Основи економічної теорії: політ економічний аспект 17 страница

Викладене свідчить про те, що мультиплікатор діє двояко. З одного боку, зростання інвестицій сприяє мультиплікаційному зростанню національного доходу, а з другого - скорочення інвестицій при-зводить до різкого зменшення національного доходу. Рівновага ж в економіці може забезпечуватись і при низькому рівні інвестицій, але при значному рівні безробіття або при високому рівні інвести-цій порівняно із заощадженнями, але при інфляційному зростан-ні цін.
Досліджуючи розглядувані залежності, Кейнс довів, що рівнова-га між інвестиціями та заощадженнями у точці К досягається у процесі саморозвитку економічної системи без будь-якого втру-чання держави в економічне життя суспільства. Проте, на його думку, рівновага у точці К не відповідає потребам суспільства, ос-кільки вона передбачає наявність значного рівня безробіття. Сус-пільство ж повинно дбати про те, щоб створити такі економічні передумови, за яких рівень інвестицій зростав би, а точка рівнова-ги між інвестиціями I та заощадженнями S наближалась до точки F, в якій створюється національний доход, достатній для забезпе-чення повної зайнятості. Створити такі передумови, на думку Кей-нса, здатна тільки держава за допомогою впливу на сукупний по-пит через державні витрати, які характеризують попит держави (рис. 31),

Модель, що відбиває взаємозв'язок між національним доходом і сукупними витратами, називають ще "кейнсісінським хрестом". Ця модель грунтується на тому, що національний доход використову-ється як на споживання, так і на інвестування, тобто

де С + I - сукупні витрати суспільства.
Із графіка видно, що в умовах стагнації точка рівноваги К0 інвес-тицій I та заощаджень S знаходиться значно нижче точки, де дося-гається повна зайнятість F. Стимулювання процесу зростання на-ціонального доходу відбувається шляхом додавання до особистого споживання С інвестицій у підприємницькі структури. Тоді крива С займе положення кривої (С + І), а точка (К0) переміститься в точку К, наблизившись певною мірою до точки Р, але не досягнув-ши її. Щоб домогтися переміщення точки К в точку К1, держава не повинна обмежуватись стимулюванням приватних інвестицій, вона сама має виступати інвестором державних програм, збільшуючи обсяги інвестицій і сукупного споживання. Така діяльність держа-ви сприяє переміщенню кривої сукупного попиту вгору від (С + I) до (С + I + G), а точки К до точки К', суттєво наблизивши її до бажаної точки F, яка є рівноважною для інвестицій і заощаджень.
Ефект, отриманий від державного інвестування економіки, роз-глядається в економічній теорії як мультиплікаційний ефект. Як зазначав Дж. М. Кейнс, мультиплікатор означає, що зростання за-гального обсягу інвестицій приводить до зростання обсягів націо-нального доходу на величину, яка в k разів більша, ніж приріст інвестицій. Математично цю залежність можна відобразити так:

Приріст доходів?У, в свою чергу, поділяється на приріст спо-живчих витрат?С та приріст інвестицій?I, тобто?У =?С +?І. Звідси?I =?У -?С. Підставивши значення?I у формулу

Поділивши чисельник та знаменник на?У, отримаємо формулу

Із виведеної формули видно, що мультиплікатор К дорівнює одиниці, поділеній на різницю між одиницею та граничною схиль-ністю до споживання, або дорівнює величині, зворотній граничній схильності до заощаджень. Якщо, наприклад, гранична схильність до споживання становить 3/5, то мультиплікатор

При зростанні інвестицій на 10 000 од. загальний приріст націо-нального доходу становить 25 000 од.
Із теорії мультиплікації можна зробити висновок, що чим вища схильність до споживання, тим більший мультиплікатор, тим суттє-вішою є різниця між первинною інвестицією та загальним збіль-шенням сукупного попиту, а отже, і зростання, врешті-решт, націо-нального доходу. При цьому слід зазначити, що первинне зростан-ня інвестицій примножує приріст доходу в спадній геометричній прогресії. Це означає, що якщо гранична схильність до споживан-ня ГСС становить 3/5, то первинна витрата на інвестування прине-се 2,5 од. приросту доходу, оскільки кінцева сума прогресії дорів-нює 2,5, тобто де n- кінець мультиплікаційного процесу.

Дія мультиплікатора припиняється тоді, коли приріст заощаджень зрівнюється з приростом доходу, тобто?S =?У.
Для того щоб побороти затухання, необхідно певним чином сти-мулювати інвестиційний процес. Цю проблему вирішує акселера-тор - коефіцієнт, який відбиває взаємозв'язок між інвестиційним і споживчим попитом. Математично цей зв'язок можна зобразити так:

де а - коефіцієнт акселерації; I t, зростання нових інвестицій у періоді t; Уt - величина доходу за період t; Уt-1 - величина доходу за період, що передує періоду t; Уt - Уt-1, - приріст доходу за період t.
Акселератор, як і мультиплікатор, може діяти двояко: з одного боку, приріст споживчого попиту стимулює інвестиційні витрати, а з другого - падіння темпів зростання попиту на споживчі товари призводить до загасання інвестиційного попиту.
