Читайте также:
|
Нові напрямки в літературі та мистецтві. Неоромантизм. Символісти (у Франції – поети Поль Верлен, Стефан Малларме, в Німеччині – Стефан Георге, в Росії – Олександр Блок, Валерій Брюсов, Андрій Білий). Імпресіонізм у живописі (найвідоміші представники – Едуар Мане, Клод Моне, Огюст Ренуар, Едгар Дега). Неореалізм (Ромен Роллан, Анатоль Франс, Бернард Шоу). Музика. Драма. Виникнення кіномистецтва.
Основні підсумки другого періоду нової історії.
Зміни на політичній мапі світу. Зміни у політичному устрої провідних держав. Посилення ролі політичних партій. Піднесення демократичних цінностей. Вплив розвитку капіталізму на життя людей. Нерівномірність розвитку регіонів світу. Розвиток колоніальної експансії провідних держав. Виникнення нових світових центрів.
Зрушення у матеріальній культурі. Зміни у побуті.
Якісно новий рівень військово-політичних блоків та їхній вплив на політичні процеси у світі. Зростання напруженості між державами.
Література
Плани семінарських занять та рекомендації до підготовки
ТЕМА 1.
Об'єднання Італії (2 години)
Під час підготовки до семінару слід, в першу чергу, охарактеризувати політичне й економічне становище на Апеннінскому півострові до середини XIX ст., особливо виділивши місце в суспільних процесах Сардинського королівства (П'ємонту). Важливо показати фактори висування саме П'ємонту на роль епіцентру і лідера національно-визвольного й об'єднувального руху в Італії серед інших численних італійських держав. Студенту необхідно висвітлити питання про особливості розвитку капіталізму, показати динаміку економічного піднесення, внутрішньої і зовнішньої політики П'ємонту.
Уваги заслуговує аналіз протистояння двох тенденцій у національно-визвольному русі - ліберальному (К.Кавур) і революційно-демократичному (Дж. Мадзіні і Дж. Гарібальді) і пов'язаних з цією боротьбою перспектив об'єднувального процесу. Вимагає спеціальної оцінки і зовнішня політика П'ємонту, яка була спрямована на підготовку сприятливих міжнародних обставин для майбутньої італійської держави. Характеризуючи вирішальні битви Рісорджіменто (у даному випадку – відродження італійської нації й державності), студент об'єктивно оцінює, з одного боку дії Сардинської армії проти Австрії, а з іншого – революційний рух народних мас у Сицилії, який привів до різкого посилення впливу революційно - демократичного крила в об'єднувальному і визвольному процесах. У зв'язку з цим студент ставить в безпосередню залежність успіхи революційних сил і форсоване проголошення Савойською династією і пов'язаних з нею ліберально-монархічних кіл Італійського королівства (17 березня 1861 р.). Оцінюючи даний історичний факт, студент відзначає його, безумовно, прогресивне значення - з погляду рішення одного з основних завдань Рісорджіменто, тобто об'єднання країни (поки без Папської і Венеціанської областей). Крім того, студент також виділяє переплетіння об'єктивних і суб'єктивних факторів, що визначали не республіканський варіант державного будівництва єдиної Італії, а монархічної. При цьому необхідно відмітити таку особливість визвольного і об'єднувального процесу італійської нації, як сполучення в ньому дій революційно-демократичних сил, ліберальних дворянських і буржуазних кіл, підтриманих політикою Сардинської (Савойської) династії - особливо на заключному і вирішальному етапі Рісорджіменто.
План
1. Економічне і політичне становище Італії після революції 1848-1849 рр. Місце П'ємонту серед інших італійських держав.
2. Боротьба двох напрямків у національно-визвольному й об'єднувальному русі.
3. Вирішальні битви Рісорджіменто. Утворення Італійського королівства.
4. Історичні особливості, підсумки і значення процесу національного об'єднання Італії.
Література
1. Объединение Италии в оценке русских современников. К 100-летию объединения Италии: Сборник документов и материалов /Под ред. С.Д.Сказкина. - М.,1961.
2. Гарибальди Дж. Мемуары. - М, 1966.
3. История Италии: В Зт./ Под ред. С.Д.Сказкина и др. - М, 1970. - Т.2.
4. Объединение Италии. 100 лет борьбы за итальянскую независимость и демократию. – М., 1963.
5. Берти Дж. Россия и итальянские государства в период Рисорджименто. -М., 1859.
6. Берти Дж. Демократы и социалисты в период Рисорджименто. - М, 1965.
7. Замойский Л.П. История Савойского королевского дома // Новая и новейшая история (далее НИИ). - 1992. - №1.
8. Канделоро Дж. История современной Италии: В 7 т./ Пер. с ит. - М, 1958-1979. -Т.1-5.
9. Кирова К.Э. Жизнь Джузеппе Мадзини (1805-1872). -М., 1981.
10. Ковальская М.И. Движение карбонариев в Италии. - М., 1971.
11. Ковальская М.И. Италия в борьбе за национальную независимость и единство. - М., 1981.
12. Мизиано К.Ф. Некоторые проблемы воссоединения Италии. - М., 1955.
13. Невлер В.Е. Джузеппе Гарибальди. - М., 1961.
14. Невлер В.Е. Демократические силы в борьбе за объединение Италии. 1831-1860.-М, 1982.
15. Серова О.В., Горчаков. Кавур и объединение Италии. - М.,1997.
ТЕМА 2.
