|
Читайте также: |
ненні до суду розглядає їх і у разі незгоди з ними вносить пропозицію про розгляд цього питання на засіданні Верховної Ради України.
За рішенням Верховної Ради України Голова Верховної Ради України зобов'язаний звернутися до суду для вирішення питання про дострокове припинення повноважень народного депутата України, який не виконує вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності.
Причому відповідно до норм чинного Цивільного процесуального кодексу України заява про дострокове припинення повноважень такого народного депутата України розглядається Київським апеляційним судом. У мотивувальній частині рішення обов'язково має бути зазначено, якою діяльністю, несумісною з депутатською, займається народний депутат України, якими доказами це підтверджується і яким законом встановлено несумісність даної діяльності з депутатською діяльністю або наведено мотиви, з яких суд визнав заяву необгрунтованою. З набранням відповідним рішенням суду законної сили повноваження народного депутата України вважаються припиненими.
Стаття 82. Верховна Рада України працює сесійно.
Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від 'її конституційного складу.
Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів.
Перше засідання Верховної Ради України відкриває найстарший за віком народний депутат України.
Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та законом про регламент Верховної Ради України.
Коментована стаття визначає загальний порядок, нормативно-процесуальну основу діяльності Верховної Ради України, а також розкриває деякі принципові моменти, пов'язані з початком роботи новообраного парламенту.
Частина 1 статті визначає основну організаційну форму діяльності Верховної Ради України. Сесія як форма діяльності 392
акційно притаманна організації роботи не лише парламенту, й інших представницьких органів загальної компетенції (в Укра Вної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих
нших представницьких органів загалн
їні – Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад)- Загалом сесія – це важлива організаційна форма діяльності представницького колегіального органу влади, в межах якої поєднуються різні форми колективної діяльності депутатів щодо підготовки, попереднього обговорення і остаточного прийняття державно-владних рішень. її сутність полягає в тому, що депутати – члени колегіального органу влади – у встановлений термін збираються разом для спільного обговорення питань, віднесених до їхньої компетенції, і шляхом комбінування різних організаційних форм, що враховують професійне розмаїття та політичні погляди депутатів, приймають спільні остаточні рішення.
Сесія є основною формою діяльності Верховної Ради України, оскільки тільки на сесії парламент може реалізовувати свою компетенцію шляхом прийняття державно-владних рішень. Саме така форма дозволяє забезпечити дійсне представництво різних суспільно-політичних сил, різних поглядів на вирішення найважливіших питань державного життя, всебічне їх обговорення, поєднання спеціалізації парламентських органів із загальною компетенцією парламенту в цілому. Спільна діяльність народних депутатів України в режимі функціонування єдиного органу законодавчої влади можлива лише на засіданнях Верховної Ради під час її сесій і неприпустима поза цими засіданнями
і за межами сесій.
У мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 р. № 17-рп / 2002 (справа щодо повно-важності Верховної Ради України) визначено, що положення ч. 1 коментованої статті, за яким Верховна Рада «працює сесійно», необхідно розуміти так, що вона працює не безперервно, а під час певних періодів – сесій, на які збирається у конституційно визначені строки, як правило, двічі на рік. Саме під час сесій проводяться пленарні засідання Верховної Ради, засідання її комітетів та комісій. Верховна Ради на сесійний період визначає коло питань, які підлягають розгляду і вирішенню, складає порядок денний чергової сесії, визначає дні і тижні пленарних засідань, роботи комітетів та комісій, народних депутатів у виборчих округах, встановлює кількість і тривалість щоденних пленарних засідань
Парламенту тощо.
Згідно з чинним Регламентом Верховної Ради України сесії парламенту складаються з пленарних засідань, а також засідань комітетів і тимчасових комісій, що проводяться між пленарними засіданнями. Конституційний Суд України у мотивувальній частині вищезазначеного рішення вказує, що пленарні засідання є основною формою діяльності українського парламенту під час його сесій і являють собою регулярні зібрання народних депутатів у визначений час і у визначеному місці, що проводяться за встановленою процедурою, на яких розглядаються питання, віднесені Конституцією до повноважень Верховної Ради, і приймаються відповідні рішення шляхом голосування. Згідно з Регламентом Верховної Ради України парламентські комітети, тимчасові комісії або їх робочі групи можуть проводити свої засідання одночасно з пленарними засіданнями парламенту лише в тому разі, коли законопроект, над яким вони працюють, визнано невідкладним, чи за дорученням Верховної Ради України, якщо в цей час пленарне засідання не пов'язане з прийняттям рішень, проведенням виборів, призначенням або затвердженням посадових осіб.
Оскільки сесія є основною формою діяльності єдиного органу законодавчої влади, то так само іменують і загальний проміжок часу, протягом якого парламентарі здійснюють свої повноваження у парламенті чи виборчому окрузі. У сесіях здійснюється й відлік часу існування Верховної Ради України. Кожна чергова сесія нумерується, починаючи з першої сесії новообраного парламенту (парламенту відповідного скликання). Скликання парламенту нумеруються, починаючи з Верховної Ради України, яка функціонувала на момент проголошення незалежності України в 1991 р.
