Читайте также:
|
| Муніципалітети (гміни) | Рівень повяту | Регіональний рівень (воєводство) | |
| Кількість адміністративних одиниць | біля 2500 | 308 + 65 міст з статусом повяту | |
| Площа (кв. км) § середня § мінімальна § максимальна | 2.987 | 19.500 9.415 35.612 | |
| Населення (тисяч) § середнє § мінімальне § максимальне | 15,5 1,3 931,5 | 1.628 | 2.420 1.018 6.689 |
Однак є і деякі суттєві відмінності. По перше: в Польщі міста, що мають статус повятів найчастіше великі, більшість з них налічує більше, ніж 100 тисяч жителів, і тільки два з них мають населення менше 50 тисяч. Однак існує загальна думка, що кількість міст, що мають статус повятів, дуже велика і має бути зменшена. На практиці вони дуже часто обслуговують населення оточуючих адміністративних одиниць, що зумовлює проблеми фінансової та адміністративної підзвітності. В Україні багато міст обласного значення є значно меншими і проблема зони охоплення при наданні місцевих послуг є навіть більш виразною. По друге: за своїми розмірами польська гміна набагато більша, ніж пересічне українське місто чи село.
Можливо, розмір є одним з чинників, що пояснює досить широке коло повноважень польської гміни. Ще одним чинником є політичний. Більшість науковців погоджується, що є певні послуги (як типовий приклад, вивезення твердих побутових відходів), які краще передати місцевим урядам повятів, аніж гмін.
Але при проведенні реформи місцевого самоуправління в 1998-1999 рр. центральному уряду була потрібна підтримка урядів та асоціацій гмін. Щоб отримати таку підтримку, він пообіцяв урядам гмін, що жодне повноваження гмін і жодне джерело їх доходів не буде передане урядам повятів. Така заява заблокувала можливий рух до раціонального розподілу повноважень та фінансових ресурсів.
Узагальнюючи польське законодавство про місцеве самоврядування, можна дійти висновку, що на сьогодні, найважливіші власні повноваження уряду гміни включають:
§ забезпечення водопостачання та водовідведення,
§ збір та видалення твердих відходів,
§ прибирання та освітлення вулиць,
§ централізоване опалення,
§ забезпечення газопостачання,
§ утримання та будівництво вулиць та доріг місцевого призначення,
§ міський громадський транспорт,
§ житлово-комунальні послуги,
§ забезпечення освітніх послуг, включаючи початкові школи - гміна несе відповідальність за надання освіти дітям до 15 років,
§ культура, включаючи місцеві бібліотеки та центри відпочинку,
§ деякі соціальні послуги, включаючи соціальне забезпечення громадян похилого віку, інвалідів та безпритульних, житлові питання,
§ земельне планування, дозволи на будівництво.
Крім так званих "власних повноважень", уряди гмін мають певні (як правило, адміністративні) обов’язки, делеговані державною адміністрацією. Типовим прикладом такого делегованого обов’язку є запис актів громадського стану або реєстрація автомобілів. Делеговані повноваження фінансуються шляхом спеціальних дотацій. Сума, що витрачається на виконання делегованих повноважень, не перевищує приблизно 30% від ресурсів, які гміна витрачає на власні повноваження.
Найважливіші власні повноваження на рівні повяту включають:
§ середня освіта (для молодих людей 16-18 років),
§ охорона здоров’я,
§ утримання та будівництво доріг повяту,
§ деяке соціальне забезпечення,
§ бюро праці (починаючи з 2000 р.),
§ захист від стихійних лих,
§ захист споживачів,
§ топографічна зйомка.
65 найбільших міст (так званих міст з статусом повяту) відповідають за урядові повноваження як на рівні гміни, так і на рівні повяту. Роль регіонів в безпосередньому забезпеченні послуг дуже обмежена (хоча є приклади і такої ролі, а саме вища освіта та магістральні шляхи), вони займаються в основному програмами стратегічного планування та регіонального розвитку. Зрозуміло, що більшість важливих повноважень забезпечується на рівні гміни. Влучною ілюстрацією цього є той факт, що загальні видатки гміни майже вчетверо перевищують загальні видатки на рівні повяту.
Державна адміністрація оперує тільки на центральному та регіональному рівні. Це означає, що на регіональному рівні присутні як державна адміністрація, так само і органи місцевого самоврядування. Однак, в своїй діяльності вони відокремлені та вирішують різні завдання. Між державною адміністрацією та регіональними органами самоврядування не існує ієрархічного підпорядкування. Таким же чином адміністрація місцевих органів самоврядування підзвітна тільки відповідній місцевій Раді і ієрархічно не підпорядковується іншим рівням адміністрації. Наприклад, завідувач фінансового відділу міської адміністрації звітує перед мером міста і міською Радою та жодним чином не підпорядковується ні Міністерству фінансів, ні фінансовому департаменту на регіональному рівні.
