Адаптація учнів нового набору 2009-2010 н.р.

Адаптація – це пристосування дитини до умов навчання та її взаємодія з колективом, а також розвиток стійкого позитивного ставлення до навчального закладу.

Навіть після тривалого літнього відпочинку необхідно знову адаптуватись до навчання. Учням, які вже навчались, а зараз прийшли у групи значно легше адаптуватись, але навіть вони відчувають зміни. Особливо важко тим дітям, які прийшли зі шкіл, та ще й із сільської місцевості. Їм потрібна подвійна адаптація до нового навчального закладу, до колективу та до нових умов проживання. Учні мають звикнути до нового режиму роботи, до нових предметів, до інших викладачів та знайти друзів у новому колективі.

Звичайно, під час адаптації людина відчуває стрес. Незначні переживання для організму навіть корисні, вони активізують життєво важливі процеси. Але коли стрес є затяжним, він може перерости в дистрес або в окремих випадках навіть у депресію, що є небезпечним для психофізіологічного розвитку юної особистості.

Ми зацікавлені, щоб процес адаптації відбувся успішно і звершився якнайшвидше, бо це впливає на успішність і працездатність учнів.

Що процес адаптації в учнів відбувся якомога безболісніше, ми повинні дати зрозуміти кожному учню, що у даному навчальному закладі він у безпеці, може знайти підтримку і розуміння зі сторони у інших учнів, так і педагогічного колективу.

Аналізуючи процес адаптації учнів набору 2009р. можна сказати, що в цілому перший етап процесу адаптації пройшов нормально, немає учнів з деадаптацією, є лише учні з низьким рівнем адаптації, що переважно є наслідком низької соціальної компетентності учнів з сільської місцевості, низьким рівнем комунікативних вмінь. Це призвело до проявів девіацій у поведінки деяких учнів, що і призвело до підвищення рівня правопорушень

серед учнів ліцею. Першокурсники переживають чимало як внутрішньо особистісних так і міжособистісних конфліктів. Вони уже не й не діти, але ще й не дорослі. Тому дуже часто ведуть себе неприродно. Їм дуже важко, бо вони не знають, до якої кагорі себе віднести. Для цього віку притаманна уже дещо доросла поведінка, але за найменших труднощів вони знову починають поводитись, як діти. Їм важко звикнути до нового статусу я к учня ліцею, нового графіка роботи, умов проживання, нових людей, знайти нових друзів.

На твердження:

«Якщо б можна було, я б не ходив на нав­чання» — 80 % відповіли «так».

«Мені важко прокидатися зранку» — 75 % погодились.

«Мені важко снідати зранку»—35 % від­повіли ствердно.

«Я іду в училище заради спілкування з друзями» — 15 % згодні.

«На канікулах я зовсім інша людина» — 20 % погодились.

«Уже в понеділок я мрію про вихідні» — 48 % відповіли «так».

Насторожує також те, що тільки 12 % уч­нів радяться з батьками, якщо у них виника­ють якісь труднощі у закладі.

Під час вивчення процесу адаптації пер­шокурсників враховувались особливості їх темпераменту. Якщо холерику і санг­вініку для адаптації потрібно декілька тиж­нів, то меланхоліку — цілі місяці.

Варто звернути увагу на професійну зорієнтованість першокурсників. Зі слів уч­нів та майстрів виробничого навчання — діти задоволені вибором своїх професій.. Звичайно, є й учні «групи ризику», які потребують індиві­дуальної роботи й окремої уваги.

Зрозуміло, що всі анкетуван­ня, які проводяться з дітьми, можуть ви­світлити реальну картину тільки відносно. Результати дослідження залежать від емо­ційного стану учнів, правдоподібності ска­заного і, звичайно, містять деяку похибку. Найбільш надійним способом вивчення уч­нів, уданому випадку, є спостереження.

Процес психологічного супроводу адап­тації у даному закладі містить кілька ета­пів. Перший — підготовчий — проводить­ся діагностика нахилів учнів, організація наступності між навчанням у професійно-технічному навчальному закладі та їхнім майбутнім працевлаштуванням. Другий етап — суспільно-адаптаційний — присвя­чується формуванню адаптаційно-розвивального середовища в умовах навчання, а в по­дальшому і в умовах виробничої діяльності. Адаптаційно-розвивальним середовищем охоплено заходи проведення активних форм навчання та допомоги учням в освоєнні жит­тєво-професійного простору. На третьому етапі — стабілізуючому — продовжується робота, що планувалася на першому та дру­гому етапах розвитку професійної адаптації, організовується спільна діяльність педагогів та майбутніх працівників, здійснюється аналіз результатів адаптації учнів, їхньої професійної успішності у навчальному се­редовищі та середовищі виробничої практи­ки. При цьому визначаються дезадаптовані учні і планується стратегія подальших дій із ними. Це індивідуальні бесіди, корекційно-розвивальна робота.

