Персонал підприємства, його склад та структура.

ПЕРСОНАЛ ПІДПРИЄМСТВА ТА ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ.

1. Персонал підприємства, його склад та структура.

2. Продуктивність праці та методи її вимірювання.

3. Планування продуктивності праці на підприємстві.

4. Організація та нормування праці на підприємстві.

5. Планування потреби в персоналі.

ПЕРСОНАЛ ПІДПРИЄМСТВА, ЙОГО СКЛАД ТА СТРУКТУРА.

Персонал підприємства – сукупність постійних працівників підприємства, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають практичний досвід та навики роботи.

Крім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь й інші працездатні особи на підставі трудового договору (контракту).

Всі кадри підприємства поділяються на промислово-виробничий персонал (ПВП) та непромисловий персонал (НПП).

До промислово-виробничого персоналу належать: всі зайняті у виробництві або його обслуговуванні – зайняті в основних і допоміжних підрозділах підприємства; в заводських лабораторіях та науково-дослідних підрозділах; апарат заводоуправління, працівники охорони.

До непромислового персоналу належать зайняті у невиробничій сфері підприємства: житлово-комунальне господарство, дитячі садки, амбулаторії, навчальні заклади.

Такий розподіл персоналу необхідний для узгодження трудових показників з показниками результатів трудової діяльності, для розрахунків з/п і формування фонду оплати праці.

За характером виконуваних функцій виробничо-промисловий персонал підприємства поділяють на чотири категорії: робітники, керівники, спеціалісти та службовці.

Робітники – працівники, що безпосередньо зайняті створенням матеріальних цінностей, наданням послуг та виконанням робіт, а також зайнятих ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів.

Також до складу робітників включають двірників, прибиральниць, охоронців, кур’єрів, чергових, сторожів.

В залежності від відношення до процесу створення продукції поділяють на основних (безпосередньо беруть участь в процесі виготовлення продукції) та допоміжних (виконують функції обслуговування основного виробництва).

Службовці – належать працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік і контроль, господарське обслуговування (агенти, касири, креслярі, секретарі, діловоди, статисти тощо).

До спеціалістів належать працівники, які виконують спеціальні інженерно–технічні, економічні та інші роботи (інженери, економісти, нормувальники, бухгалтери, адміністратори, ревізори, психологи, соціологи, енергетики, юрисконсульти, товарознавці, редактори, механіки тощо).

До керівників відносять працівників, що перебувають на посадах керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів (директори, начальники, завідувачі, виконроби, майстри, головні спеціалісти – головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо).

Однією з якісних характеристик персоналу підприємства є його професійно-кваліфікаційний склад.

Під професією розуміють вид трудової діяльності, який потребує оволодіння відповідним комплексом спеціальних знань та практичними навичками.

Спеціальність являє собою більш вузький різновид трудової діяльності в межах професії (наприклад, у межах професії лікаря є такі спеціальності, як хірург, офтальмолог, терапевт тощо).

Кваліфікація відображає ступінь оволодіння працівниками певною спеціальністю і відображається у кваліфікаційних (тарифних) розрядах, категоріях. Тарифні розряди та категорії водночас є показниками, що характеризують рівень складності робіт.

Робітників за рівнем кваліфікації поділяють на чотири групи:

– висококваліфіковані – виконують особливо складні та відповідальні роботи (наприклад, ремонт і налагодження складного обладнання);

– кваліфіковані – виконують складні роботи (наприклад, метало та деревообробні, ремонтні, слюсарні, будівельні);

– малокваліфіковані – виконують нескладні роботи (наприклад, технічний нагляд);

– некваліфіковані – виконують допоміжні та обслуговуючі роботи (це, наприклад, вантажники, гардеробники, прибиральники тощо).

Рівень кваліфікації таких категорій, як керівники, спеціалісти і службовці характеризується рівнем освіти та досвідом роботи на певних посадах. Відповідно до цього розрізняють спеціалістів:

– найвищої кваліфікації (це працівники, що мають науко­ві ступені та звання);

– вищої кваліфікації (це працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом);

– середньої кваліфікації (це працівники із середньою спеціальною освітою та певним досвідом роботи);

– практиків (це працівники, що обіймають певні посади, але не мають спеціальної освіти).

