Основи економічної теорії: політ економічний аспект 4 страница

Частина II. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
Розділ 6. Економічні потреби та інтереси - головна рушійна сила соціально-економічного прогресу
§ 1. Сутність потреб і особливості розвитку їх
§ 2. Закон зростання потреб і соціально-економічна ефективність виробництва
§ 3. Взаємозв'язок потреб, виробництва і попиту
§ 4. Економічні інтереси - рушійна сила соціально-економічного розвитку

Розділ 6
ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ ТА ІНТЕРЕСИ - ГОЛОВНА РУШІЙНА СИЛА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ПРОГРЕСУ
§ 1. Сутність потреб особливості розвитку їх
Визначні мислителі, політологи, економісти минулого і сучас-ності - Дж. Гобсон, К. А. Гельвецій, Ф. Гегель, К. Маркс, М. Вебер, Ф. Гайєк та інші бачили в потребах вираження природи людини, відносили їх до ключових економічних категорій.
Потреби - це категорія, що відбиває ставлення людей до умов їх життєдіяльності. В структурі потреб суспільства можна виділити кілька типів відносин, що характеризують зв'язок людей з умова-ми життєдіяльності: ставлення до природи (потреби у спілкуванні з природою, в охороні природи); до існуючих засобів життя (потре-би у засобах виробництва і предметах споживання); до себе та інших людей (потреба у самовираженні, саморозвитку, у соціальному статусі, спілкуванні); до праці та дозвілля (потреба у цікавій, твор-чій праці, у відпочинку та ін.).
Сутність потреб можна проілюструвати на прикладі становлен-ня нових потреб, які завжди виникають із такого ставлення людей до умов життєдіяльності, що характеризується бажанням змінити ці умови. Наприклад, потреба у підвищенні швидкості пересуван-ня, яка виникає як бажання змінити існуючі способи пересування. Матеріальні засоби реалізації цього бажання ще відсутні, тому воно втілюється в казкових килимах - літаках. Проте потреба вже ви-никла, і вона спонукає людство до пошуків реальних шляхів її задо-волення - до винаходу автомобіля, поїзда, літака.
На підставі загального визначення можна конкретизувати уяв-лення про потреби як предмет дослідження економічної теорії.
Економічні потреби - це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер. "Люди звикли пояснювати свої дії з свого мислення, замість того щоб по-яснювати їх із своїх потреб (які при цьому, звичайно, відобража-ються в голові, усвідомлюються)..."* - зазначав Ф. Енгельс.
Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, на-самперед за суб'єктами та об'єктами.
За суб'єктами потреби поділяють на:
а) індивідуальні, колективні та суспільні. До індивідуальних по-треб можна віднести потреби в їжі, одязі, житлі, які у кожної людини мають свої якісні та кількісні особливості, задовольняються специ-фічним набором товарів і послуг. Прикладом колективних потреб можуть бути потреби певного трудового колективу в кваліфікова-ному керівництві, сприятливому психологічному кліматі, відповід-них умовах праці. Суспільні - це потреби у зниженні рівня інфляції та безробіття, у забезпеченні конвертованості національної валю-ти, економічному піднесенні та ін.;
б) потреби домогосподарств, підприємств та держави як особ-ливих суб'єктів економіки. Як власники економічних ресурсів до-
могосподарства мають потребу в тому, щоб якнайвигідніше ними розпорядитися (продати, здати в оренду чи використовувати са-мостійно), як споживачі вони мають певні потреби у матеріальних і нематеріальних благах та послугах. Підприємці потребують підви-щення конкурентоздатності своєї продукції, зниження витрат ви-робництва, збільшення прибутків. До потреб держави можна від-нести потреби у збільшенні надходжень до державного бюджету, у недоторканості державних кордонів, збереженні держави як єди-ного цілого та ін.
За об'єктами потреби класифікують на:
а) породжені існуванням людини як біологічної істоти (фізіоло-гічні потреби в їжі, одязі, житлі) та породжені існуванням людини як соціальної (суспільної) істоти (соціальні потреби - в спілку-ванні, в суспільному визнанні та статусі, інформації, освіті та ін.). фізіологічні потреби передбачають реалізацію об'єктивних умов, необхідних для нормальної життєдіяльності людини. Їх елементар-ність визначається безпосереднім зв'язком з біологічними функціями організму людини. В той самий час навіть елементарні потреби не можуть розглядатися як чисто біологічні, оскільки реальний спосіб задоволення їх (спосіб виживання) має соціальний характер, отже, позначається на формуванні соціальних потреб. Якщо парною ка-тегорією соціальним потребам індивіда є фізіологічні (біологічні) потреби, то соціальним потребам суспільства - потреби еконо-мічні. Тому інколи потреби класифікують на економічні та соціальні, Перші відбивають відношення до праці як вимушеної діяльності і виявляються як необхідність економії праці, що є критерієм роз-витку економіки суспільства. Другі - це потреби у розвитку його соціальної сфери - освіти, науки, культури, мистецтва. У меха-нізмі відтворення економічні та соціальні потреби взаємопов'язані та рівнозначні. Їх рівнозначність полягає в тому, що освіта, охоро-на здоров'я, виховання дітей, культура, задоволення від роботи постійно реалізуються в економії праці;
б) матеріальні* - потреби в матеріальних благах та послугах і духовні - потреби у творчості, самовираженні, самовдоскона-ленні, вірі;
в) першочергові - потреби, що задовольняються предметами першої необхідності (продукти харчування, одяг, житло, громадсь-кий транспорт, збереження здоров'я), та непершочергові - по-треби, що задовольняються предметами розкоші (парфуми, хутра, яхти).

