, які належали засновникам, може змінитися і більшість їх зосередиться в руках одного учасника. І в даному випадку мова має йти вже про фактичне існування господарського товариства з одним учасником, тоді як на момент створення воля засновників відповідала укладеному між ними засновницькому договору.

Підводячи підсумки, слід зазначити, що у законодавстві зарубіжних країн по-різному вирішуються питання можливості заснування господарських товариств однією особою та їх діяльності. Проте можна говорити про тенденцію схвалення господарського товариства з одним учасником і надання пріоритету прямому способу їх утворення. Про це свідчить прийняття 21 грудня 1989 року Дванадцятої Директиви Ради Європейського Союзу № 89/667. Ця Директива визнає право створення одним засновником лише товариства з обмеженою відповідальністю (ст. 1). Факт зосередження в одного учасника всіх часток було визнано ще у Другій Директиві 1976 року, однак тоді мова йшла лише про можливість набуття всіх часток у процесі діяльності товариства, тобто після його реєстрації. Дванадцята Директива передбачає наявність одного учасника з моменту реєстрації товариства і, відповідно, зосередження в його руках усіх часток. Тобто визнається прямий порядок створення господарського товариства з одним учасником. Крім того, стаття 6 Дванадцятої Директиви надає право у національному законодавстві передбачити створення акціонерних товариств з одним учасником Шашихина Т.Корпоративное право Европейского Союза. Учебное пособие. - М., 2003, с. 17.. Україна як держава, що прагне стати членом Європейського Союзу, передбачила у новому Цивільному кодексі прямий порядок виникнення товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю і акціонерного товариства.

Так, відповідно до статті 114 ЦК господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником. Тобто, по-перше, таке товариство може створюватися як фізичною, так і юридичною особою, оскільки стаття вживає поняття «особа». По-друге, одного учасника можуть мати лише товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю і акціонерне товариство. Чому виключення становлять повне товариство і командитне, є очевидним. Насамперед зазначені види товариств створюються і діють на підставі засновницького договору (статті 120, 134 ЦК), що автоматично виключає участь однієї особи. Крім того, створення зазначених товариств однією особою суперечитиме самій суті цих товариств. Так, однією з основних ознак повного товариства є солідарна відповідальність учасників за зобов'язаннями створеного ними товариства, яка також передбачає множинність суб'єктів. У командитному товаристві обов'язковою є наявність повного учасника та учасника, який несе ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах зробленого ним вкладу. І лише такі господарські товариства, як товариство з додатковою відповідальністю, товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство, передбачають обмеженість відповідальності майном, вкладеним у юридичну особу.

Поряд з можливістю створювати господарське товариство з одним учасником ЦК встановив обмеження для всіх видів господарських товариств, які можуть мати одного засновника: товариство не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа (статті 141, 151, 153 ЦК). Напевне, таке обмеження встановлено з метою запобігти повному звільненню від відповідальності реальних засновників. Крім того, для товариства з обмеженою відповідальністю (відповідно і для товариства з додатковою відповідальністю, оскільки до нього застосовуються норми про товариство з обмеженою відповідальністю) встановлено ще одне обмеження. А саме: згідно із статтею 141 ЦК особа може бути учасником лише одного товариства з обмеженою відповідальністю, яке має одного учасника. Не зрозуміло, чому таке обмеження встановлюється для товариства з обмеженою відповідальністю, для товариства з додатковою відповідальністю і не встановлюється для акціонерного товариства? Адже зазначені види господарських товариств схожі, зокрема, за принципами майнової відповідальності. Якщо таке обмеження встановлено з метою запобігти, скажімо, укладенню договорів між товариствами, які мають одного засновника, то чому таке обмеження стосується лише товариств з обмеженою відповідальністю? Хоча, я вважаю, якщо такі договори не шкодять іншим учасникам цивільного обігу, то вони можуть бути укладені. Принципи правового регулювання, у тому числі обсяг обмежень, встановлених законом, мають бути однаковими для всіх господарських товариств з одним учасником, не можна, скажімо, встановити різні принципи підприємницької діяльності для товариства з обмеженою відповідальністю і для акціонерного товариства.

