ІІ Всеукраїнські політологічні читання пам’яті професора Богдана Яроша

Україна, Луцьк, 16 квітня 2013 р.

	Є. Б. Тихомироваа – доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри міжнародної інформації Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки
ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКОЇ ВІСІ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

Постановка наукової проблеми та її значення. Актуальність проблеми дослідження обумовлена, по-перше, тим, що для України транскордонне співробітництво виступає у чотирьох іпостасях: як інструмент розвитку прикордонних територій, як чинник реалізації її євроінтеграційних прагнень, як «один із інструментів прискорення процесів наближення рівня життя населення прикордонних регіонів до середньоєвропейського» та як «засіб забезпечення вільного переміщення людей, товарів і капіталів через кордон» [2]. Це пов’язано і з об’єктивними чинниками, і з цілеспрямованою політикою держави, спрямованої на всебічне включення країни в європейський економічний, політичний та інформаційний простір.

По-друге, посилаючись на М. Грушевського, дослідники звертають увагу на недоліки односторонньої західної орієнтації України. Великий історик відзначав, що дух українського народу тягне нас на захід, проте унікальність геополітичного становища України, держави двох цивілізацій – Сходу і Заходу – створює об’єктивну можливість встановити тісний зв’язок між цими двома світами. Можливо, у майбутньому це зможе призвести до перетворення України на центр об’єднання східного слов’янства і відродження цієї могутньої цивілізації, яка переживає зараз не найкращі часи [15, 55].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика формування єврорегіонів на східному кордоні України, маючи міждисциплінарний характер, привертає увагу науковців різних галузей знань, зокрема політологів, економістів, географів, соціологів, істориків та ін. Багато праць присвячено загальним питанням теорії транскордонного співробітництва, методикам оцінки його ефективності, уточнено понятійний апарат дослідження транскордонного співробітництва, передусім розведено терміни «транскордонне», «прикордонне» і «міжрегіональне» співробітництво. Дослідники вивчали розвиток окремих єврорегіонів, особливо часто звертаючись до аналізу єврорегіонів, що знаходяться на західному кордоні України.

Формуванню східнослов’янського поясу транскордонного співробітництва присвячено праці багатьох вітчизняних учених, зокрема Адамова Б., Баглікової М., Буркинського Б., Голикова А., Черномаз П., Кирюхіна О., Ковальського Г., Михайлової Л., Мельника С., Матросова В., Рябініна Є., Саєнка О., Яценко А. Посилення уваги науковців до проблем діяльності єврорегіонів на східному кордоні України свідчить про вагомість даного напряму транскордонної співпраці, проте більшість проведених досліджень поки ще презентує переважно економічний і географічний дискурс. Дослідження політологічних аспектів діяльності східнослов’янського поясу єврорегіонів поки що не отримало суттєвого розвитку.

Метою нашого дослідження стало вивчення специфіки трактування поняття «єврорегіон», зокрема у правовому полі України та Росії, та основних чинників розвитку україно-російського транскордонного співробітництва.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Головними рисами, що характеризують єврорегіони і визначають їхню сутність, дослідники справедливо вважають: географічний аспект – єврорегіон є територією, що має конкретне географічне положення; політичний аспект – частина цієї території перебуває під юрисдикцією суверенних держав, які мають спільний кордон, проте в політичному і науковому дискурсі смисл поняття «границя» трансформується від «лінії поділу» до «фактору контакту», кордон стає «функціональним простором», де зустрічаються «різні суспільства і колективи» [17, 33]; адміністративний аспект – єврорегіон утворюють прикордонні регіони держав, що мають спільний кордон; функціональний аспект – єврорегіон є формою транскордонного співробітництва [10].

Оскільки поки що відсутня усталена дефініція поняття «єврорегіони», різні джерела пропонують неоднакові визначення, які, хоча і є досить близькими, проте не завжди фіксують деякі його важливі характеристики. Це стосується і трактування єврорегіонів, що має місце у правових актах України. Так, у Законі України «Про транскордонне співробітництво» єврорегіон визначається як «організаційна форма співробітництва адміністративно-територіальних одиниць європейських держав, що здійснюється відповідно до дво- або багатосторонніх угод про транскордонне співробітництво» [6].