Об'єднання Німеччини (2 години)
Почати вивчення даної теми, студент повинен, насамперед, проаналізувати стан німецької економіки у середині XIX ст. При цьому необхідно показати успіхи промислового перевороту 50-60-х рр. та причини швидкого економічного піднесення. Окремої характеристики заслуговує так званий «прусський шлях» розвитку капіталізму в сільському господарстві, стан аграрного сектору в цілому.
У загальному контексті аналізу суспільно-політичних процесів слід особливу увагу звернути на піднесення буржуазно-ліберального руху та активізацію партійно-політичного життя. У цьому зв'язку студенту необхідно дати розгорнуту характеристику й оцінку ситуації, пов'язаної з розвитком конституційного конфлікту в Пруссії і приходом до влади О. Бісмарка. Аналізуючи політичний процес в Пруссії доцільно зупинитися на таких його складових, як створення «Національного союзу», створення Прогресистської партії та її програми, а також на проблемі партикуляризму і легітимістської опозиції правителів дрібних і середніх німецьких держав та її впливу на об'єднувальний процес.
При оцінці зовнішньополітичних аспектів німецького об'єднання під верховенством Прусії студенту доцільно основну увагу зосередити на реакції європейських держав на можливу появу в центрі Європи єдиної німецької держави. Варто виділити відношення до даної проблеми Англії й Росії. Характеризуючи конкретні напрямки, форми і методи здійснення Бісмарком зовнішньої політики, спрямованої на об'єднання Німеччини, необхідно відзначити особливості та результати військової кампанії за Шлезвіг-Гольштейн і австро-прусської війни. Доцільно показати вплив зовнішньополітичних успіхів Бісмарка на розвиток внутрішньополітичного процесу, особливо в частині врегулювання конституційного конфлікту і перспектив уряду.
Всебічного аналізу вимагає процес створення і зміцнення Північно-німецького союзу і широкого політичного спектра, що виступав з позицій підтримки об'єднувальної політики Бісмарка. При цьому студент повинен показати специфіку і значення об'єднання Німеччини «зверху», а також її вплив на соціально-економічні, політичні та культурні аспекти розвитку німецького суспільства.
План
1. Економічне і політичне становище Німеччини після революції 1848-1849 рр.
2. Підйом буржуазно-ліберального руху і конституційний конфлікт 60-х рр. XIX ст. О. Бісмарк.
3. Зовнішньополітичні фактори об'єднання. Шлезвіг-гольштейнська й австро-пруська війни.
4. Створення Північнонімецького союзу – фактичне утворення національної німецької держави.
Література
1. Бисмарк О. Мысли и воспоминания: В 3 т. - М.,1940. -Т. 1-3. – М., 1950-1951.-Т.1-3.
2. Германская история в новое и новейшее время: В 2 т./Под ред. С.Д. Сказкина и др. - М., 1970. - Т.1.
3. Галкин И.С. Создание Германской империи (1815-1871 гг.). -М., 1986.
4. Ерусалимский А.С. Бисмарк. Дипломатия и милитаризм. - М., 1968.
5. Мотылев В.Е. Экономическое развитие Германии в эпоху домонополистического капитализма. - М., 1957.
6. Нарочницкая Л.И. Россия и войны Пруссии в 60-х годах XIX в. за объединение Германии «сверху». - М., 1960.
7. Палмер А. Бисмарк: Пер с англ. - Смоленск, 1997.
8. Ревуненков В.Г. Приход Бисмарка к класти. - Л., 1941.
9. Роотс Л.К. Шлезвиг - голштинский вопрос и политика европейских держав в 1863-1864 годах. - Таллин, 1957.
10. Ротштейн Ф.А. Две прусские войны. - М.-Л., 1945.
11. Сергеев В.В. Англия и объединения Германии 1848-1871 гг. -Л., 1986.
12. Туполев Б.М. Династия Гогенцоллернов // НИИ. - 1991. - №6.
13. Шнеерсон Л.М. Австро-прусская война 1866 г. и дипломатия великих держав. - М., 1962.
14. Чубинский В.В. Бисмарк. Политическая биография. -М., 1988.
ТЕМА 3.
Громадянська війна 1861-1865 рр. та реконструкція Півдня США (4 години)
Вивчаючи питання передумов громадянської війни, що стала, власне кажучи, другою буржуазною революцією в США, студент, у першу чергу, визначає основні тенденції соціально-економічного і політичного розвитку країни в першій половині XIX ст. Особливу увагу варто звернути на фактори й умови високих темпів промислового розвитку. У загальному контексті аналізу соціально-економічного розвитку слід торкнутися питання про відношення північно-американської буржуазії до системи рабовласництва, а також показати боротьбу фермерства за демократичне вирішення аграрного питання. Аналізуючи умови і динаміку назрівання революційної кризи, студент характеризує рівень і перспективи соціально-класових відносин в американському суспільстві, показує ріст аболіціоністського руху як найважливішого суб'єктивного фактору боротьби з рабством.
Окремої характеристики заслуговує територіальна експансія США, її основні цілі й напрямки, перші спроби придати їй загально континентальний характер. У цьому плані необхідно торкнутися проблеми монополізації Сполученими Штатами «права» розпоряджатися усім геополітичним простором Західної півкулі (горезвісна «доктрина Монро»). Варто проаналізувати причини, хід і наслідки американо-мексиканської війни 1846-1848 рр.