Дитина, приходячи на заняття зі своїми проблемами, увесь день про це думає і пере­живає. Ми, дорослі, вміємо розмежовувати сімейні негаразди, особисті клопоти і роботу, щоб це не впливало на продуктивність нашої праці. Дітям це зробити набагато складніше.

Не менш важливим аспектом адаптацій­ного періоду першокурсників є створення ними власного іміджу, який відповідав би по­передньому. Наприклад, відміннику школі, прийшовши у професійно-технічний нав­чальний заклад, намагається не проявляти зайвої активності та ініціативи, він прислу­хається, приглядається, боїться справити по­гане враження, дати неправильну відповідь. Він сумлінно готується до кожного семіна­ру, але не наважується підняти руку. Коли його викликають для відповіді, він відчуває розгубленість, невпевненість у своїх силах, дає досить неструктуровану відповідь. Якщо викладач при цьому ставить ще якісь додат­кові запитання, то він взагалі замовкає. Інша дитина, яка у школі не вирізнялась особли­вими успіхами, була погано дисциплінована, не має чого втрачати, вона не боїться поми­литись, піднімає постійно руку, іноді дає правильні відповіді, інколи — ні. Але вона поступово досягає успіху. Тому педагогам слід звернути на це увагу і дати шанс як од­ним учням, так і іншим.

Першокурсники, які звільнилися з-під контролю батьків, можуть дуже легко потра­пити під вплив різних соціальних факторів, як позитивних, так і негативних. Багато за­лежить від самої дитини та її вміння виби­рати і нести за це відповідальність. Ми не можемо цілодобово оберігати їх, але ми по­винні застерегти від можливої небезпеки; дати дитині установку, що їй слід самій прий­мати рішення і за неї не повинні робити цього інші: друзі, знайомі, «вулиця». Вона має право сказати «ні», і це не буде свідченням її слабкості чи страху, а навпаки — її сили волі та вміння протистояти.

Буває, що викладач «загубив» думку, особливо якщо намагається донести до учнів велику кількість інформації, а часу для цього відведено обмаль. У таких випадках йому слід визнати це і запитати в учнів, на чому він зупинився. Інколи треба перед учнями навіть вибачитись, і в цьому немає нічого принизли­вого. Учні часто ставлять запитання, на які викладач справді на знає відповіді. У цій ситуації йому слід чесно зізнатися, що він не знає відповіді, але обов'язково дізнаєть­ся і повідомить наступного разу. Діти дуже чутливі, вони відчувають найменшу нотку зверхності, сарказму і відповідають тим са­мим. Якщо педагоги ставитимуться до учнів з любов'ю і розумінням, натомість отрима­ють шану і повагу.

Список літератури

1. Адаптація дитини до школи / Упоряд.: С. Максименко, К. Максименко, О. Плавник. — К.: Макрос СВС. — 2003. — 111 с.

2. Архиреева Т. В., ПомакинаС. С. Тренинг «Знакомство» как средство зффективной адапта-ции студентов первого курса к обучению в вузе // Вестник психосоциальной и коррекционно-реаби-литационной работьі. — 2002. — № 4. — С. З—9.

3. Батаршев В. А. Психология индивидуаль-ньіх различий: От темперамента — к характеру И типологии личности. — М.: ВЛАДОС, 2000. — 256с.

4. Вікова та педагогічна психологія: Нав­чальний посібник / Скрипченко О. В., Волинсь­ка Л. В.,ОгороднійчукЗ. В.таін. —К.: Просвіта, 2001. —416 с.

5. Гайденко В. Соціальна адаптація як перед­умова життєвого успіху // Кроки до компетент­ності та інтеграції в суспільство: Наук.-метод, зб. — К.: Контекст, 2000. — С. 111—113.

6. Гапонова С. А. Особенности адаптации сту­дентов вузов в процессе обучения // Психологи-ческий журнал. — 1994. — № 3. — С. 131—135.

7. Дохоян А. М. Психологическая поддержка студентов // Психология и школа..— 2004. — №2. — С. 53—57.

8. Кричковська Т. Д. Особливості адаптації студентів // Психологічна газета. — 2004. — № 24. — С. 20 — 23.

9. Максименко С. Д., Зайчук В. О., Климен-ко В. В., Соловієнко В. О. Загальна психологія / Заред. Максименка С. Д. — К.: Форум, 2000. — 456 с.

Постанова:

Дата добавления: 2015-11-30