Літра: Пурышев Немецкий и нидерландский гуманизм

Культура гуманізму, що виникла в 14ст. у Італії, до кінця 15ст. міцно утвердилась у Німеччині та Нідерландах, які увійшли 1477-1482рр. у склад Германської імперії. Подібно своїм італійським попередникам, німецькі та нідерландські гуманісти високо ставили культурні завоювання античного світу, рішучо виступали проти середньовічної схоластики, проти рутини та всього, що обмежувало та калічило людське життя.

Заколивались давні порядки феодалізму. Рицарство сходило з історичної арени, надзвичайно піднялось значення міст. Розвито торгівлі й промисловості + зміцнення міжнародних зв’язків. Знаменна подія – винахід книгодрукування І.Гутенбергом з Майнцу в сер. 15ст. Завдяки книгодрукуванню чимало видатних античних та ренесансних авторів стали надбанням широких читацьких кіл. Знання перестало бути церковним привілеєм. Як у філософії, так і в науці, та в мистецтві чутно було голоси людей, які створювали нову свободолюбну культуру епохи Відродження.

Звісно, що гуманісти Німеччини та Нідерландів спирались на ренесансну Італію – батьківщину гуманізму. Але разом із им німецько-нідерландський гуманізм щеть не був простим повтором італійського. У нього була власна доля.

Історична своєрідність німецького гуманізму визначались тим, що він розвивався у країні, яка стояла на порозі подій, які невдовзі докорінно потрясли стару будову «Священної Рим. Імп. герм. нації». 1517 року у Німеччині вибухнула Реформація, яка невдовзі перекинулась на Нідерланди та інші європ. країни. Кульмінаційним моментом стала Велика селянська війна 1525р. Німеччина розпадалась на десятки князівств: вільні міста, князівства, герцогства.

Безсумнівно, що в ідейній підготовці реформації німецькі гуманісти та їх нідерландські друзі зіграли немало важливу роль. На відміну від гуманістів Італії, які скоріше виявились язичниками, ніж християнами і доволі диференційовано підходили до питань віросповідання, представники північного гуманізму детально зосереджувались на працях давньохрист. авторів, уважно читали Біблію та звинувачували церкву в тому, що вона у своїй світській практиці далеко пішла від первинного = істинного християнства. Спираючись на чернечий обскурантизм (негативне ставлення до освіти і прогресу, відсталість, реакційність), прагнули щоб релігія слугувала людині, а не робила з неї підневільного мертвої церковної догми. Однак розгойдавши столітні порядки католицизму, прагнучи олюднити релігію, північні гуманісти не могли передбачити, що Реформація обернеться проти них, що бюргерство налякане могутнім народним рухом, зречеться гуманістичного вільнодумства, а вожак бюргерської реформації Мартін Лютер оголосить рАзум «блудницею диявола».

Однак північні гуманісти не цурались світської культури. Реформа шкільної освіти сприяла тому, щоб школи ставали світськими. Німецькі гуманісти надавали перевагу письму мовою Цицерона та Квінтіліана – міжнародна мова гуманістичної словесності, однак їх прагнення водночас були спрямовані очистити Німеччину від середньовічного варварства та вдихнути в неї нові життєві сили – патріотична ідея. На рубежі 15-16ст. всім було зрозуміло, що «Св. Рим. Імп. герм. нація» потребує добрячого стусана. Молодий Альбрехт Дюрер зобразив ці настрої в циклі гравюр по дереву «Апокаліпсис» 1498, де янголи вражають мечами порочних королів, рицарів, єпископів та прелатів.

Віра в остаточну перемогу розуму та справедливості + сатиричні промови в адресу темних сторін життя, темрява незнання та забобонів = прагнення гуманістів викорчувати їх з ментальності німецького повсякдення. 15-16ст. – у літературі провідна роль у сатиричних жанрів.

Звернувшись до сатири, гуманісти могли звернутись не лише на традиційну античну, але й на міцну національну традицію, адже з давнини бюргерська література тяжіла до сатиричної насмішки. У поемах Гуго Трімберського уродженця Франконії 13ст. міцно вкоренились контури сатирично-дидактичного «зерцала», яке міцно ствердилось у бюргерській літературі в подальшому.

Нім. Гуманіст Себастіан Брант (1457-1511) опублікував у 1494 у Базелі свою сатирично-дидактичну поему «Корабель дурнів». На відміну від інших нім. Гуманістів написав поему не латиною, а німецькою! Далекою від книжного педантизму, підхопленою з вуличних розмов, у харчевнях та цехах. Самий цей факт вказує на тісну традицію Бранта з німецькою національною традицією. Подібно попередникам автор розгортає картину людських пороків. Однак водночас вже не є середньовічним письменником. Хоча в ній чимало готичного та старомодного. Старомодність – властива якість німецького бюргерського Відродження. Присутня і у творчості А. Дюрера і у гравюрах Лукаса Кранаха й в поезії Ганса Сакса.

Але від Середніх віків книга Бранта відрізняється, бо середньовічні «зерцала» давали оцінку зовн. світові з теологічної точки зору та критерію. Погане світське життя пояснювалось недостатністю благородства. Доброчинності протиставляється гріховність. Однак у Себастіана Бранта теологічний критерій втрачає колишнє значення. Поет виводить світ на суд людського розуму. Виникає нова ідейна ситуація: вже не диявол псує та калічить світ, його калічить незнання. Все на землі пішло шкереберть відтоді як люди, забувши про розумі, стали рабами дурості. Автор здіймає на сміх звичаї та норови дурнів, поет і на себе вдягає ковпак шута, аби здобути право безкарно говорить людям правду. Автор тепер вже не церковний проповідник.

Аби краще оглядати натовп дурнів, Брант поміщає їх на човні що прямує до Нарагонії – країни дурнів. Потім перераховуються різні види дурості. Відкриває парад дурнів удаваний вчений, який покликаний стати першими сподвижником Розуму, його воїном він лишень пускає пил в очі невірним. Пан доктор (Dominus Doctor) – втілення невігластва, заточеного в університетське вбрання. За невіглаством йдуть забобони, п*яництво, дармоїдство, підлабузництво… хвастовство та пиха, самозакоханість.

Нім. Гуманіст вірно підмічає тенденцію характерун для періоду первинного накопичення, коли звідусіль розповсюджується дух користолюбства, розриваються патріархальні зв*язки. У Німеччині з її феодальними пережитками та політичним партикуляризмом цей процес йшов до подальшого розвалу держави та до різкого загострення соціального антагонізму. Егоїзм + жадібність вбиває у людях громадянську почуття, робить їх лицемірними та жорстокими.

У латинському перекладі сатира «Човен дурнів» Я. Лохера стала надбанням усієї освченої Європи і у Бранта знайшлись послідовники. Його книга послугувала для інших сатирично-дидактичних творів такої собі «літератури про дурнів», що розповсюдилась у Німеччині в 16ст.

Дата добавления: 2015-11-14