Слід зазначити, що саме господарське товариство з одним учасником покликане замінити існуючі на сьогодні державні, казенні та комунальні підприємства, які породжені за радянських часів. Адже ЦК допускає існування підприємницьких товариств у вигляді господарських товариств (які можуть створюватися однією особою) і виробничих кооперативів, які є власниками свого майна, і не згадується про існування в якості самостійних суб'єктів цивільних відносини державних, казенних, комунальних підприємств з правовим режимом майна - господарське відання та оперативне управління. Висновок підтверджується, зокрема, прийнятими останнім часом нормативно-правовими актами, які передбачають перетворення державних підприємств у державні акціонерні товариства. Так, на сьогодні розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2001 року № 401 затверджена Комплексна програма реструктуризації державних підприємств, у якій визначено, що в умовах ринкових відносин державні підприємства поступаються в економічній ефективності іншим, більш сучасним формам господарювання. Альтернативою їм повинні стати державні акціонерні товариства, в які мають бути перетворені всі державні підприємства, включаючи ті, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані. Такий підхід сприйнятий і «Концепцією політики Кабінету Міністрів України щодо управління об'єктами державної власності», яка схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 2001 року № 467. Така конструкція покликана замінити і приватні підприємства, правовий статус яких законодавчо не врегульований і на практиці викликає багато спірних ситуацій. Більшої плутанини у статус приватних підприємств вніс Господарський кодекс (стаття 63), згідно з яким приватним підприємством є підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи). Тоді як традиційно приватним визнавалося лише підприємство, що діє на основі приватної власності однієї фізичної особи, а не декількох. Крім того, підприємство, що діє на основі власності юридичної особи і є ні чим іншим як господарським товариством з одним учасником. В цілому господарське товариство з одним учасником має значні переваги над унітарним підприємством, що було предметом дослідження і в науковій літературі. Зокрема, слід зазначити, що господарське товариство, на відміну від унітарного підприємства, у більшій мірі гарантує інтереси кредиторів завдяки праву власності на передане йому майно, наявності в обов'язковому порядку статутного і резервного фондів; фактично єдиний учасник (акціонер) здійснює контроль за товариством, не будучи власником його майна, шляхом затвердження статуту, формування органів товариства, вирішуючи питання розподілу прибутку тощо; існує можливість поповнення учасників товариства (і відповідно - майнової бази товариства за рахунок їхніх вкладів) без проведення необхідної в такому разі для унітарного підприємства реорганізації О. Вінник. Проблеми уніфікації вимог до суб'єктів господарювання та їх організаційно-правових форм. // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 8, с.7. Таким чином, система запропонованих ЦК юридичних осіб, зокрема господарських товариств з одним учасником, яка виключає існування підприємницьких структур з невизначеним правовим статусом, відповідає тим основним принципам підприємницької діяльності, а саме, з власної ініціативи, самостійно, на власний ризик, що може забезпечити лише право власності суб'єкта, який діє у цивільному обігу. Тільки право власності юридичної особи може гарантувати інтереси інших учасників цивільного обігу та забезпечити основоположний принцип цивільного права - юридичну рівність суб'єктів цивільно-правових відносин.

Розглядаючи правове положення господарських товариств, створених однією особою, не можна обійти увагою і той факт, що надання можливості створення господарського товариства з одним учасником породжує і запитання, які неминуче виникнуть на практиці. Звичайно, що на відносини в такому товаристві мають поширюватися норми ЦК. Проте особливості господарського товариства з одним учасником на сьогодні не мають належного регулювання. Так, очевидно, що функції загальних зборів має виконувати сам учасник (хоча такої норми ЦК не містить). У зв'язку з цим виникають запитання: якщо, наприклад, єдиним акціонером є юридична особа, то який орган управління цієї юридичної особи має приймати таке рішення? Як оформлювати рішення вищого органу господарського товариства з одним учасником, як протокол загальних зборів чи іншим чином? Це далеко не вичерпний перелік запитань, які можна поставити і які є предметом окремого дослідження.

Та попри можливі недоліки господарського товариства з одним учасником є і багато позитивних моментів, на що звертається увага і українськими вченими. Серед них слід зазначити: незалежність існування господарського товариства з одним учасником від зміни учасників, тобто смерть чи припинення діяльності учасника не тягне за собою припинення діяльності самого товариства; вільне розпорядження учасником своїми корпоративними правами (наприклад, акціонер може безперешкодно продати свої акції); розмежування відповідальності учасника і господарського товариства; можливість передачі управління товариством найманим працівникам (необов'язкова особиста участь в діяльності такого товариства) Кибенко Е.Р. Корпоративное право. Учебное пособие. - Х., ЭСПАДА, 1999. - с.270.. Слід відмітити також універсальність конструкції господарського товариства з одним учасником, оскільки вона може використовуватися у будь-якому секторі економіки - державному, комунальному, приватному Вінник О. Господарське товариство однієї особи (про доцільність його запровадження в Україні). // Вісник господарського судочинства. - 2001. - № 2, с. 157.. Крім того, враховуючи те, що в Україні проводиться адаптація законодавства до законодавства Європейського Союзу, господарське товариство з одним учасником порівняно з організаційно-правовою формою унітарного підприємства у більшій мірі відповідає вимогам останнього.

