Стегновий канал

Стегновий канал (canalis femoralis) виникає тільки в разі утворення стегнових гриж. У стегновому каналі розрізняють стегнове кільце — початок виходу грижі, стінки каналу і місце виходу грижі під шкіру стегна. Стегнове кільце займає при середню ділянку судинної лакуни й обмежене спереду пахвинною зв'язкою, позаду — верхньою гілкою лобкової кістки, вкритої окістям і зв'язками, присередньо-лакунарною зв'язкою і збоку — стегновою веною. Стінки стегнового каналу: передня — верхній ріг серпоподібного краю; задня — відповідна ділянка клубово-гребіниої фасції; бічна — стегнова вена. Присередньої стінки стегнового каналу немає, оскільки поверхневий і глибокий листки широкої фасції тут зливаються. Виходом стегнового каналу є підшкірна щілина.

Білет 6

1. Багатоосьові суглоби

Кулястий суглоб (articulatio spheroidea), як правило, має неконгруентні суглобові поверхні (ямка менша, ніж головка). Функції цього суглоба: згинання і розгинання навколо лобової осі, приведення та відведення навколо стрілової осі, зовнішнє і внутрішнє обертання навколо вертикальної осі й рух по колу. Суглобова сумка кулястих суглобів широка, а зв'язковий апарат, як правило, розвинутий слабко, внаслідок чого амплітуда руху в цих суглобах найбільша. Найтиповішим кулястим суглобом є плечовий Як особливий різновид кулястого суглоба розглядають кульшовий суглоб. Його названо чашоподібним суглобом (articulatio cotylica), оскільки його глибока суглобова ямка охоплює більшу частину головки стегнової кістки. У цьому суглобі амплітуда рухів менша ніж у кулястому.
Плоский суглоб (articulatio plana) має плоскі (або різко сплощені) конгруентні суглобові поверхні, які слід розглядати як маленькі відрізки поверхні великої кулі. Зв'язки і суглобова капсула добре натягнуті. Ці численні в тілі людини й тварин суглоби мають обмежену рухомість, що полягає в незначному ковзанні, і в людини виконують потрійну функцію: 1) загальну зміну форми тіла через підсумовування великої кількості рухів суглобів цього типу (наприклад, суглобів хребтового стовпа); 2) пом'якшення поштовхів і струсів, які передаються від грунту (буферна функція), що здійснюється шляхом незначного пасивного тугого ковзання великої кількості сполучених між собою невеликих кісток (наприклад, суглоби заплесна); 3) збільшення еластичності деяких частин тіла (стопи, кисті, тулуба), що забезпечується щільнішим приляганням їх до поверхні контакту.(Крижово-клубовий, міжп’ясткові та заплесно-плеснові суглоби).

2. Підскронева ямка

Підскронева ямка (fossa infratemporal) є продовженням донизу скроневої ямки й займає простір нижче від підскроневого гребеня і виличної дуги. Вона вужча й коротша за скроневу, але має більший поперечний розмір. Верхню стінку підскроневої ямки формує частина великого крила клиноподібної кістки нижче від підскроневого гребеня, присередню — бічна пластинка крилоподібного відростка клиноподібної кістки. Ззовні й знизу підскронева ямка не має кісткової стінки Спереду ямка обмежена горбом верхньої щелепи й частково виличною кісткою, внизу вона не має кісткової стінки, ззовні прикрита гілкою нижньої щелепи.

3. З’єднання кісток плечового поясу: надплечово-ключичний суглоб

Надплечово–ключичний суглоб є: - плоский (articulatio plana) – за формою; - простий (articulatio simplex) – за будовою (вид суглоба), або комплексний у 30 % випадків; - тривісний – за функцією. Суглобові поверхні: - ключична суглобова поверхня надплечового відростка лопатки (facies articularis clavicularis acromii scapulae); - надплечовий кінець ключиці (extremitas acromialis claviculae). Рухи навколо: вертикальної осі (axis verticalis); - лобової осі (axis frontalis); - стрілової осі (axis sagittalis). Види рухів, він є малорухомий (amphiarthrosis), відбуваються:- рухи лопатки дозаду та в присереднью сторону до хребта. Допоміжний апарат: - суглобовий диск (discus articularis) в 30 % випадків; надплечово–ключична зв’язка (lig. acromioclaviculare); - дзьобо–ключична зв’язка (lig. coracoclaviculare), яка складається з трапецієподібної зв’язки (lig. trapezoideum) і конічної зв’язки (lig. conoideum).

