II. The street

They pass me by like shadows, crowds on crowds,

Dim ghosts of men, that hover to and fro

Hugging their bodies round them, like thin shrouds

Wherein their souls were buried long ago:

They trampled on their youth, and faith, and love,

They cast their hope of human-kind away,

With Heaven's clear messages they madly strove,

And conquered, - and their spirits turned to clay:

Lo! how they wander round the world, their grave,

Whose ever-gaping maw by such is fed,

Gibbering at living men, and idly rave,

"We only truly live, but ye are dead."

Alas! poor fools, the anointed eye may trace

A dead soul's epitaph in every face!

James Russell Lowell

Вулиця

Тінями, натовп на натовп, мене проминають

Постаті сірі сновид. Вони всюди, завжди.

В тіло, мов в саван, дбайливо себе обгортають,

Душу сховавши давним вже давно туди;

Молодість, вірність, кохання здались їм буденністю,

Віру в людину вони непомітно втратили,

"Слово Господнє" тлумачать, лякають священністю,

Хоч самі, бідні духовно, всі принципи зрадили.

Боже! Блукають по світу вони, як в могилі:

У ненажерливій пащі якої - це жертви.

А бубонять вони людям, в нестямі знесилені:

"Ми будемо жити вічно, а ви вже мертві!"

Та ба, шалені, впізнає завжди Всевишній

Душу убогу і мертву в святоші грішній!

III. Reserving judgements is a matter of infinite hope. I am still a little afraid of missing something if I forget that, as my father snobbishly suggest­ed, and I snobbishly repeat, a sense of the fundamental decencies is parcelled out unequally at birth.

And, after boasting this way of my tolerance, I come to the admission that it has a limit. Conduct may be founded on the hard rock or the wet marshes, but after a certain point I don't care what it's founded on. When I came back from the East last autumn I felt that I wanted the world to be in uniform and at a sort of moral attention forever; I wanted no more riotous excursions with privileged glimpses into the human heart. Only Gatsby, the man who gives his name to this book, was exempt from my reaction - Gats­by, who represented everything for which I have an unaffected scorn.

E Scott Fitzgerald, "The Great Gatsby"

Стриманість у судженнях вселяє невичерпну надію. Я й досі побо­ююся проґавити щось, якщо забуду батькове снобістське зауваження -яке я по-снобістському повторюю - про те, що природа наділяє людей різним розумінням дозволеного і недозволеного.

А тепер, похвалившись своєю терпимістю, я мушу зізнатися, що вона не безмежна. Поведінка людини може ґрунтуватися на засадах твердих, як камінь, чи хлипких, як твань, але часом настає й така мить, коли мене вже обходить, на чому вона ґрунтується. Минулої осені, коли я повернувся з Нью-Йорка, мені хотілося, щоб людство стало на варту своїх моральних цінностей, як затягнутий у мундир солдат. З мене до­сить уже було розгульних екскурсій з відвіданням потаємних закутків людської душі. Тільки для Гетсбі, людини, ім'ям якої названа ця книж­ка, я зробив виняток, - для Гетсбі, котрий уособлював усе те, що я глибоко зневажаю.

Переклад Мара Пінчевського

IV. A breeze blew through the room, blew curtains in at one end and out the other like pale flags, twisting them up toward the frosted wedding-cake of the ceiling, and then rippled over the wine-colored rug, making a shadow on it as wind does on the sea.

The only completely stationary object in the room was an enormous couch on which two young women were buoyed up as though upon an anchored balloon. They were both in white, and their dresses were rippling and flutter­ing as if they had just been blown back in after a short flight around the house. I must have stood for a few moments listening to the whip and snap of the curtains and the groan of a picture on the wall. Then there was a boom as Tom Buchanan shut the rear windows and the caught wind died out about the room, and the curtains and the rugs and the two young women ballooned slowly to the floor.

