Конституція Україна

Розділ П. Стаття 63

конференції з людського виміру Н БСЄ, принцип 17 Зводу принципів захисту всіх осіб, що піддаються затриманні чи ув'язненню у будь-якій формі).

Забезпеченню розглядуваного права надається в державі винятково важливе значення, про що свідчить його конституційне закріплення (ст. 59, ч. 2 ст. 63, п. 6 ч. З ст. 129 Конституції України), а також віднесення до рангу основоположного начала (принципу) кримінального судочинства (ст. 21 КПК України).

Широке розуміння розглянутого конституційного права грунтується на визнанні певних вихідних положень.

1. Закон наділяє підозрюваного, обвинуваченого, підсудного як учасника кримінального процесу такою сукупністю процесуальних прав, реалізація яких дозволила б йому самому ефективно захистити свої права і законні інтереси.

Якщо навіть у найзагальнішій формі говорити про конкретний зміст права на захист, то необхідно зазначити, що воно як мінімум включає: право особи знати, у чому і на якій підставі її підозрюють чи обвинувачують; давати показання і відповідати на запитання (у тому числі і своєю рідною мовою чи іншою мовою, якою особа володіє); мати захисника і побачення з ним до першого допиту; представляти докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії, дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду; право на забезпечення безпеки при наявності відповідних підстав; знайомитися по закінченні слідства чи дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді; підсудний має право виступати з останнім словом.

2. Право підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист містить у собі також право користуватися послугами захисника.

Захисником є особа, що у порядку, встановленому законом, уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного (засудженого, виправданого), зобов'язана використовувати передбачені законом засоби захисту з метою з'ясування обставин, що спростовують підозручи обвинувачення, які пом'якшують чи виключають їхню кримінальну відповідальність, і надавати необхідну юридичну допомогу при провадженні по кримінальній справі.

Відповідно до ст. 44 КПК України як захисники допускаються три групи суб'єктів: особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні; інші фахівці в галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники.

Участь захисника в кримінальній справі можлива на підставі угоди чи за призначенням. Захисник за угодою запрошується підозрюваним, обвинуваченим, підсудним чи засудженим, їх законними представниками, а також іншими особами на прохання чи за згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого (ч. 1 ст. 47 КПК України). Відповідно до ч. І ст. 59 Конституції України підозрюваний, обвинувачений, підсудний є вільними у виборі захисника своїх прав. Тому органи, що ведуть процес, зобов'язані забезпечити виконання цього права і доступ саме того захисника чи декількох захисників, яких обрав обвинувачений, підозрюваний, підсудний (засуджений). Це положення відповідає прийнятим на 8-му Конгресі ООН з попередження злочинів у серпні 1990 р. у Нью-Йорку Основним положенням про роль адвокатів, які передбачають, що будь-яка людина вправі звернутися по допомогу для захисту своїх прав на всіх стадіях кримінальної процедури, а обов'язком уряду є забезпечення можливості кожному бути поінформованим компетентною владою про його право одержати допомогу адвоката на вибір при арешті, затриманні чи поміщенні до в'язниці чи обвинуваченні в кримінальному злочині (п. 5). Крім того, на необхідність дотримання конституційного права громадянина, пов'язаного з свободою вибору захисника своїх прав, указав Конституційний Суд України у своєму рішенні № 13 – рп / 2000 від 16 листопада 2000 р. (справа про право вільного вибору захисника).

Захисник за призначенням залучається до участі в справі особою, що проводить дізнання, слідчим, прокурором, суддею чи судом через адвокатське об'єднання, якщо його участь є за законом обов'язковою (ст. 45 КПК України), але підозрюваний, обвинувачений, підсудний не бажає чи не може запросити захисника, а також, якщо особа бажає запросити захисника, але через відсутність коштів чи з інших об'єктивних причин не може цього зробити.

Конституція України

Розділ II. Стаття 63

Беручи участь у справі, захисник зобов'язаний діяти тільки в інтересах свого підзахисного. Наявність у захисника широкої можливості оспорювати висновки обвинувачення, представляти докази і доводи на користь підзахисного створює найкращі умови для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи, повноцінного функціонування принципу змагальності, захищає судову діяльність від суб'єктивізму й однобічності.

Захисник покликаний не лише особисто захищати обвинуваченого, підозрюваного, підсудного (засудженого), але і, надаючи юридичну допомогу, допомагати йому ефективно використовувати надані законом права. Для успішного виконання обов'язків захисника закон установлює широкий перелік його процесуальних прав (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру», ст. 48 КПК України): до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати; з ним конфіденційне побачення, а після першого допиту – такі | ж побачення без обмеження їхньої кількості і тривалості. Європей- _; ський Суд з прав людини в справах «Кан проти Австрії» (1985 p.), «Кемпбелл і Фелл проти Великобританії» (1984 р.) розцінив як порушення права особи на захист присутність поліцейських та інших охоронців під час переговорів між адвокатом і обвинуваченим, зазначивши, що такі переговори повинні відбуватися наодинці, з метою зберегти конфіденційність їхніх відносин і право на професійну таємницю самого адвоката.