Ця класифікація досить умовна: те, що вважається предметом розкоші при одному рівні розвитку виробництва та добробуту сус-пільства, стає предметом першої необхідності при більш високому рівні розвитку економіки; те, що є предметом розкоші для однієї людини, вважається предметом першої необхідності для людини з іншим рівнем достатку.
Західні вчені великого значення Надають градації потреб за сту-пенем їх нагальності. Так, А. Маслоу запропонував ієрархію по-треб відповідно до їх вагомості (рис. 7).
Людина намагається задовольнити насамперед найнагальніші свої потреби. Якщо вони задоволені, то на певний час ці потреби пере-стають бути рушійним мотивом для людини. В неї виникає бажання задовольнити наступні за вагомістю потреби. Останні задають про-граму діяльності, а діяльність забезпечує можливість їх задоволен-ня. Потреби визначають зміст майбутньої діяльності і необхідний рівень її ефективності: діяльність повинна задовольняти потреби на прийнятному рівні.
За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на абсо-лютні, дійсні і платоспроможні.
Абсолютні потреби породжені сучасним рівнем розвитку світо-вої економіки. Дійсні потреби відповідають рівню розвитку економі-ки певної країни. Платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто во-ни визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення). Споживати, задовольняючи таким чином потреби, можна лише те, що вже вироблено, і лише те, що можна оплатити. Залежно від цих двох чинників структура плато-спроможного попиту може відповідати дійсним потребам або не від-повідати їм. Тим самим суперечність між потребами та виробни-цтвом набуває форми незбалансованого попиту і пропозиції на това-ри і послуги.
§ 2. Закон зростання потреб і соціально-економічна ефективність виробництва
Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні потреби суспільства є безмежними, а еконо-мічні ресурси, що необхідні для задоволення цих потреб, є обмеже-ними.
Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку - закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємопов'язані та відбивають дві сторо-ни загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство, що прагне за-безпечити їх найповніше задоволення, тобто максимально набли-зитися до мети, повинно прагнути до всебічної економії праці (як живої, так і уречевленої), тобто до ефективного використання еко-номічних ресурсів, їх раціонального поєднання та розподілу між виробництвом різних благ і на цій основі" - створення умов для задоволення одних потреб і просування до інших потреб більш високого рівня, задоволення яких, у свою чергу, створює умови для просування до потреб ще вищого рівня і т. д.
На індивідуальному рівні дія закону виявляється в тому, що кожна людина, заінтересована, з одного боку, в максимальному задово-ленні потреб, завжди намагається зберігати свою працю - раціо-нально розподілити її між різними видами діяльності, полегшити, зробити ефективнішою за допомогою різних засобів праці, еко-номно використовувати предмети праці, а з другого, - забезпечи-ти раціональне обмеження потреб, жорстку черговість їх задово-лення, пошук найефективніших комбінацій.
Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш і більш різнобічного, багатого життя.
На прикладі економічно розвинутих країн у XX ст. можна виді-лити три етапи розвитку потреб.
Перший етап - до середини 50-х років, домінували матеріаль-но-речові потреби. Однак, наприклад, у США вже в першій третині XX ст. спостерігався значний приріст вільного часу. В 20-ті роки робочий тиждень був законодавче обмежений 40 годинами.
Другий етап почався з середини 50-х років з переходом до "еко-номіки споживання", коли формуються такі соціальні потреби, як побутове обслуговування, освіта, медицина, спорт, відпочинок, роз-ваги та ін. На прикладі США можна простежити перехід до типу
споживання, де панують послуги. Вже в 20-ті роки в структурі осо-бистого споживання 40 відсотків становили витрати на послуги, більше 12 відсотків - на товари довгострокового споживання. Частка витрат на харчування в США становила 15 відсотків (у Західній Європі - 20 відсотків, Японії - 27 відсотків).