F. Scott Fitzgerald, "The Great Gatsby"

Легкий вітрець гуляв по кімнаті, підхоплюючи завіси, мов бліді прапори, -то вдуваючи їх досередини, то видмухуючи надвір, а то раптом підкидаючи вгору, до стелі, схожої на глазурований весільний торт, і коли вони опускалися, по килиму винного кольору перебігала тінь, мов жмури, зняті бризом на морській гладіні.

Єдиною цілковито нерухомою річчю в тій кімнаті була величезна канапа, на якій, мов на заякореній повітряній кулі, сиділи дві молоді жінки. їхні білі сукні морщились і тріпотіли, неначе вони обидві щойно залетіли сюди після короткого польоту навколо дому. Я, напевне, з хвилину постояв, слухаючи, як шурхотять і виляскують завіси й порипує картина на стіні. Потім щось грюкнуло - Том Б'юкенен зачинив з одного боку двері, - і впійманий вітер затих у кутках кімнати, а завіси, килим і обидві молоді жінки поволі опустилися додолу.

Переклад Мара Пінчевського

V. About half way between West Egg and New York the motor road joins the railroad and runs beside it for a quarter of a mile, so as to shrink away from a certain desolate area of land. This is a valley of ashes - a fantastic farm where ashes grow like wheat into ridges and hills and gro­tesque gardens; where ashes take the forms of houses and chimneys and rising smoke and, finally, with a transcendent effort, of ash-gray men who move dimly and already crumbling through the powdery air. Occasionally a line of gray cars crawls along an invisible track, gives out a ghastly creak, and comes to rest, and immediately the ash-gray men swarm up with leaden spades and stir up an impenetrable cloud, which screens their obscure operations from your sight.

F. Scott Fitzgerald, "The Great Gatsby"

Десь на півдорозі між Вест-Еггом і Нью-Йорком шосе раптом підбігає до залізничного полотна і з чверть милі біжить попід ним, немов бажаючи здалека обминути велике похмуре пустирище. Це долина жу­желиці - примарні лани, де жужелиця сходить, мов збіжжя, утворюючи кучугури, пагорби, химерні сади; де жужелиця набуває обрисів будинків з коминами й димом, що клубочиться вгору, й де навіть, якщо дуже пильно придивитися, можна побачити жужеличних чоловічків, які то виникають, то розчиняються в імлистому, попільному тумані. Час від часу валка сірих вагонеток виповзає невидимими рейками, зупиняється із страхітливим брязкотом, і відразу ж попелясто-сірі чоловічки роєм накидаються на них з важкими лопатами й здіймають таку густу хма­ру, що крізь неї вже не видно, яким таємничим ділом вони зайняті.

Переклад Мара Пінчевського

VI. There was music from my neighbor's house through the summer nights. In his blue gardens men and girls came and went like moths among the whisperings and the champagne and the stars. At high tide in the afternoon I watched his guests diving from the tower of his raft, or taking the sun on the hot sand of his beach while his two motor-boats slit the waters of the Sound, drawing aquaplanes over cataracts of foam. On week-ends his Rolls-Royce became an omnibus, bearing parties to and from the city between nine in the morning and long past midnight, while his station wagon scampered like a brisk yellow bug to meet all trains. And on Mondays eight servants, including an extra gardener, toiled all day with mops and scrubbing-brushes and ham­mers and garden-shears, repairing the ravages of the night before.

F. Scott Fitzgerald, "The Great Gatsby"

Літніми вечорами з будинку мого сусіда линула музика. Чоловіки й жінки, мов рій метеликів, з'являлись і зникали в синяві його саду, серед шелесту голосів, шампанського і зірок. Вдень, під час припливу, я бачив, як його гості стрибають у воду з вишки на причалі або засмагають на гарячому піску його пляжу, а два його моторні катери розтинають хвилі притоки, й за ними у вирі шумовиння злітають акваплани. По суботам і неділях його "ролс-ройс" перетворювався на рейсовий автобус і з дев'ятої ранку до пізньої ночі возив гостей з міста чи до міста, а його фургончик, мов прудкий жовтий жук, бігав до станції зустрічати кожен поїзд. А у понеділок восьмеро слуг, серед них і додатково найнятий другий садів­ник, бралися за швабри, щітки, молотки й садові ножиці і цілий день у поті чола усували сліди вчорашніх руйнувань.