До прав захисника належить також його право знайомитися ] з матеріалами, якими обґрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред'явлення обвинувачення, а після закінчення досудового слідства – з усіма матеріалами справи; бути присутнім при допитах підозрюваного, обвинуваченого і при провадженні інших слідчих дій, проведених з їхньою участю чи на їхнє клопотання або клопотання самого захисника, а при провадженні інших слідчих дій – з дозволу дізна-вача, слідчого; застосовувати науково-технічні засоби при провадженні тих слідчих дій, у яких він бере участь; брати участь у судовому засіданні; ставити запитання підсудним, потерпілим, свідкам, експерту, фахівцю, позивачу і відповідачу, брати участь у дослідженні інших доказів; представляти докази, заявляти клопотання і відводи, висловлювати свої думки про клопотання інших учасників судового розгляду, оскаржити дії і рішення осо-314

би, ш° проводить дізнання, слідчого, прокурора і суду; виступати у судових дебатах; знайомитися з протоколом судового засідання і подавати на нього зауваження; знати про принесені в справі подання прокурора, апеляції, подавати на них заперечення; брати участь у засіданнях суду при апеляційному розгляді

справи та інші.

Міжнародне співтовариство надає важливого значення реальному виконанню захисниками покладених на них обов'язків. Так, по справах «Артіко проти Італії» (1980 р.) і «Годці проти Італії» (1984 р.) Європейський Суд з прав людини констатував порушення прав особи на захист, указавши, що просте призначення захисника ще не забезпечує ефективної допомоги, оскільки він може занедужати чи ухилитися від виконання своїх обов'язків. У пункті З ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод передбачена необхідність саме надання реальної «допомоги» підзахисному (де факто), а не формального «призначення» адвоката (де юре).

3. Право на захист невіддільне від гарантій його здійснення. Закон не лише надає підозрюваному, обвинуваченому, підсудному (засудженому) ряд прав, використовуючи які вони можуть захищатися від підозрінь, обвинувачення, але і створює гарантії того, що цих прав будуть дотримуватися.

Органи дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного роз'яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, роз'яснити інші передбачені законом права, а також надати їм можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення і забезпечити охорону їх особистих і майнових прав (ч. 2 ст. 21, ст. 53 КПК України). Без такого забезпечення права на захист з боку органів держави воно перетвориться на порожню декларацію.

Гарантією забезпечення права на захист є вимога закону, звернена до прокурора, слідчого і особи, що проводить дізнання, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, виявити обставини, які як викривають, так і виправдовують обвинуваченого, а також пом'якшуючі й обтяжуючі його відповідальність обставини.

Право на захист забезпечується також і тим, що органи, які ведуть процес, не вправі перекладати обов'язок доказування на

Конституція України

Розділ //. Стаття 63

обвинуваченого, а також домагатися показань обвинуваченого та інших осіб, що беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ст. 22 КП К). Примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство, є кримінально караним діянням (ст. 373 КК України).

Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, і користуватися послугами перекладача (ст. 19 КПК України). Позбавлення чи обмеження цього права є істотним порушенням кримінально-процесуального закону.

Однією з гарантій здійснення підсудним права на захист є його виступ з останнім словом у судовому розгляді після закінчення дебатів сторін (ст. 319 КПК України). В останньому слові підсудний вправі сказати все, що, на його думку, важливо для справи: висловити своє ставлення до пред'явленого обвинувачення, переоцінити свою поведінку, покаятися чи залишитися на своїй колишній позиції, просити суд про виправдання, врахування обставин, що пом'якшують вину, і призначення більш м'якого покарання тощо. Ненадання підсудному останнього слова є істотним порушенням кримінально-процесуального закону.

Істотною гарантією забезпечення права особи на захист є попередній судовий контроль суду за застосуванням примусових заходів і прийняттям рішень про проведення слідчих дій, пов'язаних з обмеженням конституційних прав людини (статті 155, 177, 178, 187, 190, 205 КПК України).

Як гарантію забезпечення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист можуть розглядатися також і багато інших інститутів кримінального процесу.

Недотримання гарантованого Конституцією України права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону й у передбачених законом випадках може спричинити скасування судових рішень.

За недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, вчинене особою, яка провадить дізнання, 316

слідчим, прокурором або суддею, державою встановлена кримінальна відповідальність (ст. 374 КК України).

Саме в такому сполученні – системи процесуальних прав обвинуваченого з обов'язком органів, що ведуть процес, забезпечити дійсну можливість реалізації прав – принцип забезпечення обвинуваченому права на захист одержує свій найбільш повний, глибокий і дійовий зміст.

Право на захист – не лише гарантія інтересів особи, але і гарантія інтересів правосуддя, це соціальна цінність. Розширення права на захист не є перешкодою розкриттю злочинів, не спричиняє ухилення злочинця від відповідальності, а, навпаки, сприяє здійсненню завдань кримінального судочинства, запобігає слідчим і судовим помилкам.

Засудженим є особа, відносно якої винесений обвинувальний вирок суду. Держава поважає й охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Це повністю узгоджується з Основними принципами поводження з в'язнями, прийнятими резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1990 p., із Зводом принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню чи ув'язненню в будь-якій формі, затвердженим резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1988 p., з Мінімальними стандартними правилами поводження з в'язнями.

Одним з важливих положень статті, що коментується, є те, що, навіть відбуваючи покарання, засуджений залишається громадянином України, і це має велике політичне і виховне значення. У політичному значенні це означає, що суспільство не відмовляється від засуджених як від своїх членів, не ставить їх поза законом, а розглядає як осіб, тимчасово обмежених у тих чи інших правах, або при покаранні у вигляді позбавлення волі – фізично ізольованих від зовнішнього світу. З огляду на викладене можна зазначити, що правове положення засудженого регламентується тими ж нормами права, що визначають правовий статус будь-якого громадянина (Конституцією України, нормами цивільного, сімейного, трудового, житлового й іншого законодавства), включає особисті (громадянські), політичні, економічні, соціальні, культурні права. Однак, звичайно, обсяг прав та обов'язків засуджених не може повністю збігатися з обсягом прав та обов'язків

Дата добавления: 2015-11-30