Дію закону зростання потреб протягом XX ст. підтверджує ди-наміка вартості робочої сили. В 1970 р. порівняно з 1910 р. реаль-ний зміст заробітної плати в США і ФРН зріс більше ніж у 8 разів, у Великобританії та Франції - в 3-4 рази, суттєво випереджаючи зростання вартості постійного капіталу, що припадає на одного робітника.
Третій етап розвитку потреб почав формуватись у 80-ті роки. Він завершить фундаментальні зрушення в бік гуманітарних по-треб, пов'язаних з творчістю, духовним розвитком особистості. Інтенсивний розвиток цих потреб вимагає як зміни характеру праці, так і зростання тривалості вільного часу.
За даними опитування, 3/4 американців ладні відмовитися від купівлі більшості товарів на користь задоволення потреб немате-ріального характеру. Від 14 до 42 відсотків усіх робітників і служ-бовців висловлюються за збільшення вільного часу навіть за раху-нок зменшення заробітків.
У структурі потреб відбуваються такі принципові зміни: перехід від амінування економічних потреб до домінування соціальних;
від задоволення елементарних потреб - до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва; від речової структури спо-живання - до переважання в ній послуг, в тому числі й послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особистості.
Кожний крок в розвитку суспільства - це одночасно задово-лення потреб на новому, більш високому рівні. Суспільство завжди жорстко обмежене економічними ресурсами, тому на кожному етапі свого розвитку воно висуває як двоєдину мету задоволення одна-ково пріоритетних соціальних та економічних потреб, виділяючи для цього необхідні частини сукупного фонду робочого часу.
Економічні цілі реалізуються за рахунок нової додаткової праці, створюваної зростанням ефективності виробництва; соціальні зумов-лені розширенням споживчих благ, вільного часу, розвитку людської особистості. Подвійний результат можна подати за формулою

де Е - оціально-економічна ефективність; Uc, Ue -- cоціальний та економічний ефект; T - суспільний робочий час.
Соціально-економічна ефективність являє собою співвідношення результату і витрат, але результатом є не продукт, а досягнутий рівень задоволення соціальних та економічних потреб. На задоволен-ня цих потреб (включаючи працю в сім'ї, домашньому господарстві) витрачають весь час, який є, по суті, суспільним робочим часом.
Зростання ефективності виявляється в максимізації соціального та економічного ефекту і мінімізації робочого часу. Соціальний результат знаходить вираження у забезпеченні кращих умов жит-тя. Економічний ефект, досягнутий у певному циклі, полягає в тому, що скорочення часу для задоволення одних потреб дає суспільству економічний виграш і можливість задовольняти інші, більш високі потреби, включаючи потребу у вільному часі. Отже, створюються передумови для майбутнього розвитку.
Висока ефективність виробництва дає змогу задовольняти соці-альні потреби при витратах робочого часу, що постійно знижуються. Прикладом ефективного співвідношення дихотомії "зростання по-треб - економія праці" в економічно розвинутих країнах є пропор-ція фондів нагромадження і споживання (в США - приблизно 1:4).
Механізм соціально-економічної ефективності є основою розвит-ку, переходу від простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних до політичних, отже, до всебічно розви-неної індивідуальності. При цьому вищі потреби повинні розгляда-тись як головне багатство суспільства, головний чинник його еко-номічного і соціального прогресу. Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ре-сурсами додаткового часу, який може бути спрямований для задо-волення їх в кожний певний момент, виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.
§ 3. Взаємозв'язок потреб, виробництва і попиту
Взаємозв'язок потреб і виробництва характеризується насампе-ред впливом виробництва на потреби, який полягає в тому, що, по-перше, виробництво разом з фантазією створює нові потреби, пере-творює їх з одиничних (властивих окремим людям) на масові, тобто забезпечує розширене відтворення потреб; по-друге, виробництво створює споживчі блага, отже, забезпечує задоволення потреб.
Вплив потреб на виробництво полягає в тому, що, по-перше, задоволення потреб характеризує природну спрямованість вироб-ництва в будь-якому суспільстві*; по-друге, потреби стимулюють розвиток виробництва. Саме поява нових потреб приводить до по-
яви нових галузей, будівництва нових підприємств, реконструкції існуючих; по-третє, рівень розвитку потреб, їх багатство, різнома-нітність та місце тих чи інших потреб у структурі людських ціннос-тей характеризують рівень розвитку суспільства в цілому (його багатство, ступінь цивілізованості) і кожної окремої людини (роз-винена людина має багаті, різноманітні потреби).
Гуманізація виробництва, властива постіндустріальному суспіль-ству, зумовлює підсилення взаємовпливу потреб і виробництва, адже вона передбачає безпосереднє підпорядкування потребам людини як процесу праці, так і його результату*.