4. Біла лінія живота: топографія та будова

Біла лінія живота (linea alba abdominis) це волокниста пластинка, натягнена від мечоподібного відростка до лобкового симфізу між прямими м’язами живота. Вона утворена волокнами апоневрозів, які тут перехрещуються, прямуючи справа та зліва. Вище пупкового кільця біла лінія широка(2,5 см) і тонка, а нижче – вузька (1 см) і товста. Потовщення білої лінії біля симфізу називається підпорою білої лінії живота(adminiculum lineae albae). Наявність щілиноподібних просторів між волокнами апоневрозів бічних м’язів, що утворюють білу лінію, є передумовою кили. Довжина білої лінії живота у дорослих людей коливається від 30 до 40 см.

Білет 7

1. Синхондроз (synchondroses) — різновид суглобового з'єднання, при якому кінці кісток сполучені між собою за допомогою хряща. Відноситься до безперервного з’єднання. Хрящ забезпечує невелику рухомість з’єднання, в основному пружинячого характеру, що надає можливості гасити механічні коливання і виконувати роль амортизатора. В синхондрозі хрящовою тканиною може виступати гіаліновий або волокнистий хрящ. Тип синхондрозу з волокнистим хрящем називається симфізом і являє собою напівсуглоб. Розрізняють постійні і тимчасові синхондрози. Тимчасові синхондрози з віком кальцифікуються і перетворюються в синостоз. Постійні синхондрози не замінюють хрящову тканину на кісткову протягом всього життя.

2. Приклади постійних синхондрозів: міжхребцеві диски

3. Приклади тимчасових синхондрозів: з’єднання між епіфізом і діафізом довгих трубчастих кісток, синхондроз черепа, що включає в себе клиновидно-потиличний, клиновидно-камянистий і клиновидно решітчастий синхондрози.

Синостоз — з'єднання двох кісток опосередком кісткової тканини, які раніше сполучались хрящом чи сполучною тканинною. Тобто кісткова тканина змінює з часом хрящову і сполучну тканину. Якщо окостеніння розвивається в суглобах внаслідок інфекційного процесу чи пошкодження суглобу, наприклад на кінцевій стадії артрозу, то такий синостоз називається називається анкілозом. Якщо ж кісткове зрощення суглобів є наслідком хірургічного втручання, то називається артродез. Синостоз може бути фізіологічним і патологічним. Прикладами фізіологічного синостозу є кісткове зростання крижових хребців у крижову кістку чи зростання лобкової, клубової і сідничної кісток у єдину кістку тазу. Патологічний синостоз з'являється між двома кістками, які в нормі розділені між собою.

Очна ямка

Очна ямка – парна порожнина, що нагадує чотирибічну піраміду з закругленими гранями. Основа орбіти обернена вперед і утворює очноямковий вхід. Верхівка орбіти спрямована назад і при середньо до зорового каналу. У порожнині очної ямки розташоване очне яблуко, його зовнішні м’язи тощо. Порожнина очної ямки має 4 стінка:

ü верхня стінка представлена ​​лобовою кісткою і малим крилом основної кістки..

ü Нижня стінка утворена головним чином орбітальною поверхнею верхньої щелепи, з латеральної сторони - очноямковою поверхнею вилочкової кістки і в задніх відділах - очноямковим відростком піднебінної кістки..

ü Медіальна, або внутрішня, стінка (розташована з боку носа) найбільш тонка. Утворена (спереду назад) лобним відростком верхньої щелепи, слізною кісткою, очною платівкою гратчастої кістки, латеральною поверхнею тіла клиноподібної кістки. У передньонижній частині стінки мається ямка слізного мішка, яка донизу переходить в носослізний канал.

ü Латеральна, або зовнішня, стінка є самим товстим відділом орбіти. Утворена виличковою, лобовою кістками і великим крилом основної кістки. У верхньолатеральному куті очниці є ямка слізної залози.

ü Передню стінку ока формує очноямкова перегородка - це сполучнотканинний листок, який прикріплюється до верхнього краю очниці і йде до зовнішніх країв верхнього хряща повік.

Дата добавления: 2015-11-14