Поняття і характеристика офшорних компаній

Термін «офшорна компанія» передбачає, що цю компанію створюють не за місцем проживання чи громадянства її власника.

Останнім часом практика створення таких компаній надзвичайно поширилася, і найпопулярнішими зонами для власників офшорних компаній є ті держави й економічні зони, які надають максимальні пільги в оподаткуванні чи гарантують максимум конфіденційності.

Однак висновок про те, що володіння офшорною компанією автоматично означає причетність до нелегальної практики, не цілком відповідає дійсності.

До допомоги офшорних компаній легально вдаються для забезпечення максимально ефективного механізму фінансових інвестицій,, особливо коли йдеться про фінансування транснаціональних проектів, сконцентрованих в одній галузі промисловості

Однак найчастіше законослухняні громадяни звертаються до послуг офшорних компаній у тих випадках, коли.йдеться про нерухомість. З одного боку, передача прав власності компанії, явним чи неявним власником якої ви є, у деяких країнах допоможе скоротити суму податку на нерухомість. Адже, за деякими податковими законодавствами, оподатковується тільки нерухомість, що є корпоративною власністю й перебуває в межах даної держави. Крім того, створення офшорної компанії — єдиний легітимний спосіб вийти з підпорядкування так званого кодексу Наполеона, який діє на території більшості країн Західної Європи й захищає права законного подружжя й дітей у питаннях успадкування нерухомості. Інакше кажучи, власник особняка у Франції, скажімо, не може відписати його своїй улюбленій онучці, обійшовши при цьому нелюбих дружину й дітей. Точніше, заповісти він може, та заповіт визнають незаконним і особняк однак дістанеться ненависним домочадцям. А от акції компанії, якій будуть передані права власності на цей особняк, можна заповідати навіть улюбленому собаці, й ніхто не зможе оскаржити такий заповіт.

Утім, створення офшорних компаній може виявитися вигідним і для тих багатіїв, котрі не хочуть передавати своїм найочевиднішим спадкоємцям не тільки свою нерухомість. Чинне законодавство дозволяє створити офшорний траст так, що ім'я його реального власника залишіться невідомим. І, таким чином, ніхто з його найближчого оточення навіть не запідозрить справжніх розмірів багатства.

Сам процес створення, офшорної компанії досить простий і відносно дешевий. У всьому світі діють тисячі посередницьких, фірм, які підберуть у будь-якій з офшорних зон (а їх на планеті нараховується декілька десятків) найманих службовців, котрі входитимуть до ради директорів фірм і вестимуть всю необхідну документацію. Більше того, у деяких випадках вони навіть справді зможуть здійснювати ту комерційну діяльність, заради якої, судячи з паперів, цю фірму і створено (приміром, торгувати енергоносіями). Утім, такі «додаткові» послуги примхливим клієнтам потрібні дуже рідко. Початкові одноразові витрати на створення такої фірми зазвичай становлять 1,5 тисячі доларів, а поточні — 500—700 доларів на рік.

Утім, заснування офшорної компанії рідко досягає своєї мети без створення спеціального трасту чи так званої шельфової компанії. Суть і того, й іншого утворення полягає в тому, що адвокати, консультанти чи бухгалтери від імені анонімного клієнта створюють для нього фірму-прикриття, ніхто зі службовців якої навіть не здогадується про ім'я її справжнього власника (чи власників).

Offshore Incorporations Ltd., одна з найбільших оптових продавців офшорних компаній, займається цим бізнесом уже 15 років. Лед Пауел, засновник і беззмінний керівник фірми, стверджує, що переважно шельфові компанії створюють транснаціональні корпорації. Вони в такий спосіб прагнуть захистити свої активи від розпилення у разі можливої реструктуризації. Термін життя кожної такої компанії зазвичай не перевищує п'яти років, а найбільша складність у процесі її створення — вибір назви. «За умови, що ми створюємо по 300 компаній на тиждень, уникнути повторень у назвах практично неможливо, — скаржиться Пауел. — Тому дуже часто нам відмовляють у реєстрації компанії через те, що фірму з такою назвою вже десь було зареєстровано. Ми постійно влаштовуємо змагання для своїх співробітників, на яких за короткий час потрібно написати по 100 оригінальних назв. Переможців нагороджуємо спеціальними бонусами. А нещодавно клієнт, котрий прийшов прикупити собі відразу 119 окремих компаній, але при цьому погодився, щоб вони мали одну загальну назву з різними порядковими номерами (типу «Форд-1», «Форд-2» і так далі), одержав істотну знижку».