Тут, як нам здається, відсутня такі ключові характеристики, що дозволяють адекватно трактувати цей політико-географічний феномен як «єврорегіон». По-перше, єврорегіоном варто називати форму співробітництва, що охоплює прикордонне співробітництво (транскордонність охоплює і співпрацю між регіонами, що не мають спільних кордонів). По-друге, єврорегіон – це форма співпраці, що має на меті поступове входження у євроінтеграційні структури. Саме тому вважаємо за потрібне вживати поняття «єврорегіон» у розумінні території, що включає не менш двох європейських країн, між якими розвивається цілеспрямована транскордонна співпраця, що реалізує певні економічні, соціальні та культурні проекти та програми і є своєрідним інструментом їхньої інтеграції в європейські структури.

Треба зазначити, що правове трактування проблем співпраці прикордонних регіонів здійснюється по-різному в Україні та Росії. У нас трактування співробітництва здійснюється, на наш погляд, без врахування специфіки складових транскордонної взаємодії – тої, що здійснюється на прикордонних територіях, і тої, що охоплює внутрішні регіони. Ця традиція йде від практики Європейського Союзу, зокрема Європейської Рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями [5]. У російському Проекті закону «Про основи прикордонного співробітництва в Російській Федерації» [13] застосовується підхід, властивий практиці СНД, відображений, зокрема у Концепції міжрегіонального і прикордонного співробітництва держав-учасників Співдружності Незалежних Держав, де чітко розводяться поняття міжрегіонального і прикордонного співробітництва [8].

Україна межує з такими країнами ЄС як Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія. У рамках СНД є кордони з Російською Федерацією, Республікою Білорусь та Республікою Молдова. Спільний кордон з російськими областями має Луганська Сумська, Харківська, Чернігівська області, де створено чотири єврорегіони – Дніпро (входить і прикордоння Білорусії), Слобожанщина, Ярославна та Донбас, крім того вивчається питання щодо створення ще одного єврорегіону – Азов – на території Автономної Республіки Крим, Запорізької та Донецької областей.

Візуально розміщення українських єврорегіоів, створених на різних географічних напрямах української території, подано на мал.1.

Мал. 1. Єврорегіони України

Як бачимо, у 90-х роках єврорегіоналізація охопила західні та південні області України, пізніше змістилася переважно на схід, охопивши спільний кордон зі слов’янськими країнами, що і сприяло введенню поняття «східнослов’янський пояс» транскордонного співробітництва.

Чинниками розвитку співпраці у рамках східнослов’янської вісі транскордонного співробітництва є загальні фактори розвитку прикордонного співробітництва та специфічні умови, властиві саме для україно-російських єврорегіонів.

До перших західні науковці відносять ступінь відкритості кордону, ступінь культурної, расової та мовної відмінностей, політичні відносини між відповідними регіонами та ступінь економічної нерівності. Вони підкреслюють, що наявність кордонів та ускладнення з їхнім перетинанням завдають шкоду економічному обміну. Економічна та політична напруженість навколо кордонів безпосередньо пов’язана з економічною нерівністю. У той же час, великі відмінності у відносних витратах (менші обсяги вкладених капіталів, з одного боку, і дешевша некваліфікована праця, з іншого), як правило, сприяють транскордонному розподілу продукції, а також транскордонній торгівлі та крос-кордонному працевлаштуванню. Ступінь і форма прикордонних відносин сильно залежить від ступеню асиметрії у сусідніх країнах, а також соціальної і політичної організації у кожній з них [16].

До специфічних чинників транскордонного співробітництва можна віднести кілька основних чинників. По-перше, на характер і зміст транскордонної політики України та особливості транскордонної співпраці впливає те, що вона має спільні сухопутні кордони із вісьмома країнами, 19 адміністративно-територіальними одиницями. Специфіка ситуації полягає у тому, що існуючі кордони з Росією раніше були внутрішніми, сьогодні вони стали зовнішніми, тобто реальними.

По-друге, співпраця з Російською Федерацією мала тривалі традиції у рамках СРСР. І на сході фактично постало завдання не формування нових інтеграційних зв’язків, а реінтеграції – відновлення та оновлення розірваних економічних, політичних і соціокультурних зв’язків відповідно до потреб сучасності.