Економічною наукою доведено, що для певного періоду часу можна знайти таке поєднання процесів мультиплікації та акселе-рації, яке і забезпечить незагасаюче зростання.
На взаємозв'язок процесів інвестування і споживання значний вплив мають такі чинники, як очікування споживачів (покупців) і виробників (продавців), тип ринкової конкуренції, сприятливість ринкової кон'юнктури, фаза економічного циклу тощо. Крім суто економічних явищ та процесів, існують безліч соціальних, політич-них, морально-психологічних, демографічних, природних та інших аспектів, дія яких позначається на особливостях руху складових національного доходу. Все це, врешті-решт, відбивається на темпах економічного зростання, стабільності макроекономічної рівноваги, Наприклад, у західній економічній думці широко відома модель зростання Солоу, що виявляє механізм впливу заощаджень, збіль-шення населення і зростання науково-технічного прогресу на рі-вень життя та його динаміку. "Золоте правило" моделі зростання Солоу визначає оптимальну норму заощаджень, за якою встанов-люється стан стійкого зростання економіки з максимальним рів-нем споживання на кожного робітника, або максимальний рівень споживання на ефективну одиницю робочої сили.
Це свідчить про те, що на сучасні макроекономічні процеси знач-но впливають взаємопереплетені соціально-економічні, техніко-ор-ганізаційні, природно-демографічні, морально-психологічні та по-літичні аспекти.

Частина V. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МАКРОЕКОНОМІКИ І СУСПІЛЬНЕ ВІДТВОРЕННЯ
Розділ 24. Економічна рівновага і циклічність суспільного виробництва
§ 1. Економічна рівновага і циклічність
§ 2. Середні і малі цикли
§ 3. Довгі хвилі в економіці та їхній вплив на структуру суспільного виробництва

Розділ 24
ЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА І ЦИКЛІЧНІСТЬ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА
§ 1. Економічна рівновага і циклічність
За своїм змістом поняття "економічна рівновага" досить просте. Під ним розуміють такий стан економіки, при якому досягається стале урівноваження та взаємне збалансування структур, що про-тистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропози-ція тощо). В ринкових системах урівноваження досягається завдяки ринковому механізму через встановлення відповідних пропор-цій. Рівновага відбиває внутрішній стан ринкової системи, яка са-моупорядковується. За визначенням П. Самуельсона, рівновага - це такий стан економіки, при якому зберігається здатність її до саморегулювання: у випадку відхилення економічної системи від збалансованого стану в дію автоматично включаються сили, які намагаються відновити порушені структурні зв'язки.
Автоматичним механізмом самонастроювання економічних зв'яз-ків є механізм досконалої конкуренції, що не зазнає дії монополії. Отже, економічна рівновага є конкурентно-ринковою. Формуван-ня її відбувається за певних умов: по-перше, функціонування на ринку економічно самостійних суб'єктів; по-друге, можливість ела-стичного використання виробничих ресурсів і вільне ціноутворення;
по-третє, відсутність монополії та адміністративного втручання дер-жави в систему підприємницької діяльності; по-четветре, наявність розвинутої ринкової інфраструктури. В умовах сьогодення в сис-темі економічної рівноваги поряд з ринковими відносинами знач-не місце має державне регулювання.
Формування економічної рівноваги неможливе без поглиблення суспільного поділу праці. Саме суспільний поділ праці, його рівень і характер, що притаманні тій чи іншій економічній системі, зумов-люють суттєві ознаки механізму ринкової рівноваги, принципи його формування і функціонування, визначають специфіку його дії в конкретних історичних умовах. Ступінь розвитку та економічні межі суспільного поділу праці, в свою чергу, залежать від можливостей досягнення структурної збалансованості економічних зв'язків, їхнього рівноважного стану. Взаємозв'язок між економічною рів-новагою і суспільним поділом праці характеризується тим, що до-сягнення першої є умовою вдосконалення макроструктури суспіль-ного виробництва. Об'єктивну зумовленість характеру і рівня розвитку суспільного поділу праці й процесів, для яких він є мате-ріальною основою, можливостей досягнення економічної рівноваги можна розглядати як один з найважливіших законів ринкової економіки.
За змістом система економічної рівноваги багаторівнева. В еко-номічній теорії розмежовують рівновагу обміну, виробництва, роз-поділу та споживання. У сукупності вони формують загальну сис-тему економічної рівноваги відтворювального процесу. Одночасно виділяються умови статичної рівноваги і умови рівноваги економі-ки, що динамічно розвивається. При цьому статичну рівновагу роз-глядають не як самоціль, а лише як попередню сходинку до визна-чення принципів збалансованості економічних процесів, що реаль-но розвиваються. В теорії також виділяють поняття повної та час-ткової, тимчасової та постійної рівноваги.
Епіцентром формування рівноваги в ринковій економіці є по-треби людини. Тому вихідною ланкою багатоструктурного меха-нізму ринкової рівноваги є рівновага між платоспроможним попи-том населення і пропозицією.
