Інші види умислу у практиці та теорії кримінального права.

В межах прямого і непрямого умислу в теорії і на практиці виділяють й конкретні їх види, що мають значення при юридичній оцінці і кваліфікації деяких злочинів. Вони характеризуються додатковими розпізнавальними ознаками: часом виникнення, спрямованістю, конкретизацією бажаного наслідку та ін.

За часом виникнення і формування відрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово. У більшості випадків кваліфікація злочину не залежить від часу виникнення умислу, проте КК відомі злочини, суб'єктивна сторона і характер суспільної небезпечності яких фактично визначаються умислом, що виник раптово. Це передбачено ст. 116 (умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання) або ст. 123 (умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання). При заздалегідь обдуманому умислі мотив і мета вчинити злочин і його безпосередня реалізація виокремлені між собою певним проміжком часу, протягом якого винний розробляє план вчинення злочину, обмірковує його деталі, обирає спосіб, час і місце вчинення. Подібні обставини звичайно свідчать про підвищену антисоціальність суб'єкта. Тому, незважаючи на те що час виникнення умислу в більшості умисних злочинів не має значення, його необхідно враховувати при призначенні покарання. Тим більше, що при заздалегідь обдуманому умислі часто вчиняються такі особливо тяжкі злочини, як вбивство, розбійні напади, бандитизм, викрадення майна в особливо великих розмірах, контрабанда, вимагання та ін [21, С.20].

Важливою рисою умислу, що виник раптово, є його швидкоплинність, тобто раптова поява, поєднана з негайною реалізацією зовні. Злочин тут вчиняється особою відразу з виникненням умислу. Частіше за все приводом до цього є протиправні дії самого потерпілого, внаслідок чого така ситуація розглядається як обставина, що пом'якшує покарання (п.7 ст. 66 КК). В окремих випадках, як уже зазначалося, наявність умислу, що виник раптово, визначає утворення складів злочинів з пом'якшуючими обставинами (статті 116 і 123 КК). Проте така оцінка не є наслідком лише раптовості виникнення умислу. Вирішальне значення тут мають протиправні дії або тяжка.образа з боку потерпілого, що ініціюють (провокують) умисел і лежать в основі його виникнення. Однак оцінка умислу, що виник раптово, в усіх випадках як менш небезпечного в порівнянні із заздалегідь обдуманим була б помилковою. Так, вбивство з хуліганських Мотивів навіть при наявності умислу, що виник раптово, обґрунтовано визнається вбивством при обставинах, що обтяжують покарання (п. 7 ч.2 ст.115 КК). А вбивство з ревнощів або вбивство із жалощів до тяжко хворого, що відчуває тяжкі муки, навіть при заздалегідь обдуманому умислі розглядається як просте умисне вбивство (ч.1 ст.115 КК). Така оцінка є справедливою. Формування умислу в подібній ситуації поєднане зі складною боротьбою почуттів, важкими переживаннями, приниженнями і сумнівами.

Тому в кожному конкретному випадку вчинення злочину необхідний всебічний аналіз усіх обставин виникнення і формування умислу.
Залежно від спрямованості і ступеня конкретизації бажаних наслідків умисел прийнято розмежовувати на визначений (конкретизований) і невизначений (неконкретизований).

Визначений умисел характеризується чіткою конкретизацією наслідків діяння в передбаченні винного. Суб'єкт тут передбачає конкретні наслідки і бажає їх або свідомо допускає. Наприклад, особа бажає викрасти гроші із каси магазину. Тут вона має чітке уявлення про характер наслідків. Водночас конкретизацію наслідків не можна зводити в усіх випадках до чітко формальних параметрів. Діапазон їх відносно широкий. Саме тому визначений умисел в одних випадках може бути простим, коли винний передбачає і бажає настання одного конкретизованого наслідку, досягнення певної мети, наприклад, смерті потерпілого при пострілі впритул, або альтернативним, коли особа передбачає і однаково бажає або свідомо допускає настання одного із двох чи більшого числа, але індивідуально визначених наслідків. Так, при заподіянні проникаючого ножового Поранення грудної клітини потерпілого винний однаковою мірою передбачає і бажає настання смерті потерпілого або заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження [22, С.21].