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

- господарські товариства з одним учасником - некласичні господарські товариства, виникнення яких обумовлено розвитком сучасної економіки ХХ століття;

- на відміну від юридичної особи, яка діяла у цивільному обігу як засіб концентрації капіталу, господарське товариство з одним учасником має за мету виокремлення частини майна особи для участі у підприємницькій діяльності і є прикладом найбільшого уособлення обмеженої майнової відповідальності засновника;

- господарське товариство з одним учасником є самостійним суб'єктом права, юридичною особою з усіма притаманними їй ознаками, основна відмінність якої - це один засновник;

- існує три способи утворення господарських товариств з одним учасником: прямий, непрямий (побічний) та фактичний. Цивільний кодекс України закріпив прямий спосіб їх виникнення;

- принципи правового регулювання господарських товариств з одним учасником мають бути однаковими для всіх видів господарських товариств, які можуть утворюватися однією особою. З огляду на що пропонується встановити рівний обсяг обмежень для товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю і для акціонерного товариства (тоді як на сьогодні для товариства з обмеженою відповідальністю, і, відповідно, для товариства з додатковою відповідальністю, існує заборона бути засновником більш ніж одного товариства);

- господарське товариство з одним учасником має усі переваги над організаційно-правовою формою унітарного підприємства і покликане замінити існуючі на сьогодні підприємницькі юридичні особи з невизначеним статусом (державні унітарні підприємства, приватні підприємства).

2. Визначення поняття «товариства однієї особи»

На даний час, як було сказано раніше, актуальним питанням вдосконалення господарського законодавства України є уніфікація організаційно-правових форм господарювання, адекватних ринковим відносинам, що зумовлює врахування досвіду країн, в яких розвиток таких відносин відбувався еволюційним шляхом. Остання обставина забезпечила пристосування традиційних для спільного здійснення підприємницької діяльності організацій (повних і командитних товариств, кооперації) до ринку і винайдення нових, більш прийнятних для здійснення ризикових видів підприємницької діяльності, організаційно-правових форм - акціонерного товариства (АТ), товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ), можливість створення яких в останні десятиліття пов'язується не лише з угодою кількох осіб-засновників товариства, а й з волевиявленням однієї особи як єдиного засновника та учасника товариства. Це так звані «товариства однієї особи»

Подібні товариства можуть належати лише до об'єднань капіталів (АТ, ТОВ, ТДВ). Саме в них забезпечується обмеженість ризику, а в певних випадках - відповідальності учасників за результати діяльності товариства. Персональне товариство (повне чи командитне) у складі однієї особи або взагалі є неможливим (в командитному товаристві обов'язкова наявність двох категорій учасників - повних товаришів і вкладників), або в його створенні немає сенсу (обсяг ризику та відповідальності єдиного учасника повного товариства за зобов'язаннями останнього аналогічний відповідальності індивідуального підприємця за результати здійснення ним підприємницької діяльності - усім своїм майном).

Ставлення до товариства однієї особи неоднозначне, однак визнається в більшості країн світу таке товариства, дане визнання відбувається одним з трьох способів: - прямим (закріпленням в законі можливості створення товариства однієї особи); - непрямим (створення такого товариства формально забороняється, однак зосередження у одного учасника усіх паїв (часток, акцій) не вважається підставою для припинення товариства); - фактичним (у разі зосередження більшості часток участі у однієї особи, що дозволяють їй повністю контролювати товариство, не зважаючи на решту учасників). Правомірність існування такого різновиду товариств однієї особи, як державне акціонерне товариство (компанія) - ДАТ, що широко і успішно застосовується як організаційно-правова форма державних підприємств, в країнах розвинених ринкових відносин і перехідної економіки навіть не викликає сумніву.

Компанія однієї особи не узгоджується з внутрішньою організацією товариства, яка служить інструментом погодження інтересів усіх учасників і гарантом захисту окремих їх груп, проте юристи обґрунтовують можливість існування такої компанії, використовуючи для цього теорію фікції або її різновиду - теорії персоніфікованого майна, наявності якого досить для створення на його базі юридичної особи.

В Україні також постала проблема визнання товариства однієї особи, щодо розв'язання якої немає чіткої позиції у законодавця, науковців і практиків. Закон України «Про господарські товариства» не передбачає можливості створення таких товариств, однак в державному секторі діє вже чимало створених в процесі корпоратизації (регулюється підзаконними нормативно-правовими актами різного рівня) ДАТ, усі акції яких належать державі. Частина з них функціонує як підприємства (наприклад, ДАТ).

