Гуманістична орієнтаія філософії.

Практично у всій давньої філософської думки йшла мова про мудрості як умінні людини жити в злагоді з природою, Космосом. У цей час були закладені основи гуманізму-ідейної течії, яка розглядає людину як істоту унікальне, вищу цінність і мета суспільства.

У філософії середніх століть панував теоцентризм як тип світогляду, представлений у всіх формах суспільної свідомості тієї епохи. Бог розглядався у той час як центр всесвіту, а людина лише як один з його численних створінь.

Сенс життя людини полягає в осягненні божественного, наближенні до нього і тим самим - у порятунку себе. Людина не вірить у себе, він вірить в бога.

Філософія середніх віків у більшій мірі, ніж стародавня, звернула увагу на внутрішній (духовний) світ людини. Тим самим створювалися передумови для відриву людини від зовнішнього (природного) світу та поступового протиставлення йому.

На відміну від середньовіччя, філософія епохи Відродження перетворила людини в предмет культу, поклоніння. У цей час затверджувався антропоцентризм як специфічний тип філософського світогляду, здійснювався перехід від релігійного до світського розуміння людини. Відродилася гуманістична орієнтація філософії, закладена в античності. Філософія епохи Відродження стверджувала ідею всемогутності і всесилля людини.

Епоха Відродження з її духом антропоцентризму не тільки піднесла людини над іншим живим світом, але і посіяла в ній зерна гордині і безмежного індивідуалізму. Поряд з цим філософська думка того часу наголошувала, що людина-це продукт навколишньої природи, а не результат власної діяльності.

У цілому для філософської антропології епохи Відродження характерне протиставлення людини природі. Людина ставиться вище природи.

У філософії Нового часу людина досліджувався з позицій механізму як філософського світогляду. Вважалося, що людина, як і зовнішній світ, теж є механізм, складна машина. Ця машина є породженням природи, плодом її тривалої еволюції. Головна якість в людині-це його розумність. Покликання людини полягає в тому, щоб змінювати світ за допомогою сили знання.

№60. Основне питання філософії

Суть основного питання філософії – питання про відношення духу до природи, свідомості до матерії, мислення до буття. Два протилежні висновки щодо розкриття природи світу знайшли своє вираження у вирішенні питання про те, що ж є первинним – матерія чи свідомість. Різні відповіді у вирішенні цього питання обумовили виникнення основних напрямів філософії – матеріалізму та ідеалізму. Матеріалізм виходить з того, що світ за своєю природою матеріальний, вічний, несотворимии, безкінечний у часі і просторі. Матерія – первинна. Свідомість є продуктом, властивістю високоорганізованої матерії – мозку, вона – вторинна. Матеріальний світ згідно з матеріалізмом існує сам по собі, незалежно ні від людини, ні від будь-яких надприродних сил. Людина – частка природи, її свідомість породжена природою, є її специфічною властивістю. Матеріалізм у різні історичні епохи набував різних форм та видів: наївний та зрілий (науковий матеріалізм), стихійний та філософськи осмислений, метафізичний та діалектичний.

Ідеалізм виходить із визнання первинності духу, свідомості, мислення та вторинності природи, матерії. Ідеалізм, як і матеріалізм, набував конкретних форм, наповнювався конкретним змістом на різних етапах історії.

Виокремлюють два види ідеалізму: об'єктивний та суб'єктивний.

Об'єктивний ідеалізм виходить з того, що над світом панує світовий розум (логос, дух, ідея, поняття та ін.), який із самого початку дається як самостійна сутність, а потім, перевтілюючись у матеріальні предмети, обумовлює їх реальне існування. Суб'єктивний ідеалізм розглядає реальний світ лише як суб'єктивний світ людини. Речі не існують поза і незалежно від нас. Вони – продукти нашої свідомості, "комплекси", "зібрання" наших відчуттів і сприйняттів, породження органів чуття. Крім цих основних способів вирішення основного питання філософії є ще дуалізм, який визнає матерію і свідомість, дух і природу, мислення і буття як дві самостійні основи.

Філософія як теоретичний світогляд поряд із наукою, мистецтвом, мораллю, правом як формами суспільної свідомості — одне з найважливіших надбань людської культури. Історично гак склалось, що саме філософія була тією колискою, з якої виросли і наука, і мистецтво, і мораль, і право і набули статусу особливих проявів людського духу та практики життєдіяльності людини і суспільства.

Філософські ідеї, школи, напрями подібно до людей, які їх ство­рили, завжди належать до певної епохи, країни. Це аксіома. Але частина ідей, проблем, думок зберігаються століттями і навіть тисячоліттями і не знають просторових та часових меж. Багато у філософії належить (або належатиме) тільки історії. Серед багатьох причин філософської непе­рервності й універсальності не малу роль відіграють внутрішня логіка розвитку філософських знань та національні традиції у формі постанов­ки філософських проблем, підходів до їхнього вирішення.

В історії філософії склалися і у певних модифікаціях перманентно повторюються так звані вічні проблеми. Що таке людина? Що таке при­рода, або ширше — Всесвіт? Який між ними зв'язок, залежність? Чи може людина пізнати себе, природу, суспільство? Які форми, методи, засоби пізнання? В чому відмінність явищ і сутності матеріального і духовного, ідеального світу? Який з цих двох світів є основою для ви­никнення й існування другого світу? Чи вони незалежні один від одно­го? Що таке свобода? Чи є підстави для того, щоб людина і суспільство могли сподіватися на здобуття свободи? Що таке людські цінності — Істина, Добро, Мудрість, Гармонія? Що таке життя та смерть, яке їхнє ціннісне значення для окремої людини і суспільства?

Це далеко не повний перелік "вічних" філософських проблем. Роз­виток суспільства, пізнання висуває нові й нові філософські проблеми. Під впливом нових знань і нових духовно-культурних та соціальних умов "вічні" філософські проблеми також вирішуються по-новому.

Щоб правильно зрозуміти специфіку предмета філософи, розгляне­мо ще одну сторону філософського осмислення дійсності. Будь-яка на­ука завжди досліджує ті чи інші явища дійсності (природи, суспільства, мислення) як об'єкти, тобто незалежно від пізнаючої людини (суб'єкта). Філософія ж вивчає світ і людину разом, всі здобуті знання вона обов'яз­ково співвідносить із людиною. Інколи кажуть, що філософія вивчає суб'єктно-об'єктні відносини. І це правильно. Що таке людина? Яке її місце у світі? Як складаються її взаємовідносини з іншими людьми, з природою тощо? Спираючись на які принципи.можна досягти макси­мального успіху в організації суспільного життя? У чому полягають кри­терії суспільного прогресу? На ці та багато інших важливих запитань може дати відповідь тільки філософія.

Дата добавления: 2015-11-16