Це означає, з одного боку, що процес праці повинен забезпечи-ти задоволення потреб у творчій праці, інтелектуальній, відпові-дальній, змістовній діяльності. Задоволення таких потреб вимагає адекватної зміни змісту і характеру праці, а досягнення відповід-ності результату (продукту) праці потребам людини - визначення потреб ще до початку процесу праці та забезпечення виробництва лише тієї продукції, яка цим потребам відповідає.
З другого боку, розвиток змісту і характеру праці та виробни-цтва обумовлює розвиток, збагачення потреб, створює людину, що здатна працювати по-новому і сприймати нові продукти виробни-цтва. Цей процес подано на схемі, наведеній на рис. 8.
Як вже зазначалося, потреби є безмежними за своєю суттю. Безмежність їх має різні форми прояву. Вона полягає, по-перше, в тому, що потреби постійно відтворюються (не можна, поївши, за-довольнити потребу в їжі раз і назавжди); по-друге, розвиток сус-пільства і виробництва породжує все нові й нові потреби; по-третє, не має меж процес удосконалення структури потреб, їх облагоро-дження, як не має меж і процес удосконалення людської особис-тості.
Безмежність потреб обумовлена як безмежністю фантазії, про-дуктом якої вони є, так і розвитком виробництва, яке в умовах конкуренції постійно удосконалюється, створює нові споживчі блага, а отже, і нові потреби. Широкому розповсюдженню потреб сприя-ють і сучасні комунікації, розвинена реклама, яка намагається за-певнити нас в тому, що ми потребуємо нескінченну кількість пред-метів, які без здієї реклами ми купували.
Отже, якщо розглядати систему потреб у цілому, досліджувати зміни, що в ній відбуваються протягом тривалого часу, тобто дослі-джувати розвиток системи потреб, то останні постають перед нами,

по-перше, як безмежні і, по-друге, як підпорядковані дії загального закону зростання потреб. Якщо ж розглядати потребу в конкретно-му споживчому блазі, то в кожен певний момент у міру її задоволен-ня, що відбувається в процесі споживання цього блага, потреба наси-чується. Тому кожна додаткова одиниця цього споживчого блага при-носить людині менше задоволення, отже, має меншу додаткову (гра-ничну) корисність, ніж попередня. Це означає підпорядкування про-цесу насичення конкретної потреби в кожен певний момент часу дії закону спадної граничної корисності. Значення цього закону полягає в тому, що він впливає на попит, отже, на поведінку споживача.
Аналіз взаємодії потреб і попиту здійснили представники теоре-тичної течії, що має назву маржиналізм [marginal - граничний). Зародилась вона в другій половині XIX ст. і залишила глибокий слід у світовій економічній науці (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Ба-верк, А. Маршалл, В. Парето, Д. Хікс).
Маржиналісти розробили теорію споживацької поведінки, сут-ність якої полягає ось у чому:
1. В умовах стабільної економіки кожна людина прагне поводи-ти себе раціонально, тобто оптимізувати свій добробут - макси-мально задовольнити особисті потреби.
2. Щоб досягти цієї мети, покупець виключно суб'єктивно оці-нює нагальність тієї чи іншої потреби, інтенсивність її. Відповідно до цих оцінок він розподіляє свій доход між різними споживчими благами. Чим вища інтенсивність потреби, тим вищі суб'єктивні оцінки, а тому й більший попит на це благо.
3. Для визначення суб'єктивних оцінок використовують явище спадної граничної корисності споживчого блага, тобто суб'єктивна оцінка того блага, яке купують, формується на рівні його гранич-ної корисності.
Правило, за яким можна оптимізувати задоволення потреб, поля-гає в такому розподілі грошового доходу споживача, при якому
останній, наприклад, долар, витрачений на придбання кожного виду продукту, приносив би однакову додаткову (граничну) корисність, або (другий закон Госсена)

Проілюструвати його дію можна за допомогою такого абстракт-ного прикладу. Споживач з обмеженим доходом (5 г. о.) приходить в магазин, щоб купити молоко та хліб. Звичайно, кожна додаткова пляшка молока та буханка хліба мають для нього меншу граничну корисність, ніж попередні, виходячи з його доходу (табл. 1).
Тому споживач придбає першу пляшку молока, що має для нього найбільшу граничну корисність, а також другу пляшку молока і бу-ханку хліба, що мають однакову граничну корисність. При цьому він витратив весь свій доход і оптимізував добробут згідно з доходом.
Отже, через виведення закону спадної граничної корисності намагаються пояснити, чому споживачі купують одні і не купують інші товари, чому різні товари вони купують у різній кількості, При цьому дійсно важливим є те, що на підставі зв'язку між суб'єк-тивною оцінкою певного споживчого блага та ступенем задоволен-ня потреби в ньому можна передбачити момент насичення ринку певним споживчим благом і прогнозувати переключення попиту на інші споживчі блага.