У ринковій економіці основною ланкою врівноваження попиту і пропозиції є природна ціна продукції, що реалізується, або ціна рівноваги. Вона формується в точці перетину кривих попиту і про-позиції й визначається як базова ціна, до змін якої змушена при-стосовуватися економіка: зростання ціни приводить до розширен-ня пропозиції порівняно з попитом, а падіння - до розширення
попиту порівняно з пропозицією.
Йдеться про ідеальні умови виробництва і реалізації продукції - наявність конкуренції і економічних зв'язків, за яких автоматично забезпечується рівність попиту і пропозиції. Виробництво пород-жує доходи, на які обов'язково купуються товари відповідної вар-тості, і пропозиція товарів сама створює необхідний попит.
Ця взаємозалежність попиту і пропозиції була вперше обгрун-тована ще в 1803 р. у роботі французького економіста Ж. Б. Сея "Трактат політичної економії". Вона має назву "закон Сея". В еко-номічній літературі, в тому числі і в роботах К. Маркса, "закон Сея" справедливо критикувався за його абсолютизацію та форму-вання на цій основі ідеалістичних уявлень про повну гармонію рин-кових відносин.
Найбільш загальні умови формування економічної рівноваги простого і розширеного відтворення були обгрунтовані К. Марк-сом у другому томі "Капіталу". Поділивши всю структуру суспіль-ного виробництва на І та II підрозділи - виробництво засобів ви-робництва і виробництво предметів споживання, К. Маркс визна-чив три основні умови пропорційної реалізації їхніх складових час-тин - с, V та m. Головна з них, на якій грунтуються дві інші умови, полягає в рівності суми змінного капіталу і додаткової вартості І підрозділу величині використаного у виробничому циклі постій-ного капіталу II підрозділу, тобто І(V + m) = IIc.
Обгрунтовані К. Марксом схеми реалізації сукупного суспільно-го продукту, які відображають умови його простого та розширено-го відтворення, широко застосовують у практиці економічного про-грамування і планування багатьох країн, у тому числі країн Заходу. На основі схем розширеного відтворення американський еконо-міст В. Леонтьєв розробив метод аналізу міжгалузевих зв'язків за принципом "витрати - випуск", який надав теорії рівноваги нові
можливості практичного застосування.
Подальший розвиток економічної теорії рівноваги зумовив по-глиблення диференціації структури відтворювального циклу і вияв-лення на цій основі нових напрямів рівноважної взаємодії. Важливим внеском у теорію стало виділення поряд з ринками засобів виробництва і предметів споживання ринку послуг. К. Маркс, ана-лізуючи умови реалізації в середині XIX ст., абстрагувався від нього, адже на той час ринок послуг ще не був невід'ємною структурною ланкою відтворювального циклу. В сучасних умовах таке абстрагу-вання недоречне: в більшості західних країн у сфері послуг, яка розвивається за своїми специфічними законами, працює 60-70 від-сотків зайнятого населення.
Для аналізу умов рівноваги сучасної структури ринкової еконо-міки поряд з третинним сектором виробництва - ринком послуг - особливого значення набуває і принципово нова сфера економі-ки - сфера інформатики. Відтворювальні процеси в цій сфері мають власну специфіку. За цих умов абсолютизація схем відтворювання, механічне накладання їх на структуру сучасних економічних про-цесів не відповідають реальній дійсності, обмежують можливості практичного застосування теорії економічної рівноваги.
Сталість економічної рівноваги визначається також широтою ринку: чим ширший ринок, тим менші коливання його цін і тим ближчі вони до вартісних пропорцій. Важливою умовою досягнен-ня економічної рівноваги є розвиток національного ринку до інтер-національних меж. Формування цілісної системи світового госпо-дарства припускає рівновагу не лише міжгалузевої структури то-варного обміну, а й взаємну збалансованість економічних ресур-сів - основних факторів виробництва.
Стан економічної рівноваги не статичний. Структурні зв'язки динамічні, завдяки чому здійснюється вдосконалення їх. За своїм характером ринкова рівновага завжди відносна. Тому економічний розвиток може бути зображений як циклічний рух від рівноваги, яка склалася, до порушення її і далі до формування на більш висо-кому рівні нової рівноваги більш складного порядку.
У теорії циклічності рівновагу розглядають як вихідний стан економічної динаміки. Коли структурні порушення відтворюваль-них зв'язків досягають критичної величини, відбудова стану рівно-ваги здійснюється стрибкоподібне - через економічні кризи. В цьому випадку економічні кризи виконують функцію специфіч-ного інструменту насильницького подолання диспропорцій, що ви-никли, і відбудови порушеної рівноваги. Відновити порушену рів-новагу можна не тільки насильницьким, кризовим, а й еволюцій-ним шляхом, оскільки рівноваги можна досягти і на основі застосу-вання засобів антициклічної політики держави та міждержавних об'єднань. Можливість вирівнювання кривої економічного зрос-тання на інституціональній основі не дає підстав вважати можли-вим усунення факторів циклічності. Дія останніх є суб'єктивною, і їх слід обов'язково враховувати в економічній політиці. Отже, економічна політика як на мікро-, так і на макрорівні управління по-винна містити в собі антициклічні елементи.
