Карл І. Довгий парламент і його діяльність

Вирішальну роль у захисті старого ладу відігравала династія Стюартів, що почала правити з 1603 р. її перший представник на англійському престолі Яків І, не бажаючи рахуватися з правами англщськогб парламенту, вступив з ним у тривалий конфлікт. Його внутрішня і зовнішня політика обурювала буржуазію і нове дворянство.

Після смерті Якова І (1625) престол посів його син Карл І (160Ф-1649). Легковажний і самовпевнений, він ще більше загострив стосунки з парламентом, а невдовзі розігнав його і встановив режим «одноосібного панування» (1629-І640). Проте це залишило Кар-ла І без грошей, тому що податки в Англії затверджував парламент. Вишукуючи кошти, король і його помічники почали грубо порушувати звичаї і традиції країни Це сприяло зростанню і зміцненню опозиції королівської влади.

Розв'язавши зі своїми «радниками» війну з Шотландією і зазнаючи в ній поразки, Карл І змушений був скликати парламент. Парламент назвали «Довгим», тому що, зібравшись восени 1640 р., він засідав 12 років. День відкриття його засідань (3 листопада 1640) вважається днем^ючатку Англій­ської революції.

Перші два роки діяльності Довгого парламенту можна назвати «мирним». За активної підтримки народу буржуазія і нове дворянртво (вощ становили більшість у нижній палаті парла­менту - палаті общин) прийняли ряд закбнів^ ЗДо унемоШйвило правління короля без співробітництва з парламентом. Було заборонено збирати податки, не затверджені парламентом. Були знищені каральні органи абсолютизму («Висока комісія» та «Зоряна палата»), а головні радники короля - граф Страффорд і архієпископ Лод були відправлені на ешафот.

Дуже важливим моментом у діяльності парламенту стало прийняття «Великої Ремонстрації» (протесту), в якій у204*х статтях перераховувалися зловживання короля. Цей документ став своєрідним обгрунтуванням буржуазного принципу недоторканності особи та її власності, Зазначалося в ньому і про право парламенту контролювати діяльність королівських мі­ністрів* що вже було елементом конституційної монархії

На початку 1642 р. Карл І залишив неслухняний Лондон і поїхав на північ країни (там перебувала більшість старого дворянства). Там із своїх прибічників він почав формувати антипарламентську армію - роялістів. У той же час парламент формував свою армію. Таким чином, країна розкололася на два табори. Прихильників короля назвали кавальєрами (від англ. сауаііег - вершник). В армії роялістів головною ударною силою була кавалерія. Прихильників парламенту назвали «круглоголовими» (за формою зачіски).

У перших же боях громадянської війни (війна між громадянами всередині однієї держави), що розпочалася восени 1642 р., парламентська армія, сформована з найманців, зазнала поразки. Це пояснювалося не тільки кращими військовими навичками роялістів. На чолі парламентського неоднорідного війська стояли генерали-дворяни. І хоча вони й були против­никами абсолютизму, але повного розгрому армії Карла І вони не бажали, їхньою метою був компроміс (угода) з королем про поступки на користь обуржуазненого дворянства Оборонна стратегія (ведення війни) генералів-дворян загрожувала парламенту поразкою.

СТВОРЕННЯ АРМІЇ «НОВОГО ЗРАЗКА»

В умовах, що склалися, парламент рішуче пішор на створення армії «нового зразка». Почали формуватися якісно нові частини із селян. Ці формування відзначалися не лише доскональним знанням військової справи, високою дисципліною, а й глибокою переконаністю у справедливості справи, за яку вони боролися. Свою самовіддану працю вони називали «божою справою», а себе «божими людьми».

Головну роль у новій армії відігравав хоробрий офіцер, талановитий полководець і політик, типовий представник нового дворянства Олівер Кромвель (1599-1658). Завдяки йому армію поповнила плеяда талановитих офіцерів із народу. Кавалеристи Кромвеля («за-лізнобокі», як їх називали роялісти) йшли в атаку, співаючи молитви.

14 червня 1645 р. відбулася битва біля Нейзбі. Кромвель розгромив королівську армію. Карл І утік до Шотландії. Секретний архів короля було захоплено і на його підставі Карла І звинуватили у державній зраді. Шотландці видали Карла І парламенту за 400 тис. фунтів стерлінгів. Домовитися з парламентом він не забажав. Швидкоплинна друга громадянська війна (1648) закінчилась для нього безрезультатно. ЗО січня 1649 р. Карл І Стюарт, «тиран, зрадник, ворог англійської держави», як було сказано у вироку, був страчений у Лондоні. Йому відтяли голову.

Під час громадянської війни парламент конфіскував землі короля, феодальної знаті, а також володіння церкви. Вони продавалися великими ділянками, тому селяни не мали змоги їх купити. Майже всі землі були скуплені «новим» дворянством і буржуазією.

Парламент не скасував залежність селян (шпигольдерство) від нових власників землі. У становищі селян нічого не змінилося. Земля для них не стала приватною власністю. Вони, як і колись, платили за землю, але тепер не «рицарю», а капіталістичному поміщику. Але від цього селянам не було легше.

ВИСНОВКИ

Після перемощу 1609 р. Нідерландської революції почав назрівати антифеодальний конфлікт в Англії. Тут відбувався швидкий розвиток капіталізму в сільському господарстві та промисловості. Крім буржуазії, на шлях підприємництва стала значна частина дворянства. Це «нове» дворянство у союзі з буржуазією вступило у конфлікт з абсолютизмом. Конфлікт переріс У громадянську війну. Створення армії, що складалася із селян, дало змогу парламенту одержати перемогу над королівським військом і скинути владу Стюартів. Головним завоюванням революції було скасована* феодальної системи землеволодіння. Земля стала гфнввтною (особистою, а ш ю^лівськсад) власністю. Селян-ство залишилося у залежності, але тепер у залежності від буржуазних власників.

Дата добавления: 2015-11-30