У чому ж полягає дійсне практичне значення вивчення потреб?
1. Глибоке дослідження потреб, визначення ієрархії їх широко використовується в менеджменті, при розробці теорій мотивації. Згідно з цими теоріями, менеджер має вивчати потреби різних ка-тегорій робітників і застосовувати такі стимули до праці, які відпо-відають найбільш нагальним потребам кожної категорії: робітник А буде добре працювати, якщо йому підвищити заробітну платню (бо на першому плані в нього фізіологічні потреби); Б - якщо йому запропонувати вищу посаду (у нього на першому плані пот-реба у визнанні, повазі); В - якщо йому запропонувати відпові-дальнішу творчу роботу, де він міг би розвинути свої здібності.
2. Вивчення потреб набуває великого значення в сучасній мар-кетинговій діяльності, адже концепція маркетингу передбачає виз-начення потреб як передумови виробничого процесу. Згідно з нею виробляти слід лише такі товари, які необхідні споживачам, тоді не треба докладати великих зусиль для реалізації їх.

3. Потреби є вихідним пунктом розробки національної еконо-мічної, соціальної і науково-технічної політики розвинутих країн. Так, суспільні потреби є основою для прийняття рішень у найваж-ливішій для розвитку виробництва структурно-інвестиційній сфері. 3/4 комерційних нововведень у США були впроваджені вже в 70-х роках за результатами вивчення потреб ринку і тільки 1/4 - породжені стихійним інноваційним процесом. Великі фірми врахо-вують перспективні потреби та орієнтуються на технічні й продук-тові зміни, що доступні та вигідні споживачу. В арсеналі фірм США є приблизно 20 базових методів моделювання технічних процесів з орієнтацією на споживача. В країнах з розвинутою ринковою еко-номікою існує система соціальних технологій і визначення суспіль-ної оцінки нових потреб. Починаючи з 60-х років промислове ви-робництво в США орієнтується на широку індивідуалізацію пот-реб. Отже, в умовах сучасного ринкового господарства потреба є і вихідним пунктом, і кінцевою метою виробництва.
Виробництво в умовах адміністративно-командної системи грун-тувалося на плані і спрямовувалося на виконання плану (адже го-ловним було не те, задовольняє чи не задовольняє вироблена про-дукція потреби людей, а те, виконало чи не виконало підприємство план). Хоч формально планування повинно було грунтуватися на визначенні потреб, але фактично воно здійснювалося методом від досягнутого, бо ринковий механізм визначення потреб був відсут-ній (внаслідок державного ціноутворення). Безпосередньо ж визна-чити всю гаму суспільних потреб в рамках єдиного центру на пев-ному етапі економічного розвитку стає практично неможливим.
У кінцевому підсумку виробництво в умовах адміністративно-командної системи задовольняло суспільні потреби, проте воно за-довольняло: 1) лише вузьке коло потреб; внаслідок хронічного дефіци-ту, властивого цій системі, значна частка потреб взагалі не задоволь-нялася; 2) лише уніфіковані потреби, адже тільки останні, розраховані на забезпечення лише необхідних потреб пересічної людини, мо-жуть бути закладені в централізований директивний план.
Таким чином, виробництво в умовах адміністративно-командної системи гальмувало розвиток широкого спектру потреб, обумов-лювало обмеженість їх та уніфікацію. В свою чергу, недостатньо розвинені потреби стримували розвиток виробництва, негативно впливали на можливості економічного зростання: знецінювали пра-цю; низька вартість робочої сили обмежувала можливості для на-громадження національного багатства, хоч і забезпечувала необ-хідні мінімальні потреби.
Наслідком низького рівня потреб було також відтворення неци-вілізованого способу споживання (надмірне вживання алкогольних напоїв у ряді регіонів та серед певних прошарків суспільства), що стало великою соціальною проблемою суспільства. Низькі потреби спустошують побут, зводять до мінімуму добровільну працю в сім'ї, сімейне дозвілля. Отже, нерозвинуті потреби є результатом і при-чиною гальмування суспільного розвитку.
Структура економіки України на сучасному етапі значною мі-рою орієнтована на низькі потреби. Суттєво впливає на потреби глибока економічна криза, що продовжується в Україні. Низький рівень споживання більшості населення в цих умовах не забезпе-чує відтворення потреб, що вже були сформовані раніше. Напри-клад, вже сформувалась потреба в творчій самостійній праці, а існуючий рівень споживання низький. Тим самим деформується, не відтворюється на належному рівні й потреба в праці такого змісту.