Переклад Мара Пінчевського

VII. Every Friday five crates of oranges and lemons arrived from a fruiterer in New York - every Monday these same oranges and lemons left his back door in a pyramid of pulpless halves. There was a machine in the kitchen which could extract the juice of two hundred oranges in half an hour if a little button was pressed two hundred times by a butler's thumb.

At least once a fortnight a corps of caterers came down with several hundred feet of canvas and enough colored lights to make a Christmas tree of Gatsby's enormous garden. On buffet tables, garnished with glistening horsd'oeuvre, spiced baked hams crowded against salads of harlequin designs and pastry pigs and turkeys bewitched to a dark gold.

F. Scon Fitzgerald, "The Great Gatsby"

Щоп'ятниці п'ять ящиків апельсинів та лимонів прибували від постачальника з Нью-Йорка, і щопонеділка ті самі апельсини й лимони залишали будинок з чорного ходу у вигляді гори розполовинених шку­рок. На кухні стояла машина, що за півгодини вичавлювала сік з двох­сот апельсинів; для цього треба було тільки двісті разів натиснути паль­цем на кнопку. Щонайменше двічі на місяць до мого сусіда приїздив цілий загін декораторів, які привозили кількасот метрів брезенту й таку ж кількість різноколірних лампочок, ніби збиралися перетворити вели­чезний сад Гетсбі на різдвяну ялинку. На столах, між принадних заку­сок, громадилися нашпиговані прянощами окісти, пістряві, мов убір ар­лекіна, салати, поросята в тісті й індики, в чародійський спосіб перетво­рені на червоне золото.

Переклад Мара Пінчевського

VIII. On Sunday morning while church bells rang in the villages along­shore, the world and its mistress returned to Gatsby's house and twinkled hilariously on his lawn.

"He's a bootlegger ¹,”said the young ladies, moving somewhere be­tween his cocktails and his flowers. "One time he killed a man who had found out that he was nephew to Von Hindenburg ² and second cousin to the devil. Reach me a rose, honey, and pour me a last drop into that there crystal glass."

Once I wrote down on the empty spaces of a timetable the names of those who came to Gatsby's house that summer. It is an old timetable now, disintegrating at its folds, and headed "This schedule in effect July 5^th, 1922." But I can still read the gray names, and they will give you a better impression than my generalities of those who accepted Gatsby's hospitality and paid him the subtle tribute of knowing nothing whatever about him.

F. Scott Fitzgerald, "The Great Gatsby"

¹бутлегер, людина, яка торгує контрабандними спиртними напоями.

²Пауль фон Гинденбург (1847-1934), германський військовий і державний діяч; з 1925 р. - президент Німеччини; у 1933 р. передав владу до рук фашистів, доручивши Гітлеру формування уряду.

Щонеділі вранці, коли церковні дзвони ще лунали в прибережних містечках, вищий світ разом з небесним світилом повертався до сади­би Гетсбі й веселими блискітками розсипався на його травнику.

- Він бутлегер, - перемовлялись юні дами, втішаючись смаком його коктейлів і пахощами його квітів. - Він небіж Гінденбурга й троюрідний брат самого сатани, він убив чоловіка, який ладен був викрити його. Зірви мені гарненьку троянду, золотко, й налий мені ще ковточок у той кришталевий келих.

Колись я почав записувати між рядками залізничного розкладу імена гостей, що бували у містера Гетсбі того літа. На розкладі зазначено: "Чин­ний з 5 липня 1922 року", він давно застарів і вже розсипається. Але вицвілі записи все ще можна розібрати, і вони краще, ніж мої поверхові спостере­ження, покажуть вам, які люди користувалися гостинністю Гетсбі, лю­б'язно віддячуючи господареві тим, що нічогісінько про нього не знали.

