Світлофільтри для фотозйомки: що це таке і як їх вибрати

Світлофільтром називають пристрій, що нагвинчується перед передньою лінзою об'єктива й використовується для одержання яких-небудь ефектів при зйомці (або, навпаки, відсікання небажаних ефектів). По типі кріплення світлофільтри діляться на прямокутні й круглі.

Прямокутні встановлюються за допомогою спеціальної системи кріплення, у яку можна встановлювати до 3 світлофільтрів одночасно. По такому принципі зроблені фільтри системи Cokin.

Круглі поширені набагато більше. Вони кріпляться в металевій оправі з різьбленням для установки на об'єктив. Найпоширенішийо різьблення діаметром 46, 49, 52, 55, 58, 62, 67, 72 і 77 мм.

Деякі плутають світлофільтри з макрокільцями або макролінзами, які ставляться між матрицею й об'єктивом. Вони служать для зменшення дистанції фокусування об'єктива (що буває корисно при мушці) і ніякого відношення до світлофільтрів не мають.

При виборі краще довіряти тільки відомим фірмам (наприклад, B+W, Tiffen, Hoya, Kenko). Дуже гарні фільтри пропонують під своєю маркою відомі виробники фотоапаратури (Canon, Nikon, Pentax, Olympus і ін.), але й коштують вони недешево.

Захисні світлофільтри

Будь-який світлофільтр виконує захисну функцію - він оберігає лінзу об'єктива від бруду, пилу, бризів і іншого. Також світлофільтр - відмінний захист від аматорів поторкати все пальцями - почистити фільтр можна звичайною м'якою ганчірочкою, застосовувати спеціальні засоби, що чистять, не потрібно. Крім того, використовуючи фільтр, можна носити об'єктив без кришки, що дає можливість оперативно робити гарячі знімки. Існує окремий клас світлофільтрів, єдине завдання яких - захищати об'єктив.

Деякі фотолюбителі думають, що додаткове скло неминуче позначається на якості зйомки. Думка це викликано, видимо, використанням дешевих і, відповідно, неякісних фільтрів. Гарні захисні фільтри не стають джерелами перекручувань і не міняють світлосилу. Ще раз підкреслимо, що на світлофільтрах краще не заощаджувати, особливо якщо використовуєте дорогий об'єктив. Вартість навіть гарного фільтра (600-1000 рублів) дуже мала в порівнянні із ціною об'єктива (2500-20 000 рублів).

Для зйомки на відкритій місцевості в жарких країнах їсти зміст звернути увагу на UV-Фільтри (ультрафіолетові). Вони забезпечують відсікання ультрафіолетової частини спектра, невидимої людського ока, і забирають тим самим надлишок холодних тонів з кадру. Як і захисні, UV-Фільтри не вносять перекручувань і не впливають на експозицію (світлосилу).

Є ще скайлайт-фільтри - вони використовуються для корекції кольору неба. Ефект від фільтрів проявляється як утеплення квітів у кадрі. Стекло скайлайт-фільтрів має характерне слабке рожеве фарбування.

Поляризаційні світлофільтри часто використовуються при пейзажній зйомці. Якщо доводилося знімати воду, ви напевно зауважували, що на фотографії поверхня води покрита відблисками. Справа в тому, що світло, що висвітлює об'єкт зйомки, неполяризований, у той час як відбите світло має явно виражену поляризацію. Фільтр складається з 2 стекол, одне йз яких може обертатися щодо іншого. Дивлячись через світлофільтр і обертаючи його, можна відітнути світло з певною поляризацією.

Фільтр допомагає при зйомці будь-яких поверхонь, що відбивають (вода, стекло й т.д.). Також фільтр прийде до речі при зйомці пейзажів - він дозволяє затемнити яскраво-блакитне небо, не роблячи впливу на інші деталі в кадрі.

Такий тип фільтрів, щоправда, незручно використовувати з об'єктивами, у яких передня лінза при фокусуванні обертається (наприклад, Zuiko Digital 40-150/3,5-4,5). На щастя, таких об'єктивів небагато.

Ці світлофільтри призначені для зменшення кількості світла, що проходить через об'єктив. Застосовуються звичайно у двох випадках:

1. Коли камері не вистачає мінімальної витримки через занадто яскраве висвітлення.
2. Коли необхідно використовувати довгу витримку й не можна прикрити діафрагму (або прикриття не вистачає).

Визначальним параметром даних світлофільтрів є щільність - кількість світла, що він може втримувати. Позначення 2Х показує, що пропускатися буде 50% світла, а 4Х - 25%.

Є окремий клас фільтрів з непостійною щільністю - градиентние фільтри. У них затемнена тільки частина фільтра, що дозволяє регулювати освітленість не цілого кадру, а його частини. Приміром, можна затемнити занадто яскраве небо).

Історично першими з'явилися кольорові фільтри - ще в той час, коли фотографія була чорно-білою. Застосування кольорових фільтрів не приводило до колірним перекручуванням, а впливало лише на тональність знімків.

Принцип роботи простий: об'єкти, що мають колір, близький до кольору фільтра, на знімку будуть висветляться; об'єкти, пофарбовані в додаткові до кольору фільтра фарби, будуть, навпаки, затемнюватися. Приклад: блакитне небо, зняте з використанням жовтого фільтра, буде набагато темніше, ніж без нього.

Виключенням є зелений колір (листя, трава) - він відбиває промені ще й в інфрачервоному діапазоні. Тому трава, знята з використанням червоного фільтра, буде світлішати, а не затемнюватися.

