Форсований наступ на українську культуру за часів стагнації.

Подальша ідеологізація життя. Жовтневий пленум ЦК КПРС 1964 р., який зняв Хрущова і замінив його Брежнєвим, мав реставраторський характер. Головною ідеологією стає неосталінізм. Провадиться обережна реабілітація сталінізму, висуваються вимоги зважених оцінок минулого, боротьби проти огуджування нашої історії, ревізіонізму. Поширюються концепції розвинутого соціалізму (1967), загострення ідеологічної боротьби, необхідності організації контрпропаганди, насаджується новий культ Брежнєва (твори «Відродження», «Мала Земля», «Цілина»), провадяться урочисті святкування ювілеїв, запроваджуються цензурні перепони, ідеологічний контроль тощо.

Перші 8 років після зняття Хрущова проходили під знаком ліквідації його перекручень, в тому числі й у національній політиці. В 1968 р. було усунуто секретаря ЦК КПУ Андрія Скабу, який сприяв русіфікації і призначено більш ліберального Федора Овчаренка. Перший секретар Компартії України Петро Шелест у 1970 р. видав книгу «Україна наша радянська», де писав про історичну автономність України, прогресивну роль козацтва, закликав берегти, як найдорожчий скарб прекрасну українську мову. Він відстоював інтереси України в рамках СРСР, рівноправність народів, виступав проти комплексу «старшого і молодшого брата», був прибічником економічного паритету республік, проти зменшення інвестицій в Україну. Разом з тим, Шелест був фанатичним прибічником комуністичної ідеї і жорсткого ідеологічного контролю за суспільством і в першу чергу за діяльністю творчої інтелігенції. Коли вийшов роман Олеся Гончара «Собор»(1968), де автор виступив проти руйнування історичних пам'яток церковної архітектури, він був підданий нищівній партійній критиці, а з ним і всі ті, хто став на його оборону.

Кінематограф. Перший час продовжував в руслі відлиги працювати і кінематограф. На екрани країни вийшли фільми, зняті на центральних студіях: «Батько солдата»Резо Чхеїдзе (1965), «Ніхто не хотів помирати»Жалакявічуса (1966), «Гамлет»(1964) та «Король Лір»(1971) Козінцева, «А зірки тут тихі»Ростоцького (1973), «Звільнення»Юрія Озерова (1971), «Калина червона»Василя Шукшина (1973), «Міміно»Данелія (1977), «Сходження»Лариси Шепитько, «Сибіриада»Михалкова-Кончаловського (1979), «Велика Вітчизняна»Романа Кармена (1979).

В Україні розпочинається друга хвиля українського поетичного кіно - продовження традицій Довженка, Кавалерідзе, Савченка. На студію ім.Довженка прийшли молоді сценаристи - поети І.Драч, М.Вінграновський, Д.Павличко, Л.Костенко, актори Іван Миколайчук, Кость Степанков, Лариса Кадочникова, Богдан Ступка, Микола Гринько, Микола Олялін. Вони сприйняли хрущовську відлигу, як сподівання на можливість українського ренесансу і створили високу духовну ауру, що сприяла виникненню високохудожніх творів.

Саме в цей час були створені фільми «Тіні забутих предків»(1965) Сергія Параджанова, який отримав 2 премію на 7 Міжнародному кінофестивалі в Аргентині, «Вірність» Петра Тодоровського (1965), «Кам'яний хрест»(1968) та «Захар Беркут» Леоніда Осики, «Комісари»(1969) Миколи Мащенка, «Біла птаха з чорною ознакою»(1971, отримала Золотий приз Міжнародного Московського фестивалю), «Криниця для спраглих»та «Вечір на Івана Купала» Юрія Ільєнка (у 1989 р. ці фільми мали успіх на міжнародному кінофестивалі у Сан-Франциско), «В бій йдуть самі старики»(1974) та «Ати-бати йшли солдати»(1976) Леоніда Бикова, «Пропаща грамота» та «Вавилон ХХ»(1979) І.Миколайчука.

