Архітектура XIX - початку XX ст.

У добу романтизму архітектура тя­жіє до відродження традиційних стилів минулого, які переосмислюються вже як національні. У Західній Європі знов по­вертаються до готики й романського стилю, в Росії - до візантійського і московського стилю XV-XVI ст. Твор­чий розвиток традицій національної ар­хітектури в Україні, у свідомості укра­їнців пов’язаних передусім з «козаць­ким бароко», було загальмовано офі­ційними розпорядженнями. Офіційно схвалюваними архітектурними стилями залишалися на той час класицизм та російський ампір, які в Україні набули певних національних особливостей. Найбільш відомими архітекторами, що працювали на українській землі, були Меленський (церква-ротонда на Аскольдовій могилі), Беретті (головний корпус Київського університету), Боффо (Потьомкінські сходи в Одесі, Воронцовський палац). Серед українських архітекторів східноукраїнських земель виділяються харків’янин П. Ярослав­ський і чернігівець П. Дубровський. У класицистичній манері будуються численні споруди в західноукраїнських містах. Певні романтичні тенденції в за­гальному масиві класицистичних архі­тектурних пам’яток характерні в ос­новному для заміських палаців, парків та резиденцій заможних аристократів і поміщиків.

Найвідомішим в Україні комплексом такого типу є Софіївка під Уманню - осідок графів Потоцьких, забудований і засаджений деревами кількасот порід у кінці XVIII - на початку XIX ст. Ро­мантичний настрій створювався не так самою архітектурою, скільки при­родним оточенням споруд. На Харків­щині найбільше наближався до Софіївського комплексу осідок Каразіних під Краснокутськом зі своїм екзотичним дендропарком, мальовничим ставком і печерами запустілого козацького мо­настиря.

В архітектурі з середини XIX ст. втрачається стильова єдність. Виника­ють найнеможливіші комбінації різно­манітних стильових елементів минулого. Виникає так званий еклектизм, котрий панує до 80-х років XIX ст. Це зумов­лено швидкими темпами зростання міст, великими масштабами забудови, перед­усім житлової й промислової, появою численних господарських приміщень, складів, магазинів, контор, банків, вок­залів тощо. На формі споруд позначи­лося впровадження нових будівельних матеріалів і технологій. Загальний ви­гляд забудови визначали особисті смаки замовників - власників землі.

Можливість застосування нових бу­дівельних матеріалів спричиняє раціо­налістично-практичний напрям (за принципом «вигідно й зручно»), а ек­лектизм дозволяє поєднувати різні стилі в одній будівлі. До української культури на віки увійшли такі архітектурні спо­руди, як Одеський та Львівський оперні театри (Г. Гельмер, Ф. Фельнер), Володимирський собор (І. Шторм, О. Беретті, А. Прахов), Львівський універ­ситет (раніше крайовий сейм — Ю. Гохбергер). Серед різних фаз еклектизму та різноманітних мистецьких напрямів особливо поширюються так звані віден­ські неоренесанс і необароко. Загальне архітектурне обличчя центральних час­тин українських міст - Києва, Одеси, Харкова, Херсона, Львова, Чернівців, Перемишля тощо - завдячує переважно саме цій віденській моді.

В архітектурі на початку XX ст. поширився стиль модерн (з французь­кої - новітній, сучасний). Він харак­теризується асиметричністю плануван­ня, використанням залізних конструк­цій і оздоблювальних матеріалів (при­краси з литого заліза), ламаних ліній. Однією з кращих споруд у цьому стилі є Бесарабський критий ринок у Києві (1910, архітектор Г. Ю. Гай). Проте використовувались мотиви і класичного стилю. У Харкові архітектор О. М. Бе­кетов створив будинки Харківського ме­дичного товариства з Бактеріологічним інститутом ім. Л. Пастера на Пушкінській вулиці (1911-1913) і Комерційного інституту.

В цей час робилися спроби поєднати принципи модерну з прийомами народ­ної дерев’яної архітектури і народного прикладного мистецтва (форми дере­в’яних хат, національний орнамент, бар­виста кераміка). У цьому стилі україн­ського модерну споруджено будинок Полтавського земства (архітектор Ф. Кричевський, сучасний краєзнавчий музей) і, за проектом архітектора К. М. Жукова, будинок художнього училища в Харкові. Значний слід в ук­раїнській архітектурі початку XX ст. залишив Владислав Городецький (услав­лений «Будинок з химерами» 1911 р. та кілька інших оригінальних споруд).

Дата добавления: 2015-11-14