Обов’язки воєводи (який призначується Прем’єр-міністром) коротко можуть бути викладені таким чином - представництво уряду в регіоні:
§ забезпечення впровадження політики уряду
§ нагляд за законністю дій місцевих органів самоврядування
§ нагляд за діяльністю регіональної державної адміністрації
Кожний місцевий уряд має свій власний виконавчий орган (колегію) та свою власну адміністрацію. Виконавчий орган складається з голови, його заступників та членів. Голова виконавчого органу обирається членами ради. В регіональних органах самоврядування він (чи вона) носить назву “маршал”, на рівні повяту – "староста". На муніципальному рівні термінологія дещо ускладнюється, де голова виконавчого органу маже називатися "войт" (в сільській місцевості), "бурмістр" (в малих або середніх за розмірами містах), та "президент" (в великих містах).
Член виконавчої колегії може бути обраний серед членів ради, або може бути призначений із-зовні (існує припущення, що в цьому випадку голова виконавчої колегії є більше спеціалістом з менеджменту (управлінцем), ніж політиком, але на практиці це не завжди спрацьовує).
Кількість членів виконавчого органу на різних рівнях самоврядування є таким:
§ на муніципальному рівні: 3-5 членів, але в гмінах з населенням до 20,000 громадян – тільки 3 члени виконавчого органу (включаючи мера та віце-мерів);
§ на рівні повяту: 3-5 членів (включаючи старосту та заступника старости);
§ на регіональному рівні: до 5 членів (включаючи маршала та не більше двох заступників).
Дві інших важливих посади в місцевій держадміністрації – це секретар та завідувач фінансового відділу (скарбник). Особи, що займають ці посади, приймають участь в зборах виконавчої колегії, однак не мають права голосу. За звичаєм секретар відповідальний за щоденну діяльність та нагляд за діяльністю в мерії, адміністративному будинку повяту чи регіональної влади. Призначення на ці посади здійснюється за рішенням ради, але персонально вони пропонуються мером. Ці обидві посади підзвітні тільки меру та раді (уточнення: не існує вертикалі підпорядкування державній адміністрації або вищому рівневі місцевої держадміністрації).
На початку 90-х років часто зазнавало критики положення, згідно з яким процедура відставки виконавчої колегії (та мера) була дуже простою. З цієї причини процедура відкликання колегії поступово ускладнювалась.
На даний час з цього приводу існують такі настанови щодо рішень ради:
§ виконавча колегія може бути відправлена у відставку по результатам щорічного голосування стосовно виконання бюджету (звичайно в квітні наступного року). Прийняття такого рішення вимагає подання більше половини голосів всіх членів ради (всіх, хто посідає місця в раді, а не тільки тих, хто був присутній на зборах);
§ іншим способом прийняття резолюції стосовно відправки виконавчої колегії у відставку є подання 3/5 голосів всіх членів ради;
§ резолюція стосовно відставки мера може бути поставлена на голосування на зборах, наступних за тими, коли ця пропозиція була висунена. Таке голосування має бути проведене не раніше, ніж за місяць (в повятах), та не раніше, ніж за 14 днів (в гмінах) з дати висунення відповідної пропозиції;
§ перед голосування в раді належить заслухати точку зору з цього питання ревізійної комісії;
§ в разі, коли спроба відправлення мера у відставку виявилася невдалою, наступна аналогічна резолюція може бути розглянута не раніше, ніж за 6 місяців.
Внутрішня організаційна структура місцевої адміністрації (назви та кількість відділів) залежить виключно від рішення місцевого органу влади.
Вибори в місцеві державні ради всіх трьох рівнів проводяться в один день на чотирьохрічний термін. Однак, виборчі правила стосовно різних рівнів влади трохи відрізняються.
На рівні гміни (муніципальному рівні) існують дві системи:
§ В містах, що мають населення менш 20,000, функціонує мажоритарна система, при якій від 1 до 5 членів муніципалітету обираються в кожному адміністративному районі міста. На практиці, в більшості малих місцевих урядів працює система: 1 член муніципалітету від одного адміністративного району міста.