Можливості застосування антициклічної політики не однозначні в різних економічних системах і конкретних історичних умовах. Зрозуміло, що уразливість економічної політики східноєвропейських країн та колишнього СРСР грунтувалася на тому, що багато років в її структурі не було елементів антициклічного регулювання.
Циклічність як об'єктивна закономірність економічного розвит-ку за своїм змістом багатоструктурна. Якщо в основу критерію кла-сифікації покласти довготривалість, то вона буде мати: малі цикли (короткострокові коливання ділової активності, які продовжуються З-4 роки); середні цикли (строком 7-11 років); великі цикли (пе-ріодичність яких становить 40-60 років); вікові циклічні коливан-ня, наприклад вікові цикли лідерства.
Проте критерій довготривалості лише один з можливих. Типи циклів розрізняються неоднозначністю матеріальної основи розвит-ку, характером впливу на економічні процеси. Здавалося, що в ос-нову класифікації циклів можна покласти саме їх, та ця специфіка відносна: причинно-наслідкові зв'язки, що викликають до життя ті чи інші цикли, функції, які вони виконують, багато в чому переплі-таються. Крім того, різні цикли накладаються один на одний, що ускладнює їхню диференціацію. Отже, і в цьому випадку штучна уніфікація їх неприпустима.
У структурі циклічного економічного розвитку найрельєфніше виражаються середні промислові цикли. Вони найближче вза-ємодіють з малими циклами і найдієвіше впливають на розвиток економічних процесів. Саме тому середні цикли визначаються як базові.
§ 2. Середні і малі цикли
Історія середніх промислових циклів бере початок з кризи пе-ревиробництва 1825 р., що охопила Великобританію. Цей цикл три-вав 12 років і закінчився кризою 1836 р., яка уразила економіку Великобританії та США. Через 11 років нова економічна криза за-хопила відтворювальні структури Великобританії, США, Франції та Німеччини. Криза 1857 р. стала першою світовою циклічною кри-зою. В неї було втягнуто абсолютну більшість промислових країн. Пізніше більшість криз були світовими. До них належать кризи 1866, 1873, 1882,. 1890, 1900, 1907, 1913-1914, 1920-1921, 1929- 1933, 1937-1938 рр. Після другої світової війни розгорнулися кри-зи 1948-1949, 1953-1954, 1957-1958,1960-1961,1969-1970,1974- 1975, 1980-1982, 1992-1993 рр. Нова фаза спаду почалася на по-чатку 1996 р.
Усі названі кризи різняться між собою, оскільки кожна з них історично неповторна та індивідуальна. Пояснити їхню суть за до-помогою лише якоїсь однієї групи факторів неможливо. Проте мож-на виділити ряд загальних закономірностей, які властиві усім їм.
1. Економічні цикли середньої тривалості мають чотири послі-довні фази: кризу, депресію, пожвавлення, піднесення. Визначаль-ними моментами серед цих фаз є криза і піднесення. Перехід від однієї фази циклу до іншої здійснюється автоматично - на основі ринкових саморегуляторів.
2. Середні цикли за своїм змістом відображають циклічність роз-витку не лише виробництва, а й обміну, розподілу і споживання. Це зумовлює багатогранність циклічних коливань, показниками яких є: загальні масштаби виробництва, динаміка національного доходу і валового національного продукту, завантаженість виробничих потужностей, зайнятість, реальні доходи населення. Важливим показником циклічності є рух норми прибутку, а також показники, що характеризують економічну ефективність відтворення.
3. Матеріальною основою середніх циклів є фізичне оновлення основних засобів виробництва, насамперед їхньої найактивнішої частини - знарядь праці. Отже, виробництво засобів виробництва виконує в механізмі циклічності базову функцію. У процесі цикліч-них коливань вони відчувають найбільше навантаження. В країнах, де частка галузей першого підрозділу в економіці менша, цикліч-ність за інших однакових умов виявляється менше.
4. Циклічність, що викликана оновленням основних виробничих фондів, не обов'язково призводить до спаду виробництва. Старін-ня і фізична заміна зношених засобів виробництва не є безпосе-редньою причиною кризи. Негативні наслідки цих процесів можна регулювати. Економіці внутрішньо притаманні властивості запобі-гання таким виробничим спадам. Для цього необхідно розмежува-ти матеріальні основи середньострокових циклічних коливань і безпосередні причини криз. Останніми є внутрішні суперечності ринкової економіки: функціональна відокремленість її структур-них елементів і принципова неможливість у зв'язку з цим цілісного макроекономічного регулювання її.
5. Криза є найскладнішою та найсуперечливішою фазою еконо-мічного циклу. З нею, з одного боку, пов'язані руйнівні сили: ско-рочення виробництва, масові банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальні завоювання трудящих і де-мократію, політична напруга, а з другого - криза виконує творчу функцію: циклічні коливання ділової активності є однією з умов економічного зростання, а сама криза - активною складовою час-тиною творчого процесу. Прискорюючи відмирання застарілих еко-номічних систем, вона одночасно є важливою ланкою, що прискорює технічне і технологічне оновлення виробництва, структурну перебудову економіки.