Досить багато противників легалізації товариства однієї особи, вони аргументують це так: по-перше, відомий з часів римського права постулат, згідно з яким один об'єкт може мати лише одного суб'єкта права власності; по-друге, теза про нібито реально існуючу загрозу використання такими товариствами закріпленого за ними майна всупереч інтересам держави, оскільки воно розцінюється вже як «приватизоване». Однак, (а) відповідно до українського законодавства (на відміну від російського) само по собі перетворення державного підприємства в акціонерне товариство не розцінюється як приватизація (остання матиме місце лише у разі затвердження органом приватизації плану продажу акцій такого товариства з наступною його реалізацією); (б) право повного господарського відання та право оперативного управління - як основні титули майна відповідно державного та казенного підприємств - не гарантують самі по собі відсутність зловживань майнового характеру з боку їх керівників, про що свідчить минулий вітчизняний досвід. І останнє, в країнах розвинених ринкових відносин державні (або муніципальні) акціонерні товариства відповідно до теорії «розщеплення права власності» розцінюються як власники другого (нижчого рівня). Щодо таких товариств застосовується теорія ultra vires, відповідно до якої вони наділяються (на відміну від товариств, що функціонують на базі приватно-колективної власності) спеціальною правосуб'єктністю. Це дозволяє визнавати угоди, укладені державним (муніципальним) товариством всупереч його статуту (затвердженого власником вищого рівня в особі органу державної/муніципальної виконавчої влади), недійсними.

Широке використання (як про це свідчить зарубіжний і частково вітчизняний досвід) в усіх секторах економіки (державному, комунальному, в приватно-колективному) товариства однієї особи зумовлено його перевагами у порівнянні з унітарним підприємством, зокрема:

товариство є власником майна, яке забезпечує, по-перше, необхідний рівень самостійності у здійсненні підприємницької діяльності, а, по-друге, є значною гарантією для їх кредиторів щодо можливості задоволення вимог за рахунок майна товариства-боржника;

забезпечення єдиному учаснику товариства контролю над останнім, завдяки порядку управління товариством (єдиний засновник затверджує статут товариства, а після державної реєстрації останнього виконує функції загальних зборів, формуючи виконавчий і контрольні органи товариства). Завдяки цій обставині передача засновником товариству права власності на внесене в рахунок вкладу майно не усуває його (засновника й єдиного учасника) від управління цим майном, включаючи й розпорядження останнім;

значний рівень гарантування інтересів кредиторів товариства за рахунок його майна завдяки законодавчим вимогам щодо обов'язковості формування в товаристві статутного й резервного фондів з дотриманням нормативів щодо їх мінімального розміру та порядку створення, а також підтримання на відповідному рівні;

можливість поповнення складу учасників (і відповідно - майнової бази товариства за рахунок їх вкладів) без проведення необхідної в такому випадку для унітарного підприємства реорганізації (що своєю чергою тягне зміну організаційно-правової форми, назви, а в певних випадках - і форми власності) та пов'язаної з нею перереєстрації.

Товариство однієї особи є залежним від єдиного засновника (учасника), у зв'язку з чим актуалізується проблема відносин між ними, включаючи й питання відповідальності єдиного учасника за спричинені з його вини збитки товариству, неплатоспроможність або банкрутство останнього. Шляхи вирішення цього питання давно відомі (покладення субсидіарної, а в окремих випадках - солідарної відповідальності на єдиного учасника товариства), що закріплено законодавством різних країн (ФРН, Франції, Російської Федерації та ін.) і заслуговує на увагу вітчизняного законодавця.

3. Визначення поняття «унітарного підприємства»

Згідно з ч. 4 ст. 63 ГК України унітарним є підприємство, яке створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства: державні; комунальні; підприємства об'єднань громадян чи релігійних організацій; підприємства споживчої кооперації; підприємства, засновані на приватній власності одного засновника, тощо.

Унітарні ж підприємства не можуть існувати за нормами ЦК, бо вони не відносяться ні до установ, ні до товариств. Слід наголосити, що головною відмінною ознакою унітарного підприємства від товариства однієї особи є неможливість поділу статутного фонду унітарного підприємства на частки. «Синхронізуючи» положення ГК та ЦК щодо видів та організаційно-правових форм підприємств як юридичних осіб, Ісаков М. Г. пропонує застосовувати до унітарних підприємств ст. 83 ЦК, яка поряд з установами та товариствами передбачає можливість існування і юридичних осіб, створених в інших формах. Унітарні підприємства засновуються одним засновником, який безпосередньо керує підприємством, затверджує його статут, формує трудовий колектив, привласнює прибуток, реорганізує та ліквідує підприємство Ісаков М.Г. Щодо правового режиму майна унітарних підприємств // Підприємництво, господарство і право. - 2005.- №2. - С. 130 - 133..