При розгляді питань внутрішньополітичного розвитку студент основну увагу приділяє становленню двопартійної системи в США, і, в першу чергу, процесу консолідації буржуазії Півночі в рамках Республіканської партії на чолі з А.Лінкольном. Потім студент показує умови назрівання конфлікту між Північчю і Півднем, що став неминучим після обрання Лінкольна президентом США.
Переходячи безпосередньо до аналізу подій громадянської війни, студент ще раз визначає її фактори і причини. У цьому плані потрібна виважена оцінка дій буржуазії Півночі, спрямованих на недопущення відділення, так званої сецесії, Півдня. У такій же тональності аналізуються початок і хід воєнних дій між силами Федерації (Північ) і Конфедерації (Південь).
Відзначаючи умови і перспективи вирішення конфлікту, студент визначає переломні аспекти ведення війни «революційно». У якості доленосних для США рішень аналізуються закони про гомстеди та скасування рабства. Характеризуючи завершальний період громадянської війни, студент вказує на причини успіху мешканців півночі у боротьбі проти мешканців півдня і визначає перспективи суспільно - політичного розвитку США.
При аналізі процесу реконструкції Півдня варто вказати на його прикладний і вимушений характер, особливо в частині істотного обмеження демократичних прав і волі мешканців Півдня (так звана «примусова демократизація»). У цьому зв'язку необхідно виділити соціально-економічні і воєнно-політичні складові та результати реконструкції, об'єктивне значення яких дозволяє вважати останню другим етапом буржуазної революції. Відзначаючи поворот, що позначився, до реакції й компромісу правлячих кіл Півночі і Півдня, студент характеризує сутність і наслідки угоди «Тілден-Хейс».
План
1. Основні тенденції соціально-економічного і політичного розвитку США у першій половині XIX ст.
2. Назрівання конфлікту між Північчю і Півднем і початок громадянської війни. Співвідношення сил і цілей сторін.
3. Хід воєнних дій. Фактори перелому на користь Півночі.
4. Реконструкція Півдня.
5. Історичне значення, підсумки і наслідки громадянської війни і реконструкції.
Література
1. К столетию Гражданской войны в США. Сборник статей/ Под ред.А.В.Ефимова и Л.И.Зубока. - М., 1961.
2. Аллен Дж. С. Реконструкция: Битва за демократию в США. 1865-1875. –М., 1963.
3. Болховитинов Н.Н. Доктрина Монро. - М., 1959.
4. Бурин С.Н. На полях сражений Гражданской войны в США. - М., 1988.
5. Дементьев И.П. Американская историография Гражданской войны в США (1861-1865). – М., 1963.
6. Ефимов А.В. США. Пути развития капитализма: Доимпериалистический период. - М., 1969.
7. История США / Отв. ред. Н.Н. Болховитинов. - М.,1983. - Т.1.
8. История США / Отв. ред. Г.П. Куропятник. – М., 1985. - Т.2.
9. Иванов Р.Ф. Борьба негров за землю и свободу на юге США (1865-1877). - М., 1958.
10. Иванов Р.Ф. Авраам Линкольн и Гражданская война в США. - М, 1964.
11. Куропятник Г.П. О путях развития земледелия в домонополистическую эпоху // ННИ. - 1958. - №4.
12. Куропятник Г.П. Вторая Американская революция. - М, 1961.
13. Малкин М.М. Гражданская война в США и царская Россия. - М.-Л., 1939.
14. Морейс Г.М. Современные течения в историографии Гражданской войны в США // Вопросы истории (далее ВИ). - 1961. - № 7.
15. Маныкин А.С. История двухпартийной системы США (1789-1980).- М, 1981.
16. Уманский П.Б. Из истории борьбы негров США за свободу (нефы в аболиционистском движении 30-50 х годов XIX в.). - Казань, 1963.
17. Фонер Э. Рабство, Гражданская война и Реконструкция: новейшая историография // ННИ. - 1991. - № 6.
18. Шпотов Б.М. Промышленный переворот в США: В 2 ч.- М, 1991.
ТЕМА 4.
Франко-німецька війна 1870-1871 рр. (4 години)
Вивчення теми варто почати з аналізу міжнародного становища, що склалося до 1870 р., і, насамперед, - із з'ясування комплексу факторів і причин війни і цілей, переслідуваних кожною із сторін майбутнього конфлікту. При цьому необхідно мати на увазі, що і правлячі кола Пруссії (основного учасника з німецького боку), і уряд Франції в однаковій мірі прагнули до зіткнення і провокували його. У цьому зв'язку дуже важливо розібратися з динамікою характеру війни на різних її етапах. Аналізуючи хід воєнних дій, слід основну увагу звернути на фактори швидкого успіху німецької армії і причини невдач французької, що найбільш яскраво виявилися у битві під Седаном.
Розглядаючи питання про революцію 4 вересня 1870 р. у Франції, потрібно пояснити, чому в результаті останньої, у якій активно брали участь самі широкі соціальні шари і групи, до влади прийшов буржуазний «уряд національної оборони». При цьому потрібно визначити історичне значення для долі французької нації й демократії третьої в її історії спроби встановлення республіканської системи суспільно-політичних відносин, відправною крапкою якої й стала вереснева революція в Парижі.