Звідси випливає висновок про те, що анти-циклічне регулювання має свої межі, оптимальні норми, а штучне переривання кризи не завжди обгрунтоване.
Основною фазою, що формує і визначає характер і тривалість економічного циклу, найвідчутнішою за своїми соціально-економіч-ними наслідками, є криза- рецесія, стискання, падіння (рис. 32). Вона характеризується: порушенням макроекономічної рівноваги, розбалансуванням взаємодіючих структур; перевиробництвом з наступним падінням обсягів виробництва, нагромадженням товар-них мас в оптовій торгівлі; падінням товарних цін; зростанням без-робіття, збільшенням незайнятих виробничих потужностей; падін-ням рівня реальної заробітної плати, інших доходів, прибутків під-приємств, життєвого рівня населення; зниженням платоспромож-ного попиту населення, зменшенням обсягів оптової та роздрібної торгівлі; крахом грошово-кредитних зв'язків; наростанням систе-ми взаємних неплатежів; кредитною напругою, злетом норми по-зикового відсотка; нестачею грошової маси, високими темпами інфляції; масовим знеціненням капіталу, завмиранням інвестицій-них процесів; падінням курсу акцій, біржовою панікою; масовим банкрутством підприємств; зростанням соціальної напруженості у суспільстві тощо.
Кризові явища продовжують наростати до моменту відновлення макроекономічної рівноваги на її найнижчих рівнях (коли процес падіння припиняється і розпочинається фаза депресії, відрізок В- В,). Двоїста природа кризи виявляється в тому, що, з одного боку, вона є наслідком внутрішніх суперечностей системи, а з іншого - формою їх розв'язання, виконуючи функцію оздоровлення (санації) економічної Системи.
Депресія (застій, стагнація) може бути досить довготривалою, вона характеризується післяшоковою ситуацією. Основними її оз-наками є: стабільність виробництва, але на найнижчому рівні; при-зупиняється падіння цін, вгамовуються інфляційні процеси; збері-гається високий рівень безробіття, кількість робочих місць не збіль-шується, рух капіталу нежвавий, відсутні нові інвестиції, норма по-зикового відсотка висока; починають відновлюватися господарські зв'язки; стабілізуються і поступово зменшуються товарні запаси. Внаслідок цього помітні поступове поширення реанімаційних проце-сів, наростання позитивних тенденцій. Розпочинається фаза пож-вавлення. Серед її основних виявів слід назвати: початок оновлен-ня основного капіталу, модернізації виробництва; відновлення інвес-тиційного процесу; активізацію сукупного попиту; підвищення рівня виробництва, скорочення безробіття; зростання позикового відсотка, товарних цін. Застій змінюється економічним зростанням, пожвав-лення охоплює все більшу кількість підприємств, галузей, сфер еко-номіки, зростають доходи населення, прибутки підприємців. Від-новлюється докризовий стан економіки (точка С1 на рис. 32, яка відповідає точці А - піку розвитку попереднього економічного циклу).
Економіка входить у фазу піднесення (експансії, ажіотажного буму) і досягає своєї найвищої точки, піку розвитку (точка А,), па-раметри якого значно перевищують попередній. Піднесення ха-рактеризується масовим оновленням і розширенням основного капіталу, реконструкцією старих виробничих потужностей і новим будівництвом; нарощуванням обсягів національного виробництва, активним інвестиційним процесом, стрімким зростанням прибут-ків, сукупного попиту; гарячковим зростанням цін; повною зайня-тістю, суттєвим підвищенням заробітної плати, наростанням нестачі робочої сили, сировинних ресурсів; розвитком кредитно-фінансових операцій, спекулятивних біржових ігор тощо. Все це призводить до "перегріву" економіки, посилення диспропорційних явищ, зростання передумов майбутнього падіння, нового економічного циклу, на-ступного витка соціально-економічного розвитку суспільства.
Сучасний економічний цикл має суттєві відмінності. Розглянемо основні з них:
дія і вплив фази циклу виходять за національні межі;
посилюється державно-монополістичне регулювання циклічних процесів;
підвищується роль соціальних аспектів в механізмі антицикліч-ного регулювання;
фази пожвавлення і піднесення триваліші та інтенсивніш!, фази спаду і депресії менш глибокі та тривалі;
науково-технічна революція, структурна перебудова економіки впливають на частоту криз: період їх повторювання скоротився спочатку з 10-14 до 5-7 років, а сьогодні кризові явища повторю-ються через 1-2 роки;
нерегулярність коливань, розмитість меж між фазами, випадін-ня окремих фаз (після кризи, наприклад, може зразу розпочатись пожвавлення);
темпи піднесення невисокі - 2-3 відсотки на рік, в умовах піднесення залишається значна кількість безробітних; основні еко-номічні параметри менш динамічні, соціально-економічні процеси відбуваються повільніше;
суперечливе поєднання асинхронності та синхронності соціаль-но-економічних процесів у різних країнах;
зниження ролі циклічних факторів у динаміці цін; глибока кри-за, стагнація виробництва можуть супроводжуватися зростанням цін, посиленням інфляційних процесів;
переплетіння циклічних криз з нециклічними, синхронізація і взаємодія економіко-соціальних коливань, кризових явищ і природ-но-економічних циклів;
частішими і серйознішими за своїми наслідками стають нецик-лічні коливання, сутність яких вивчена недостатньо, а отже, відсутні ефективні методи регулювання їх;
кризові явища охоплюють нові сфери і рівні (галузі немате-ріального виробництва, індустрію відпочинку тощо).