Переклад Мара Пінчевського

IX. "I love to see you at my table, Nick. You remind me of a - of a rose, an absolute rose. Doesn't he?" She turned to Miss Baker for confirmation: "An absolute rose?"

This was untrue. I am not even faintly like a rose. She was only extempozing, but a stirring warmth flowed from her, as if her heart was trying to come out to you concealed in one of those breathless, thrilling words. Then suddenly she threw her napkin on the table and excused herself and went into the house.

Miss Baker and I exchanged a short glance consciously devoid of mean­ing. I was about to speak when she sat up alertly and said "Sh!" in a warning voice. A subdued impassioned murmur was audible in the room beyond, and Miss Baker leaned forward unashamed, trying to hear.

F. Scott Fitzgerald, "The Great Gatsby"

- Як мені приємно бачити тебе за нашим столом, Ніку! Знаєш, ти схожий на... на троянду, так, саме на троянду. Правда ж? - звернулася вона до міс Бейкер, шукаючи в неї підтвердження. - Правда ж, він - справжня троянда?

Це була неправда. Я навіть віддалено не схожий на троянду. Вона говорила, що на думку спливе, але від неї віяло зворушливим теплом, неначе серце її поривалося назовні з потоком цих гарячкових, бентежних слів. А потім вона раптом кинула серветку на стіл, вибачилась і теж зникла у вітальні.

Ми з міс Бейкер обмінялися швидкими поглядами, зумисне позбав­леними будь-якого виразу. Я хотів щось сказати, але вона, стріпонув­шись, нашорошилася й застережливо цитьнула на мене. Притишені, схви­льовані голоси долинули до нас із вітальні, й міс Бейкер подалася всім тілом уперед, безсоромно прислухаючись.

Переклад Мара Пінчевського

X. By seven o'clock the orchestra has arrived, no thin five-piece affair, but a whole pitful of oboes and trombones and saxophones and viols and cornets and piccolos, and low and high drums. The last swimmers have come in from the beach now and are dressing up-stairs; the cars from New York are parked five deep in the drive, and already the halls and salons and veran­das are gaudy with primary colors, and hair shorn in strange new ways, and shawls beyond the dreams of Castile. The bar is in full swing, and floating rounds of cocktails permeate the garden outside, until the air is alive with chat­ter and laughter, and casual innuendo and introductions forgotten on the spot, and enthusiastic meetings between women who never knew other's names.

F. Scott Fitzgerald, "The Great Gatsby"

О сьомій прибуває оркестр - не якийсь там жалюгідний квінтет, а у повному складі: і гобої, і тромбони, і саксофони, і альти, і корнети, і флей­ти, і великі та малі барабани. На цей час останні пляжники, повернув­шись з берега, вже одягаються нагорі; машини з нью-йоркськими но­мерами вишикувалися перед будинком у п'ять рядів, і в залах, у вітальнях, на верандах, що міняться всіма барвами веселки, можна побачити зачіски, зроблені за останнім криком моди, і шалі, які не снилися навіть кастільським модницям. Бармени тільки встигають наливати, таці з коктейлями пропливають між деревами саду, і вже саме повітря стає п'янким і дзвінким від говору й сміху, побіжного обміну новинами, схожими на плітки, побіжних знайомств, що за хвилину будуть забуті, й палких вітань, якими обмінюються дами, що ніколи не знали одна одну на ім'я.

Переклад Мара Пінчевського

XI. The day-coach - he was penniless now - was hot. He went out to the open vestibule and sat down on a folding-chair, and the station slid away and the backs of unfamiliar buildings moved by. Then out into the spring fields, where a yellow trolley raced them for a minute with the people in it who might once have seen the pale magic of her face along the casual street.