Говорячи про подальший розвиток воєнних і політичних подій, необхідно відзначити нездатність французької влади, навіть після катастрофи режиму Другої імперії і проголошення Франції республікою, успішно вести кампанію на межі 1870-1871 рр. і викликане цим прагнення останніх до укладення якнайшвидшого перемир'я. У зв'язку з цим потрібна коректна і виважена оцінка миротворчих зусиль і пошуків з боку «уряду національної оборони», багато в чому обумовлених небезпекою внутрішньополітичного конфлікту (деякий варіант «революції в революції») і недостатньою соціальною базою нової влади. При характеристиці основних умов франко-німецького перемир'я варто враховувати об'єктивні і суб'єктивні фактори, що визначали його базові положення.
Потім необхідно торкнутися питання про значення і роль війни в рішенні завдань об'єднання, які постали в цей історичний період перед німецькою нацією. Відзначаючи історичне значення акту проголошення Німецької імперії на заключному етапі війни, правомірно визначити дану подію як найважливіший рубіж у світовому розвитку і вказати на його безумовно прогресивний характер.
Розглядаючи підсумки і наслідки франко-німецької війни, слід зазначити її вплив на подальший хід не тільки власне французької й німецької історії, але й на розвиток європейських і світових процесів. У цьому плані необхідно насамперед враховувати дії й розвиток вкрай несприятливої тенденції, спрямованої на подальше загострення усіх форм міжнародних і міждержавних відносин.
План
1. Міжнародне становище до початку 70-х років XIX ст. Причини війни, цілі воюючих сторін.
2. Хід воєнних дій. Седанська катастрофа.
3. Революція 4 вересня 1870 р. у Парижі. Проголошення республіки у Франції. «Уряд національної оборони».
4. Завершальний період війни. Укладення перемир'я. Франкфуртський мир.
Література
1. Хрестоматия по истории международных отношений. - Вып. 1. Европа и Америка / Сост. В.И. Киселева, Л.Е. Кертман, М.Т. Панченкова. - М, 1963.
2. Бисмарк О. Мысли и воспоминания. -М., 1940-1941. — Т. 1-3.
3. Ерусалимский А.С. Бисмарк. Дипломатия и милитаризм. - М., 1968.
4. Желубовская Э.А. Крушение Второй империи и возникновение Третьей республики во Франции. - М, 1956.
5. История Франции / Под ред. А.З. Манфреда и др. - М., 1973. - Т.2.
6. Кокошин А.А. Бисмарк и Мольтке // Международная жизнь. - 1990. -№7.
7. Маркс К. Воззвание Генерального Совета I Интернационала // Маркс К., Энгельс Ф. -Соч. -Т. 17.
8. Мольтке Г.К.Б. История германо-французской войны 1870-1871 гг. - М., 1937.
9. Оболенская СВ. Франко-прусская война 1870-1871 гг. // Советская историческая энциклопедия.- М., 1974.-Т.15.
10. Оболенская СВ. Франко-прусская война 1870-1871 гг. и буржуазное общественное мнение в германских государствах // ВИ.-1975. - №12.
11. Оболенская СВ. Франко-прусская война и общественное мнение Германии и России. - М., 1977.
12. Тарле Е.В. Европа в эпоху империализма. 1871-1919 годы // Соч., 1958. -Т.5.
13. Хвостов В.М. Проблемы истории внешней политики России и международных отношений: Изб. труды. - М., 1977.
14. Цернак К. Конец эпохи великих держав в европейской политике// ВИ. -1993,- №5.
15. Чубинский В.В. Бисмарк. Политическая биография. - М., 1988.
16. Энгельс Ф. Заметки о войне//Маркс К., Энгельс Ф.-Соч.-Т.17.
ТЕМА 5.
Основні риси економічного і політичного розвитку провідних країн Європи та Америки на рубежі ХІХ-ХХ ст. (4 години)
На початку вивчення даної теми повинна бути дана загальна характеристика якісно більш високої стадії розвитку північноатлантичної цивілізації, а саме – процесу переходу раннього (домонополістичного капіталізму на першу ступінь зрілого (монополістичного) капіталізму. У цьому плані необхідно, насамперед, чітко усвідомити універсальні для провідних капіталістичних країн процеси, що відбувалися в економіці, політиці (внутрішній і зовнішній), соціальній і культурній сферах, що свідчили про початок переростання капіталізму вільної конкуренції в монополістичну стадію розвитку. Специфікою даного процесу стало те, що він розвивався на загальному фоні цивілізаційної кризи, яка охопила міжнародні відносини на межі ХІХ-ХХ ст. у глобальному масштабі.
Характеризуючи особливості економічного розвитку провідних капіталістичних держав, важливо звернути увагу на наступні його риси: стрімкий технічний прогрес на основі новітніх на той час досягнень науки, що супроводжувався різким підвищенням продуктивності праці, застосуванням нових форм організації й управління виробництвом, небувалою концентрацію виробництва і централізацію капіталу, які привели до утворення перших капіталістичних монополій (картелі, синдикати, концерни, трести); наростання тенденції до вивозу капіталу як фактора загострення протиріч між великими державами; посилення конкуренції у світових торговельно-економічних і фінансових відносинах; більш явний прояв нерівномірності розвитку різних капіталістичних держав, що набув, у свою чергу, стрибкоподібного характеру; різка активізація колоніальної експансії і так званої «світової політики» провідних країн Європи й Америки, результатом якого стало завершення до кінця XIX ст. територіального розподілу світу і початок боротьби за його перерозподіл. Фактично перед нами етап початкового розвитку, становлення сучасного індустріального суспільства, яке характеризувалося стрімкими темпами зростання промислового і фінансового капіталізму в національно-державних рамках і різко збільшеною експансією його за межі власних країн.