Тривалість сесії визначається самим парламентом. Верховна Рада України на початку кожної сесії визначає орієнтовну дату закриття даної сесії, а в кінці сесії – дату відкриття наступної. Верховна Рада може доручити окремим парламентським комітетам і комісіям продовжити їх роботу і після закінчення сесії. Головуючий на засіданні оголошує закриття сесії на підставі рішення Верховної Ради, прийнятого безпосередньо перед закриттям. У разі запровадження режиму воєнного, надзвичайного чи іншого стану, пов'язаного з обмеженням конституційних прав громадян, сесія Верховної Ради України без прийняття спеціального рішення продовжується до його припинення.
Частина 2 коментованої статті закріплює умови повноваж-ності новообраної Верховної Ради України. Повноважність – це юридично визначена здатність до подальшого функціонування, можливість реалізовувати повноваження, передбачені Конституцією, шляхом прийняття державно-владних рішень. Конституційно визначено, що Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від конституційного складу парламенту, тобто коли Центральна виборча комісія офіційно оголосить про обрання не менш як 300 народних депутатів України. Це є цілком логічним. Оскільки саме такий фактичний склад парламенту є мінімально необхідним для обговорення і прийняття рішень з будь-яких питань, віднесених до компетенції Верховної Ради України, за винятком питання про усунення Президента України в порядку імпічменту. При цьому у своєму рішенні від 17 жовтня 2002 р. № 17-рп / 2002 (справа щодо повноважності Верховної Ради України) Конституційний Суд України роз'яснив, що положення ч. 2 коментованої статті щодо умов повноважності українського парламенту слід розглядати у взаємозв'язку з положенням ч. 4 ст. 79 Конституції України і розуміти так, що Верховна Рада України є повноважною, тобто правомочною приймати закони і реалізовувати інші конституційно визначені повноваження, за умов обрання не менш як двох третин від її конституційного складу і складення новообраними народними депутатами України присяги. Ця конституційна вимога є умовою повноважності Верховної Ради України протягом всього періоду скликання і не може розглядатися лише як підстава для відкриття її першого засідання першої сесії. У разі зменшення з будь-яких причин складу парламенту до кількості, меншої ніж триста народних депутатів, діяльність Верховної Ради України має бути зупинена до складення присяги належним числом відповідно обраних народних депутатів.
Таким чином, між повноваженнями окремого народного депутата України і компетенцією Верховної Ради України в цілому існує особливий зв'язок. Наявність уповноваженого парламенту залежить від виконання певних вимог, адресованих народним депутатам, від наявності у них повноважень, оскільки ст. 79 Конституції містить вимогу складення народними депутатами України присяги та застереження щодо втрати мандата в разі відмови скласти присягу. Водночас встановлено, що повноваження на-
- Конституція України
Розділ IV. Стаття 83
родних депутатів починаються з моменту складення присяги Отже, реалізація повноважень Верховної Ради України уможлив-лена наявністю повноважень народних депутатів України
Частина 3 коментованої статті зобов'язує новообраних народних депутатів України зібратися на першу сесію не пізніш як на 30-й день після офіційного оголошення результатів парламентських виборів. Згідно зі ст. 78 Закону України від 18 жовтня 2001 р. «Про вибори народних депутатів України» Центральна виборча комісія оприлюднює результати парламентських виборів у газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр» не пізніш як на п'ятий день з дня встановлення результатів виборів у багатомандатному та одномандатних округах. У свою чергу, результати виборів у багатомандатному окрузі Центрвиборчком встановлює не пізніш як на 15-й день з дня виборів, а результати виборів в одномандатних округах – відповідні окружні виборчі комісії негайно після отримання протоколів дільничних виборчих комісій. Застосований у коментованій статті термін «має зібратися на першу сесію» означає, що до завершення встановленого терміну новообрані народні депутати України у повноважному складі мають прибути до Києва і розпочати перше пленарне засідання Верховної Ради України.
Новообрана Верховна Рада є організаційно неструктурова-ною, поки не будуть сформовані її керівні структури. Тому ч. 4 коментованої статті визначає, хто має відкривати перше засідання парламенту нового скликання. Таке право надається найстаршому за віком народному депутату України. Це є цілком виправданим, оскільки за умов, коли новообрані депутати не знають ділові та організаційні якості один одного, перевага надається найбільш досвідченій і поважній людині з огляду на її вік. Такий підхід повністю вкладається в усталені морально-етичні уявлення Українського народу про організацію суспільного співжиття, що базується на повазі до старших.
Частина 5 коментованої статті подає перелік правових актів, в яких містяться процесуальні норми щодо організації роботи Верховної Ради України в цілому. Крім Конституції до цього переліку внесено закон про регламент. Конституція найбільш загальним чином визначає відправні засади організації роботи Верховної Ради України, а закон про регламент має їх деталізувати. Проект такого закону розроблений, але поки що не прийнятий, тому на сьогодні процесуальні аспекти роботи парламенту визначаються Регламентом 396
Верховної Ради України 1994 р. (з подальшими змінами і доповненнями). Регламент Верховної Ради України має силу закону і встанов-Л1ОЄ порядок скликання та проведення сесій Верховної Ради України, її засідань, формування органів державної влади, визначає законодавчу процедуру, порядок здійснення контрольної діяльності Верховної Ради, її органів, народних депутатів, посадових осіб та інші процедури, а також функції органів Верховної Ради України та ц посадових осіб, які випливають з їх повноважень, встановлених Конституцією України. До прийняття закону про регламент Верховної Ради України Регламент Верховної Ради України діє в частині, що не суперечить Конституції і законам України.