The track curved and now it was going away from the sun, which, as it sank lower, seemed to spread itself in benediction over the vanishing city where she had drawn her breath. He stretched out his hand desperately as if to snatch only a wisp of air, to save a fragment of the spot that she had made lovely for him.

F. Scott Fitzgerald, "The Great Gatsby"

В сидячому вагоні - на кращий квиток йому не вистачило грошей - було задушно. Він вийшов на відкриту площадку й сів на відкидний стілець. Станція відпливла назад, замелькали глухі стіни якихось незнайо­мих будинків. Потім відкрився простір весняного поля, яким біг, немов­би наввипередки з поїздом, жовтий трамвай; можливо, комусь із людей у ньому траплялося бачити на вулиці її чарівно бліде обличчя.

Рейки завернули, й поїзд побіг геть від сонця, а сонце, вже хилячись до заходу, мовби простягалося в благословенні над містом, що зникало, містом, повітрям якого дихала вона. Він розпачливо простяг руку, ніби хотів захопити пригорщу повітря, забрати з собою часточку цього міста, освяченого її присутністю.

Переклад Мара Пінчевського

XII. Outside the wind was loud and there was a faint flow of thunder along the Sound. All the lights were going on in West Egg now; the electric trains, men-carrying, were plunging home through the rain from New York. It was the hour of a profound human change, and excitement was generating on the air.

As I went over to say good-by I saw that the expression of bewilder­ment had come back into Gatsby 's face, as though a faint doubt had occurred to him as to the quality of his present happiness. Almost five years! There must have been moments even that afternoon when Daisy tumbled short his dreams - not through her own fault, but because of the colossal vitality of his illusion. It had gone beyond her, beyond everything. He had thrown himself into it with a creative passion, adding to it all the time, decking it out with every bright feather that drifted his way.

F. Scott Fitzgerald, "The Great Gatsby"

За вікнами завивав вітер, і десь далеко над протокою розлягався гуркіт грому. У Вест-Еггу вже світилися всі вогні; переповнені електрички з Нью-Йорка розтинали завісу дощу. Це була година, коли щось змінюється, щось оновлюється в людині і в повітрі струмує неспокій.

Підійшовши прощатись, я знову побачив на обличчі Гетсбі тінь розгубленості - неначе в душу йому закрався сумнів щодо повноти віднай­деного щастя. Майже п'ять років! Певно, сьогодні вже траплялися хви­лини, коли справжня Дейзі програвала у порівнянні з Дейзі омріяною, - і справа тут була не в ній, а в дивовижній силі уяви. Витвір його уяви був не просто кращий за Дейзі, він був недосяжний. Живучи своєю мрією, Гетсбі весь час натхненно збагачував її, оздоблюючи кожною яскравою пір'їнкою, що потрапляла йому до рук.

Переклад Мара Пінчевського

XIII. There was not a breath of air moving, nor a sound but that of the surf booming half a mile away along the beaches and against the rocks out­side. A peculiar stagnant smell hung over the anchorage - a smell of sodden leaves and rotting tree trunks. I observed the doctor sniffing and sniffing, like some one tasting a bad egg.

"I don't know about treasure," he said, "but I'll stake my wig there's fever here."

If the conduct of the men had been alarming in the boat, it became truly threatening when they had come aboard. They lay about the deck growling together in talk. The slightest order was received with a black look, and grudg­ingly and carelessly obeyed. Even the honest hands must have caught the infection, for there was not one man aboard to mend another. Mutiny, it was plain, hung over us like a thunder-cloud.

R. L. Stevenson, "Treasure Island"

Жоден звук, жоден подув вітерця не порушували мертвої тиші. Тільки здалеку, з іншого кінця острова, сюди долинав глухий шум прибою, що розбивався об скелі. У повітрі чувся якийсь особливий, гнилий запах - запах прілого листя і трухлого дерева. Я помітив, що лікар все приню­хується і принюхується, неначе перед ним було тухле яйце.

- Не знаю, чи є тут скарб, - пробурмотів він, - але ручуся своєю перукою, що пропасниця є.