У процесі вивчення даної проблематики доцільно торкнутися такого питання як імперіалізм. З позицій сьогодення і нового прочитання в оцінці даного явища всесвітньої історії потрібне істотне корегування. Визначена обережність і стриманість необхідні навіть при використанні самого терміну «імперіалізм». Здається, що більш адекватно і повно зміст соціально-економічних і політичних процесів даного історичного періоду виражає термін - «монополістичний капіталізм». Справа в тому, що традиційна схема, яка складалася з хрестоматійних «п'яти ознак», не сприймається для пояснення перспектив історичного розвитку. У цьому зв'язку слід усвідомити, що запропонований ще на початку XX ст. в принципі обґрунтований аналіз змісту «імперіалізм» (праці Дж.Гобсона «Імперіалізм» (1902), Р. Гильфердинга «Фінансовий капітал» (1910), Н.И. Бухаріна «Світове господарство й імперіалізм» (1915), В.И. Леніна «Імперіалізм, як вища стадія капіталізму» (1916) та ін.) в кінцевому підсумку привів до пізнавального тупика. Адже на основі цього аналізу робився невірний, а, значить, не науковий висновок стосовно перспектив розвитку й історичного ресурсу буржуазного суспільства. В цілому ж, на наш погляд, доречно «звузити» поняття «імперіалізм» до характеристики зовнішньої політики провідних країн, яка визначалася на межі століть експансіоністськими імперськими чи «імперіалістичними» цілями, формами і методами здійснення.
Не менш важливо розібратися у змінах, що відбувалися в даний період у політичній надбудові буржуазного суспільства і тих соціально-класових процесах і явищах, які відбувалися на етапі становлення індустріальної цивілізації. Тут необхідно зрозуміти, що відповідно глибоким якісним змінам у сфері економіки (промисловість і фінанси) у даний період формується і політична система капіталістичного суспільства. Основним її функціональним завданням є збереження її самої, тобто забезпечення необхідних політичних, соціальних й ідеологічних компонентів і ресурсів існування буржуазного суспільного ладу. При цьому доцільно підкреслити, що характерною рисою даної політичної системи стає реальне втілення в життя принципу поділу влади. Разом з тим всіляко зміцнюється роль держави як головного інструменту в справі підтримки життєздатності усього ладу. Виокремлюючи в названій політичній системі національні партійні підсистеми, слід зазначити, що вони все більше починають виступати у формі двопартійного варіанту чи «системи гойдалок» (США, Великобританія, Італія).
Крім цього, необхідно зрозуміти, що, незважаючи на збереження монархії як форми державної влади в більшості розвинутих країн, політична система цього періоду за своєю сутністю все більш явно починає виражати інтереси, насамперед великого торговельно-промислового і фінансового капіталу, відповідаючи при цьому, в першу чергу, завданням буржуазного розвитку. Зокрема, саме в цей період остаточно складається класичний тип буржуазного суспільства, основними ознаками якого є наявність парламентської системи, двопартійної чи багатопартійної підсистеми буржуазних політичних партій, міцного апарату державної влади. Іншими словами, це був час повного та остаточного ствердження політичної влади буржуазії в усьому світі і в усіх сферах громадського життя - економічного, соціального, політичного, культурного тощо.
План
Література
ТЕМА 6.
Третя республіка у Франції (2 години)
Вивчення питання доцільно почати з характеристики економічного розвитку Франції на межі ХІХ-ХХ ст. Необхідно розібратися в особливостях процесу утворення монополій, причинах щодо уповільнених темпів промислового росту, виділивши при цьому фактори тимчасового і постійного порядку. Слід зазначити, що на стан французької економіки, особливо її промислової сфери, вкрай негативно впливав переважно позичково-лихварський характер національного капіталу. У цьому зв'язку потрібно звернути увагу на те, що специфіка економіки Франції багато в чому визначила й її соціальний розвиток, обумовила значну строкатість соціального складу населення і накладала відбиток на хід політичної боротьби в Третій республіці, особливо на початку XX ст.
Для політичної історії Франції даного періоду характерна жорстока боротьба між монархічними колами і республіканськими силами, досить невпевнене становлення республіканських суспільно-політичних інститутів, наповнення їх реальним демократичним змістом. Лише на рубежі 70-80-х рр. XIX ст. визначився остаточний перехід на республіканські позиції основних суспільних класів: буржуазії, селянства й робітників. У цьому плані необхідно дати характеристику особливостям конституційного устрою Третьої республіки. Зокрема, при аналізі конституції 1875 р. повинні бути відзначені її консервативний і антидемократичний характер, а також те, що вона фактично була компромісом між монархістами і республіканцями і захищала інтереси, насамперед, заможних класів. При розгляді конкретних процесів і подій внутрішньополітичного розвитку доцільно зосередити увагу на найбільш гострих і кризових ситуаціях, що неодноразово ставили Францію на грань внутрішнього конфлікту (буланжистський рух «Панамська афера», «справа Дрейфуса» та ін.). У плані загальної оцінки політичного устрою Третьої республіки повинні бути відзначені й пояснені причини крайньої нестійкості виконавчої влади, аморфності урядових коаліцій і частої зміни кабінетів. Окремого аналізу заслуговує реформістський курс радикалів, що представляли найбільш рішучу і динамічну частину буржуазного політичного спектру на початку XX ст. Повинні бути визначені фактори зміни реформістського курсу відверто реакційними тенденціями. Всебічного розгляду потребує зовнішня політика Третьої республіки, її європейська і колоніальна складові, форми і методи здійснення, особливо в плані підготовки до війни у першій декаді XX ст.