Особливості сучасного економічного циклу потребують удоско-налення механізмів антикризового регулювання, пошуку нових, дієвіших методів і важелів пом'якшення циклічних коливань.
Внаслідок дії різноманітних груп факторів в економічному циклі досить складно виділити всі чотири фази. Відбувається поступове злиття фази кризи з фазою депресії, а фази пожвавлення - з фа-зою піднесення, і цикл починає функціонувати як двофазний. Для першої фази властиве сходження вниз, для другої - піднімання.
Матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбува-ються у сфері грошових відносин. Малі цикли розмежовуються грошовими кризами, що повторюються з певними закономірно-стями. Вони характеризуються особливою гостротою та інтенсив-ністю - або накладаються на промислові кризи, або мають самостій-ний розвиток.
К. Маркс розрізняв два види грошових криз: загальні та специ-фічні.
Загальні грошові кризи безпосередньо пов'язані з виробничим циклом і є елементом загальних економічних криз.
Специфічні грошові кризи розгортаються на основі суперечнос-тей, внутрішньо притаманних грошовій системі, і утворюють влас-не джерело її саморозвитку. Розмежування криз досить відносне. Воно потрібне з точки зору виявлення змістовних характеристик кожної з них.
За змістом грошові кризи виступають як кризи сфери грошово-го обігу і кризи сфери кредиту. Оскільки грошовий обіг у значній своїй частині функціонує у вигляді кредитних засобів обігу, то гро-шові кризи фактично є кризами кредитно-грошової системи. Вони частіше зароджуються у фазах пожвавлення і піднесення промис-лового циклу. Під час масового оновлення виробничих фондів різ-ко зростає попит на кредитно-грошові ресурси. Це викликає роз-бухання кредитної заборгованості підприємств, призводить до зрос-тання банківського відсотка, збільшення масштабів фіктивного ка-піталу, посилює інфляцію та спричинює біржові потрясіння. Розпочинається грошова криза. Конкретними формами вияву й" є кризи платіжних засобів, позикового капіталу та грошового обігу.
Як свідчить економічна практика, кредитно-грошові потрясіння відбувалися через 3-4 роки після кризи середньострокового цик-лу. Вони часто бували такими інтенсивними, що переривали про-мисловий цикл і призводили до його роздвоєння. Такою була, на-приклад, криза 1907 р., яка сталася лише через 4 роки після загаль-ноекономічної кризи 1900-1903 рр. Повоєнні кризи 1953-1954 та 1960-1961 рр. розпочалися після промислових криз 1948-1949 та 1957-1959 рр. Отже, інтервал у 3-4 роки також мав місце.
У 80-х роках - період найбільш подовженої за всю повоєнну історію фази економічного піднесення - вплив малих циклів на розвиток господарства і середньострокових циклів зберігся з усіма закономірностями.
У західній економічній літературі існує дві точки зору щодо ха-рактеру взаємозв'язку середньострокових циклів і економічних криз та малих циклів і грошових криз. Їхня диференціація пов'язана з різними підходами до розуміння принципів формування ринкової рівноваги. У кєйнсіанській теорії вихідним є положення про те, що порушення у циклі відтворення є наслідком внутрішньої недоско-налості ринкових механізмів саморегулювання. З цього кейнсіанці роблять висновок про те, що грошові кризи не самостійні, вони є лише результатом диспропорцій, які виникають безпосередньо у виробничій сфері, зокрема в інвестиційній структурі.
Теорія монетаризму грунтується на так званій монетарній теорії циклу. Вона виходить з того, що ринковий механізм спроможний самостійно забезпечувати структурну рівновагу, а фактор, який викликає дестабілізацію системи і зумовлює циклічність розвит-ку, - це грошова система. Звідси кризи і депресії ринкової еконо-
міки - грошове явище. Вони пов'язані насамперед з функціональ-ними порушеннями, що виникають у сфері кредитно-грошових від-носин.
Розбіжності в методології кейнсіанського і монетаристського підходів до розуміння економічної природи циклів визначила неод-нозначність їхніх рекомендацій щодо здійснення антициклічної політики.
Головними чинниками зміни структури суспільного виробництва під впливом циклічного розвитку процесу відтворення є фази кри-зи і пожвавлення. У кризовій фазі відбувається скорочення обсягу продукції, яка випускається, зменшуються масштаби капіталовкла-день, різко знижується рівень зайнятості. Все це знаходить своє вираження, по-перше, у припиненні функціонування технічно за-старілих підприємств та морально зношеного обладнання; по-дру-ге, у погіршенні фінансового стану господарських одиниць, найчас-тіше тих, що не витримали конкурентної боротьби через низьку технічну оснащеність. Непридатні види та підвиди виробництва у фазі піднесення замінюються на нові, прогресивніші.