Невизначений умисел відрізняється від альтернативного визначеного умислу тим, що при передбаченні можливості настання шкідливих наслідків тут відсутня їх індивідуальна визначеність. У особи немає чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків. Суб'єкт у цьому разі бажає або свідомо допускає настання шкідливих наслідків тим чи іншим інтересам, але про те, якою фактично буде ця шкода, не має чіткого уявлення. Так, при нанесенні ударів кулаком винний не передбачає, які саме тілесні ушкодження будуть заподіяні потерпілому: легкі, середньої тяжкості або навіть тяжкі. Але у подібних випадках він передбачає спричинення будь-якого за ступенем тяжкості тілесного ушкодження потерпілому і бажає або свідомо допускає його настання. Злочин у таких випадках кваліфікується за фактично заподіяними наслідками.

Розглянуті види умислу впливають або на кваліфікацію злочину, або на ступінь його суспільної небезпечності, і тому повинні враховуватися при призначенні покарання [23, С.65].

Висновок

Отже, форми і види вини визначаються законом, головним чином, за ознакою психічного ставлення суб'єкта до настання суспільно небезпечних наслідків (передбачення, бажання чи свідоме допущення їх настання або легковажний розрахунок на їх відвернення чи не передбачення при обов'язку і можливості передбачення). А вольова спрямованість дій особи визначається виключно на підставі психічного ставлення суб'єкта до настання злочинних наслідків.

Сама по собі дія, яка не народжує, не створює суспільно небезпечних наслідків, не може усвідомлюватися і оцінюватися як суспільно небезпечна. Зрозуміло, що вчинюючи конкретні злочинні дії, суб'єкт усвідомлює їх суспільну небезпечність. Але оцінку своїм діям він дає (може дати) лише з урахуванням тих наслідків, які настали чи можуть настати і які при умислі та самовпевненості ідеально усвідомлюються ще до вчинення злочину. При злочинній недбалості суб'єкт не усвідомлює суспільної небезпечності своїх дій, оскільки він їх не передбачає, але має можливість передбачати їх наслідки.

Згідно з законом злочин визнається вчиненим умисно; коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно-небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільне небезпечні наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.24 КК).

Закон виділяє елементи (моменти) умислу:

1. Інтелектуальний -- усвідомленість особою суспільної небезпечності діяння і передбачення його суспільно небезпечних наслідків.

2. Вольовий -- бажання чи свідоме допущення настання суспільно небезпечних наслідків.

Комбінація інтелектуального та вольового елементів умислу утворюють два його види:

1) умисел прямий (усвідомлює, передбачає, бажає);

2) умисел побічний (евентуальний) -- усвідомлює, передбачає, допускає (не бажає).

Злочин вчинюється з прямим умислом, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер вчинюваного діяння, передбачає суспільно небезпечні наслідки цього діяння і бажає настання цих наслідків.

Злочин вважається вчиненим умисно у формі непрямого умислу, якщо особа, яка його вчинила усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала настання суспільно небезпечних наслідків і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Завдання

Завдання 1

Марченко разом із приятелями Косенком і Антипенком розпивав спиртні напої у своїй квартирі, що знаходилася на восьмому поверсі дев'ятиповерхового будинку. Через деякий час Марченко сп'янів і заснув, а його знайомі продовжували пиячити. Від їх галасу прокинувся і почав плакати десятимісяч­ний син Марченка Андрій. Косенко декілька разів підходив до дитини і намагався її заспокоїти, однак це йому не вдалося. Тоді Антипенко зі словами, що він найкращій у світі "заспокоювач малят", підійшов до колиски, витяг з неї Андрія і, наблизившись до розкритого вікна, викинув з нього дитину. Від тяжких травм, несумісних із життям, Андрій Марченко помер на місці.

Визначте вид умислу у даному злочині. Аргументуйте відповідь.