Поведінка команди, що непокоїла мене ще на шлюпці, стала прямо-таки загрозлива, коли ми повернулися на корабель. Матроси вешталися по палубі і про щось тихо перемовлялися. Кожен наказ зустрічали незадоволено і виконували неохоче. Навіть найнадійніші матроси заразилися цим настроєм, і нікому було закликати їх до порядку. Назрівав бунт, і ця загроза нависла над нами, наче грозова хмара.

Переклад Юрія Корецького

XIV. By this time the schooner and her little consort were gliding pretty swiftly through the water; indeed, we had already fetched up level with the camp fire. The ship was talking, as sailors say, loudly, treading the innumera­ble ripples with an incessant weltering splash; and until I got my eye above the window-sill I could not comprehend why the watchmen had taken no alarm. One glance, however, was sufficient; and it was only one glance that I durst take from that unsteady skiff. It showed me Hands and his companion locked together in deadly wrestle, each with a hand upon the other's throat.

I dropped upon the thwart again, none too soon, for I was near over­board. I could see nothing for the moment but these two furious, encrimsoned faces, swaying together under the smoky lamp; and I shut my eyes to let them grow once more familiar with the darkness.

R. L. Stevenson, "Treasure Island"

Тим часом шхуна і її супутник - мій човник - швидко мчали за течією. Ми вже порівнялися з багаттям на березі. Судно "заговорило", як кажуть моряки, тобто почало шумно розрізати хвилі, і, поки я не за­зирнув у віконце, я не міг збагнути, чому пірати не здіймають тривоги. Боячись перекинутись, я зазирнув у каюту тільки один раз, але й цього було досить, щоб усе зрозуміти. Ізраель Гендс і його товариш, ухопивши один одного за горлянки, билися не на життя, а на смерть.

Я швидко слизнув назад у човник. Ще секунда, і він би перекинув­ся. В очах у мене все ще миготіли люті, налиті кров'ю обличчя піратів, освітлені тьмяним світлом лампи. Я навіть заплющив очі, щоб відігнати від себе це жахливе видовище.

Переклад Юрія Корецького

XV. There was a great, smooth swell upon the sea. The wind blowing steady and gentle from the south, there was no contrariety between that and the current, and the billows rose and fell unbroken.

Had it been otherwise, I must long ago have perished; but as it was, it is surprising how easily and securely my little boat could ride. Often, as I lay still at the bottom, and kept no more than an eye above the gun-wale, I would see a big blue summit heaving close above me; yet the coracle would but bounce a little, dance as if on springs, and subside on the other side into the trough as lightly as a bird.

...And I had hardly moved before the boat, giving up at once her gentle dancing movement, ran straight down a slope of water so steep that it made me giddy, and struck her nose, with a spout of spray, deep into the side of the next wave. [...] It was plain she was not to be interfered with, and at that rate, since I could in no way influence her course, what hope had I left of reaching land?

R. L. Stevenson, "Treasure Island"

На морі була мертва хвиля. Коли б вітер був поривчастий, я б уже давно потонув. Та навіть при цьому рівному вітрові можна було тільки дивуватись, як легко й вільно йде мій маленький човник. Лежачи на його дні, я не раз бачив, як величезна блакитна хвиля готова була поглинути мене. Але мій човник, підстрибуючи, немов на пружинах, легко злітав на гребінь і плавно спускався вниз, наче птах.

...Досить мені було ворухнутись, як він замість того, щоб плавно спуститися, так швидко і круто злітав з гребеня хвиль і, розкидаючи бризки, занурювався носом у воду, що у мене голова йшла обертом. [...] Мені стало ясно, що веслувати не можна. Але як же я міг тоді сподіватися добратись до берега?

Переклад Юрія Корецького

XVI. John de Graffenreid Atwood ate of the lotus, root, stem, and flow­er. The tropics gobbled him up. He plunged enthusiastically into his work, which was to try to forget Rosine.