Слід зазначити, що перелік нормативних актів, зазначений у ч. 5 коментованої статті, включає в себе тільки ті документи, які стосуються організації роботи парламенту як цілісного органу влади. Це зовсім не виключає наявності таких документів, які регламентують організацію роботи окремих органів парламенту чи самостійну роботу народних депутатів. До таких актів належать, зокрема, Закон України від 4 квітня 1995 р. «Про комітети Верховної Ради України», Закон України від 22 березня 2001 р. «Про статус народного депутата України», Положення про постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України тощо.
Стаття 83. Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.
Позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України.
Уразі введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні Верховна Рада України збирається у дводенний строк без скликання.
Уразі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продов-жуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради Укра-Іни, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану.
Коментована стаття присвячена термінам скликання парламенту України, специфіці їх скликання в умовах воєнного і надзвичайного стану.
Конституція України
Розділ IV. Стаття 84
Правові норми, які містяться у ст. 83 Конституції України спрямовані на забезпечення ефективного функціонування Верховної Ради України, головним повноваженням якої як єдиного органу законодавчої влади в державі є законотворча діяльність Ці норми, поряд з деякими іншими конституційними положеннями, визначають постійно діючий характер діяльності парламенту. Вони спрямовані на гарантування недопущення будь-яких відхилень щодо календарних строків початку чергових сесій Верховної Ради, можливого неправомірного намагання порушення цих строків, від кого б вони не виходили або у звичайних, або навіть у надзвичайних ситуаціях.
В Основному Законі визначено, що чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року. У зв'язку з такою конституційною визначеністю початку роботи парламенту чергові сесії не скликаються. Для загальнонаціонального органу, яким є Верховна Рада України, встановлення в Конституції єдиних строків початку роботи її чергових сесій, крім гарантій від свавільного визначення подібних строків, містять також і раціональні установлення, спрямовані на додержання необхідного порядку в роботі українського парламенту, забезпечення узгодженості його діяльності із роботою різних державних органів, здійснення будь-яких державних заходів, планування своєї діяльності.
У статті 83 Конституції йдеться також про скликання позачергових (екстраординарних) сесій Верховної Ради України. Вони скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу не менш як третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, тобто не менш як ста п'ятдесяти народних обранців, або на вимогу Президента України. При цьому обов'язково зазначається порядок денний сесії, що скликається. Строк скликання позачергової сесії не повинен перевищувати десять днів після надходження вимоги про необхідність її скликання. Не пізніше ніж за три дні до скликання позачергової сесії розпорядження Голови Верховної Ради України з цього питання публікується У друкованому органі Верховної Ради України з обов'язковим зазначенням порядку денного сесії.
У Конституції встановлено також порядок і час скликання сесій в умовах введення в Україні воєнного чи надзвичайного стану. Рішення про введення воєнного або надзвичайного стану в 398
її:
Україні приймає Президент України (пп. 20 і 21 ст. 106 Конституції). Ці рішення згідно з п. 31 ст. 85 Конституції мають бути затверджені Верховною Радою протягом двох днів з моменту звернення Президента до Верховної Ради з таких питань. Сесія Верховної Ради в разі введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні збирається у дводенний строк без попереднього оголошення про її скликання. Якщо засідання Верховної Ради відбуватиметься поза офіційним залом засідань, про це має бути повідомлено кожного народного депутата із зазначенням адреси проведення парламентських зборів. У такому разі сесія Верховної Ради збирається у дводенний строк, коли воєнний чи надзвичайний стан оголошується на всій території України, а не лише в
окремих її місцевостях.
Якщо дія воєнного чи надзвичайного стану збіглася із закінченням встановленого строку діяльності Верховної Ради даного скликання, її повноваження без прийняття спеціального рішення продовжується до дня засідання першої сесії Верховної Ради України, новообраного парламенту після скасування воєнного чи надзвичайного стану.
Стаття 84. Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради України.
Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.
Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто.
Ця стаття присвячена організаційним аспектам проведення засідань Верховної Ради України. На перший погляд, за короткими і чіткими формулюваннями положень статті містяться суто регламент і установлення проведення засідань законодавчого органу державної влади. Але більш ретельний аналіз і осмислення їх змісту дає можливість розуміти глибші потенційні можливості в діяльності послідовно демократичного, виборного, колегіального органу, яким є Верховна Рада України. Справжня відкритість її роботи становить неодмінну умову належної реалізації принципу чисельності в її діяльності. Ця відкритість перед-
Конституція України
Розділ IV. Стаття 85
бачає право бути присутніми на засіданнях Верховної Ради пред, ставників ЗМІ, різних державних і недержавних організацій, проводити трансляції роботи сесій по радіо і телебаченню. Порядок висвітлення парламентських засідань, 'їх час та обсяг визначаються самою Верховною Радою. Зараз ставиться питання про можливість відвідання відкритих засідань Верховної Ради у встановленому порядку громадянами України та зарубіжними гостями, що відвідують Україну.