Пауел каже, що в даному випадку необхідно враховувати національність клієнта. Приміром, китайці та японці віддають перевагу довгим барвистим назвам, таким, як «Неперевершений суперщасливець вісім їпс.» або «Непереможний дракон комерційної магії Ltd.», тоді як європейцям більше подобаються короткі та прості назви, приміром, «Лондон Ltd.».

Хоча Onshore Incorporations Ltd. пропонує послуги зі створення компаній у 15 офшорних Зонах, але 70 відсотків усіх зареєстрованих за її допомогою компаній припадають на Британські Вірджинські острови. Порівняна невисока вартість послуг, політична стабільність, зручна інфраструктура й ефективна організація сервісу, на думку фахівців вигідно відрізняють цю офшорну зону від безлічі інших.

Однак те, про що йшлося вище, — лише один бік медалі. За даними Організації економічного співробітництва й розвитку (ОЕСР), чисельність офшорних фондів за останні 15 років виросла на 1400 відсотків, а обсяги задіяних у них капіталів перевищили 32 мільярди доларів. За словами Джеффрі Оуенса, який очолює роботу ОЕСР у боротьбі з недолугими методами податкової конкуренції, велику частину цієї суми становлять капітали, сконцентровані в країнах, що розвиваються. При цьому в цих країнах не тільки значно скорочуються податкові збори, а й занижуються загальні економічні показники, що, природно, перекручує картину економічного розвитку загалом.

Американські власті останнім часом дуже сильно тиснуть на офшорні зони з вимогою привести своє податкове законодавство у відповідність до міжнародних (читай, американських) стандартів. Офіційна підстава — боротьба з практикою відмивання незаконних грошей. Проте фахівці стверджують, що насправді американські податкові служби не можуть Допустити, що послугами офшорних банків користуються особи з подвійним громадянством і європейці, котрі мають «зелені карти» для роботи в США, у результаті чого американська скарбниця недоотримує чималі суми податків. Вимоги стосовно зміни податкових нарахувань або ж відмови від конфіденційності банківських і посередницьких послуг багатьма експертами розцінюються як незаконні. Зате вони дійові. Скажімо, у разі невиконання цих вимог швейцарськими банками, США погрожує вжити економічні санкції проти їхніх американських філій.

Утім, ОЕСР й інші міжнародні фінансові організації демонструють у боротьбі з офшорами не меншу наполегливість. Цього року опубліковано список 41 офшорного центру, які, за визначенням ОЕСР, здійснюють недолугу практику оподаткування. Фахівці пояснюють, що під цим терміном слід розуміти надання податкових пільг нерезидентам і відмову від співробітництва з податковими службами інших країн. Шість країн із цього списку вже пообіцяли виправитися і припинити таку практику до 2005 року, а дві третини з решти ведуть зараз з ОЕСР напружені діалоги в пошуках компромісів. Ще 15 офшорних центрів включено до списку тих держав, законодавство яких має занадто багато лазівок для відмивання справді кримінальних грошей. У семи з цих країн уже прийнято відповідні законодавчі поправки, а в інших цей процес у самісінькому розпалі.

Утім, вважають фінансисти International Herald Tribune, навіть найдосконаліше законодавство саме по собі проблему не розв'яже. Приміром, угода про обмін інформацією про грошові шахрайства між США й Бермудами чинна вже 15 років, і за весь цей час бермудські власті проінформували американські власті менш як про 50 клієнтів, котрі викликали в них підозру. Адже кожен банк і кожна посередницька компанія самі для себе вирішують, що для них важливіше: постраждати від застосування економічних санкцій, будучи впійманими на порушенні розпоряджень, чи втратити клієнта через неможливість гарантувати йому належний ступінь конфіденційності. Загалом, вимога до Посередників, «знати своїх клієнтів», тобто докопуватися до імен реальних власників корпоративних рахунків, залишається в силі. А от що робити з цим, керівництво кожної окремо взятої компанії вирішує самостійно.

Дата добавления: 2015-11-14