Проголошення УНР. Війна Радянської Росії проти УНР. Четвертий Універсал Центральної Ради.

Жовтневе більшовицьке повстання радикально вирішувало час­тину проблем, але породило нові. Централь­на Рада вже в день петроградського перевороту утворює «Крайовий комітету охорони револю­ції в Україні» У жовтні 1917 р. в Україні розгорнулася боротьба між трьома політичними силами — прибічниками Тимчасо­вого уряду, опорною точкою яких був штаб Київського військового округу (КВО); більшовиками, що гуртувалися навколо Цен­тральної Ради. Їхня спроба повстання в Києві зустріла опір. Протягом 29— 31 жовтня тривали жорстокі бої. Радівці уклали угоду з більшовиками і примусили штаб Київського військового округу 31 жовтня погодитися на умови, запропоновані Радою. 7 лис­топада 1917 р., вона ухвалює III Універсал, у якому про­голошувалося утворення Української Народної Республі­ки (УНР) у межах дев'яти українських губерній. Він накреслював програму: скасування поміщицького землеволодіння; запровадження 8-годинного робочого дня; встановлення державного контролю над виробництвом; надання національним меншинам “на­ціонально-персональної" автономії; забезпечення демократичних прав і свобод; скасуван­ня смертної кари, амністію політв'язням; скликання 9 січ­ня 1918 р. Українських Установчих зборів. Уні­версал окресливши Україну як незалежну державу, залишив феде­ративний зв'язок із Росією. Більшовицькі організації України вирішили завоювати маси. Була розгорнута широка агі­таційно-пропагандистська кампанія. Дестабілізуючим чинником став зовнішньо­політичний тиск, який набуває характеру воєнної загрози. Дії біль­шовиків були спрямовані на захоплення влади в Україні та встановлення біль­шовицького режиму. Їх дії мали забезпечи­ти більшість серед делегатів Всеукраїнського з'їзду рад. Але цей план біль­шовикам реалізувати не вдалося. Прискорювачем подій наприкінці 1917 р. став Маніфест РНК з ультима­тивними вимогами до Центральної Ради, від 3 грудня. У ньому, з одного боку, визнавалася УНР, а з іншого — робилися грубі втручання у її внут­рішні справи. Ультиматум містив чотири ви­моги: відмовитися від дезорганіза­ції фронту, не пропускати через Україну козачі формування, пропустити більшовицькі війська на Півден­ний фронт, припинити роззброєння радянських полків і червоноармійців. У цей час 4 грудня у Києві розпочав роботу Всеукраїнський з'їзд рад, на якому більшо­вики планували захо­пити владу демократичним шляхом, але сил виявилося замало. Серед 2,5 тис.;. делегатів вони ста­новили незначний відсоток. Всеук­раїнський з'їзд рад ухвалив резолюцію про підтримку Цен­тральної Ради та кваліфікував ультиматум РНК, як за­мах проти УНР, як чинник, здатний «розірвати федера­тивні зв'язки». Більшовики разом з лівими есерами, де­якими українськими соціал-демократами та кількома без­партійними (всього 127 осіб) залишили Всеукраїнській з'їзд рад і перебралися до Харкова. 