План
Література
ТЕМА 7.
Германська імперія (2 години)
При знайомстві з історією Німеччини після об'єднання насамперед слід, розібратися в особливостях політичного устрою імперії. При цьому важливо відзначити, що політична влада в країні належала юнкерсько-буржуазному блоку, у якому юнкерство відігравало провідну роль. При аналізі конституційних основ суспільно-політичного ладу Німеччини варто вказати на явно обмежені рамки і форми здійснення демократичних норм. Необхідно проаналізувати позиції і місце в політичній системі німецького суспільства кожної з провідних політичних партій панівних класів (консерватори, націонал-ліберали, прогресисти, партія "центру" та ін.). У німецькому варіанті розвитку визначну роль грали ліві угрупування, які виступали від імені робітничого класу, тому варто вказати на основні процеси, що мали місце на рубежі ХІХ-ХХ ст. у соціал-демократичному русі.
При вивченні економічного розвитку Німеччини важливо вказати на швидке зростання промислового і фінансового капіталізму, пояснити фактори і причини прискорених темпів промислового розвитку країни в порівнянні з іншими європейськими державами. При розгляді процесів, що відбувалися у сільському господарстві, необхідно зрозуміти своєрідність шляху, по якому йшла капіталістична перебудова аграрної сфери. У цьому зв'язку доцільно дати визначення поняття «прусський шлях» розвитку капіталізму в сільському господарстві.
Розглядаючи внутрішню політику правлячих кіл Другого рейху, необхідно відзначити її загальну консервативно-бюрократичну
спрямованість, що виявлялася та полягала у захисті класових інтересів юнкерства і великого капіталу, прагненні зберегти і зміцнити пануюче становище Прусії в рамках федеративної держави, придушенні демократичної й лівої опозиції. Саме даний курс був визначальним і в період канцлерства О. Бісмарка, і у наступний час, навіть на етапі здійснення реформістської політики "громадянського миру" Б.Бюлова на початку XX ст. Суперечливість суспільних процесів, характерна для Німеччини кінця XIX - початку XX ст., багато в чому була обумовлена наявністю і наростанням цілого ряду протиріч: між працею і капіталом, між різними групами буржуазії, а також між буржуазією і юнкерством. У цьому плані слід зазначити, що дана обставина багато в чому визначала перевагу консервативної тенденції в суспільно - політичному розвитку, зводячи нанівець ліберальну альтернативу.
Просліджуючи зовнішньополітичний курс Німеччини, необхідно звернути увагу на його агресивність, а також виявити причини, що її обумовили. Повинні бути розглянуті питання європейської політики Німеччини, проаналізовані основні напрямки, динаміка, форми і методи здійснення колоніальної політики. У цьому плані варто проаналізувати роль Німецької імперії у створенні в Європі «системи союзів», що поклала початок процесу розколу європейського континенту, у свою чергу обтяженого вкрай негативними наслідками для справи миру, регіональної й глобальної безпеки. У цьому зв'язку правомірно саме на правлячі кола Другого рейха покласти визначну міру відповідальності за розвиток міжнародних і міждержавних відносин у конфліктному напрямку, що в кінцевому рахунку і привело до Першої світової війни 1914-1918 рр.
План
Література
ТЕМА 8.
Австро-Угорська монархія (2 години)
Приступаючи до вивчення даної теми, слід в першу чергу відзначити, що головною проблемою для Австро-Угорщини була національна. Саме в рамках даної проблеми необхідно розглядати австро-угорську угоду 1867 р., що перетворила імперію Габсбургів у дуалістичну (двоєдину) конституційно-бюрократичну державу - Австро-Угорщину. При уважному вивченні цієї угоди треба усвідомити, що вона була компромісом між панівними класами Австрії й Угорщини з метою створення умов для збереження свого панування над численними, переважно слов'янськими народами, що населяли територію імперії. Крім того, варто вказати, що даний компроміс, завершивши реакційним шляхом без участі народних мас буржуазні перетворення, передбачав подальший капіталістичний розвиток Австро-Угорщини по особливому, вкрай повільному і суперечливому шляху. При розгляді економічного розвитку Австро-Угорщини дуже важливо звернути увагу на його крайню нерівномірність у різних частинах імперії, виділивши при цьому місце українських земель, і дати пояснення цьому явищу.
Аналізуючи суспільно-політичні процеси у Дунайській монархії, доцільно критично оцінити принцип і систему поділу нації на "пануючі", " історичні" і "неісторичні", і показати вплив національного фактора на перспективи австро-угорської державності. У рамках останніх доречно особливу увагу приділити чеському національному руху, з огляду на місце і роль Чехії в соціально-економічному житті й політичному організмі імперії.
При аналізі зовнішньої політики монархії Габсбургів необхідно насамперед підкреслити її агресивний і експансіоністський, а також антислов'янський характер, і разом з тим її локальні, обмежені європейським геополітичним простором, рамки. У цьому плані варто проаналізувати посилення експансії Відня на Балканах (анексія Боснії й Герцеговини, агресивні плани стосовно Сербії й південно-західних районів Російської імперії), загострення двосторонніх відносин з Росією і, відповідно, зближення з Німеччиною, на основі чого і виник перший воєнно-політичний блок великих держав - Потрійний союз. При цьому доречно вказати на ті обставини, що в рамках подібного курсу поступово втрачалася самостійність зовнішньої політики, посилювалася загальна залежність Австро-Угорщини від Німеччини, що суперечило корінним національним і державним інтересам Дунайської імперії та вело її до неминучого розпаду.