§ 3. Довгі хвилі в економіці та їхній вплив на структуру суспільного виробництва
Довгострокові циклічні коливання в економіці були виявлені вченими-економістами ще у другій половині XIX ст. Англійський економіст У. С. Джевонс у 1879 р. опублікував статистичний ана-ліз, в якому була обгрунтована наявність поряд із середніми та короткостроковими циклами довготривалих коливань ділової ак-тивності. Про існування довготривалих циклів писали в своїх робо-тах М. І. Туган-Барановський, К. Каутський, В. Парето та ін. Ство-рення наукової теорії довгих хвиль пов'язане з ім'ям російського вченого М. Д. Кондратьєва, який на початку 20-х років XX ст. опуб-лікував ряд важливих теоретичних досліджень з цієї проблеми. Тео-рія довгих хвиль Кондратьєва, що ввійшла у світову економічну літературу як видатне відкриття XX ст., суттєво вплинула на по-дальший розвиток цього напряму теоретичної думки, хоч доля її автора, репресованого у 1931 р., була трагічною.
У наступні роки теорія довгих хвиль отримала своє продовжен-ня в роботах таких видатних учених, як Й. Шумпетер, С. Кузнець, К. Кларк, П. Самуельсон, П. Боккаро, Л. Фонтвейєн, Т. Кучинський та ін.
Найважливішою в теорії довгих хвиль є проблема наукового обгрунтування їхньої матеріальної основи. Думка вчених з цього питання неоднозначна. Деякі з них виходять з того, що довготри-валі цикли відбуваються під впливом зовнішніх факторів розвитку.
У. С. Джевонс, наприклад, пов'язував формування довготривалих циклів і економічних криз з періодичністю зміни плям на Сонці та їхнім впливом на сільськогосподарське виробництво, а вже через Це - на чергування фаз у підприємницькій діяльності.
На протилежність такому підходу у теорії М. Д. Кондратьєва довготривалі цикли зумовлені внутрішніми факторами економіч-ного зростання. Вони безпосередньо пов'язуються з циклічністю в розвитку виробничих сил суспільства, насамперед з їхньою най-революційнішою частиною - засобами праці. Близька до теорії М. Д. Кондратьєва позиція Й. Шумпетера, який вважав, що голов-ну роль у механізмі довгих циклів відіграють хвилі технічних но-вовведень і відповідні зміни інноваційної активності підприємців.
Матеріальну основу довгих хвиль становить структурне онов-лення технологічного способу виробництва. Здійснюється воно двома шляхами: по-перше, еволюційно, коли поліпшуються і Вдосконалю-ються існуючі технології; по-друге, революційне, коли відбувають-ся якісні зміни в матеріалізації наукових знань.
Ці два шляхи доповнюють і замінюють один одного. Еволюцій-ний шлях дає змогу використати потенціал існуючих технологій і підготувати умови для стрибка в їхньому розвитку. Технічні рево-люції означають перехід до нових технологічних принципів, які потім розповсюджуються еволюційно. Загальнотехнічні революції стають стрижнем революції в продуктивних силах. Одночасно здійсню-ються стрибки і в розвитку людини як головної продуктивної сили, в зростанні ефективності та продуктивності її праці.
Циклічне оновлення технологічних структур продуктивних сил суспільства періодично повторюється, але, врешті-решт, циклічний розвиток продуктивних сил здійснюється під впливом економічних факторів. Інтенсивність науково-технічних відкриттів і винаходів, писав з цього приводу М. Д. Кондратьєв, є функція запитів еконо-мічної дійсності й попереднього розвитку науки і техніки. Сам роз-виток науки, підкреслював він, включається до закономірного про-цесу економічної динаміки'. Це означає, що аналіз довгих циклів не може бути обмежений лише аналізом циклічності технічних коливань. Він обов'язково повинен включати в себе також аналіз змін в організаційно-економічній структурі суспільства та розвитку форм власності.
Починаючи з першої промислової революції кінця XVIII - першої третини XIX ст. якісні стрибки у зміні базисних поколінь машин і технологій здійснюються у часових межах 40-50-60 ро-ків. У цих самих межах і під впливом тих самих матеріально-техніч-
них і економічних факторів здійснюються і довготривалі еконо-мічні цикли. З часів першої промислової революції і до середини XX ст. було три довгих цикли. З початком сучасної науково-техніч-ної революції розпочався четвертий цикл, який триває і тепер.
У структурі довготривалих циклів виділяють два етапи розвит-ку - низхідну і висхідну хвилі, або фази. Звідси цикл також має дві фази.
Низхідна фаза великого циклу - період зміни базисних техно-логій і технологічних структур виробничої системи суспільства - триває 20-25 років. У цей час відбуваються гострі економічні кри-зи малих і середніх циклів. Один з них утворює вихідний пункт для найбільших вкладень у технічні вдосконалення, які були накопичені попереднім розвитком. Він також бере на себе найбільше наванта-ження в перебудові економічної структури суспільства, яка адек-ватна технологічному оновленню виробництва.