11 — 12 грудня 1917 р. відбувся альтер­нативний з'їзд Рад, що проголосив встановлення радян­ської влади в УНР та обрав Центральний виконавчий ко­мітет рад України. Його рішення були визнані правочинними Радянською Росією. З 5 грудня 1917 р., Центральна Рада перебувала в стані війни з Раднаркомом Росії. Захопивши Харків, більшовицькі війська в середині грудня оволоділи залізничними вуз­лами — Лозовою, Павлоградом, Синельниковим. Діями радянських військ керував хар­ківський центр, до складу якого входили В. Антонов-Овсієнко, М. Муравйов та С. Орджонікідзе. У Києві 15 грудня було утворено Особливий комітет з оборони України (М. Порш, С. Петлюра). Опо­рою Центральної Ради були підрозділи Вільного козацт­ва (Гайдамацький Кіш Слобідської України, Галицький курінь січових стрільців тощо) та добровольчі формуван­ня. Основну силу більшовиків ста­новили частини регулярної російської армії, що перейшли на їх бік. 25 грудня В. Антонов-Овсієнко віддав наказ про наступ проти УНР. Радянські війська (30 тис.), очолювані М, Муравйовим, оволоділи Катеринославом, Олександрівськом, Полта­вою, Лубнами. За цих обставин для Центральної Ради головними стали завдання: мобілізувати український народ; відмежуватися від біль­шовицького режиму; створити передумови для переговорів з Німеччиною. Спробою їх реалізації став IV Універсал, від 11 січня 1918 р. Який дек­ларував низку положень: 1)проголошувалася незалежність, суверенність УНР; 2) на уряд покладалося завдання довести до кінця переговори з Центральними держа­вами; 3) гарантувалася передача землі селянам; 4) констатувалася націоналізація лісів, вод та підзем­них багатств краю; 5) взято курс на запровадження монополії на ви­робництво і торгівлю залізом, тютюном та іншими това­рами і встановлення державного контролю над банками; 5)ставилося завдання скликати Українські Установчі збори. На по­чатку 1918 р. Центральна Рада втрачає позицію за пози­цією. Нерішучість Центральної Ради призвели до того, що у вирішальний момент 16 січня 1918 р. у бою під Крутами, де вирішувалася доля Києва, вона, могла розра­ховувати лише на 420 студентів, гімназистів та юнкерів, більшість з яких загинула. Більшовицькі вій­ська М. Муравйова 26 січня 1918 р. увійшли до столиці УНР. Потерпівши поразку на теренах України, Центральна Рада спробувала взяти реванш у зовнішньополітичній сфері. Вже 2 грудня 1917 р. між країнами Австро-Німецького союзу та Радянською Росією було під­писано угоду про перемир'я, а через тиждень у Брест-Литовську розпочалися мирні переговори. Генеральний секретаріат Центральної Ра­ди 12 грудня 1917 р. звернувся з нотою до всіх воюючих сторін. Про те, що будь-яка угода, підписана Росією, не буде правочинною в Україні. 29 грудня було офіційно визнано учасни­ком процесу делегацію України, на чолі з В. Голубовичем. Мирний договір між УНР і країнами німецького блоку було підписано 26 січня 1918 р. Він передбачав: 1)встановлення кордонів; 2) відмову від взаємних претензій на відшкодування збитків, заподіяних війною; 3) взаємний обмін військовополоненими; 4)взаємний обмін надлишками промислових та сіль­ськогосподарських товарів; 5)встановлення взаємних митних пільг; 6)налагодження дипломатичних відносин.