План
Література.
ТЕМА 9.
Італія в 1861-1915 рр. (2 години)
Приступаючи до вивчення даної теми, доцільно в першу чергу розглянути особливості державного устрою Італії на межі ХІХ-ХХ ст. При цьому важливо відзначити, що, незважаючи на інституювання італійської держави на початку 60-х рр. XIX ст., процес державного будівництва і об'єднання країни розтягся ще майже на десять років і повною мірою завершився в 70-х рр. ХІХ ст., після франко-німецької війни і врегулювання взаємин королівської влади з Ватиканом. Необхідно проаналізувати текст конституції (статут П'ємонту від 1848 р.) Італійського королівства, відзначивши відповідність її основних положень традиційним демократичним цінностям буржуазного розвитку. Проте, варто звернути увагу на збереження в реальному соціально-економічному і суспільно-політичному житті Італії серйозних феодальних пережитків, що об'єктивно стримували поступальний розвиток усіх сфер життєдіяльності італійської нації. У цьому плані досить наочно проглядається контраст, нерівномірність у розвитку і становищі Півночі (прогрес) і Півдня (регрес) країни. Більш того, збереження на Півдні великого напівфеодального землеволодіння і політичний блок аграріїв Півдня з промисловцями Півночі реакційно впливали на соціально-економічний розвиток і політичне життя країни в цілому.
Відмічаючи прискорення темпів економічного зростання Італії після об'єднання, слід в той же час відзначити, що вони були значно нижчими, ніж у більш розвинутих капіталістичних країнах. Проте, процес утворення перших монополій, посилення їх впливу в економічній і політичній сферах розтягнувся до початку Першої світової війни. У цьому зв'язку необхідно розібратися в специфічних рисах італійського монополістичного капіталізму («імперіалізм бідняків»), обумовлених особливостями історичного розвитку Італії. Першою і найбільш характерною з них була та, що вищі форми капіталістичної організації промисловості й фінансів виникли в економічно відсталій та бідній країні. Саме тому серед специфічних рис італійського монополістичного капіталізму повинні бути відзначені його відома несамостійність і залежний характер, підпорядкованість політиці більш міцних держав і разом з тим, агресивність і авантюризм у зовнішній політиці.
При вивченні внутрішньополітичного розвитку Італії варто звернути увагу на фактичну відсутність у країні політичних партій у класичному їх розумінні. їх функції із змінним успіхом виконували парламентські фракції (так звана «Права», «Ліва», а пізніше –«Конституційна опозиція»). Іншими словами, у чисто італійському виконанні в країні також існував варіант «системи гойдалок», при якому те чи інше угрупування змінювало одне одного при владі. Внутрішньополітичний розвиток у даний період характеризувався гостротою і напруженістю політичної боротьби, яка доповнювалася постійними народними хвилюваннями, особливо на Півдні країни. Дана ситуація обумовлювала еволюцію політичного режиму вправо (авторитарний і імперський курс Ф.Криспі), що у свою чергу загрожувало самим його основам і долям молодої італійської демократії. Далі слід зазначити, що лише на початку XX ст. намітилися умови для лібералізації суспільно - політичного життя країни (формування урядів Дзанарделлі -Джолітті та Джолітті) і переходу від авторитарних методів і репресій до ліберально-демократичного курсу реформ і соціально-політичних поступок.
Аналізуючи зовнішньополітичний курс правлячих кіл Італії, слід зазначити його агресивний і одночасно зигзагоподібний характер, що проявилися в серії колоніальних авантюр кінця ХГХ - початку XX ст. і лавіруванні між двома воєнно-політичними блоками великих держав - Потрійним союзом і Антантою. Окремого розгляду заслуговують причини, хід і наслідки італо-турецької війни 1911-1912 рр. Необхідно підкреслити, що вигадливе переплетення непослідовної внутрішньої політики і лівійської авантюри, і привело в кінцевому підсумку до кризи, а потім і краху італійського лібералізму.
План
Література
ТЕМА 10.
Велика Британія наприкінці XIX- початку XX ст. (2 години)
Приступаючи до вивчення даної теми необхідно, насамперед, з'ясувати характерні риси економічного розвитку Великої Британії цього періоду, причини уповільнення темпів її промислового росту, втрати нею колишнього монопольного становища у світовій економіці та на світовому ринку. У плані соціально-економічного розвитку Великої Британії слід зазначити роль величезної колоніальної імперії і прогресуючого вивозу капіталу, що формувало британський монополістичний капіталізм як колоніальний за своєю суттєвістю. У той же час, характеризуючи особливості процесу монополізації в цій країні, слід відзначити, що, не дивлячись на визначені негативні тенденції й явища в економіці, вона залишалася першокласною капіталістичною державою, яка відігравала найважливішу роль у світових економічних, фінансових і торговельних зв'язках. Збереженню Великою Британією найважливіших міжнародних позицій сприяли наступні фактори: наявність великих колоніальних володінь (1/5 частина земної суші), активний вивіз капіталу, значна міжнародна роль банківської системи, розвинуте торговельне судноплавство, могутній військово-морський флот. Саме ці фактори давали Лондону можливість одержувати величезні прибутки, котрі значною мірою компенсували уповільнені темпи розвитку її промисловості.