Характерною рисою такої кризи є невідповідність існуючої сис-теми економічних зв'язків новій технології. Це криза 1873 р., яка завершила епоху так званої вільної конкуренції й поклала початок формуванню нової фази в розвитку підприємництва - монополі-стичної. Це й криза 1929-1931 рр., яка стала вихідним пунктом фронтального розповсюдження державно-монополістичної струк-тури підприємництва. Це також криза 1974-1975 рр., з якою пов'язаний розвиток транснаціонального підприємницького сус-пільства.
Висхідна фаза великого циклу - період тривалого піднесення економічного та науково-технічного розвитку суспільства. Він три-ває від 25 до 30 років. У цей час не виключені й циклічні кризи, пов'язані з оновленням виробничих фондів. Розвиваються вони, як правило, на рівні високої кон'юнктури.
Період "високого піднесення" - це період масового розповсю-дження нових технологій, зародження і розвитку нових провідних або навіть базових галузей економіки. В цій фазі відкриваються додаткові можливості для отримання прибутку, розширення інвес-тиційного процесу, залучення у виробництво додаткової робочої сили, зростання заробітної плати.
У той самий час з просуванням економіки до верхньої точки великого циклу в народному господарстві починають нагромаджу-ватися й протидіючі тенденції. Зростання органічної будови вироб-ництва посилює дію тенденції норми прибутку до зниження. Зрос-тає напруга на ринку позикового капіталу, підвищуються відсот-кові ставки. Нагромаджуються інші суперечності, які вже немож-ливо розв'язати на еволюційній основі технологічного оновлення виробництва. Починається глибока криза, яка є початком нової, низхідної, фази великого циклу.
Поряд із створенням наукових основ довгострокового прогнозу-вання економічної структури суспільства теорія довгих хвиль дає змогу виявити також фундаментальні закономірності розвитку тієї чи іншої економічної системи. Взаємозалежність між зміною ба-зисних технологій (великих циклів) і глибинною перебудовою ви-робничих відносин, наприклад підприємницького виробництва, має такий вигляд: першому технологічному циклу (довгій хвилі) відпо-відає домонополістичне підприємництво, засноване на вільному рин-ково-конкурентному механізмі; другій довгій хвилі - монополіс-тичне підприємництво з ринково-конкурентним господарським механізмом, який монополістичне регулюється; третій хвилі - пе-ріод державно-монополістичного підприємництва з державно-моно-полістичним конкурентно-ринковим механізмом господарювання.
Урахування об'єктивної взаємозумовленості довгих циклів у роз-витку технологічного способу виробництва і відповідного оновлен-ня економічної структури суспільства дає можливість наукового обгрунтування сучасного етапу підприємницького виробництва. Його початок припадає на другу половину 70-х років. У економіч-ній літературі його називають транснаціональним.
Основою структурної перебудови виробничої бази транснаціо-нального капіталу є новий цикл науково-технічної революції, який почався наприкінці 70-х років. Цей цикл грунтується на широкій інтернаціоналізації структури відтворення, розвитку ресурсозбері-гаючих технологій, електронній автоматиці, біотехнології, інфор-матиці. За прогнозами вчених, він триватиме до другого десятиліт-тя наступного століття. Вважається, що нинішній цикл завершить індустріальний тип розвитку загальноісторичного процесу. На змі-ну йому прийде постіндустріальна цивілізація. Цим визначається особлива складність (суперечливість) сучасної виробничої структу-ри економічно розвинутих країн. Вона має перехідні від індуст-ріальної до постіндустріальної структурні характеристики.
Великі цикли притаманні як країнам з розвинутою ринковою економікою, так і країнам командно-адміністративної системи. Гли-бина кризових потрясінь економіки колишнього СРСР і східноєв-ропейських країн, яка припала на другу половину 80-х - початок 90-х років, зумовлена не тільки деформаціями командно-адміні-стративної системи. Ці економічні потрясіння були пов'язані з не-обхідністю докорінного технологічного переозброєння виробництва, викликаного новим етапом науково-технічної революції.
На відміну від промислове розвинутих ринкових країн, де цик-лічні фактори довгих хвиль виявилися в середині 70-х - на почат-ку 80-х років, часові межі в країнах командно-адміністративної сис-теми зсунулися приблизно на десятиліття. Головним фактором цього відставання став більш низький рівень розвитку техніки і техно-
логії. Отже, існує й об'єктивна зумовленість спільності ряду пере-творень механізмів управління, організаційно-економічних струк-тур і форм власності у країнах з різним економічним устроєм. Пи-тання не в самій проблемі, а у формах і методах її розв'язання.
Щодо України, то тут глибока економічна криза не є ні цикліч-ною, ні довгохвильовою. Вона є частиною всеохоплюючої кризи, яка витікає з: по-перше, структурної трансформації народногоспо-дарських пропорцій у зв'язку з розпадом колишнього єдиного вироб-ничого простору в рамках СРСР і порушенням колишніх виробни-чих зв'язків та нестворенням відповідних економічних; по-друге, трансформації економічної системи в цілому та, по-третє, з прак-тичної некерованості цими трансформаційними процесами на мак-рорівні в умовах, коли національна держава тільки формується.

Дата добавления: 2015-11-16