Методи дослідження

Для вирішення поставлених завдань був проведений педагогічний експеримент, в процесі якого були використані такі методи дослідження:

1. Аналіз та узагальнення літературних джерел;

2. Педагогічне спостереження за змінами стану досліджуваних під час заняття лікувальною гімнастикою та процедур лікульного масажу;

3. Визначення функціонального стану досліджуваних за даними функціональної діагностики, тобто вимірювання артеріального тиску, проби Штанге, проби Генчі та тесту “Тонічна активність м’язової системи”;

4. Педагогічний експеримент;

5. Педагогічний аналіз методики занять лікувальною гімнастикою та методики лікувального масажу при порушеному функціональному стані;

6. Методи математичної статистики.

Найпоширенішим методом вімірювання артеріального тиску є аускультативний метод М. С. Короткова.

Рух крові в судинах зумовлений ритмічною роботою серця, його нагнітаючою функцією. Циркулююча в судинах кров чинить на їх стінки певний тиск. Сила серцевого скорочення, з якою кров тисне на стінки артерій, називається артеріальним тиском [73].

Під час систоли артеріальний тиск підвищується, а під час діастоли знижується. Тому розрізняють максимальний, або систолічний, та мінімальний, або діастолічний, артеріальний тиск. Максимальний тиск обумовлений силою, з якою кров виштовхується під час систоли. Мінімальний тиск обумовлений периферичним опором стінок кровоносних судин і залежить від швидкості відтоку крові з артеріальної системи. Різниця між максимальним і мінімальним артеріальним тиском називається пульсовим тиском.

Для вимірювання артеріального тиску потрібно манжету закріпити на плечі. Вона повинна прилягати щільно, щоб між нею і шкірою проходив лише один палець. Після закріплення манжети обстежуваний кладе руку на стіл долонею догори. Рукав сорочки не повинен тиснути на руку, м’язи мають бути розслабленими. У ліктьовому згині пальпаторно знаходять пульсацію плечової артерії, прикладають щільно, але без натискання, фонендоскоп, закривають вентиль на балоні для припинення виходу повітря назовні, і балоном поступово нагнітають повітря в манжету і манометр одночасно. Під тиском повітря стрілка манометра починає відхилятися. Цифри на шкалі показують висоту тиску в манжетці, тобто ту силу, з якою стиснена через м’які тканини артерія, в якій вимірюють тиск.

Нагнітання повітря в манжету проводять доти, доки не зникнуть виниклі в ліктьовій артерії тони або шуми, після чого підвищують тиск у манжетці ще на 30 мм. Після цього трохи відкривають вентиль балона і починають повільно випускати повітря з манжетки. Одночасно фонендоскопом вислуховують артерію і стежать за показаннями шкали манометра. Коли тиск у манжетці і манометрі стає трошки меншим за максимальний тиск в артерії, над артерією починають вислуховуватися тони – це є початком першої фази звукових явищ Короткова. Показання манометра в момент появи 1 т. означають висоту систолічного (максимального) артеріального тиску [75].

У разі подальшого поступового зниження тиску повітря в манжетці під час аускультації після фази тонів в артерії з’являються шуми - друга фаза звукових явищ Короткова, а потім знову тони - третя фаза Короткова. Ці кінцеві тони поступово посилюються, стають дедалі голоснішими і потім раптово й різко слабшають - четверта фаза Короткова, і швидко припиняються. Момент зникнення тонів відповідає діастолічному тискові.

Працювати ефективно та вирішувати складні проблеми можна лише в стані надлишку сил і енергії, тобто в тонусі. Тонус у найзагальнішому розумінні визначається як стан підвищеної працездатності людини. У такому стані вона здатна тривалий час працювати розумово і фізично без втоми при незначній витраті енергії.

За допомогою тесту “Тонічна активність м’язової системи” можливо визначити функціональний стан людини, знайти її місце в тій частині шкали “оптимальний стан - перевтома”, в якій вона перебуває [36].

Вимірювання тонічної активності м’язів стосується розпізнавання якості функцій трьох механізмів тіла людини, які забезпечують обмін енергії та інформації у процесі діяльності.

Перший механізм витрачання енергії регулюється волею людини. Другий механізм відновлення витраченого регулюється силою післядії. Третій механізм нагромадження енергії понад витрачену кількість регулюється антиентропійними процесами, які були збуджені витрачанням, підсилюванням процесів відновлення енергії. При цьому нагромадження зумовлюється самозростанням енергії внаслідок роботи тіла.

До складу тесту “Тонічна активність м’язової системи” входять тіло людини, пасок та післядії випробування, тобто результат вияву здатності до перетворення енергії та інформації або міра фізичної працездатності.

Для виконання тесту “Тонічна активність м’язової системи” візьміть пасок та годинник із показником секунд. Вправа виконується стоячи. Руки знаходяться внизу. Двома руками беремо пасок обхватом зверху на ширині плеч. За командою “Руш!” пасок розтягуємо в різні боки із силою приблизно 90% від максимально можливого. Дію виконуємо протягом 30 с. Після чого подається команда “Стій”. Через кожні 10 с., тобто три рази виконавцеві повідомляємо, скільки часу лишилося до кінця ізометричної напруги м’язів рук. Завершуючи випробування, треба розтулити пальці й відпустити палицю. Руки вільні, розслаблені, розташовані внизу й торкаються стегон. Коли руки почнуть рухатися самі, їх треба розслабити та дати їм волю. Необхідно спостерігати все, що з ними відбувається [39].