Професійно-кваліфікаційна структура персоналу підприємства знаходить своє відображення у штатному розкладі – документі, який щорічно затверджується керівником підприємства і містить перелік згрупованих за окремими відділами та службами посад працівників із зазначенням розряду (категорії) виконуваних робіт та посадового окладу.

Персонал підприємства характеризується також за такими ознаками, як стать, вік працівників, стаж роботи тощо.

Кількісна характеристика персоналу підприємства передусім визначається такими показниками, як облікова, явочна та середньооблікова чисельність працівників.

Облікова чисельність працівників підприємства – це чисельність працівників облікового складу на певну дату з урахуванням прийнятих та звільнених на цей день працівників. Облікова чисельність включає всіх постійних і тимчасових (у тому числі й сезонних) працівників, яких прийнято на роботу терміном на один день і більше, незалежно від того, чи перебувають вони в даний час на роботі, чи знаходяться у відпустках, відрядженнях, тимчасово непрацездатні тощо.

Явочна чисельність - це кількість працівників облікового складу, які вийшли на роботу.

Різниця між обліковою та явочною чисельністю становить резерв працівників (переважно робітників), що використовується для заміни тих, хто не виходить на роботу з поважних причин (відпустки, хвороби, відрядження тощо).

Середньооблікова чисельність працівників за місяць визначається складанням чисельності працюючих облікового складу за кожний календарний день місяця, включаючи святкові й вихідні дні, та діленням отриманої суми на кількість календарних днів місяця. Середньооблікова чисельність працівників підприємства за квартал (рік) визначається складанням середньооблікової чисельності працюючих за всі місяці роботи підприємства у кварталі (році) та діленням отриманої суми на 3(12).

Показники, що характеризують стабільність та склад персоналу підприємства:

– коефіцієнт обороту з прийому персоналу () – характеризує частку прийнятих на роботу протягом певного періоду працівників до їх загальної середньооблікової чисельності й обчислюється за формулою:

де – чисельність прийнятих на роботу за відповідний період працівників, осіб;

– середньорічна облікова чисельність персоналу підприємства, осіб;

– коефіцієнт обороту зі звільнення персоналу () – характеризує частку працівників, що протягом року були звільнені з усіх причин, у загальній середньообліковій чисельності персоналу підприємства. Він обчислюється за формулою:

де – чисельність працівників, звільнених з будь–яких причин на підприємстві протягом року, осіб;

– коефіцієнт плинності персоналу () – характеризуєчастку працівників, звільнених за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни або з інших причин, не пов'язаних з виробництвом:

де – чисельність працівників, звільнених протягом року на підприємстві з причин, не пов'язаних з виробництвом, осіб;

– коефіцієнт стабільності персоналу () характеризує середній стаж роботи працівників на даному підприємстві, або, інакше кажучи, їх "відданість" підприємству, і визначається за формулою:

де – кількість працівників, що працюють на підприємстві, осіб;

– стаж роботи на підприємстві і-го працівника, роки;

– коефіцієнт невиходів працівників на роботу () може бути застосований як характеристика рівня дисципліни на підприємстві. Обчислюється він за формулою:

де – кількість людино-днів невиходів на роботу працівників протягом року;

– кількість відпрацьованих працівниками підприємства людино-днів протягом року;

– коефіцієнт відповідності кваліфікації робітників ступеню складності виконуваних ними робіт () характеризує якісний рівень робітників підприємства. Він обчислюється за формулою:

де – середній тарифний розряду j-ої групи робітників;

– середній тарифний розряд робіт, що виконуються j-ою групою робітників;

– співвідношення чисельності основних та допоміжних робітників ():

де – чисельність основних робітників, осіб;

– чисельність допоміжних робітників, осіб;

– співвідношення чисельності робітників до чисельності працівників апарату управління ()

де – чисельність робітників підприємства, осіб;

– чисельність адміністративно-управлінського персоналу, осіб;

– частка висококваліфікованих та кваліфікованих робітників у загальній чисельності робітників підприємства ():

де – чисельність висококваліфікованих та кваліфікованих робітників підприємства, осіб.