Нова хвиля русифікації розпочинається зі святкування 50-річчя утворення СРСР (1972). Нав'язується химерна концепція цілковитого злиття націй та утворення нової історичної міжнаціональної єдності - радянського народу. В 1978 та 1983 рр. ухвалюються постанови ЦК про посилення вивчення російської мови в школах, які де-факто призвели до погіршання вивчення національних мов у країні.

Розгортається новий виток боротьби проти буржуазного націоналізму. Було знято з посади П.Шелеста і піддано розгромній критиці його книгу. Шалену боротьбу проти націоналістичних відьом в Україні очолює секретар по ідеології Валентин Маланчук та голова КДБ В.Федоренко.

Були заборонені твори Миколи Руденка, Сергія Плачинди, В.Харчука. На російську мову переходить більшість журналів республіки, фактично російськомовним стає видавництво «Наукова думка», провадиться русифікація Академії наук, закрито Інститут суспільних наук у Львові, знищується українознавство як наука, провадиться методичне і цілеспрямоване цькування українознавців, звільнення їх з роботи (Олена Апанович, Ярослав Дзира, Іван Бутич, Микола Родько, Петро Воробей та багато інших), у 1975 р. поновлено цензурування «Кобзаря» Шевченка. Послідовному замовчуванню та цькуванню піддано скульптора, живописця, графіка, етнографа та збирача творів народного мистецтва Івана Гончара. Українське поетичне кіно було визнано архаїчним, відірваним від життя, ім'я Довженко згадували з оглядкою. На багато років внаслідок ідеологічної цензури потрапили на полку деякі зняті кінофільми (серед них «Криниця для спраглих», «Комісари»). В 1978 р. Міносвіти УРСР ухвалило директиву про удосконалення вивчення російської мови в школах, в той час, як українська мова перетворюється у гнану падчерку. Чимала частина інтелігенції перестала розмовляти і писати українською мовою.

Репресії. Розпочинаються хвилі арештів та серії політичних процесів (1965-66, 1972-73, 1977-78). В 1970 р. у Василькові при загадкових обставинах загинула Алла Горська, у 1979 у Брюховицькому лісі під Львовом був по-звірячому вбитий молодий талановитий композитор Володимир Івасюк, автор широко відомої пісні «Червона рута».

Поширення дисидентства інтелігенції. На заваді повного повернення до старих порядків стала інтелігенція Радянського Союзу, з думкою якої нове керівництво партії та уряду не могло не рахуватися. У вересні 1965 р. на прем'єрі фільму «Тіні забутих предків»у кінотеатрі «Україна»в Києві відбулася справжня демонстрація протесу проти арештів інтелігенції. Творча інтелігенція надсилає низку листів до ЦК партії з політичними вимогами («Лист 78», 1966, «Лист 139», 1968). Самвидавом поширюються праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?»І.Дзюби, «Лихо з розуму»В.Чорновола, «Приєднання чи возз'єднання?»історика М.Брайчевського.

Питання для самоконтролю.

1. Чим займалися українські заклади культури та творча інтелігенція, евакуйовані на схід?

2. Яка доля спіткала українську інтелігенцію, яка опинилася під німецькими окупантами?

3. Які причини нової хвилі репресій проти української інтелігенції після війни?

4. Що таке ждановщина? В чому вона проявилася?

5. Яке відлуння в Україні мали постанови ЦК ВКП(б) про журнали «Звезда»та «Ленинград»та ін.?

6. Яке значення мала «хрущовська відлига»для української культури?

Висновки.

Післявоєнний період української культури був неоднозначним. Він проходив в умовах боротьби за незалежність, за право на художню творчість без ідеологічного контролю та обмежень.

Лекція 7.

Дата добавления: 2015-11-14