§ 4. Економічні інтереси - рушійна сила соціально-економічного розвитку
Економічний інтерес - це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціаль-них дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних по-треб. Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби. Інтерес виникає, коли задоволення потреби усвідом-люється як конкретна мета (максимізація прибутку, привласнен-ня товару, користування або володіння певним товаром тощо). Отже, економічні інтереси - це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у від-борі свідомістю найважливіших потреб для задоволення, реаліза-ції їх.
Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволен-ню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Пот-реби і засоби задоволення їх відбивають причину та форму прояву економічних інтересів. По-друге, економічний інтерес завжди ви-ражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Наприклад, не може, окрім специфічних випадків (схимники тощо), бути інтересом суб'єкта зниження рівня задоволення потреб.
Економічні інтереси - це причина та умова взаємодії й само-розвитку економічних суб'єктів. Кожне окреме економічне відно-шення існує спочатку потенційно, у формі очікувань та ще незадо-волених домагань людини*. Економічні відносини реалізуються як дійсні, коли набувають форми взаємного зв'язку. Потреби-інтере-си не тільки відображають існуючі відносини, а й самі є першою "цеглиною" в структурі соціально-економічних відносин.
У кожному економічному відношенні - між підприємцями і ви-робниками, між виробниками і споживачами, державою і недер-жавним сектором економіки (бізнесом), партнерами, у відносинах між індивідами - мають місце елементи боротьби г співробітни-цтва. Взаємодія інтересів виступає рушійною пружиною соціально-економічного розвитку. "Найближчий погляд на історію, - писав Ф. Гегель, - переконує нас в тому, що дії людей виникають з їх потреб, пристрастей, їх інтересів...".
Економічні інтереси мають такі особливості: а) вони є об'єктив-ними, оскільки об'єктивні самі економічні відносини; б) вони є матеріальними.
Економічні інтереси можна класифікувати насамперед за суб'єк-тами реалізації їх як державні, групові та особисті. В структурі інте-ресів виділяють виробничі (пов'язані з організацією виробництва) і невиробничі (пов'язані з задоволенням особистих потреб виробни-ка та його потреб як члена суспільства).
Державний інтерес має такі складові свого прояву:
а) суспільно-економічні інтереси - частина інтересів держави та інших суб'єктів господарювання збігається (оподаткування в розум-них межах, виділення державних інвестицій та субвенцій, тарифне стимулювання експорту та ін.);
б) інтереси державної бюрократії - інтереси саморозвитку дер-жавної системи, що є корпоративним придатком до інтересів дер-жави;
в) інтереси самоконтролю та оптимізації громадянського суспіль-ства - держава не може бути виразником інтересів одного класу чи прошарку, в демократичному суспільстві вона частіше виступає як інститут консенсусу.
Груповий інтерес - це сума однорідних інституйованих при-ватних інтересів, носіями яких можуть бути споживачі, акціонери, фондова біржа тощо. Форми прояву групового інтересу різнома-
нітні: корпоративний інтерес бюрократії, підприємств, асоціацій суб'єктів господарської діяльності, трудових колективів. При цьому інтерес трудового колективу залежить від форми власності: на дер-жавних, акціонерних і приватних підприємствах він має різний зміст. В умовах ринкових відносин груповий інтерес може бути пред-ставленим і через тіньову економіку у вигляді мафіозно-криміналь-них структур.
Особистий інтерес охоплює потреби, що пов'язані з реаліза-цією приватної власності, прав володіння та користування, управ-ління, отримання доходів.
Кожна людина одночасно є носієм різних інтересів, оскільки вона виступає в різних іпостасях: по-перше, як індивід; по-друге, як представник певної верстви суспільства; по-третє, як член пев-ного трудового колективу. Суспільний і колективний інтереси пер-соніфікуються тільки в індивіді.
Отже, має місце складне переплетіння, взаємодія економічних інтересів. Значною мірою інтереси виступають як соціальні проти-лежності.
Взаємодію інтересів можна простежити на прикладі їх прояву в сферах виробництва і обміну. У сфері виробництва підприємці та робітники є протилежними сторонами економічних стосунків, проте вони мають спільні інтереси щодо ринку, виступаючи як виробни-ки або споживачі. Не задовольнивши інтереси споживача, вироб-ник не може забезпечити і власні інтереси. Взаємозалежність цих груп об'єктивно зумовлює їх співробітництво.
Механізм узгодження інтересів визначається насамперед сут-ністю існуючої економічної системи. Державна політика в сфері економічних інтересів виходить з того, що, по-перше, за різних умов суспільного розвитку на перший план можуть виходити ті чи інші інтереси. Якщо вчасно не зробити в економічній політиці ак-цент на певну групу інтересів, то результатом буде відсутність уз-годженості інтересів, що гальмує соціально-економічний розвиток. При цьому важливо досягти якомога повнішої внутрішньої узго-дженості інтересів.