Стаття 84 Конституції передбачає можливість проведення і закритих засідань Верховної Ради. Такі засідання відбуваються за рішенням більшості народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України, тобто якщо за таке рішення проголосують більш як 225 депутатів. Закриті засідання відбуваються, коли обговорюються відомості, що становлять державну таємницю, або конкретно визначені питання, наприклад, з проблем національної безпеки, розгляд яких з поважних причин вимагає закритого режиму. У таких засіданнях при обговоренні відповідних питань можуть брати участь Президент України, члени Кабінету Міністрів України, а також інші особи, якщо необхідність цього визначена Верховною Радою або ЇЇ Головою. Порядок поширення матеріалів закритого засідання, їх публікації визначається в рішенні парламенту України.
Відносно прийняття рішень Верховної Ради в Основному Законі вказується, шо вони приймаються виключно на пленарних засіданнях шляхом голосування. Причому кожний депутат має один голос. Він повинен брати участь у голосуванні особисто і не може доручати голосувати від свого імені іншим депутатам. Така вимога випливає з того, що пленарні засідання є основною формою діяльності Верховної Ради як єдиного органу законодавчої влади в Україні. Надзвичайна державна важливість цієї діяльності обумовлює її детальну регламентацію у спеціальному правовому акті – Регламенті Верховної Ради України. Питання, які виносяться на розгляд у пленарних засіданнях, повинні обов'язково включатися до порядку денного цих засідань і попередньо ретельно готуватися до їх розгляду.
Порядок денний чергової сесії Верховної Ради затверджується на кожну чергову сесію. Зміна чи виключення питань із затвердженого порядку денного оформляється окремим рішенням, яке після відповідного обговорення приймається не менш як дво-400
третинами голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради. У разі, коли із зазначеного питання є пропозиція погоджувальної ради депутатських фракцій, груп, рішення щодо неї може прийматись без обговорення більшістю голосів депутатів від
конституційного складу.
Перед кожним пленарним засіданням відбувається поіменна реєстрація народних депутатів. Кожний з них одержує проекти законів, постанов та інші документи, які розглядатимуться на
засіданнях сесії.
Рішення Верховної Ради після ретельного обговорення питань, що розглядаються, приймаються відкритим голосуванням за допомогою електронної системи підрахунку голосів, а з деяких питань таємним голосування шляхом подачі бюлетенів. Голосування здійснюється депутатами особисто в залі засідань, або у відведеному для таємного голосування бюлетенями місці біля зали засідань. Порядок голосування відносно тих чи інших питань діяльності Верховної Ради визначається Регламентом Верховної Ради України,
Стаття 85. До повноважень Верховної Ради України належить:
1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку,передбачених розділом ХШ цієї Конституції;
2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цієї Конституції;
3) прийняття законів;
4) затвердження Державного бюджету України та внесеннязмін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
6) затвердження загальнодержавних програм економічного,науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
7) призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією;
8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
26 472
9) оголошення за поданням Президента України стану війни іУкладення миру, схвалення рішення Президента України про вико-
Конституція України
ристання Збройних Сил України та інших військових формувань» разі збройної агресії проти України;
10)усунення Президента України з поста в порядку особливоїпро„иедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї Конституції,
11)розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програмидіяльності Кабінету Міністрів України;
12) надання згоди на призначення Президентом УкраїнщПрем'єр-міністра України;
13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету МіністрівУкраїни відповідно до цієї Конституції;
14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав,банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбаченихДержавним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;
15) призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках, передбачених цією Конституцією;
16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та іншихчленів Рахункової палати;
17) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування йогощорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свободлюдини в Україні;
18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;
19) призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України;
20) призначення половини складу Національної ради України зпитань телебачення і радіомовлення;
21) призначення на посаду та припинення повноважень членівЦентральної виборчої комісії за поданням Президента України;
22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, іншихутворених відповідно до законів України військових формувань, атакож Міністерства внутрішніх справ України;
23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншимдержавам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до 402
Розділ IV. Стаття 8S
іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав
на територію України;
24) надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України;
25) надання згоди на призначення Президентом України на посадуГенерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральномупрокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;
26) призначення третини складу Конституційного Суду України;
27) обрання суддів безстроково;
28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку КонституційногоСуду України про порушення нею Конституції України або законівУкраїни; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна межрайонів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;
30) призначення чергових та позачергових виборів до органів
місцевого самоврядування;
31) затвердження протягом двох днів з моменту зверненняПрезидента України указів про введення воєнного чи надзвичайногостану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;
32) надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних
договорів України;
33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених
Цією Конституцією;
34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народнихдепутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України;
35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису ВерховноїРади України та структури її апарату;
36) затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності.
Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.
Коментована стаття визначає компетенцію Верховної Ради України.
Коло повноважень Верховної Ради України досить широке і стосується найважливіших питань державного життя. Це насамперед прийняття конституційних законів, тобто законів про внесення змін до Конституції (п. 1). Поточна законодавча діяльність, тобто прийняття звичайних законів, здійснюється по широкому переліку питань, віднесених до виключного регулювання законом (ст. 92), а також з інших питань компетенції Верховної Ради України, в тому числі й з окремих питань, передбачених ст. 85 Конституції України.