Після розпаду СРСР політичні відносини з Росією не завжди були стабільними, що викликало певні труднощі й у прикордонному співробітництві. Проте, останні дослідження в Україні[1] свідчать, що сьогодні стан міждержавних відносин України й Росії позитивно оцінюють більш половини українців – 57% опитаних, як напружені й погані – 41% жителів України. Сприймають Росію як братню країну 20% опитаних, як дружню державу – 23%, як стратегічного партнера України – 14% опитаних. Близько чверті респондентів – 24% сприймають Росію як просто сусіда України [14].

Зараз динаміка ставлення населення України і Росії одне до одного загалом позитивна. Порівняно з опитуванням лютого 2012 р., добре відношення до Росії в Україні зменшилося несуттєво – з 86% до 83% (хоча соціологи вважають цю різницю статистично значущою). Ставлення росіян до України навпаки, суттєво змінилося за півроку – кількість позитивно налаштованих росіян збільшилася на 10% – з 64% до 74%. Кількість негативно налаштованих росіян зменшилася з 25% у лютому до 17% у вересні 2012 року. В Україні кількість негативно налаштованих до Російської Федерації збільшилося з 9% до 11% [3].

Відповіді росіян та українців на запитання «Якими б Ви хотіли бачити відносини України з Росією?» свідчать, що і в Україні, і в Росії більшість опитаних хотіли б, щоб обидві країни були незалежними, але дружніми державами – з відкритими кордонами, без віз та митниць (в Україні – 72%, в Росії – 60%). В Україні ця кількість збільшилася за півроку на 3%, в Росії – практично не змінилася. У Росії зменшилася кількість тих, хто хотів би мати більш ізольовані відносини з Україною – з закритими кордонами, візами та митницями – з 20% до 14%. В Україні кількість таких відповідей зменшилася несуттєво – з 13% до 11% у вересні. Об’єднатися в одну державу протягом останніх років хотіло більше українців, ніж росіян, проте поступово ситуація почала змінюватися. Якщо півроку тому цифри зрівнялися (16% в обох країнах), то зараз бажаючих об‘єднатися більше в Росії (20%) ніж в Україні (14%) [3].

По-третє, важливим чинником транскордонної співпраці України і Росії є значний транзитний потенціал. Транскордонні співробітництво на рівні східнослов’янської вісі створює сприятливі умови для функціонування транзитного коридору «Європа – Азія». Розвиток транзитного сполучення через території України і Росії відіграє важливу роль для їхнього економічного та соціополітичного життя. За підрахунками Британського інституту «Рендел» Україна має найкращий у Європі коефіцієнт транзитності – 3,75 (наприклад для Польщі цей показник становить – 2,92). Проте, як зазначають вітчизняні економісти, завдяки грамотному використанню свого територіального розташування Польща від транзиту щорічно одержує до 4 млрд. дол. і постійно нарощує свою транспортну привабливість, у той час як Україна зі своєю широкою мережею залізничних і автомобільних доріг, морських і річкових портів, поромних переправ, здатних переробляти вантажі будь-якої номенклатури, з кожним роком втрачає старі й ледь залучає нові вантажопотоки [9].

48,9

16,7

6,1

4,6

3,6

Дніпропетровська

Харьківська

Донецькаа

Київська

Мал. 2. Питома вага та рейтинг двох прикордонних областей серед регіонів України за загальним обсягом іноземних інвестиційза 2010 р.  

По-четверте, периферійне положення прикордонних регіонів, як вважають дослідники, лежить в основі незбалансованості їх розвитку порівняно з центральними частинами України та Росії. Цю думку ілюструє наведений приклад – питома вага та рейтинг прикордонних областей (Харківської і Донецької) серед регіонів України за обсягом іноземних інвестицій [12].

Зрозуміло, що місце Київської області у даному випадку не є показовим, оскільки вона штучно розділена з обласним центром – Києвом. Інвестиції, як правило, мають кращі показники в обласних центрах всіх областей.