По-друге, державна політика також може мати різні засоби впли-ву на інтереси людей: а) неекономічний примус; б) економічний примус; в) моральний і соціальний мотиви трудової активності. В останньому випадку має місце підміна впливу на інтереси спону-кальними мотивами, до праці.
Реалізація економічних інтересів здійснюється через досягнення їхніми суб'єктами конкретних економічних цілей. Так, реалізація індивідуальних інтересів забезпечується через зростання індивіду-альних доходів. Засобом реалізації колективних інтересів є макси-мізація прибутку та фонду заробітної плати (наприклад, для підприємств державного сектора, що знаходяться на комерційних засадах господарювання). Нарешті, засіб реалізації суспільного інтересу - максимізація національного доходу та мінімізація фонду відшкоду-вання створюваного суспільного продукту. Отже, проблема поєд-нання інтересів знаходить своє вираження у формуванні певних пропорцій у розподілі доходів. Механізм реалізації корпоративних інтересів полягає у взаємодії з політичними інститутами. Інструмен-том реалізації цього інтересу є відомчо-номенклатурний симбіоз за участю законодавчої влади.
Одним з аспектів класифікації економічних інтересів є виділен-ня інтересів власника, підприємця та робітника.
Інтерес власника полягає в зростанні власності та в одержанні від неї гарантованого доходу. Реалізація цього інтересу передбачає вибір правильної ринкової стратегії, забезпечення конкуренто-здатності, а при необхідності - переміщення капіталу в інші об'єк-ти власності, де він може принести більший доход. Інтерес власни-ка передбачає також ефективне поточне використання капіталу з метою отримання задовільної норми прибутку в кожен певний момент. Головне, що характеризує власника, - його турбота про перспективу, адже саме цього вимагає зростання власності. Він може погодитися навіть на скорочення поточних доходів, наприклад під час реконструкції, якщо це необхідно для зростання доходів у май-бутньому.
Інтереси менеджера полягають насамперед у забезпеченні по-точної ефективності використання капіталу, максимізації доходу в кожний певний момент. У той самий час менеджери високого кла-су здатні забезпечити високу ефективність і на перспективу. В цьому відношенні інтереси менеджера збігаються з інтересами власника. Однак професійна діяльність менеджера пов'язана з конкретним об'єктом власності, тому він заінтересований у стабілізації свого становища і орієнтується на зміцнення конкретного підприємства. Внаслідок цього його інтерес потенційно може суперечити інтере-су власника, який заінтересований у своєчасному переливі капіта-лу в ефективніші сфери.
Ще більш незацікавленими в переливі капіталу виявляються най-мані робітники, інтереси яких пов'язані з конкретним підприєм-ством як джерелом доходу і місцем роботи. Інтереси найманих ро-бітників спрямовані на максимізацію поточних доходів, тому на підприємствах, де наймані робітники є власниками, а також залу-чаються до прийняття стратегічних рішень, спостерігається "про-їдання" прибутків замість їх спрямування на розвиток виробни-цтва. У США на підприємствах із власністю робітників передбачені механізми, що стимулюють трудову професійну активність, проте обмежують повноту і свободу в реалізації функцій власників. Са-моуправління здійснюється в таких формах, коли стратегічні рішення приймаються професійними менеджерами, а не робіт-никами.
У системі економічних інтересів можна виділити основний інтерес суспільства, який повинен відповідати таким критеріям:
а) віддзеркалювати сутність економічної системи, найхарактерніші риси її; б) бути рушійною силою економічного розвитку певної системи.
Відповідно до цих критеріїв основним інтересом сучасної рин-кової економіки є особистий інтерес, а саме - особистий інтерес споживача. Він характеризує найважливішу особливість сучасної ринкової економіки - її спрямованість на задоволення споживчих потреб відповідно до платоспроможного попиту, яке відбувається на основі не масового, а все більш індивідуалізованого виробни-цтва, що дає змогу задовольнити саме індивідуальні потреби; особ-ливе становище споживача, який визначає, що виробляти, і тим самим обмежує свободу вибору виробника. Інтерес споживача спо-нукає виробника до певних дій - до виробництва необхідної про-дукції належної якості і з прийнятною ціною. Щоб задовольнити цей інтерес, виробник змушений впроваджувати нові технології, засоби виробнцтва, наймати кваліфіковану робочу силу, шукати шляхи скорочення витрат тощо. Це забезпечує релізацію не лише особистого інтересу споживача, а й особистого інтересу виробни-ка (максимізація прибутків) і суспільного інтересу в цілому (розви-ток продуктивних сил суспільства). Отже, інтерес споживача є ру-шійною силою економічного розвитку в сучасній ринковій еко-номіці.