Досить значним серед конституційних повноважень Верховної Ради України є повноваження визначати засади внутрішньої і зовнішньої політики, яке передбачене п. 5 коментованої статті і реалізується насамперед шляхом прийняття законів. Законодавче регулювання засад внутрішньої і зовнішньої політики корелюється з повноваженнями Президента України на здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави (п. З ст. 106 Конституції) та повноваженнями Кабінету М іністрів на здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави (п. 1 ст. 116 Конституції). Це уособлює принцип поділу влад у зазначеному питанні: кожна гілка влади має здійснювати свої повноваження властивими їй методами у визначених Конституцією України межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст. 6 Конституції).
Важливим каналом реалізації повноваження щодо визначення засад внутрішньої політики держави є вплив Верховної РадиУкраїни на зміст Програми діяльності Кабінету Міністрів України в процесі її схвалення (п. 11 ч. 1 коментованої статті), а такожчерез затвердження Верховною Радою України загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального,національно-культурного розвитку, охорони довкілля (п. 6 коментованої статті), через слухання, які проводяться ВерховноюРадою України.
До найважливіших повноважень парламенту належать також бюджетно-фінансові повноваження. Це насамперед затвердження Державного бюджету України (п. 4) за поданням Кабінету Міністрів (ст. 96) та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету, прийняття рішення про його виконання. Заслуховування звіту про виконання Державного бюджету України, який подається до Верховної Ради Кабінетом Міністрів України (ст. 97), теж є формою парламентського фінансового контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України.
До бюджетно-фінансової сфери належать також повноваження Верховної Ради України затверджувати рішення про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням (п. 14).
Важливу роль Верховна Рада України відіграє у формуванні інших органів. До її повноважень належить: призначення виборів Президента (п. 7), призначення чи обрання на посади, звільнення з посад осіб у випадках, передбачених Конституцією України (п. 15), призначення на посаду та звільнення з посади Голови та інших членів Рахункової палати (п. 16), Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (пункт 17), Голови Національного банку за поданням Президента України (п. 18), призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України (п. 19), призначення половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (п. 20), призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України (п. 21), призначення третини складу Конституційного Суду України (п. 26). Сюди ж належать повноваження по формуванню суддівського корпусу (п. 27), призначення виборів до органів місцевого самоврядування (п. 30).
Але названими повноваженнями не обмежуються можливості впливу Верховної Ради України на діяльність інших державних органів. Такі можливості закладено у контрольних повноваженнях, контрольних функціях парламенту, які тісно пов'язані з вищезгаданою групою повноважень. Серед цих повноважень –
S
Конституція України
Розділ IV. Стаття 86
здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України (п. 13) відповідно до Конституції України (це, зокрема, надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-Міністра України – п. 12, розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України – п. 11, прийняття резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України – ст. 87). Контролю з боку Верховної Ради України підлягає не тільки Кабінет Міністрів України. Певною мірою під такий контроль підпадають і Президент України, інші посадові особи. Так, Верховна Рада України заслуховує щорічні та позачергові послання Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України (п. 8), у разі вчинення Президентом державної зради або іншого злочину він може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту (див. п. 10 ст. 85 і ст. 111 Конституції). За Верховною Радою України закріплене повноваження на надання згоди на призначення на посади ряду посадових осіб державних органів (пп. 24, 25), прийняття рішення про направлення запиту до Президента України (п. 34) та інших посадових осіб і органів (ст. 86).
Наявність передбаченого п. 33 цієї статті повноваження на здійснення парламентського контролю відповідно до Конституції дає можливість парламенту використовувати й інші, не передбачені коментованою статтею форми такого контролю, зокрема, проводити парламентські слухання та створювати тимчасові слідчі комісії для розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес (ст. 89), тощо.
Контролю з боку парламенту підлягає також діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим. У разі порушення нею Конституції або законів України Верховна Рада України може достроково припинити її повноваження (п. 28).
Важливою сферою контролю з боку Верховної Ради України є також надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів України (п. 32).
Вагомі рішення можуть прийматися Верховною Радою України і в такій важливій сфері, як оборона і національна безпека. Верховна Рада України повноважна оголошувати за поданням Президента України стан війни і укладення миру, схвалювати рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії
проти України (п. 9), затверджувати загальну структуру, чисельність, визначати функції Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Міністерства внутрішніх справ України (п. 22), схвалювати рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України (п. 23), затверджувати укази Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації (п. 31).
До компетенції Верховної Ради України віднесено також вирішення питань територіального устрою (п. 29) та затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, і визначення правових засад вилучення об'єктів права приватної власності (п. 36).
Слід відзначити, що викладені в коментованої статті повноваження Верховної Ради України не є вичерпними. Верховна Рада України може вирішувати й інші питання державного і суспільного життя, своєї внутрішньої діяльності (див., напр., ст. 80, ч. З ст. 81, статті &6 87, №, 131 таін.).
В рамках повноважень Верховної Ради України, викладених в інших статтях Конституції та чинному законодавстві України, здійснюється й церемоніальна функція, яка підкреслює важливість ролі парламенту в здійсненні державної влади. Це приведення до присяги Президента України Головою Конституційного Суду України на засіданні Верховної Ради (ст. 104), приведення до присяги суддів Конституційного Суду України (ст. 17 Закону України «Про Конституційний Суд України»),
Стаття 86. Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і
форм власності.