У зв'язку із широким поширенням цифрової фотографії, кольорові фільтри використовуються усе менше, тому що наступна обробка на комп'ютері дозволяє домогтися практично ідентичних результатів.

Крім перерахованих вище, існують безліч різних фільтрів для досягнення певних ефектів. Вони не ввійшли в статтю, оскільки не є широко використовуваними й необхідними в більшості випадків.

Коригувальні або компенсаційні фільтри

Мета - вирівняти колір переднього і заднього планів при зйомці зі змішаним світлом. Про них починають замислюватися фотографи знімають зі світлом від різних джерел. Фотозйомка репортажів, корпоративів і весільна зйомка в приміщенні зі спалахом і одночасно з іншими лампами зазвичай характеризуються великою різницею колірних температур. З коригуючими фільтрами працювати трохи простіше в силу хоч якийсь стандартизації в назвах фільтрів: CTO і CTB (расшіфровиется як скорочення Color To Orange або Color To Blue) часто після абревіатури вказується простий дріб 1 / 2 1 / 4 і тд.

Аддитивный метод - это метод, при котором образование различных цветов происходит вследствие смешения (сложения) двух или нескольких световых потоков. Примером аддитивного синтеза цвета является одновременная проекция нескольких цветных лучей на одну и ту же площадь экрана. Образование цвета по методу аддитивного синтеза происходит и при вращении разноцветного диска со скоростью примерно 1800 об / мин. Различные цвета при этом сливаются в один и диск кажется однотонным. Аналогичный результат наблюдается при рассматривании с определенного расстояния поверхности, покрытой мелкими цветными точками, штрихами или полосками. В случае, когда глаз не способен различить отдельно каждый из этих элементов (вследствие их малости), вся поверхность будет восприниматься окрашенной в один цвет, который образуется смешением исходных цветов.

Адитивна змішання виникає при змішуванні колірного випромінювання. Основними трьома адитивними кольорами є синій, зелений і червоний, кожен з яких має свою довжину хвилі. При накладенні за допомогою прожекторів кольорових пучків світла виникає наступне змішання:
зелений + червоний = жовтий;
зелений + синій = блакитний;
червоний + синій = пурпурний;
червоний + синій + зелений = білий;
відсутність світла = чорний.

Практичним застосуванням аддитивного змішання є кольорове телебачення, де всі колірні відтінки виникають при світінні зелених, синіх і червоних крапок

Пространственное смешение цвета так же нашло свое применение в офсетной печати и на картинах живописи, давшее начало направлению «пуантализма», изобретенное французским живописцем Жоржем Сера (1859 — 1891) на основе теории дополнительных цветов. На приличном расстоянии от наблюдателя рисунки, исполненные в этом стиле, ничем не отличаются от классически выполненных картин, но при детальном рассмотрении с близкого расстояния можно четко разглядеть систематизированный набор точек, из которых было создано произведение.

Субтрактивный синтез цвета – это метод наложения краски на белую поверхность, таким образом, вычитая из белого света красного, зеленого и синего цветов. Данный метод широко используется в полиграфии для печати цветных изображений. Поскольку белая бумага несет в себе весь спектр цветов в равных пропорциях, то при по парном наложении триадных (CMY) красок можно получить цвета, которые являются основой для аддитивного синтеза. Так, с наложением желтой краски на голубую можно получить зеленый цвет, в свою очередь, при наложении пурпурной на голубую получаем синюю, а в сочетании пурпурной и желтой результатом является красный. Таким образом, с помощью технологии триадных красок при печати можно получить любой цвет, даже черный. Однако черная краска (K) используется отдельно, с ее помощью контурам придается большая четкость и лучшая проработка темных участков изображения. Так же ее использование позволяет полноценно воспроизвести ахроматические цвета (черный и серый), что на практике является непосильной задачей для триадной (CMY) группы красок.

Не менее интересен и автотипный синтез цвета, на основе которого, процесс печати происходит путем совмещения растровых или штриховых изображений, напечатанных триадными красками (CMY), при этом черная краска (K) опять-таки выступает в роли контурной. Все изображение формируется из точек или штрихов, с варьирующейся площадью либо частотою, но с одинаковой толщиной красочного слоя. Благодаря тому, что каждая микроскопическая растровая точка, в процессе высокой или офсетной печати, накладывается одна на другую, человеческий глаз воспринимает всю картинку как цветное полутоновое изображение. Таким образом, автотипный синтез цвета является неким симбиозом аддитивного и субтрактивного методов.

Из схемы видно, что если наносить на белую бумагу триадные краски в различном сочетании, то можно получить все основные (первичные) цвета как для аддитивного синтеза, так и для субтрактивного. Это обстоятельство доказывает возможность получения цветов необходимых характеристик при изготовлении цветной полиграфической продукции триадными красками.
Изменение характеристик воспроизводимого цвета происходит по-разному, в зависимости от способа печати. В глубокой печати переход от светлых участков изображения к темным осуществляется благодаря изменению толщины красочного слоя, что и позволяет регулировать основные характеристики воспроизводимого цвета. В глубокой печати образование цветов происходит субтрактивно.
В высокой и офсетной печати цвета различных участков изображения передаются растровыми элементами различной площади. Здесь характеристики воспроизводимого цвета регулируются размерами растровых элементов различного цвета. Ранее уже отмечалось, что цвета в этом случае образуются аддитивным синтезом - пространственным смешиванием цветов мелких элементов. Однако там, где растровые точки различных цветов совпадают друг с другом и краски накладываются одна на другую, новый цвет точек образуется субтрактивным синтезом.

Дата добавления: 2015-11-15