Відповідь

З матеріалів справи вбачається, що в діях Антипенка містяться ознаки злочину, передбаченому п.2 ч.2 ст.115 КК, умисного вбивства малолітньої дитини.

З суб’єктивної сторони злочин характеризується наявністю прямого умислу, для визначення якого слід враховувати усю сукупність обставин справи, зокрема, спосіб вчинення вбивства, вік потерпілої особи, а також наслідки, що настали.

Ці обставини свідчать про те, що Антипенко, кидаючи малолітню дитину з восьмого поверху дев’ятиповерхового будинку, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав можливість настання шкоди дитині, в тому числі, і її смерті, бажав чи свідомо допускав такий наслідок.

Наявність невизначеного, прямого чи непрямого, умислу на кваліфікацію вчиненого злочину, як умисного вбивства, не впливає, оскільки особа одночасно передбачала різні за характером та тяжкістю наслідки, з яких фактично реалізувався один, настання смерті, тому кримінальна відповідальність наступає за наслідки, що фактично настали.

З іншого боку, для визначення ступеня вини Антипенка, слід зазначити, що умисел його було спрямовано саме на вчинення вбивства, оскільки він повинен був усвідомлювати неминучість, невідворотність настання смерті внаслідок викидання дитини і її падіння з такої висоти, тобто, умисел винного було спрямовано саме на позбавлення життя людини.

Завдання 2

Соколов та Іщенко з метою пограбування проникли до будинку 75-річної Акулової. Вимагаючи гроші і цінні речі, вони жорстоко побили Акулову, спричинивши їй численні пе­реломи кісток та основи черепу. Потім вони зв'язали стару жін­ку, встромили їй до рота кляп із ганчірки і почали шукати гро­ші. Забравши цінності і гроші, Соколов та Іщенко пішли, зали­шивши Акулову зв'язаною по руках і ногах, із кляпом у роті. Унаслідок механічної асфіксії Акулова задихнулася і померла.

Проаналізуйте суб'єктивну сторону злочинів, вчинених Соколовим та Іщенком, і визначте форми вини щодо кожного злочину. Аргументуйте відповідь.

Відповідь

З матеріалів справи вбачається, що Соколов та Іщенко під час розбійного нападу завдали Акуловій тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть потерпілої, тобто вчинили злочини, передбачені ч.4 ст.187 та ч.2 ст.121 КК.

Суб’єктивна сторона розбою характеризується наявністю прямого умислу.

Винні усвідомлювали, що протиправно, із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров я людини \ перелом кісток та основи черепу\, обертають на свою користь майно потерпілої і бажають цього, оскільки обов‘язковою ознакою цих дій з суб’єктивної сторони є мета збагачення за рахунок заволодіння чужим майном і корисливий мотив.

З суб’єктивної сторони заподіяння тяжких тілесних ушкоджень також характеризується умисною формою вини, а відносно наслідків, що настали, необережністю, оскільки із матеріалів справи видно, що настання смерті не охоплювалося умислом винних, спрямованого саме на пограбування. Окрім суб’єктивного ставлення самих винних, це може також підтверджуватися і іншими обставинами, встановленими по справі, зокрема, припиненням злочинних дій після досягнення корисливої мети, заволодінням цінностей і грошей, відсутністю будь-яких стосунків з потерпілою, які б свідчили про наміри вчинити її вбивство.

Завдання 3

На березі річки між Теймуровим і Шаповаловим виникла сварка, під час якої Шаповалов ударив сокирою по голові Теймурова, після чого затяг непритомного потерпілого у заповнений водою котлован і почав занурювати його голову у воду. Від холодної води Теймуров прийшов до тями, вирвався і відплив на середину котловану. Однак Шаповалов, погрожуючи йому сокирою, не давав випливти на берег, поки знесилений Теймуров не потонув у котловані.

Визначте форму вини у даному злочині. Аргументуйте відповідь.

Відповідь

В діях Шаповалова містяться ознаки злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК, умисного вбивства.