Наведені показники характеризують потенціал персоналу та його відповідність іншим факторам та умовам виробництва, що мають місце на конкретному підприємстві.

2. ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ ТА МЕТОДИ ЇЇ ВИМІРЮВАННЯ.

Основним економічним показником, що характеризує ефективність витрат праці персоналу підприємства, є продуктивність праці.

Під продуктивністю праці розуміють ефективність витрат живої праці, яка визначається кількістю продукції, вироблюваної за одиницю робочого часу, або витратами живої праці на виготовлення одиниці продукції. Рівень продуктивності праці характеризується показниками виробітку та трудомісткості продукції.

Виробіток (В) – це кількість продукції, що виробляється за одиницю робочого часу або припадає на одного середньооблікового працівника промислово-виробничого персоналу підприємства.

Для кількісної оцінки виробітку застосовуються натуральні, вартісні та трудові показники.

Натуральні показники відображають вироблену продукцію у штуках, метрах, кубометрах тощо або в умовно–натуральних одиницях, що припадають на одного середньооблікового працівника за певний період. Натуральні показники виробітку застосовуються на підприємствах з невеликою номенклатурою продукції (наприклад, у паливній промисловості, електроенергетиці). На підприємствах з широкою номенклатурою продукції (у харчовій, текстильній та інших галузях промисловості) використовуються умовно-натуральні показники (наприклад, умовна консервна банка).

Виробіток у натуральних вимірниках визначається ділен­ням обсягу виробленої продукції на кількість затраченого часу, вираженого у нормо-годинах або у середньообліковій чисель­ності промислово-виробничого персоналу.

Натуральні та умовно–натуральні показники найоб'єктивніше відображають продуктивність праці (виробіток) на підприємстві, однак їх застосування обмежується підприємствами, що виробляють однорідну продукцію. На тих підприємствах, які виробляють різнорідну продукцію, показник виробітку може обчислюватись лише у вартісних вимірниках.

Вартісні показники продуктивності праці характеризують вартість продукції, випущеної підприємством протягом певно­го періоду, що припадає на одного середньооблікового працівника промислово-виробничого персоналу.

Виробіток у вартісних вимірниках обчислюється діленням обсягу виробленої продукції у вартісному вираженні на витрати часу, що виражені у середньообліковій чисельності промислово-виробничого персоналу або відпрацьованій ними кількості людино-днів, людино-годин.

На робочих місцях, в бригадах, дільницях та цехах, де знаходиться в обробці різнорідна і незавершена продукція, яку неможливо виміряти ні в натуральних, ні у вартісних одиницях, показник виробітку визначається у трудових показниках. Трудові показники виробітку відображають витрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції.

Виробіток у трудових вимірниках обчислюється діленням обсягу продукції, вираженої у витратах робочого часу в нормо-годинах, на середньооблікову чисельність промислово-виробничого персоналу.

Виробіток () обчислюється за формулами:

де – кількість продукції, виробленої за певний період (у натуральних або вартісних вимірниках);

– робочий час, витрачений на виробництво продукції, нормо-години, дні, місяці тощо;

– середньооблікова чисельність промислово-виробничого персоналу або основних робітників підприємства, осіб. На підприємствах визначають годинний, денний, місячний та річний виробіток.

Годинний виробіток обчислюється діленням обсягу випущеної за певний період продукції на кількість годин, відпрацьованих усіма працівниками протягом цього самого періоду. Він характеризує продуктивність праці за відпрацьовану годину робочого часу.

Денний виробіток визначається діленням обсягу випущеної за певний період продукції на кількість людино-днів, відпрацьованих за цей самий час. Показник характеризує продуктивність використання робочого дня.

Місячний (річний) виробіток визначається діленням обсягу випущеної за місяць (рік) продукції на середньооблікову чисельність промислово-виробничого персоналу або основних робітників. Він характеризує продуктивність використання робочого часу за місяць, рік.

Через наявність внутрішньозмінних, цілоденних простоїв у роботі з різних причин (несвоєчасне постачання сировини, зриви в енергопостачанні, вихід із роботи обладнання тощо) темпи зростання годинного, денного та місячного (річного) виробітку не збігаються.