Конституція України
Розділ IV. Стаття 86
Керівники органів державної влади та органів місцевого само врядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані повідо мити народного депутата України про результати розгляду цОго запиту.
Коментована стаття визначає право народного депутата на запит до відповідних органів і зобов'язання суб'єктів, до яких звернений запит, повідомити про результати його розгляду.
Депутатський запит – це вимога народного депутата України, народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, яка заявляється на сесії Верховної Ради України до органів Верховної Ради України, до Президента України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції.
В коментованій статті не визначається коло питань, щодо яких народний депутат може звернутися із запитом до відповідних суб'єктів права. В ст. 12 Закону України «Про статус народного депутата України» в редакції від 17 листопада 1992 р. встановлювалося, що депутатський запит може бути заявлений щодо фактів порушення або невиконання Конституції України, законів, постанов та інших актів, прийнятих вищими органами влади, а також з питань, що мають загальнодержавний характер. Цей Закон, але вже в редакції від 22 березня 2001 p., в ст. 15 взагалі не закріплює предмет можливого депутатського запиту. Такий підхід є виправданим, оскільки неможливо передбачити всі життєві ситуації, які можуть бути підставою запиту народного депутата України. Разом з цим не будь-які питання можуть бути предметом депутатського запиту. Насамперед запит не може бути підставою для втручання народних депутатів у діяльність державних органів, їх посадових осіб.
Так, Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 19 травня 1999 р. № 4 – рп / 99 у справі № 1 – 12/99 (справа про запити народних депутатів), від 11 квітня 2000 р. № 4 / 2000 у справі 1-19 / 2000 (справа про запити народних депутатів України до прокуратури), від 20 березня 2002 р. № 4 – рп / 2002 (справа про запити і звернення народних депутатів України до органів дізнан-408
ня і досудового слідства) дав офіційне тлумачення положень ст. 86 Конституції України, а також ч. 1ст. 12,ч.2ст. 15,ч. 1ст. 16,чч. 1, 2 ст. 19 Закону «Про статус народного депутата України» і виказав свою правову позицію щодо предмета обмежень депутатських
запитів.
Так, у Рішенні Конституційного Суду від 19 травня 1999 р.
зазначається, що народний депутат не має права звертатися з вимогами чи пропозиціями до судів, до голів судів та до суддів стосовно конкретних судових справ. Хоча ст. 86 Конституції і не обмежує народного депутата України колом питань, вирішення яких він ініціює у своїй вимозі чи пропозиції, але певні обмеження передбачені в інших статтях Конституції. Так, з метою забезпечення здійснення правосуддя Конституція України гарантує незалежність і недоторканність суддів і забороняє вплив на них у будь-який спосіб (ч.ч. 1,2 ст. 126). В ч. 1ст. 129 Конституції визначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Викладені в депутатських запитах вимоги і пропозиції об'єктивно справляють певний вплив на суддів, що заборонено Конституцією України.
Вимога чи пропозиція народного депутата України до керівників Служби безпеки України не може бути дорученням щодо перевірки будь-якої інформації про окремих громадян. За відсутності у вимозі чи пропозиції народного депутата додаткової інформації про злочин така вимога чи пропозиція не може бути підставою для прийняття рішення про проведення оперативно-розшу-кових заходів. У разі надходження до органів Служби безпеки України вимоги чи пропозиції народного депутата, пов'язаної з необхідністю проведення оперативно-розшукових заходів, керівники цих органів мають діяти з додержанням вимог, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність».
Народні депутати не можуть звертатися із запитами, які суперечать Конституції і закону, що безпосередньо випливає із ч. 2 ст. 19 Конституції, яка передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані Діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Принцип законності є основоположним принципом конституційного ладу України, організації і функціонування державного механізму, органів місцевого самоврядування, і він повною мірою поширюється
Конституція України
Розділ IV. Стаття 86
на народних депутатів України, які не мають права діяти поза межами Конституції і закону.
В Рішенні Конституційного Суду України по справі про запити народних депутатів України до прокуратури зазначається що народний депутат не має права звертатися до органів прокуратури і прокурорів з вимогами, пропозиціями чи вказівками у конкретних справах з питань державного обвинувачення в суді представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а також до слідчих прокуратури з питань досудового слідства у конкретних кримінальних справах. Уразі надходження до прокуратури і прокурорів пропозицій, вказівок і вимог народних депутатів України у конкретних справах із вищевказаних питань прокурори і слідчі прокуратури мають діяти з додержанням вимог, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України, Арбітражним процесуальним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України та Законом України «Про прокуратуру».
Таким чином, орган конституційної юрисдикції у своєму рішенні наголошує, що органи прокуратури мають діяти в межах Конституції і законів, а народні депутати України не мають права втручатися в діяльність цих органів, що пропозиції, вказівки і вимоги народного депутата мають відповідати Конституції і законам України і можуть стосуватися лише питань, пов'язаних саме з депутатською діяльністю. Підтримання державного обвинувачення в суді, представництво інтересів громадянина або держави в суді, нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах не є питаннями, що пов'язані з депутатською діяльністю. Всі ці дії передбачені процесуальним законом і здійснюються лише посадовими особами, уповноваженими на це законом, і у спосіб, визначений законом. Прокурори і слідчі прокуратури, здійснюючи зазначені процесуальні дії, є незалежними від будь-яких органів і підкоряються тільки зако-410
У відповідно вплив у будь-якій формі на них з метою перешкоджати виконанню ними своїх службових обов'язків заборонено чинним законодавством і є порушенням Конституції України.
