Читайте также:
|
Неплатоспроможність банку - це неспроможність банку своєчасно та в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів або зменшення розміру капіталу банку до суми, що становить менше однієї третини мінімального розміру регулятивного капіталу банку.
Банкрутство – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Ознаки банкрутства:
Застосування інституту за загальним правилом у сфері підприємницької діяльності (тобто щодо суб’єктів підприємницької діяльності, основною характерною рисою яких є функціонування з метою отримання прибутку). Встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки (тобто слід відрізняти від неплатоспроможності боржника як фактичного стану). Зміст встановленого господарським судом факту банкрутства – неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) у зв’язку з перевищенням пасивів (суми боргових зобов’язань боржника) над його активами (критерій неоплатності, визначений ч. 4 ст. 205 ГК). Неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню попри здійсненим судовим заходам з відновлення платоспроможності суб’єкта, що зумовлює застосування спеціальної судової процедури – ліквідаційної процедури, спрямованої на ліквідацію заборгованості банкрута.
Термін «банкрутство» походить від латинського слова bancarotta – зламаний ослін або banca rotta – розбитий банк. На думку О.О. Терещенка, банкрутство – це пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього строк заявлені до неї з боку кредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом. Тієї ж думки дотримується О. Третяк, яка розглядає банкрутство як наслідок неплатоспроможності суб’єкта: «банкрутство – це пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі нездатність юридичної особи – суб’єкту підприємницької діяльності задовольнити вимоги своїх кредиторів у встановлений для цього строк». І.А. Бланк розглядає банкрутство як встановлену в судовому порядку фінансову неспроможність підприємства, тобто нездатність підприємства задовольнити в установлені строки пред’явлені до нього з боку кредиторів вимоги, та виконати зобов’язання перед бюджетом. Ці визначення відображають економічну сутність поняття банкрутства.
Юридичний прояв найбільш правильно, формулює діючий Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом», згідно з яким банкрутством є визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Основними ознаками юридичної сутності банкрутства є:
неспроможність боржника відновити свою платоспроможність повинна бути визнана господарським судом. Господарський суд насамперед доводить неплатоспроможність боржника — неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше, як через відновлення платоспроможності банкрутством є неспроможність боржника задовольнити визнані господарським судом вимоги кредиторів.
Кредитором може бути юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів). боржник визнається банкрутом, якщо відновлення його платоспроможності і задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе лише із застосуванням ліквідаційної процедури.
Провадження у справі про банкрутство порушується за наявності матеріально-правових і процесуально-правових умов. Матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є: стійка (понад три місяці) і значна (на суму не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати – 1218 грн.) неплатоспроможність. Процесуально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарського суду (за місцезнаходженням боржника) заяви про порушення справи про банкрутство з комплектом передбачених законом документів. Відносини, пов’язані з банкрутством, регулюються низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили, що в сукупності складають окремий інститут у системі господарського законодавства.
Нормативно-правові акти цього інституту можна поділити на три категорії:
I – акти законодавства загальної сфери дії, що містять окремі норми щодо регулювання відносин, пов’язаних з банкрутством (Господарський кодекс, Цивільний кодекс);
II – акти законодавства, що визначають правове становище окремих видів суб’єктів з виключним видом діяльності (страхові компанії) або певної організаційно-правової форми (кооперативи, господарські товариства, фермерське господарство) і містять окремі норми щодо можливості визнання таких суб’єктів банкрутами; (7. Дія Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” на банки не поширюється_ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб)
IIІ – спеціальні акти законодавства, що регулюють порядок визнання суб’єктів підприємництва банкрутами: Закон “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі – Закон)
Система актів законодавства, що складають інститут банкрутства, за критерієм їх юридичної сили може бути представлена таким чином кодекси:
Господарський кодекс України – глава 23 “Визнання суб’єкта підприємницької діяльності банкрутом” (містить 7 статей, що визначають поняття неплатоспроможності та суб’єкта банкрутства – ст. 209; поняття кредиторів та форми їх організації – ст. 210; заходи щодо запобігання банкрутству суб’єктів підприємництва – ст. 211; процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника, – ст. 212; майнові активи боржника, за рахунок яких формується ліквідаційна маса, – ст. 213; основні засади та зміст державної політики з питань банкрутства – ст. 214; відповідальність за порушенні законодавства про банкрутство – ст. 215);
Цивільний кодекс України, зокрема, ст. 110 (ч. З якої визначає недостатність активів для задоволення вимог кредиторів як одну з підстав ліквідації юридичної особи, порядок якої визначається законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом – ч.3. Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, встановлені законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.);
ПК (1.3. Цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов’язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, з банків, на які поширюються норми Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, та погашення зобов’язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, зборів на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій 100.3.
Розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу в межах процедури відновлення платоспроможності боржника здійснюються відповідно до законодавства з питань банкрутства 101.2.1. податковий борг платника податку, визнаного в установленому порядкубанкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені у зв’язку з недостатністю майна банкрута;(безнадійний) 129.3. Нарахування пені закінчується: 129.3.3. у день запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів (при винесенні відповідної ухвали суду у справі про банкрутство або прийнятті відповідного рішення Національним банком України)
Закони України; - від 14.05.1992 р. “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, який грунтовно регулює відносини, пов’язані з банкрутством; - від 29.11.2001 р. “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна” (встановлює мораторій на застосування примусової реалізації майна господарських товариств, у статутних фондах яких частка державної власності становить не менше 25%, з метою забезпечення економічної безпеки держави та недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств); від 18.11.2003 р. “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” (визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізацію інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна);
Підзаконні нормативно-правові акти: постанови Кабінету Міністрів України: від 30 січня 2013 р. № 38 Про затвердження Порядку погодження умов і порядку проведення санації державних підприємств до порушення провадження у справі про банкрутство за рахунок небюджетних джерел фінансування
Відомчі нормативні акти. Наказ Міністерства юстиції України “Про порядок організації проведення аукціонів у провадженні у справах про банкрутство та вимоги до їх організаторів стосовно майна державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує п’ятдесят відсотків” від 01.10.2012 № 1446/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції 02.10.2012 за №1675/21987. Наказ Міністерства юстиції України від 11 січня 2013 року № 81/5 «Про затвердження Положення про Дисциплінарну комісію арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.01.2013 за № 112/22644.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 60 | Нарушение авторских прав