Основним інтересом планової форми економіки є суспільний інтерес, або інтерес суспільства як асоціації власників засобів ви-робництва і асоціації робітників. Цей інтерес відбиває такі істотні риси соціалізованої економічної системи, як суспільна власність на засоби виробництва і співробітництво. Трансформація суспільної власності в державну в умовах адміністративно-командної системи обумовлює перетворення державного інтересу на основний інте-рес. Саме реалізація державного інтересу як основного забезпечує відтворення цієї системи.
В адміністративно-командній економіці існує жорстка ієрархія інтересів: інтереси держави мають пріоритет перед регіональними, регіональні - перед колективними, колективні - перед особисти-ми. Засобом забезпечення субординації інтересів було централізо-ване директивне планування економіки.
Підпорядкування особистих інтересів колективним та держав-ним запроваджувалось у масовій свідомості пропагандою, яка про-голошувала, що людина має передусім дбати про суспільство та своїх товаришів, тобто колектив, у якому працює. Чим краще всі будуть працювати один на одного і на суспільство в цілому, тим більшим буде суспільний продукт, а отже, і частка кожного в ньому, тим повніше можна буде реалізувати особистий інтерес.
Проте в реальній дійсності абсолютизація суспільного інтересу призвела до абсолютизації державного інтересу. Звідси, по-перше, підпорядковане, другорядне значення особистого інтересу в адмі-ністративно-командній економіці призвело до серйозних збоїв в економіці і утворило гальма її розвитку:
1) позбавило людину економічних стимулів до праці;
2) породило психологію утриманства;
3)обумовило ігнорування особистих інтересів працюючих, еко-номічну залежність їх від держави;
4) призвело до деформації уявлень про шляхи реалізації особис-того інтересу - значна частина членів суспільства вбачала їх не в особистій ефективній праці, а в перерозподілі суспільного продукту.
По-друге, процес ототожнення суспільного інтересу з держав-ним, а останнього - з груповим інтересом правлячої еліти - пар-тійно-державної бюрократії створив умови для першочергового за-доволення саме останнього інтересу. Фактичне ж підпорядкування особистих інтересів працюючих інтересам партійно-державної бю-рократії обумовило специфічну експлуатацію останньою більшості членів суспільства.
Примат інтересів партійно-державної бюрократії виявився і під час перебудовчих процесів в Україні. Саме колишня номенклатура, намагаючись розв'язати суперечність між фактичним привласнен-ням нею суспільних засобів виробництва і формально (юридичне) державною власністю на них, першою включилася в процеси роз-державлення та приватизації, найбільше вигравши від них. На плечі більшості членів суспільства вона переклала тягар інфляції, безро-біття і зубожіння.
З одного боку, становлення ринкової економіки в Україні ство-рює певні умови для активізації економічних інтересів особистості. Проте такі інтереси далеко не завжди співпадають з інтересами роз-витку суспільства. Економічний монополізм, недосконалість законо-давства, ігнорування вже діючих законів створюють умови для задо-волення особистих інтересів незначної частини суспільства метода-ми, що суперечать інтересам більшості, насамперед це розкрадання державного майна, залучення до незаконних видів бізнесу (рекету, торгівлі наркотиками), монопольне підвищення цін у поєднанні із скороченням обсягів виробництва.
З другого боку, держава (передусім завдяки надмірному оподат-куванню) стримує розвиток особистого інтересу, перетворення його на головний стимул економічної діяльності. Внаслідок цього, а та-
кож гонитви торгово-фінансового компрадорського капіталу, що народжується, за надприбутками особисті інтереси часто реалізу-ються в сфері "тіньової економіки". У системі економічних інтере-сів на кожному конкретному історичному етапі економічного роз-витку, крім основного, можна виділити головний інтерес, який має такі особливості:
а) відбиває специфіку та економічні проблеми певного етапу;
б) є квінтесенцією реальних особистих інтересів і суспільного інтересу в цілому;
в) трансформується в певну економічну політику, спонукаючи до діяльності, спрямованої на вирішення проблем, властивих пев-ному етапу економічного розвитку.
Наприклад, в Україні головний інтерес суспільства полягає в здійсненні ринкових реформ, що є передумовою подальшого еко-номічного і соціального прогресу суспільства. В умовах відновлен-ня української державності головним стає також національний інте-рес. Проведення ринкових реформ і трансформація суспільства як головний інтерес властиві в цілому всім країнам колишньої коман-дно-адміністративної системи. Так, для США, Великобританії у 80-і роки головний інтерес полягав у трансформації економіки від-повідно до сучасного етапу технологічної революції, що знайшло свій прояв в політиці "рейганоміки" та "тетчеризму".
Такі загальні теоретичні основи розгляду економічних потреб та інтересів як головної рушійної сили соціально-економічного про-гресу.

Дата добавления: 2015-11-16