Розділ II. Умисел та його види, зміст умисної форми вини.

Умисел є найбільш поширеною формою вини: переважнабільшість злочинів вчиняються умисно. Відповідно до ч. 1 ст. 24 умисел поділяється на два види — прямий і непрямий (евентуальний).

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Законодавче визначення прямого і непрямого умислу містить три ознаки, які характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків:

1) усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння;

2) передбачення його суспільне небезпечних наслідків;

3) бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання. Перші дві ознаки (усвідомлення і передбачення) характеризують процеси, які відбуваються у психіці суб’єкта і тому складають інтелектуальний момент (елемент, компонент) умислу. Третя ознака (бажання чи свідоме припущення наслідків) характеризує вольову сферу особи й утворює вольовий момент умислу.

При вчиненні конкретних злочинів можливі різні варіанти поєднання інтелектуальних і вольових моментів, їхнє певне співвідношення і лежить в основі поділу умислу на прямий і непрямий.

Зміст умисної форми вини. Інтелектуальний момент:

1) особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння;

2) передбачає неминучість настання конкретних наслідків;

3) передбачає реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків.

Вольовий момент:

1) особа бажає настання конкретних суспільно небезпечних наслідків;

2) не бажає настання конкретних суспільно небезпечних наслідків, байдуже ставиться до їх настання, внутрішньо готова сприйняти будь-яке з них, діючи «навмання», тобто свідомо припускає їх настання.

Усвідомлення означає не лише розуміння фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об’єкта, предмета, об’єктивної сторони складу конкретного злочину, а й певне розуміння його суспільної небезпеки. Здебільшого наявність усвідомлення винним суспільної небезпеки свого діяння є очевидною, про що свідчать фактичні обставини справи. Якщо особа не усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій чи бездіяльності, це може свідчити про її неосудність або про відсутність умислу при вчиненні злочину. Наприклад, при вчиненні крадіжки винний усвідомлює, що він порушує право власності, таємно викрадає чуже майно, і тим самим спричиняє майнову шкоду потерпілому.

Осудна особа, яка досягла певного віку, як правило, усвідомлює суспільну небезпечність своєї дії або бездіяльності. При цьому не обов'язково, щоб винний усвідомлював протиправність і караність вчиненого ним діяння. Кримінальне право ґрунтується на принципі, що незнання закону не звільняє особу від кримінальної відповідальності. Вона завжди має можливість після опублікування закону ознайомитись із його змістом і знати, чи є діяння, що вчиняються, протиправними.

У тих випадках, коли в суду або органу слідства виникає сумнів щодо того, чи усвідомлювала особа через нерозвиненість, слабоумство або інший хворобливий стан суспільну небезпечність вчиненого нею діяння, обов'язковим є проведення психіатричної або судово-психологічної експертизи.

Передбачення — це розумове уявлення особи про результати своєї дії (бездіяльності). При вчиненні злочину винний усвідомлює зміст конкретних наслідків його діяння, їх суспільно небезпечний характер (шкоду, яка буде заподіяна об’єктам посягання), а також неминучість або можливість настання таких наслідків. Отже, передбаченням винного охоплюється в загальних рисах і причинний зв’язок між діянням і наслідками.

Під бажанням розуміють прагнення досягти конкретного результату, що передбачає свідому і цілеспрямовану діяльність особи. Бажання — це воля, спрямована на досягнення чітко визначеної мети.

Різне сполучення положень інтелектуально-вольового моментів умислу дозволяє вести мову про два види умислу:

а) прямий (ч.2 ст. 24 КК);

б) непрямий (ч.3 ст. 24 КК).

Дата добавления: 2015-11-14