Читайте также:
|
|
Зростало і міцніло феодальне землеволодіння козацької старшини, монастирів. Форми землеволодіння в цей час в Україні були різноманітні. Крім шляхетського і монастирського була особиста власність на землю козаків, селян, міщан. У більшості ця форма була поширена на півночі України — на Чернігівщині, Стародубщині, менше — на півдні, в степовій частині, на Полтавщині. Було спільне землеволодіння, «неділені» землі, проте ця форма землеволодіння в умовах розвитку товарно-грошових відносин швидко занепадала.
На півдні існували села з общинним землеволодінням. Там було багато вільних земель. У XVII—XVIII ст. вони швидко заселялися, виникали нові села і селища. Козаки і посполиті таких сел об’єднувалися в громаду (общину), захоплювали землі й вважали їх власністю громади. Всі важливі питання в таких селах вирішувала громадська рада. Але і тут йшла соціальна диференціація, більш заможна частина громад намагалася звільнитися з-під общинної юрисдикції і закріпити землю у приватну власність.
З часів визвольної війни з’явилося рангове землеволодіння. Це було умовне землеволодіння. Старшина володіла таким маєтком, доки займала якусь посаду — ранг. Крім рангових володінь, були ще надання у «вічне» володіння; «до ласки військової», тобто до розпорядження вищої влади; на підтримку господарства.
Проте між цими володіннями великої різниці не було. Маєток, отриманий у «вічне» володіння, зовсім таким не був. Його могли відібрати, а одержаний «на ранг» або до наказу вищої влади міг стати спадковим. Тому старшина, монастирі та інші володільці земель домагалися того, щоб усі ці надання підтверджувалися наступними гетьманами і царем, і ніхто не мав би права їх відібрати. В 1687 р. при обранні на гетьманство Мазепи старшина домоглася того, що було внесено пункт, який обмежував владу гетьмана: гетьман не міг відбирати надані маєтки, стверджені царськими грамотами.
Зростання феодального землеволодіння погіршувало становище раніше вільних селян. Збільшувались їхні повинності, вони підпадали під юрисдикцію феодала. Крім державних повинностей, вони мусили виконувати повинності на користь володільця землі: відбували панщину, сплачували оброк продуктами, чинш тощо.
З самого початку колонізації краю поряд із слободами козаків і селян засновували свої поселення поміщики, старшини, монастирі й розпочинали наступ на общинне землеволодіння. Уряд підтримував ці зазіхання, і тут швидко почало розвиватися велике феодальне землеволодіння: світське і монастирське, вотчинне і помісне. Форми експлуатації селян майже не відрізнялися від тих, що були на Гетьманщині: панщина, натуральні повинності, чинш.
Дата добавления: 2015-11-14; просмотров: 113 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Економічна система Запорізької Січі. | | | ФІНАНСОВО-КРЕДИТНА ІНФОРМАЦІЯ |