Now, they who dine on the lotus rarely consume it plain. There is a sauce au diable that goes with it; and the distillers are the chefs who prepare it. And on Johnny's menu card it read "brandy." With a bottle between them, he and Billy Keogh would sit on the porch of the little consulate at night and roar out great, indecorous songs, until the natives, slipping hastily past, would shrug a shoulder and mutter things to themselves about the "Americanos diablos."

...Johnny was in that phase of lotus-eating when all the world tastes bitter in one's mouth.

O. Henry, "Shoes"

Джон де Граффенрід Етвуд скуштував лотоса. Він їв і корінь, і стебло, й квітку. Тропіки поглинули його. Із запалом він узявся до роботи. А робота в нього була одна: спробувати забути Розіну.

Ті, хто споживає лотос, рідко їдять його без приправи. А приправа до нього - підливка au diable ¹, і готують її не кухарі, а винокури. У меню Джонні ця приправа називалась "коньяк". Усі вечори Джонні та Біллі Кйоу просиджували за пляшкою на веранді консульського будиночка, так голосно виспівуючи довжелезні непристойні пісні, що тубільці, швид­ко минаючи веранду, тільки знизували плечима й бурмотіли щось про "Americanos diablos" ².

...Джонні саме був у тій неминучій фазі споживання лотоса, коли від цілого світу тільки гірчить у роті.

Переклад Василя Мисика

¹ По-диявольськи (франц.)

² Американські дияволи (іспан.)

XVII. "...when I cash in my winnings, I don't want to find any widows' and orphans' chips in my stack."

The grass-grown globe was the green table on which Keogh gambled. The games he played were of his own invention. He was no grubber after the diffident dollar. Nor did he care to follow it with horn and hounds. Rath­er he loved to coax it with egregious and brilliant flies from its habitat in the waters of strange streams. Yet Keogh was a business man; and his schemes, in spite of their singularity, were as solidly set as the plans of a building contractor. In Arthur's time Sir William Keogh would have been a Knight of the Round Table. In these modern days he rides abroad, seeking the Graft instead of the Grail. ^l

O. Henry, "Ships"

¹ According to a medieval legend only a knight pure in thought, word and act could find and keep the Holy Grail, but as soon as its keeper became impure the Grail vanished.

-...коли я рахуватиму свій виграш, я не хочу бачити на монетах сльози вдів та сиріт.

Вся земна куля, вкрита травою, була тим зеленим столом, за яким Кйоу вів азартну гру. Грав він тільки в такі ігри, які сам вигадував. Він не ганявся за випадковим доларом, не переслідував його мисливським ро­гом та хортами. Йому більше подобалось виловлювати його на рідкісну блискучу мушку у водах екзотичних рік. І все-таки Кйоу був ділок, і його плани, незважаючи на всю їхню фантастичність, були такі ж обґрунтовані, як плани першого-ліпшого будівельного підрядчика. В часи короля Артура сер Уїльям Кйоу був би лицарем Круглого Столу. В наші дні він їздить по світу, але тепер мета його не Грааль, а Гра.

Переклад Василя Мисика

XVIII. An hour later Billy Keogh lounged into the consulate, clean and cool in his linen clothes, and grinning like a pleased shark.

"Guess what?" he said to Johnny, lounging in his hammock.

"Too hot to guess," said Johnny, lazily.

"Your shoe-store man's come," said Keogh, rolling the sweet morsel on his tongue, "with a stock of goods big enough to supply the continent as far down as Terra Fuego. [...] Four-thousand-dollar stock of goods!" gasped Keogh, in ecstasy. "Talk about coals to Newcastle!.."

Keogh loved to take his mirth easily. He selected a clean place on the matting and lay upon the floor. The walls shook with his enjoyment.

O. Henry, "Shoes"

Через годину до консульства зайшов Біллі Кйоу, виблискуючи свіжим полотняним костюмом і шкірячись, як задоволена акула.