Організаційно-правові форми унітарних підприємств Ісаков М.Г. в якості ознак таких підприємств виділяє: 1) заснування їх виключно однією фізичною чи юридичною особою; 2) здійснення управління підприємством - безпосередньо засновником чи призначеним ним керівником; 3) неподільність закріпленого за ними майна на частки (паї); 4) володіння майном на праві господарського відання або на праві оперативного управління (за виключенням приватних підприємств); 5) спеціальна правоздатність, яка виражається в чіткому встановленні предмета і цілі діяльності. Також Ісаков М.Г. пропонує частину 1 ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» доповнити таким реченням: «У випадках, передбачених законом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника», а також доповнити розділ другий цього Закону главою 6 з назвою «Товариство з одним учасником» та відповідними статтями в ній Ісаков М.Г. Види та організаційні форми підприємств в Україні // Вісник Академії правових наук України. - 2004. - № 4 (39).- С. 224 - 230..

Висновок

Отже, господарське товариство з одним учасником слід розглядати як юридичну особу з усіма притаманними їй ознаками, оскільки, по-перше, така організаційна форма підприємницької діяльності вже визнана законодавством багатьох зарубіжних країн, тобто довела своє право на існування, а по-друге, якщо розглядати поняття товариства з одним учасником через призму буквального тлумачення термінології нового ЦК, то можна зробити неоднозначний висновок щодо легітимності існування таких товариств.

Слід зазначити, що у законодавстві зарубіжних країн по-різному вирішуються питання можливості заснування господарських товариств однією особою та їх діяльності. Проте можна говорити про тенденцію схвалення господарського товариства з одним учасником і надання пріоритету прямому способу їх утворення. Про це свідчить прийняття 21 грудня 1989 року Дванадцятої Директиви Ради Європейського Союзу № 89/667. Ця Директива визнає право створення одним засновником лише товариства з обмеженою відповідальністю (ст. 1). Факт зосередження в одного учасника всіх часток було визнано ще у Другій Директиві 1976 року, однак тоді мова йшла лише про можливість набуття всіх часток у процесі діяльності товариства, тобто після його реєстрації. Дванадцята Директива передбачає наявність одного учасника з моменту реєстрації товариства і, відповідно, зосередження в його руках усіх часток.

Необхідно зазначити, що саме господарське товариство з одним учасником покликане замінити існуючі на сьогодні державні, казенні та комунальні підприємства, які породжені за радянських часів.

Головною відмінною ознакою товариства однієї особи від унітарного підприємства є неможливість поділу статутного фонду унітарного підприємства на частки.

Список використаних джерел:

1. Господарський Кодекс України. -- К.: Школа, 2003. -- 192 с.

2. Цивільний кодекс України. - К.: Атіка, 2003. - 416 с.

3.Д. Нефедов. Субъекты коммерческого права. Отдельные виды. // Коммерческое право. Учебник. Под ред. В.Ф. Попондопуло и В.Ф. Яковлевой. - СПб.: Изд-во С. - Петербургского университета, 1998, с.118-119.

4. Мусин В. Одночленные корпорации в буржуазном праве//Известия высших учебных заведений. Правоведение. - 1981. - № 4, с. 43.

5. В. Борисова. До проблем товариства однієї особи. // Вісник академії правових наук України, Х. - 2001. - № 2 (29), с. 79.

6. Братусь С. Юридические лица в советском гражданском праве (Понятие, виды, государственные юридические лица).- М.: Юрид. Изд-во Министерства юстиции СССР, 1947, с. 45.

7. Юридична енциклопедія. 4 том. - К.: Вид-во "Українська енциклопедія" імені М.П. Бажана, 2002, с.294.

8. О. Вінник. Проблеми уніфікації вимог до суб'єктів господарювання та їх організаційно-правових форм. // Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 8, с.7

9. Вінник О. Господарське товариство однієї особи (про доцільність його запровадження в Україні). // Вісник господарського судочинства. - 2001. - № 2, с. 157.

10. Ісаков М.Г. Щодо правового режиму майна унітарних підприємств // Підприємництво, господарство і право. - 2005.- №2. - С. 130 - 133.

11. Ісаков М.Г. Види та організаційні форми підприємств в Україні // Вісник Академії правових наук України. - 2004. - № 4 (39).- С. 224 - 230.

Дата добавления: 2015-11-30