Читайте также:
|
Формування більшовицького режиму в Україні відбувалося за умов розширення втручання Радянської Росії у внутрішні справи УНР.
Одним із приводів до цього був антибільшовицький виступ отамана Каледіна на Дону, в результаті якого східна частина Донбасу, що входила до складу Області Війська Донського, перетворилася на арену боїв. Через Україну на Дон направлялися з фронту козачі ешелони, що посилювали каледінців. Раднарком Радянської Росії неодноразово звертався до Генерального Секретаріату із закликом закрити залізниці для каледінців. Ці вимоги були нереальними: інших залізниць на Дон не було і закрити їх означало вступити в збройну боротьбу з добре озброєними козаками, які після довгих років війни прагнули повернутися додому. Рада звинувачувалася і в тому, що заважає переправленню на Донбас і Дон червоногвардійських частин. Генеральний Секретаріат пояснював це з позиції «права на самовизначення кожної національності чи області», неправомірності нав’язувати будь-кому «своє розуміння політичного управління».
Ця дипломатична перепалка була прикриттям для зосередження російських червоних військ у Харкові й підготовки їх до наступу в центральні райони України. В другій половині грудня, 1917 р. до Харкова майже щодня прибували_ещедсши з військами і озброєнням. Частина цих військ справді направлялася на Донбас і Дон, а більшість одержала наказ наступати на підконтрольні Центральній Раді території.
Сили сторін
Загальна чисельність військ, які прибули з Росії у грудні 1917 р. — січні 1918 р., становила близько 60 тисяч. Це були частини регулярної російської армії, що перейшли на бік більшовиків, червоногвардійці Москви, Петрограда та інших міст Росії, загони моряків. Допомогу їм надавали місцеві більшовики, які спиралися на добре озброєні загони Червоної гвардії. Зосереджені вони були, головним чином, на Донбасі, Катеринославщині, у великих містах Лівобережжя і Півдня.
Більшовицькі війська діяли у складі кількох армійських груп. Армійська група П. Стропа планувала наступати з Харкова на Лозову-Синельникове-Катеринослав і Полтаву—Ромодан—Київ. З Гомеля (Білорусія) в напрямку Чернігів-Бахмач на Київ наступала армійська група Р. Берзіна, з Брянська (Росія) через Глухів—Конотоп—Бахмач на Київ вели наступ підрозділи А. Знаменського.
Керівне ядро центру в Україні складали В. Антонов-Овсієнко, М. Муравйов і Г. Орджонікідзе, який прибув до Харкова у другій половині грудня 1917 р. їм підпорядковувалися всі більшовицькі сили в Україні.
Напередодні наступу більшовиків Центральна Рада перебувала в надто скрутному становищі. Більшість тилових зукраїнізованих військових частин, що свого часу заявили про підтримку Ради, повернулися додому, або, деморалізовані досить успішною більшовицькою агітацією, дотримувалися нейтральної позиції. Деякі перейшли на бік більшовиків. Ось чому головною опорою Ради стали підрозділи Вільного козацтва і добровольчі формування, які створювалися вже в ході війни. Найголовнішими з них були: Гайдамацький кіш Слобідської України під командуванням С. Петлюри, Галицький курінь Січових стрільців під командуванням Коновальця, підрозділи генералів Удовиченка, Прісовського, сотника Ковенка та ін. Війська УНР чисельністю не поступалися червоним. Але частини, вірні Центральній Раді, були розпорошені по всій Україні, у той час як більшовицькі війська діяли на стратегічних напрямках.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 43 | Нарушение авторских прав