З матеріалів справи вбачається, що смерть Теймурова знаходиться в безпосередньому причинному зв’язку із заподіяними йому ушкодженнями, що свідчить про наявність у Шаповалова прямого умислу на позбавлення життя Теймурова.

Про спрямованість умислу саме на вбивство свідчить уся сукупність встановлених по справі обставин: спосіб і знаряддя злочину, нанесення удару сокирою в життєво важливий орган, а саме, його локалізація в голову,що свідчить про наміри позбавити життя людини, поведінка винного після цього \ занурювання непритомного чоловіка в воду, створення ним перешкод для спасіння \.

Таким чином, Шаповалов усвідомлював, передбачав і бажав настання смерті Теймурову.

Список використаної літератури:

1.Конституція України К., 1998.

2.Кримінальний кодекс України від 05. 04. 2001р. [ Електронний ресурс:www:http.rada.gov.ua].

3. Кримінальне право України. Загал. частина: Підруч. Для студентів юрид. вузів і фак./Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Беніковський та ін.; за ред. П.С. Мати шевського та ін. - К.: Юрінком Інтер, 1999.

4. Бажанов М.І., Баулін Ю.В. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник – 2-е вид. перероб. І доповнене. К.: Юрінком Інтер, 2005 – 480с.;

5. Шем’яков О.П., Хохлов І.В. Кримінальне право України (Загальна частина): Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури. – 2006 – 272 с.;

6. Антипов В.І., Володько М.В. Кримінальне право України – К.: 2002р, - с. 150;

7. Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления / А.Н. Трайнин. М.: Госиздат, 1957. - С. 201.

8. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть / Бажанов М.И. Днепропетровск: Пороги, 1992. 167 с.

9. Ломако В.А. Зміст умислу і його види: текст лекцій / Ломако В.А. Х.: Юридичний інститут, 1991. 16 с.

10 Рарог А.И. Субъективная сторона и квалификация преступлений / Рарог А.И. М.: Проф. образование, 2002. С. 32-33, 37-38.

11 Филановский И.Г. Социально-психологическое отношение субъекта к преступлению / И.Г. Филановский. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1970. С. 148.

12Дагель П.С. Проблемы вины в советском уголовном праве / П.С. Дагель // Ученые записки ДВГУ. Владивосток, 1968. Вып. 21. С. 74.

13 Дагель П.С. Субъективная сторона преступления и ее установление / П.С. Дагель, Д.П. Котов. Воронеж: Изд-во ДВГУ, 1974. С. 80-81, 94.

14.Никифоров Б.С. Об умысле по действующему законодательству / Б.С. Никифоров // Советское государство и право. 1965. № 6. С. 27-28, 35.

15. Кригер Г.А. Рецензия на книгу: Бушуев И.А. Ответственность за укрывательство преступлений и недоносительство / Г.А. Кригер // Советская юстиция. 1966. № 6. С. 29.

16. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій / Коржанський М.Й. К.: Атіка, 2001. 432 с.

17. Мельничок В.М. Криміналістична характеристика вини / В.М. Мельничок // Судова практика. 2009. № 5. С. 18-25.

18. Пинаев А.А. Уголовное право Украины. Общая часть / Пинаев А.А. Х.: Харьков юридический, 2005. 664 с.

19. Макашвили В.Г. Понятие умысла в уголовном праве / В.Г. Макашвили // Вестник отделения общественных наук АН Груз. ССР. 1966. № 6. С. 81.

20. Вереша Р.В. Питання вини в межах оціночної кримінально – правової теорії // Вісник Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка. – 2003. - №54 – с. 145-147;

21. Нерсесян В.А. Ответственность за неосторожные преступления. – Спб., 2002, - с. 20;

22. Вереша Р.В. Вина і склад злочину в Кримінальному праві України: співвідношення понять // Підприємництво. Господарство. Право., - 2004,- №2, с. 91;

23. Хавронюк М. Злочини зі складною виною в Кримінальному праві України // Підприємництво. Господарство. Право., 2001, - 176с.

Дата добавления: 2015-11-14