18 лютого 1918 р. німці розпочали наступ. Під тиском 450-тисячної армії біль­шовики на початку березня залишили Київ. До травня німець­ко-австрійське військо зайняло майже всю Україну і Крим. Фактично було встановлено окупаційний режим.

Таким чином, проголошення Української Народної Республі­ки стало реакцією на жовтневе більшовицьке повстання в Петрограді. Під тиском переважаючих сил радянських військ Центральна Рада втрачає територію, вплив, владу. Брестська мирна угода давала їй шанс для політичної самореалізації, але її демокра­тизм не стикувалися з консерватизмом керівництва німецького блоку. І встановлення авторитарного правління в Украї­ні було лише питанням часу.

12.3. Українська держава часів гетьмана П. Скоропадського.

Навесні 1918 р. Україна стала ареною найбільш хаотичних і складних політичних подій. Що підштовхнули до консолідації та акти­візації несоціалістичних сил, лідером яких став генерал П. Скоропадський. 29 квітня 1918 р. Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР, а Всеукраїнський хліборобський з'їзд проголосив П. Скоропадського гетьманом України. Внаслідок державного перевороту виникло но­ве державне утворення — гетьманат «Українська держа­ва». Суть перевороту полягала в зміні парламентської форми прав­ління на авторитарну створити нову модель української Держави, яка була б здатною зупинити дезорганізацію суспільства. Очоливши гетьманат, П. Скоропадський зосередив усю повноту влади. Він призначав отамана (голову) Ради міністрів, мав право затверджувати і роз­пускати уряд, контролював зовнішньополітичну діяль­ність держави. Бу­ло налагоджено грошову сис­тему, створено державний бюджет, від­роджено промислові підприємства та біржі. Помітними були зрушення в га­лузі культури: створено 150 українських гімназій; вийшло кілька мільйонів українських підручників; відкрито два державних уні­верситети в Києві та Кам'янці-Подільському; засновано: Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Українська національна бібліотека, Українську Академію Наук. Також утворено влітку 1918 р. Українська автокефальна право­славна церква. У зовнішній політиці підтримувались дипломатичні зносини з 15 закордонними державами. П. Скоропадському не вдалося втримати владу. Його успіхи пов'язані зі стабільністю держави, а гарантом була зовнішня сила — війська Німеччини та Австро-Угорщини. Німеччина прагнула перетворити Україну на маріонеткову державу. ЇЇ метою був вивіз продовольства і сировини, та встановлення контролю економікою. Німецька сторона створювала пере­шкоди для формування української армії. Плани гетьмана (8 корпусів і 4 дивізії) не були реалізованими. Не да­ла ефекту спроба поновити українське козац­тво, як резерв національної армії. Реставрація старих порядків (законо­давство гетьманату повторювало Основні закони Російської імперії) та відродження архаїчних форм організації суспільного життя не додавали Укра­їнській державі авторитету. З іншого боку, ці чинники перетворювали Україну на осередок реакційних сил Російської імперіїОпорою гетьманського режиму були помі­щики, буржуазія та старе чиновництво, яких цікавила стабільність. До національної ідеї вони ставили­ся байдуже. Гетьманат мав вузьку соціальну базу, що не відповідала курсу на розбудову національної державності. Спроби повернути поміщикам землю фактично ревізія “стихійної аграрної реформи”, збільшення тривалості робочого дня в промисловості до 12 годин, заборона страйків сприяли формуван­ню опозиції. У липні—серпні 1918 р. піднімається антигетьманськахвиля страйкового руху, активізуються повстанські загони селян (40 тис. осіб). Поразка Ні­меччини у війні позбавила Українську державу гаранта стабільності. Спроби гетьмана змінити орієнтири (про­голошення федеративного союзу з небільшовицькою Росією) не могли врятувати ситуацію. 14 грудня 1918р. війська Директорії вступили до Києва і П. Скоро­падський був змушений зректися влади і незабаром виїхав за кордон.

Отже, спроба консервативних політичних сил шля­хом встановлення авторитарної форми правління стабілі­зувати ситуацію в Україні зазнала невдачі.

Питання для самоперевірки.

1. Коли центральна Рада стає легітимним українським парламентом

2. В чому полягає значення Універсалів Центральної Ради

3. Які прорахунки привели до поразки Центральної Ради під час війни з Радянською Росією

4. В чому полягає значення створення Української Держави.

5. Назвіть основні внутрішньо та зовнішньополітичні прорахунки гетьмана П. Скоропадського.

Методичні вказівки до лекції.

Додаткову інформацію з питань, що були розглянуті в лекції можна знайти у таких виданнях:

Бойко О.Д. Історія України, Посібник. Київ “Академвидав”,-2004.

Борисенко В. Курс української історії. - К., 1997

Павленко Ю., Храмов Ю. Українська державність у 1917-1919 рр. – К., - 1995

Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея. – К., -1997

Українська державність у ХХ столітті. – К.,1996.

Дата добавления: 2015-11-30