§ В містах, населення яких перевищує показник в 20,000 жителів, функціонує система пропорційного представництва. Від 8 до 10 членів муніципальної ради обираються в кожному адміністративному районі міста (до нещодавно, в квітні 2001 року, внесеної поправки, згідно з якою від 5 до 10 членів міської ради обираються в одному адміністративному районі) та розподіл місць проходить згідно з переліком між політичними організаціями (за звичаєм, партіями) пропорційно кількості голосів, одержаних в адміністративних районах міста.
На окружному (в повятах) та регіональному рівні працює система пропорційного представництва, але там присутній додатковий 5% виборчий поріг (наприклад, партії, що одержали менше голосів в масштабі всього місцевого уряду, не приймаються до уваги при розподілі місць в раді).
Кількість членів муніципалітету визначається таким чином:
На рівні гміни (на муніципальному рівні):
§ 12 - в місцевих органах влади з населенням до 5,000 жителів
§ 15 – в гмінах з населенням від 5,000 до 10,000 громадян
§ 19 - в гмінах з населенням від 10,000 до 20,000 громадян
§ 21 - в гмінах з населенням від 20,000 до 50,000 громадян
§ 23 - в гмінах з населенням від 50,000 до 100,000 громадян
§ 30 - в гмінах з населенням від 100,000 до 200,000 жителів
§ по 5 додаткових членів ради на кожних додаткових 100,000 громадян, але загальна кількість членів ради не може перевищувати 60 осіб.
На рівні повяту (окружному рівні):
§ 15 – в повятах з населенням до 40,000 громадян
§ по 3 додаткових членів ради на кожних додаткових 20,000 жителів, але загальна кількість членів ради не може бути більшою, ніж 39 осіб.
На регіональному рівні:
§ 30 членів ради в регіонах з населенням до 2 мільйонів громадян
§ по 3 додаткових членів ради на кожних додаткових 500,000 жителів.
Рада може бути розпущеною до закінчення виборчого терміну згідно з результатами місцевого референдуму. Для скликання референдуму на рівні гміни чи повяту необхідно зібрати підписи не менш, ніж 10% виборців та підписи 5% виборців – на рівні регіону. У референдумі повинні прийняти участь не менш, ніж 30 громадян, що мають право голосу, в протилежному випадку результати референдуму визнаються недійсними. Референдум, на який висувається питання розпуску ради місцевих органів влади, не може бути скликаний за таких умов:
§ раніше, ніж за 12 місяців з дати чинних виборів
§ раніше, ніж за 12 місяців після попереднього невдалого референдуму
§ менш, ніж за 6 місяців до дати офіційних виборів на місцях.
В період між 1990 роком та жовтнем 2000 року загальна кількість таких референдумів дорівнювала 220, більшість з них були невдалими (наприклад, не призводили до дострокового припинення діяльності ради). Однак, в останній час їх кількість зросла.
Необхідно зазначити, що місцевою спільнотою для розгляду на референдумі можуть висуватися й інші питання. Перелік питань, що вирішувалися за допомогою референдуму, має такий вигляд:
§ самовизначення оподаткування громадян (в додаток до податків згідно з чинним законодавством, громадяни можуть висловити бажання вносити додатковий податок з метою покращення якості надання деяких послуг, наприклад, збір твердих відходів);
§ розташування переробних підприємств, наприклад заводу з знешкодження твердих відходів;
§ намагання справляти тиск на центральний уряд з метою розділення місцевої адміністративної одиниці на дві менші, з метою перерозподілу регіональних кордонів тощо.
Всі збори ради та її комітетів є відкритими для громадськості. В той же час, кожен громадянин має право ознайомитися з протоколами зборів та іншими письмовими документами, підготовленими радою та її комітетами. Кожна рада очолюється головою, роль якого полягає в скликанні зборів ради та головуванні на цих зборах. Щоденна робота ради проводиться через її комісії (наприклад: комісія з питань освіти, економічного розвитку, тощо).
Кількість, назви та розмір комітетів залежить та визначається виключно рішенням кожної ради. Єдиним комітетом, що обов’язково має бути створений в кожній місцевій раді, є ревізійна комісія.
Постреформна територіальна організація влади в Польщі та сучасна в Україні мають багато спільних рис – таким чином польський досвід може бути цікавим для України. Як видно із наступної таблиці!, розмір регіональних та субрегіональних (районів) рівнів є досить схожим, але можна зазначити три суттєві різниці:
§ статус самоврядування польських повітів (powiats) та воєводств (wojewodztwa),
§ розмір громад базового рівня,
§ кількість міст зі статусом районів (міста обласного значення в українській термінології).
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 47 | Нарушение авторских прав