В Рішенні Конституційного Суду України від 20 березня 2002 р- по справі про запити і звернення народних депутатів України до органів дізнання і досудового слідства зазначається, що народний депутат не має права звертатися до органів і посадових осіб, що здійснюють функції дізнання і досудового слідства, з вимогами і пропозиціями з питань, які стосуються проведення дізнання і досудового слідства у конкретних справах. У разі надходження до цих органів і посадових осіб таких депутатських запитів керівники відповідних органів, слідчі і посадові особи, що здійснюють дізнання, мають діяти з додержанням вимог, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України. Відповідно до ч. 1 ст. 86 Конституції України народні депутати України можуть звертатися до Міністра внутрішніх справ України, керівників головних управлінь і відділів МВС України як керівників органів державної влади. Відповідно вони не можуть адресувати свої запити іншим працівникам органів внутрішніх справ, у тому числі слідчим органів внутрішніх справ і працівникам міліції, які здійснюють функцію дізнання. Звернення у будь-якій формі до працівника органу дізнання чи слідчого з метою впливу на виконання ним службових обов'язків заборонено чинним законодавством. Конституційний Суд України вважає, що керівники відповідних органів, слідчі і посадові особи, що здійснюють функції Дізнання, у разі надходження до них звернень народного депутата України з питань, які стосуються проведення дізнання та досудового слідства у конкретних кримінальних справах, не зобов'язані розглядати їх у порядку розгляду питань і звернень і не несуть відповідальності за невиконання викладених у них вимог та
пропозицій.
Законодавство визначає механізм внесення депутатського запиту і процедуру його проходження. Запит народного депутата подається в письмовій формі Голові Верховної Ради України через Секретаріат Верховної Ради України. Голова Верховної Ради (а в разі його відсутності – його заступники) оголошує запит на пленарному засіданні парламенту. Верховна Рада приймає рішення про доцільність направлення депутатського запиту відповідному органу або посадовій особі, до яких ного звер-
Конституція України
Розділ /V. Стаття 86
нено. Це рішення має бути підтримане не менш як однією п'я тою частиною народних депутатів від їх конституційного складу. Рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради має бути попередньо підтримане не менш як однією третиною від конституційного складу парламенту. Після прийняття рішення Голова Верховної Ради України передає його до Секретаріату Верховної Ради України, і Секретаріат негайно направляє текст депутатського запиту відповідним органам або посадовим особам, яким він адресований. Текст запиту публікується в стенографічному бюлетені засідань Верховної Ради України.
Орган або посадова особа, до яких звернено запит, зобов'язані повідомити народного депутата, групу народних депутатів, комітет Верховної Ради у письмовій формі про результати розгляду депутатського запиту у п'ятнадцятиденний строк з дня його одержання або в інший, встановлений парламентом України строк. Якщо запит з об'єктивних причин не може бути розглянутий у встановлений строк, то посадова особа письмово повинна повідомити про це Голову Верховної Ради України і народного депутата, групу народних депутатів, комітет, що внесли запит, і запропонувати інший строк, який не повинен перевищувати один місяць після одержання запиту.
Народний депутат України має право безпосередньо брати участь у розгляді внесеного ним запиту керівником органу державної влади або органу місцевого самоврядування, підприємства, установи чи організації. Це важливо з точки зору усунення виявлених порушень і є ефективною формою парламентського контролю за станом справ у відповідних питаннях або сфері суспільних відносин. На вимогу народного депутата керівник органу державної влади або органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, якому адресовано запит, зобов'язаний повідомити народному депутату про день розгляду порушених у запиті питань завчасно, але не пізніше ніж за три дні до їх розгляду.
Законодавчо врегульовано процедуру надання відповіді на запит. Так, відповідь на депутатський запит, що внесений народним депутатом, надається Голові Верховної Ради України і народному депутату, який його вніс, а відповідь на депутатський запит, 412
0 внесений групою народних депутатів, комітетом Верховної ради, надається відповідно Голові Верховної Ради України і на-подному депутату, підпис якого під запитом значиться першим, голові комітету Верховної Ради. Відповідь надається в обов'язковому порядку, депутатський запит не може бути проігнорований. При цьому відповідь надається безпосередньо тим органом державної влади або органом місцевого самоврядування, до якого було направлено депутатський запит, за підписом його керівника чи посадової особи, керівником підприємства, установи та організації, об'єднання громадян, на ім'я яких було направлено запит.