Приклад.

Обчислити середньогодинний, середньоденний та річний виробіток робітників у звітному році за такими даними: облікова чисельність промислово-виробничого персоналу – 1100 працівників, виготовлено продукції на 9 млн. грн. За рік працівниками відпрацьовано 235 400 люд.-днів або 1 836 120 люд.-год. Визначте, як змінились показники виробітку порівняно з минулим роком, якщо середньогодинний виробіток у минулому році становив 4,3 грн., середньоденний – 36 грн., середньорічний – 7800 грн.

Розв'язання.

1. Обчислення годинного виробітку в звітному році:

2. Обчислення денного виробітку в звітному році:

3. Обчислення річного виробітку в звітному році:

4. Приріст годинного виробітку:

5. Приріст денного виробітку:

6. Приріст річного виробітку:

Трудомісткість () – є оберненим до виробітку і відображає витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції на даному підприємстві.

Трудомісткість обчислюється за формулою:

де – робочий час, витрачений на виробництво продукції за певний період, нормо-години, дні, місяці тощо;

– кількість продукції, виробленої за той самий період (у натуральних або вартісних вимірниках).

Переваги показника трудомісткості порівняно з показником виробітку:

1) він відображає прямий зв'язок між обсягом виробницт­ва та витратами праці;

2) застосування показника трудомісткості дає змогу вияви­ти фактори та резерви зростання продуктивності праці;

3) він дає змогу порівнювати витрати праці на однакові вироби у різних цехах та дільницях підприємства.

Залежно від складу трудових витрат, що включають у трудомісткість, розрізняють:

□ технологічну трудомісткість;

□ трудомісткість обслуговування виробництва;

□ виробничу трудомісткість;

□ трудомісткість управління виробництвом;

□ повну трудомісткість.

Технологічна трудомісткість () відображає всі витрати праці основних робітників - відрядників та погодинників:

де – витрати праці робітників-відрядників, нормо-години;

– витрати праці робітників-погодинників, нормо-години.

Трудомісткість обслуговування () включає витрати праці допоміжних робітників, що обслуговують обладнання та робочі місця у виробничих цехах, а також працюють у допоміжних цехах та службах.

Виробнича трудомісткість () включає в себе всі витрати праці основних та допоміжних робітників:

Трудомісткість управління () відображає витрати праці керівників, спеціалістів, службовців, учнів, працівників охорони підприємства.

Повна трудомісткість () включає в себе витрати праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу підприємства:

Трудомісткість обчислюють як на одиницю, так і на весь випуск продукції підприємства.

Розрізняють нормативну, фактичну та планову трудомісткість.

Під нормативною трудомісткістю розуміють витрати праці на виготовлення продукції або на виконання певного обсягу робіт, що обчислюються за діючими на підприємстві нормами.

Планова трудомісткість – це витрати праці на виробництво продукції або на виконання певного обсягу робіт, що встановлено з урахуванням змін норм у плановому періоді в результаті впровадження організаційно–технічних заходів.

Фактична трудомісткість визначається, виходячи з фактичних витрат праці на підприємстві.

Приклад.

Протягом місяця робітник за 164 год виготовляє 400 деталей. При запровадженні заходів щодо покращення організації праці на робочих місцях трудомісткість виготовлення деталей знизилась на 0,1 н.-год. Скільки деталей виготовить робітник в нових умовах ор­ганізації праці і на скільки відсотків підвищиться його продуктивність праці?

Розв'язання.

1. Обчислення трудомісткості деталей до запровадження заходів щодо покращення організації праці:

2. Визначення трудомісткості виготовлення деталі після запровадження заходів щодо покращення організації праці:

3. Обчислення кількості деталей, що вироблятимуться за нового рівня трудомісткості деталі:

4. Продуктивність праці до впровадження заходів щодо покращення організації праці:

5. Продуктивність праці після впровадження заходів щодо покращення організації праці:

6.Приріст продуктивності праці:

ПЛАНУВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Фактори, що впливають на рівень продуктивності праці, поділяються на дві групи:

1) зовнішні – такі, що об'єктивно перебувають за межами впливу підприємства (наприклад, вимоги чинного законодавства в галузі праці, ринкова інфраструктура, макроструктурні зрушення в економіці країни, забезпеченість країни природними ресурсами тощо);

2) внутрішні – ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (наприклад, характер продукції, технологія виробництва, сучасність обладнання, рівень кваліфікації персоналу, забезпеченість та безперебійність постачання всіх видів ресурсів тощо).