При характеристиці відмінних рис внутрішньополітичного розвитку Великої Британії слід зазначити наявність двопартійної системи, яка забезпечувала панівним класам можливість збереження й зміцнення влади, та була серйозною перешкодою для створення і функціонування революційної опозиційної буржуазному ладу організації. Аналізуючи особливості суспільно-політичного життя, необхідно вказати на місце і роль у ній так званого «ірландського питання». Саме тому вивчення конкретного матеріалу, пов'язаного з боротьбою ірландського народу за автономію (гомруль) і політикою консервативної й ліберальної партії Великобританії стосовно Ірландії, заслуговує особливої уваги. У рамках розглядання внутрішньополітичної ситуації на початку XX ст. доцільно торкнутися реформістського курсу ліберальної партії на чолі з Д.Ллойд Джорджем. При цьому важливо вказати на складну політику маневрування панівних буржуазних кіл, що мали на меті подолання економічних труднощів, ослаблення внутрішньополітичної й соціальної напруженості у суспільстві, створення сприятливих внутрішніх умов для здійснення агресивної зовнішньої політики. У даному випадку слід зрозуміти, що так званий «ллойд-джордизм» - це ліберально-реформістська політика британської буржуазії, яка була спрямована на відволікання робітничого класу від революційної боротьби (за принципом «реформа - кращий засіб проти революції»), яка стала в кінцевому рахунку реальною альтернативою руйнівної революційної тенденції в суспільному розвитку. Саме тому даний політичний і соціальний курс вважається нам більш продуктивним, таким, що має здоровий глузд у порівнянні з марксистським варіантом суспільного устрою.
Розглядаючи проблеми зовнішньої політики Великої Британії, доречно торкнутися питання стосовно так званої "блискучої ізоляції" та її поступової кризи, яка в остаточному підсумку і змусила Лондон приступити до вироблення принципово іншого зовнішньополітичного курсу при збереженні непорушності національно-державних інтересів. Саме з цією метою був намічений і реалізовувався курс на дипломатичну ізоляцію Німеччини та її розгром руками союзників, що намітилися на континенті - Франції й Росії. Під цим кутом зору повинні бути розглянуті англо-французька (1904) і англо-російська (1907) угоди, на основі яких і був створений самий міцний на той час в історії воєнно-політичний блок великих держав - Антанта.
План
Повідомлення: Б.Дізраелі, Д. Ллойд Джордж.
Література
ТЕМА 11.
США в 1877-1914 рр. (2 години)
Вивчення даної теми доцільно почати із з'ясування характерних рис і особливостей економічного розвитку США. Варто вказати, що це був період бурхливого економічного росту і формування на цій основі монополістичного капіталізму. При з'ясуванні факторів і причин феноменальних темпів промислового підйому в США необхідно виділити комплекс об'єктивних і суб'єктивних складових. Аналізуючи динаміку економічного розвитку, як своєрідність соціально-економічного становища країни і специфіки американського монополістичного капіталізму варто виділити більш високі у порівнянні з іншими розвинутими країнами темпи промислового і фінансового росту. Прискорений процес монополізації і перетворення США в класичну країну трестів, установлення безроздільного панування фінансової олігархії. Іншими словами, необхідно бачити органічний зв'язок між пануванням капіталістичних монополій і фінансової олігархії, їх справжні економічні інтереси і характер усієї внутрішньої й зовнішньої політики американської буржуазії.
При аналізі внутрішньополітичного розвитку США слід зазначити курс на посилення центральної (федеральної) влади, розширення державного апарату, спрямованого на утримання під контролем широких мас, створення максимально сприятливих умов для збагачення буржуазії та зміцнення її політичної влади. При вирішенні цього завдання важливу функцію виконувала «система двох партій» (доречно порівняти її з двопартійною системою у Великобританії), чи «система гойдалок». У плані характеристики основних напрямків політики на початку XX ст. необхідно відзначити, з одного боку, посилення реакції, що проявилося в обмеженні рамок американського парламентаризму, мінімізації прерогатив демократичних інститутів влади і суспільної участі, у корупції й моральному розкладанні правлячої верхівки, відкритому застосуванні військової сили і поліцейських репресій для придушення виступів трудящих. Разом з тим, з іншого боку, у даний період спостерігаються спроби проведення реформістської політики («Справедливий курс» Т.Рузвельта і «Нові волі» В.Вільсона), які мали на меті реформування як засібу проти революції (порівняти з реформістським курсом Д. Ллойд Джорджа у Великобританії). До того ж, слід виділити, що головною характерною рисою внутрішньої політики уряду США на всьому протязі цього часу був захист інтересів великого монополістичного капіталу - незалежно від того, якими методами і прийомами уряд при цьому користувався.
Розглядаючи специфіку зовнішньої політики США, важливо підкреслити її яскраво визначений імперіалістичний характер і усвідомити те, що експансія в різних її формах (економічна, політична, військова і ідеологічна) була основним інструментом утвердження зовнішньополітичного пріоритету Вашингтону, спочатку в Західній півкулі й басейні Тихого океану, а потім і в більш широких масштабах, що і виявилося у ході іспано-американської війни 1898 р. У цьому зв'язку необхідно відзначити зростання глобальних планів і претензій з боку США у передвоєнний період, готовність і прагнення північноамериканського капіталу почати боротьбу за світове лідерство на початку XX ст.
План
Повідомлення: Т. Рузвельт, В.Вільсон.
Література
Дата добавления: 2015-11-16; просмотров: 97 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Третя республіка у Франції. | | | Тематика творчих завдань |