Відповідь на депутатський запит у тому разі, якщо на цьому наполягає народний депутат, оголошується на засіданні парламенту. Депутат має право дати оцінку відповіді на свій запит. На засіданні Верховної Ради може бути проведене обговорення відповіді на запит, якщо на цьому наполягає не менш як одна п'ята частина народних депутатів від їх конституційного складу. При обговоренні відповіді на депутатський запит на пленарному засіданні парламенту повинні бути присутні керівники, до яких був звернений запит. Вони можуть уповноважити інших осіб бути присутніми при обговоренні відповіді на запит лише у виключних випадках із вмотивованим обґрунтуванням. За результатами розгляду депутатського запиту Верховна Рада України приймає постанову. Депутатський запит, відповідь на нього, постанова Верховної Ради, прийнята за результатами розгляду запиту, повинні бути опубліковані у «Відомостях Верховної Ради України» та газеті «Голос України». Це важливо з точки зору інформування органів державної влади і органів місцевого самоврядування, громадськості про депутатські запити і результати їх розгляду, реагування парламенту на питання, що поставлені у запиті.
Інститут депутатського запиту є ефективною формою парламентського контролю за станом справ у різних сферах суспільного життя. Він активно застосовується як у вітчизняній, так і зарубіжній конституційно-правовій практиці і спрямований на утвердження народовладдя, високого правового статусу парламенту в державному механізмі, на забезпечення прав людини і
громадянина.
Конституція Україна
Стаття 87. Верховна Рада України за пропозицією не д,Єй як однієї третини народних депутатів України від її конституції ного складу може розглянути питання про відповідальність Кабі нету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри КабіНе, тові Міністрів України більшістю від конституційного складу Ben. ховної Ради України.
Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схва. лення Програми діяльності Кабінету Міністрів України.
Коментована стаття визначає загальний порядок дострокового припинення повноважень Кабінету Міністрів України за ініціативою Верховної Ради України.
Частина 1 коментованої статті регулює питання, пов'язані тільки з одним випадком дострокового припинення урядових повноважень, коли ця процедура реалізується парламентом і уряд вимушений йти у відставку. При цьому йдеться про дострокове припинення повноважень Кабінету Міністрів в цілому, а не окремих його членів, тобто закріплюється колективна відповідальність уряду перед Верховною Радою України.
Конституція не встановлює конкретні підстави порушення в парламенті питання про відповідальність Кабінету Міністрів України, визначаючи лише, що пропозиція про розгляд цього питання може виходити від народних депутатів України. Але ініціювати його розгляд в парламенті Голова Верховної Ради України, його заступники, окремі народні депутати, депутатські групи, фракції або інші підрозділи Верховної Ради самостійно не в змозі, оскільки конституційно передбачено, що пропозиція про розгляд питання дострокового припинення повноважень Кабінету Міністрів України повинна бути підтримана не менш як однією третиною народних депутатів від конституційного складу українського парламенту. Необхідність волевиявлення не менш як 150 народних депутатів щодо вимоги про дострокове припинення повноважень Кабінету Міністрів України за ініціативою парламенту України обумовлюється насамперед роллю і місцем уряду в державному механізмі України, важливістю забезпечення стабільності його роботи.
Дострокове припинення повноважень Кабінету Міністрів України є заходом конституційної відповідальності уряду перед пар-
Розділ IV. Стаття 87
агентом, який є органом загальнонародного представництва. Хоча рт 87 Конституції і не встановлює підстави дострокового припинений повноважень Кабінету Міністрів України, але такими можуть бути результати звіту уряду перед парламентом. Так, згідно з Регламентом Верховної Ради України Кабінет Міністрів України зобов'язаний не менш як один раз на рік звітувати перед Верховною Радою України про свою роботу, подаючи їй цей звіт в 45-денний строк після закінчення календарного строку. Цей щорічний звіт не пізніше як за 15 днів до розгляду на засіданні парламенту передається комітетам Верховної Ради, а також розповсюджується серед народних депутатів. Крім того, Верховна Рада за пропозицією її Голови, або не менш як трьох комітетів, або не менш як однієї п'ятої частини депутатів від конституційного складу парламенту може в будь-який час прийняти рішення про позачерговий звіт Кабінету Міністрів про його роботу в цілому чи з окремих питань діяльності. Звіт про роботу уряду на засіданні Верховної Ради робить Прем'єр-міністр України або Перший вще-прем'єр-міністр, якщо розглядається звіт про діяльність Кабінету Міністрів в цілому, або один із віце-прем'єр-міністрів, коли уряд звітує з окремих питань своєї діяльності. Після заслуховування звіту уряду та співвідповідей парламентських комітетів Верховна Рада України приймає відповідну постанову, в якій дається оцінка роботи Кабінету Міністрів України взагалі або по окремих питаннях його діяльності.
У випадках, коли діяльність Кабінету Міністрів буде визнана незадовільною, Верховна Рада України може виразити недовіру Прем'єр-Міністру України, окремим членам Кабінету Міністрів або уряду України в цілому. Згідно з ч. З ст. 115 Конституції України прийняття Верховною Радою резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України має наслідком відставку уряду України. Відставка Прем'єр-Міністра України має наслідком відставку
всього складу уряду України.
Резолюція недовіри Кабінету Міністрів України приймається більшістю від конституційного складу парламенту України, тобто не менше як 226 голосами народних депутатів України. Прийняття такої резолюції є юридичним фактом початку процедури відставки уряду. Згідно з ч. 6 ст. 115 Конституції України Прем'єр-міністр зобов'язаний подати Президентові України заяву про відставку Кабінету Міністрів за рішенням Президента України чи у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України
резолюції недовіри.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 51 | Нарушение авторских прав