Літ-ра: Ист. Культуры стран Зап. Европы в эпоху Возрождения Под ред. Л.М. Брагиной

Семінар № 4 НІМЕЦЬКИЙ ГУМАНІЗМ НАПРИКІНЦІ XV – ПЕРШ. ТРЕТИНІ XVI ст.

2. Німецький гуманізм та його особливості.

Літ-ра: Ист. Культуры стран Зап. Европы в эпоху Возрождения Под ред. Л.М. Брагиной

До поч. 16ст. Німеччина була великою частиною Св. Рим. Імп. – країною, роздробленою політично й господарськи, однак і такою, що вже вступила на шлях помітного зросту ринкових відносин та нових елементів у виробництві.

Становлення гуманізму в Німеччині (Н.)

Гуманізм зародився у Н. у 1430-ті – на століття пізніше ніж у Італії – під впливом її культури. Його перші прояви було відчутно під час Базельського собору і від самого початку в силу місцевих умов й ідейних традицій гуманізм набув на німецькому грунті специфічних рис: в Н. поборники гуманізму проявляли інтерес не лише до античного, а й до релігійно-етичної та церковно-політичної проблематики.

Підгрунтя для гуманзіму та ренесансної культури вцілому були закладені у країні високим рівнем духовної та матеріальної культури (розвиток міст, вплив світськості) + рух «нового благочестя», що спирався на релігійно-філософські вчення німецьих і нідерландських містиків. Учасники руху «браття спільного життя» добровільно відмовлялись від свого майна на користь общини та селились гуртом, одна не обмежували себе чернечими обітницями та продовжували світський образ життя. Слідом за містиками вони по-своєму трактували «уподібнення Христу»; орієнтуючись на ранньохристиянський ідеал, критикували моральний занепад кліру, безплідність схоластики для практичного благочестя та стверджували можливість «праведного шляху»християнина на основі морально чистого життя мирян, які б вели щоденну працю.

Основа життя – духовне вдосконалення через вчинки, а не слова. Турбота про хворих, турбота про освіту дітей, про облаштування латинських шкіл та міських бібліотек, покращення викладацтва та перепис книг, пізніше – книгодруквання. Повага до освіченості, використання для виховання «добрих норовів» частини античної літератури, орієнтація на ранньохристианські ідеали + увага духовному саморозвитку = все що сприяло появі гуманізму.

Інший напрям гуманізму – критика кліру та церковних інститутів не лише з морально-релігійних, а й з політичних позицій. Критика спиралась на вчення 14ст. противників світських зазіхань папства – Марсілія Падуанскього та Вільяма Оккама, які знайшли в н. пристанище від переслідувань. Цей напрям у подальшому набув розмаху в освіченому середовищі південно-німецьких міст. У сер. 15ст. виношувались плани імперських реформ та антиримьскі проекти створення національної німецької церкви по зразку Франції, яка б обмежувла права папи на своїй території.

У розвитку уявлень, що прокладали дорогу натурфілософії та пантеїстичним тенденціям 16ст. великим були звслуги німецького мислителя 15ст. Миколи Кузанського 1401-1464. На відміну від сучасних італійських гуманістів, він звертався у розробці філософських питань не тільки до етики, а й, подібно схоластам, до проблем світобудови. Традиційно розумів Бога як творця, форму всіх форм, але водночас застосовував математичні уподібнення та діалектичне вчення про співпадіння протилежностей, аби по-новому освітити співвіднесення Бога й природи. З імям Миколи Кузанського повязані важливі натурфілософські уявлення про рух Землі + ряд проектів церковних та політичних реформ. Віяння гуманістичного характеру, незалежність розуму, який здатний був поставити під сумнів важливі церковні документи як Константинів дар та лжесидорові декреталії, поєднувались у Кузанському із вірністю основам схоластичних традицій та позицією великого католицького ієрарха.

Для природознавчих інтересів гуманістів 16ст. особливо важливими виявились досягнення 15ст. у математиці й астрономії – спроби Кузанського обгрунтувати у природознавстві необхідність точних підрахунків та кількісних методів, а також праці вчених Венського уні-тету Пейербаха й Регіомонтана.

Гуманіст. інтереси у Венському уні-теті прагнув стимулювати під час свого перебування у Н. італ. гуманіст Еней Сільвій Пікколоміні, який став секретарем імперської канцелярії Фрідріха 3, а пізніше – по поверненню в Італію - кардиналом і нарешті папою Пієм 2. Йому належить великі заслуги в розвитку гуманізму в Н. У своїх промовах у Венському уні-теті він обгрунтував гуманістичну программу поєднання нової освіти й благочестя, сам читав курс лекцій про давньоримських поетів. Його новела «Евріал та Лукреція» зіграла роль зразка цього жанру. Писав комедії на манеру Теренція, звернувся до придвірної теми та написав твір, що слугував зерцалом для виховання господаря, пізніше – автор «Історії імператора Фрідріха 3» та інших історико-географічних робіт, що повпливали на німецьку гуманістичну історіографію. Найбільше значення важить його опис Н., де вперше співставлено життя давніх германців Тацита із образом сучасної Н. Такий прийом пізніше часто застосовували нім. гуманісти.

Хоча «місцеві корені» гуманіст. культури не варто недооцінювати, але головну роль на ранній стадії розвитку відгравав суттєвий вплив Італії – зразки творчості, ідеї, методи підходу до проблем життя та науки. Із ними знайомили італійські гуманісти, подібно Енею Сільвію Пікколоміні та німецькі пропагандисти нової культури, які навчались у Італії. З Числа останніх вийшли перекладачі італ. гуманіст. літ-ри на німецьку мову, герольдии гуманзіму – мандрівні поети, які читали лекції про античну культуру, лідери перших гуманістиних кружків в півд.нім. містах та при дворах князів, які прагнули використати нові тенденції у своїх цілях. Певний вклад в розвиток нім. гуманізму внесло знайомство й посередництво із франц, та англ. досвідом.

Особлива роль належала книгодрукуванню – велике відкриття 15ст. У нім. землях діяло близ 50 центрів книгодрукування.

Дата добавления: 2015-11-14