|
Читайте также: |
1. Нам треба освятитися як людям, а не як ангелам. Бог дав нам розум і свобідну волю, але дав нам також чулий організм, уяву, пристрасті і змисли.
Безперечно – Йому віддають хвалу чисті духи совершенною любов'ю, але Він не менш радий з любові, що Йому свобідно приносить єство, зложене з тіла і крові.
Це таке нужденне сотворіння, піддане стільком слабостям, у боротьбі з такою великою кількістю труднощів, силою ласки піднесеться аж до несотвореної Любові; починаючи від цього життя, воно буде брати участь в житті самої Пресвятої Трійці.
2. О ні, Бог не вимагає від нас знищення наших змислів, наших природних вимог; не забороняє нам жити згідно з нашою природою, бо Він Сам нам її дав; не забороняє радуватися красою, що її щедро розсипав довкруги нас; Він хоче тільки, щоб ми це все робили згідно з порядком, що Він установив.
Він сам дав нам цей наказ: «Будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю».
Отже, нам треба любити так, як Сам Ісус Христос нас любив: і нашими змислами, і нашими силами, і нашою уявою.
3. Найперше заведімо Господа Ісуса в нашу душу та дозвольмо Йому керувати нами за Його волею. Незадовго довідаємось від Нього, що Його любові не заважає жодне природне дарування, жодна Ним оздоровлена здатність. Навпаки, все сприятиме до відображення в нас Божої подоби.
Він подарував мені серце чутливе, то правильно, що те серце має лиш Його любити. Ісус Христос обдарував нас теж буйною уявою, то нерадо слухає Він наших нарікань на неї. Спаситель хоче тільки, щоб ми керували своєю уявою за Його вказівками.
4. Серед праць над освяченням уява має наче зобразити картинами високі істини Віри, має удоступнити їх почуттям та наче дозволити розумові доторкнути їх й представити їх волі в миловидному вигляді. Отож застав її животрепетно зобразити тобі вічні правди, затривожити тебе картиною пекельних мук та двигнути вгору твоє довір'я сподіванням безконечних дібр.
Уявою змалюй перед собою славимого Спасителя Ісуса Христа та всі подробиці Його Божого побуту на землі, від ясел до хреста. Уявою дістанешся до серця Господа Христа Чоловіколюбця, почуєш як Серце Боже б'ється любов'ю, пізнаєш який Господь Ісус добрячий, лагідний, покірливий та безмежно поблажливий. Бачиш, уява корисна та допоміжна. Та не заплямуй її, якщо б схотів користуватися нею нерозважно та пересадно.
5. Перебільшена уява, до речі, впихається всюди. Вона все плутає, в усьому пересаджує: і прості життєві події щоденності, і, ще більше, політичні та історичні випадки. Її осуди – незрівноважені, несправедливі та непомірковані.
Хворий на неї переборщує в одному напрямкові чи в другому. Він нездатний самостійно вирішати будь-яке діло, тим більше діло освячення.
Уява плутає теж оцінку себе та своїх заслуг. Як воно дивно: за винятком святців, кожна людина думає про себе краще, ніж другі думають про неї.
Буває іноді, що ми мріємо без ґрунту під ногами та будуємо уроєні плани будучини, де нашій особі призначене почесне завдання.
Такі мріяння треба негайно припинити й уяву допасувати до дійсності.
6. Ця снага дуже діяльна ще й на шкоду здорового глузду, коли роздумуємо про кривди від ближнього.
Пересадна уява чіпається словечка, руху, поведінки, чийогось усміху та горлає про кпини, образу й погорду до нас. Піщинку перемінює в гору. Усе вона тлумачить і «вияснює» лихим оком та все погіршує й перебільшує.
Людина розважна не піддається цим відхиленням уяви, притримує її при першому стрибкові вбік. Здоровий глузд, чи пак спогад давніших промахів уявлення, достатньо здержують її від першої гарячості.
Ніколи не діймо під впливом збудженості. Хай час заспокоїть розбурхані нерви. Тоді здоровий глузд підкаже, що треба діяти.
7. Зокрема духовному поступові шкодить розіграна уява. Така хвора душа прагне користуватись тією уявою в усіх духовних обставинах, коли, до речі, її треба б майже назавжди загнуздати.
Розважання видається такому невдатне, якщо не була в ньому уява. Йому виглядає брак ревності, коли не чує чуттєвого вдовілля. Праця над освяченням не йде вперед, коли душа чує посуху або поринає в темряві.
Коли б'ють душу труднощі, причетні духовним боям та сколихують звичайні невдачі, тоді рабиня уяви, душа, зневірюється, досадує, голосить і часто залишає напризволяще зачату роботу.
8. Деколи навіть і щирі душі віддають перевагу своїй уяві та настановляють її провідницею свого духовного життя.
Такі особи беруть за небесні вказівки слівця, що їх вони знайшли у своїй розбурханій уяві.
Враження своїх чуттєвих здатностей мають вони за небесні дороговкази. Навіть свої сни тлумачать вони як пророчі. Їхня хвора уява малює їм ці сни як оповіщення Святого Духа та скромне відслонення майбутності.
Як провідник не хоче того побачити, ці душі стогнуть та скаржаться на нерозуміння та що мало є у світі справді освічених людей.
9. Такі відхилення вбік уяви, до речі, є виняткові. Та треба сказати, що всім душам потрібно стежити за своєю уявою зблизька та безперестанно звільнятись з-під її ярма.
Християнська душе, цю працю виконуй у спокої, із зусиллям волі. Не треба стежити за уявою по лабіринті її хитрих плетениць. Облиш її, попросту відцурайся її навіяних думок та протистав її твердженням полум'яну любов до Господа Ісуса та до Пречистої Діви Марії.
10. Навчайся жити силою волі, гартуй у собі мужність, що не сколихнеться труднощами будь-якого важливого почину, а послідовно і працею над самовдосконаленням.
Як найде на тебе посуха та внутрішнє усамітнення та ще й почуття впадуть у стан цілковитого виснаження, тоді пригадай, що досконалість лежить у щільному приєднанні до Господа Бога звичайним волевиявленням та щоб, не зважаючи на ніщо, вірно додержуватись обов'язку. Зрозумієш цю основну істину, то швидко звільнишся з ярма уяви.
Господи мій Ісусе! Заведи в мене зразковий лад, схожий на той, що царствує у Твоїй Божій Особі. Усі мої здатності підкори моїй волі. Хай ця воля справно приєднається до Тебе та скерує до Тебе всі мої сили. Прагну помагати Твоїй дії у мені та не датись у рабство моїй уяві.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 31 | Нарушение авторских прав