Групи факторів, що впливають на зростання продуктивності праці:

· фактори, зумовлені структурними зрушеннями у виробництві: зміна частки куплених виробів та напівфабрикатів, відносне скорочення чисельності працюючих у зв'язку зі зростанням обсягів виробництва, зростання чисельності працюючих;

· фактори, пов'язані з підвищенням технічного рівня виробництва: механізація та автоматизація виробничих процесів, впровадження передової технології; модернізація обладнання; зміна конструкцій і технічних характеристик виробів, підвищення якості продукції; покращення використання матеріалів, палива, енергії; застосування нових видів сировинних ресурсів;

· фактори, зумовлені вдосконаленням управління та організації виробництва і праці: вдосконалення управління виробництвом; збільшення норм та зон обслуговування; скорочення втрат робочого часу (зменшення невиходів на роботу, скорочення простоїв); скорочення втрат від браку; зменшення кількості робітників, що не виконують норми виробітку; зміни робочого періоду в сезонних галузях;

· зміна обсягів виробництва та частки окремих видів продукції: зниження частки продукції, конкурентноздатність якої падає і підвищення частки високорентабельної продукції;

· галузеві фактори: зміна гірничо-геологічних умов, вмісту корисних копалин у руді; зміна способів видобутку корисних копалин тощо;

· введення в дію й освоєння нових підприємств (об'єктів).

Рис. 5.2. Класифікація факторів зростання продуктивності праці

Планування продуктивності за пофакторним методом. Цей метод дає змогу визначити приріст продуктивності праці через відносне зменшення чисельності працюючих під впливом окремих факторів. Розрахунки здійснюються у три етапи.

На першому етапі визначається розрахункова чисельність працюючих на плановий період, необхідна для виконання планового обсягу робіт за умови збереження базисного рівня виробітку продукції на одного працівника. Розрахункова чисельність працюючих () обчислюється за формулою:

або

де – плановий обсяг виробництва продукції, грн.;

– виробіток на одного середньооблікового працівника у базисному періоді, грн./особу;

– чисельність працюючих у базисному періоді, осіб;

– темп зростання обсягу виробництва продукції у плановому періоді, %.

На другому етапі за кожним фактором визначають можливу економію чисельності працюючих. Загальна економія працюючих визначається як сума економій, отриманих внаслідок впливу всіх факторів.

На третьому етапі визначається загальний плановий приріст продуктивності праці () внаслідок впливу зазначених факторів:

де – загальна економія чисельності працюючих, обчислена за всіма факторами, осіб.

Економію чисельності працюючих за окремими факторами зростання продуктивності праці визначають у послідовності, що відповідає її класифікації факторів

☼ Структурні зрушення у виробництві:

◊ Зміна чисельності працюючих через структурні зрушення у виробничій програмі () обчислюється за формулою:

де – трудомісткість виготовлення продукції вартістю в 1 грн. у базовому та плановому періодах відповідно, н.-год;

– плановий обсяг випуску продукції у вартісному вираженні, грн.;

– корисний фонд робочого часу одного працівника у плановому році, год;

– коефіцієнт виконання норм виробітку.

◊ Зменшення чисельності працюючих внаслідок збільшення частки кооперованих поставок ():

де – частка кооперованих поставок у базовомута плановому періодах відповідно, %;

– чисельність працюючих у базовому періоді, осіб.

☼ Підвищення технічного рівня виробництва.

◊ Зменшення чисельності працюючих під впливом підвищення технічного рівня виробництва ():

де – трудомісткість виготовлення одиниці виробу до і після впровадження заходу відповідно, н.-год;

– плановий обсяг випуску продукції у натуральних одиницях;

– коефіцієнт, що враховує строк дії нового або модернізованого устаткування протягом планового року. Він обчислюється так:

де – кількість місяців дії нового або модернізованого устаткування у плановому періоді.