Існує думка, що прикордонне співробітництво дозволяє пом’якшити негативні сторони розвитку регіонів, подолати їхній периферійний статус у державі, поліпшити умови життя населення [7]. За допомогою створення єврорегіонів можливо прискорене рішення тих економічних і соціальних проблем, які сьогодні залишаються в стадії потенційної уваги. Можна погодитися з твердженням, що глобалізація принципово змінює роль прикордонних регіонів – вони тепер повинні здійснювати прямо протилежні функції, ніж ті, що вони виконували в попередній історичний період [11].

По-п’яте, ефективна транскордонна співпраця є важливим засобом спільного подолання важких проблем, протидії сепаратизму й глобальним загрозам, передусім, екологічній небезпеці, міжнародному тероризму, наркотрафіку, техногенним та екологічним катастрофам. І, невипадково, у рамках всіх єврорегіонів ці проблеми знаходять програмне забезпечення і фактичну реалізацію. Найскладнішою проблемою прикордоння трьох слов’янських держав вважають проблему подолання забруднення навколишнього середовища після Чорнобильської аварії. Практично вся смуга приграниччя в районі україно-російсько-білоруської границі, і на схід від Чорнобиля – Чернігівська й Сумська області із Брянською областю відноситься до найбільш постраждалих у результаті Чорнобильської аварії регіонам відповідних країн. Інший перспективний напрямок співробітництва в галузі екології прикордонних регіонів – створення різних природоохоронних територій по обидві сторони границі з особливим регламентом.

В єврорегіоні «Донбас» реалізуються, наприклад, такі екологічні проекти – Програми малих грантів «Охорона й відновлення біологічної різноманітності Кременських лісів», «Відновлення гідрологічного й санітарного стану річки Лугань від сел. Веселеньке до м. Олександрівськ» і проект Програми Стабільного Розвитку Луганської області «Утилізація газуеметану на полігоні твердих побутових відходів м. Олександрівськ Луганської області» [4].

По-шосте, фахівці зазначають, що основними чинниками успішного розвитку транскордонної співпраці є різноманітність і масштабність потоку взаємної інформації, що забезпечує передбачуваність поведінки всіх учасників. Вони вважають, що у багатомірному комунікаційному просторі, яким є єврорегіони на східних границях України, мають проводитися систематичні дослідження і розробка інформаційно-комунікаційних стратегій.

Російський дослідник Баринов С. констатує: «прикордонна комунікація залежить від потреб її учасників і, з іншого боку, від характеру границі. Зокрема ступінь розвиненості соціальної комунікації визначається потенціалом накопичених соціальних зв’язків із сусідами й лімітується обмеженнями (бар’єрами), які накладає границя [1, 9]. Вчений виявив, зокрема, що на україно-російському кордоні сьогодні існують такі інформаційні бар’єри: з одного боку, інформування про життя сусідів гальмується відсутністю інтересу до неї і недоліком коштів для оплати послуг ЗМІ населенням приграниччя. З іншого боку, результати глибинних інтерв’ю й опитувань показали, що на російсько-українській границі доступ до українських ЗМІ скорочується й завдяки зовнішнім причинам: прискореного будівництва потужних трансляторів, що перешкоджають проходженню сигналів українських телеканалів; відсутності українських телеканалів у сітці віщання операторів російських кабельних мереж [1, 17].

Висновки. Специфіка трактування поняття «єврорегіон», зокрема у правовому полі України та Росії, проявляється на рівні законодавчих та інших нормативно-правових актів обох країн та потребує врахування при дослідженні проблеми транскордонного співробітництва та розробці державних програм підтримки такої співпраці. Основні чинники розвитку україно-російського транскордонного співробітництва визначаються особливостями розташування кордонів, досвідом тривалого співробітництва в умовах СРСР, станом громадської думки по обидві сторони україно-російського кордону, характером втручання у ці процеси владних структур та громадянського суспільства, зокрема ефективною інституалізацією та адекватним інформаційним забезпеченням транскордонної співпраці. Перспективи подальших досліджень можуть бути пов’язані з дослідженнями особливостей транскордонного співробітництва України та Росії на рівні окремих єврорегіонів східнослов’янського рівня.

---

Дата добавления: 2015-11-14