Сила, яка рухає руками, буває різної потужності. Вона вимірюється амплітудою підйому рук та тривалістю їх активності. Спостерігається три типи амплітуди руху рук, викликаних дією енергією послідовного моторного образу:

1. Руки піднімаються через сторони угору, але не до рівня плечей;

2. Розмах руху рук закінчується на рівні плечей, після чого вони опускаються до стегон;

3. Руки здійснюють повну амплітуду й утримуються в положенні руки вгорі.

Рано чи пізно руки опустяться вниз, до стегон. Тому важливим покажчиком функціонального стану людини стає тривалість тонічної активності. Час руху рук відраховується від початку активності до моменту, коли руки припинять рух й опиняться в положенні “руки внизу”, біля стегон.

Оптимальний час роботи 30 секунд. За цей час включаються в активність всі три механізми обміну енергії в організмі людини:

1. Фосфагенний, що працює на високоенергетичних сполуках перші 6 секунд від початку напруження;

2. Гліколітичний використовує вуглеводне пальне й це триває до 20-25 с. після чого неминуче виключається;

3. Окисний механізм, що забезпечує роботу енергією від розщеплення жирів та жирних кислот, яким притаманна значно більша енергетична ємність.

Дані тесту “Тонічна активність м’язової системи” репрезентативні за показниками:

1. Амплітуди підйому рук,

2. Часу їх утримання тонічною активністю,

3. Кількістю підйомів рук.

В оптимальному стані, після тесту руки піднімаються вертикально вгору та утримуються там понад хвилину. Людина переживає задоволення та насолоду своїм станом [37; 38].

Стан норми готовності до праці, коли руки також прямують угору, завмирають, утримуються на рівні плечей, або нижче, не більше 1 хвилини.

Людина, яка перебуває у стані стійкої втоми або перевтоми, коли руки не утримуються менше одної хвилини та падають вниз, або висять та не рухаються зовсім.

Проба Штанге проводиться шляхом виміру максимального часу затримки дихання після глибокого вдиху. Норма затримки дихання у звичайних здорових людей становить у середньому 40-50 с., у спортсменів чоловіків – до 5 хв.; спортсменів жінок – від 1,5 хв. до 2,5 хв. Зі збільшенням тренувань час затримки дихання зростає.

Проба Генчі зводиться до виміру максимального часу затримки дихання на видоху після неглибокого вдиху. Пересічні здорові люди затримують дихання в середньому на 25-30 с., а спортсмени на 60-90 с. З настанням фізичної втоми час затримки дихання звичайно зменшується [73].

Для математичного порівняльного аналізу показників визначаються наступні значення:

χ - середнє арифметичне значення величини показника;

δ - середнє квадратичне відхилення значення показника;

m – помилка середнього арифметичного.

1. ,

де S - знак підсумовування;

V - отримані в дослідженні значення (варіанти);

n - число варіант.

2. ,

де Σ (x_i - χ)² - сума різниці квадратів між кожним показником і середньою арифметичною величиною;

n - число варіант.

3. ,

де δ - середнє квадратичне відхилення значення показника;

n - число варіант.

Середня арифметична величина є похідною, узагальнюючої кількісні ознаки ряду однорідних показників. Висловлюючи одним числом певну сукупність, вона послаблює вплив випадкових індивідуальних відхилень, і акцентує узагальнену кількісну характеристику, найбільш типову властивість досліджуваної низки показників.

Тобто, середнє арифметичне дає можливість:

1. Охарактеризувати досліджувану сукупність одним числом;

2. Порівняти окремі величини із середнім арифметичним;

3. Визначити тенденцію розвитку якого-небудь явища;

4. Обчислити інші статистичні показники, так як багато статистичних обчислень спираються на середнє арифметичне.

При аналізі статистичної сукупності одним з важливих показників є розташування значень елементів сукупності навколо середнього значення (варіювання). Для характеристики варіювання в практиці дослідницької роботи розраховують середнє квадратичне відхилення, яке відображає ступінь відхилення результатів від середнього значення, виражається в тих же одиницях виміру.

Цей статистичний параметр називається ще стандартним відхиленням або просто стандартом. Величина середнього квадратичного відхилення є показником розсіювання, тобто відхилень варіант, які отримані в дослідженні, від їх середньої величини і покликана доповнювати характеристику групи явищ.

Величина середнього квадратичного відхилення залежить від величини коливань варіант. Чим більше амплітуда відмінностей між крайніми значеннями варіант, тим більше величина середнього квадратичного відхилення.

Закон нормального розподілу каже, що переважна більшість значень у однорідної групі варіант зустрічається в інтервалі, розташованому біля середньої арифметичної величини. Чим більше відрізняється кожна окрема варіанта від середньої арифметичної величини, тим вона рідше зустрічається. Варіанти менші, ніж середня арифметична величина, зустрічаються з тією ж частотою, що і варіанти більші, ніж середня арифметична величина. При нормальному розподілі варіанти розташовані в певних межах.

Чим менше величина, тим щільніше результати біля середньої, що може говорити як про стабільність показників одного випробуваного, так і рівності результатів групи або однакової підготовленості.

Вибірка результатів не збігається за абсолютною величиною з відповідними генеральними параметрами. Величина відхилення вибіркової середньої від її генерального параметра називається статистичної стандартною помилкою вибіркового середнього арифметичного. Іноді цей показник називається просто помилкою середньої.

Слід пам’ятати, що під помилкою в статистиці розуміється не помилка дослідження, а міра представництва даної величини, тобто міра, якою середня арифметична величина, отримана на вибіркової сукупності, відрізняється від істинної середньої арифметичної величини, яка була б отримана на генеральній сукупності.

Таким чином, значення стандартної помилки середньої арифметичної вказує, наскільки зміниться середнє значення, якщо його перенести на всю генеральну сукупність.

Дата добавления: 2015-11-30