☼ Вдосконалення управління, організації виробництва і праці.

◊ Зменшення чисельності працівників підприємства за рахунок вдосконалення управління виробництвом () визначається за формулою:

де – чисельність керівників, спеціалістів і службовців у базовому періоді, осіб;

– чисельність керівників, спеціалістів та службовців за прогресивними нормами, прийнятими у плановому році, осіб.

◊ Зменшення чисельності робітників у результаті покращення використання робочого часу ()обчислюється за формулою:

де – кількість робочих днів протягом року, відпрацьованих у середньому одним робітником у базовому та плановому періодах відповідно, дні;

– розрахункова чисельність промислово-виробничого персоналу підприємства, скоригована з урахуванням впливу структурних зрушень у виробництві, осіб;

– частка робітників у базовій чисельності промислово-виробничого персоналу, %.

☼ Зміна обсягу виробництва.

◊ Відносне зменшення чисельності працюючих при збільшенні обсягів виробництва () обчислюється за формулою:

де – чисельність умовно-постійного персоналу підприємства (визначається як різниця між кількістю промислово-виробничого персоналу та основних робітників) у базовому періоді, осіб;

– приріст обсягу виробництва у плановому періоді, %;

– приріст чисельності умовно-постійного персоналу, %.

☼Галузеві фактори.

◊ Відносна економія працівників за даною групою факторів () може бути обчислена за формулою:

де – трудомісткість видобутку або виготовлення одиниці продукції в умовах виробництва базового тапланового періодів відповідно, н.-год;

– корисний фонд робочого часу одного робітника у плановому році, год;

– обсяг виробництва у плановому періоді у натуральних одиницях.

☼ Введення у дію й освоєння нових підприємств (об'єктів).

◊ Економія чисельності працівників ( ), пов'язана із введенням у дію та освоєнням нових підприємств (об'єктів), визначається як різниця між чисельністю, що планується для нових підприємств (на основі норм виробітку за технічними проектами), та чисельністю, яка була б необхідною для випуску продукції на нових підприємствах при базовій продуктивності праці, що існує у галузі в цілому.

Загальна економія чисельності працюючих на підприємстві () обчислюється як сума окремих економій:

Приклад.

Визначити загальну економію чисельності робітників та приріст продуктивності праці за рахунок скорочення понадпланових простоїв, якщо у плановому періоді кожний робітник повинен був відпрацювати протягом року 230 днів. Через скорочення кількості захворювань та невиходів з дозволу адміністрації кількість відпрацьованих днів протягом року становила 234 дні. Чисельність промислово-виробничого персоналу становить 150 осіб, частка робітників .

Розв'язання.

1. Обчислення зменшення чисельності робітників внаслідок покращення використання робочого часу:

особи

2. Приріст продуктивності праці становить:

Приклад.

Визначити приріст продуктивності праці, якщо вивільнення чисельності працюючих внаслідок запровадження на підприємстві плану технічних заходів по виробу А становить 12 осіб, по виробу Б – 27 осіб, по виробу В – 42 особи. Планова чисельність працюючих становить 685 осіб.

Рішення.

1. Загальна економія робочої сили становить:

особа

2. Приріст продуктивності праці в результаті вивільненняпрацюючих:

Можливий приріст обсягу продукції ()внаслідок зростання продуктивності праці обчислюється за формулою:

де – приріст обсягу виробництва, %;

– приріст чисельності, %.

Приклад

Середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві становить 347 осіб. Планується, що протягом року приріст чисельності працюючих становитиме 26 осіб. При цьому обсяг виробництва продукції зросте з 37 млн грн. до 41 млн грн. Визначити приріст обсягу виробництва продукції, який буде досягнуто у результаті приросту продуктивності праці.

Розв'язання.

1. Визначення приросту чисельності працюючих:

2. Визначення приросту обсягу виробництва:

3. Визначення приросту обсягу продукції, що досягнуто у результаті приросту продуктивності праці:

Дата добавления: 2015-11-14