- Здогадайтесь, яка в мене новина, - сказав він Джонні, що вилежу­вався в гамаку.

- Надто жарко, щоб угадувати, - ліниво відповів Джонні.

- Приїзав ваш торговець взуттям, - сказав Кйоу, ласуючи цим со­лодким гостинцем, - і привіз таку силу черевиків, що вистачить на цілий континент, аж до Вогняної Землі. [...] На чотири тисячі доларів товару! - аж захлинувся від захоплення Кйоу. - Все одно, що з вугіллям до Нью-касла!..

Кйоу любив посміятися від душі. Він вибрав на циновці чисте місце й ліг долі. Аж стіни тремтіли від його веселощів!

Переклад Василя Мисика

XIX. "Ah," said he, "this '11 be as good as drink to my mate Bill."

The expression of his face as he said those words was not at all pleasant, and I had my own reasons for thinking that the stranger was mistaken, even supposing he meant what he said. But it was no affair of mine, I thought; and, besides, it was difficult to know what to do. The stranger kept hanging about just inside the inn door, peering round the corner like a cat waiting for a mouse. Once I stepped out myself into the road, but he immediately called me back, and, as I did not obey quick enough for his fancy, a most horrible change came over his tallowy face, and he ordered me in, with an oath that made me jump.

R. L. Stevenson, "Treasure Island"

- Ах, - сказав незнайомий, - мій друг Біллі зрадіє мені, мов добрій чарці.

Вираз його обличчя, коли він промовив ці слова, був аж ніяк не при­ємний, і я мав усі підстави гадати, що незнайомий помилявся, навіть коли він справді думав те, що казав. Але я вважав, що ця справа мене не обходить. До того ж важко було вирішити, що треба робити за таких обставин. Незнайомий пильно стежив за дверима корчми, притулившись біля входу, мов кіт, що підстерігає мишу. Коли я спробував вийти на дорогу, він негайно наказав мені повернутись. Йому здалося, що я не досить швидко виконав наказ; тієї ж миті жахлива гримаса перекосила його обличчя, і він так гримнув на мене, що я аж підстрибнув з переляку.

Переклад Юрія Корецького

XX. He examined them with the care with which a warrior examines his arms before he goes forth to battle for his lady-love and life. The burrs were the ripe August product, as hard as filberts, and bristling with spines as tough and sharp as needles. Johnny whistled softly a little tune, and went out to find Billy Keogh.

Later in the night, when Coralio was steeped in slumber, he and Billy went forth into the deserted streets with their coats bulging like balloons. All up and down the Calle Grande they went, sowing the sharp burrs carefully in the sand, along the narrow sidewalks in every foot of grass between the silent houses. [...] And then, nearly at the dawn, they laid themselves down to rest calmly, as great generals do after planning a victory according to the revised tactics, and slept, knowing that they had sowed with the accuracy of Satan sowing tares and the perseverance of Paul planting.

O. Henry, "Ships"

Він довго розглядав їх, як воїн оглядає зброю, перед тим як піти в бій за життя та за даму свого серця. Реп'яхи були високоякісні, серпневі, міцні, як лісові горіхи. Вони їжачилися цупкою, колючою щетиною, мовби голками. Джонні тихенько засвистів якусь арію й пішов до Біллі Кйоу.

Пізніше, коли Кораліо поринуло в сон, він вийшов разом з Біллі на безлюдні вулиці, їхні піджаки роздувались, як повітряні кулі. Друзі ходили по Кальє Гранде, старанно засіваючи пісок реп'яхами; засіяли всі стежки, не обминули й траву поміж безмовними будинками. [...] Тільки перед світанком вони спочили із спокійним серцем, як спочивають великі полководці перед переможною битвою, яку вони так старанно готували. Тепер вони могли спати, знаючи, що посіяли свої реп'яхи так само ретельно, як Сатана сіяв плевели, й так само наполегливо, як Павло саджав виноград.

Переклад Василя Мисика

Дата добавления: 2015-11-14