Поняття і предмет доказування в адміністративному судочинстві

Відповідно до частини 2 ст. 2 КАС України в адміністративні суди можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли відносно таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повнова­жень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

з використанням повноваження з метою, з якою це повнова­ження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод і інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У зв'язку з цим суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. Як відомо, вияснення фактичних обставин ситуації, яка потребує вирі­шення, за своєю природою є пізнанням невідомого, переходом від незнання до знання. Пізнання — складний процес чуттєвого сприйняття і абстрактного мислення, оснований на практиці і перевіреній діалектиці характер, незалежно від того, що служить об'єктом пізнання: закономірність того чи іншого явища, дія і ефективність правової норми або звичайна життєва ситуація. Разом з цим, залежно від конкретних цілей пізнання, особливостей методик, прийомів, які при цьому використовуються, в науці розрізняють три його різно­види: звичайне (життєве), спеціальне та наукове. Спеціальне спрямо­вано на вияснення фактичних обставин для вирішення певних прак­тичних завдань і відбувається в певних, завчасно встановлених фор­мах, з використанням при цьому вже обумовлених прийомів.

Тому після набуття чинності КАС України у структурі юридично­го доказування з'явилась нова його частина — доказування у спра­вах, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, тобто у адміністративному процесі. Вичленення такого роду пізна­вальної діяльності в окремий вид доказування обумовлене такими підставами:

по-перше, специфікою обставин, які повинен встановити суд при розгляді адміністративної справи; по-друге, існуванням особливої групи суб'єктів юридичного пізнання, які мають особливий процесуальний статус, у зв'язку з цим і специфічні повноваження відносно з'ясування цих обставин; по-третє, появою нових прийомів, методів та засобів для вста­новлення цих обставин; по-четверте, появою нової групи процесуальних та процедур­них норм, які регламентують дії учасників адміністративного проце­су та суду по встановленню необхідних для винесення об'єктивного, аргументованого та основаного на законі рішення, що розглядають­ся в порядку адміністративного судочинства.

Це основні ознаки відокремлення доказування в адміністративно­му процесі як самостійного підвиду юридичного доказування. Однак особливе значення має перший з них: специфіка обставин, які пови­нен встановити суд для винесення законного та обґрунтованого рішення у справі. Сукупність таких обставин має назву предмета доказування.

Стаття 138 КАС України встановлює, що предметом доказування в адміністративному судочинстві є обставини, якими обґрунтовують­ся позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судову рішення у справі.

У судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які 6еруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

Обставини, які встановлюються за допомогою доказів, поділя­ються на дві групи: обставини, які належать до предмета доказуван­ня, та обставини, які не входять до предмета доказування, але ма­ють значення для встановлення істини в адміністративній справі Тому доказування в адміністративному процесі тільки тоді виконує своє призначення, коли у повному обсязі будуть встановлені як основні, так і проміжні (другорядні) обставини, оскільки визнання їх судом, встановлення їх зв'язків з обставинами предмета доказуван­ня дозволяє скласти повну картину справи та постановити не тільки обґрунтований й законний висновок по суті справи, а й здійснити за­ходи щодо недопущення в подальшому винесення будь-якого рішен­ня, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень відносно людини або колективного суб'єкта, які порушують або звужують їх права, встановлені Конституцією України та законами України.

Специфікою предмета доказування в адміністративному судочинстві є обставини прийняття (неприйняття) відповідних рішень суб'єктами владних повноважень, здійснення дій чи прояву бездіяльності у випад­ках, що торкаються певних прав та обов'язків позивачів. Коло обста­вин, які повинен встановити суд, викладене у п. З ст. 2 КАС. Оскільки вони, по-перше, дуже різноманітні, а по-друге, мають певну специфіку, що обумовлюється цілями та завданнями адміністративного процесу, участь в їх встановленні бере широке коло суб'єктів, які є учасниками у справі. Як відомо, ст. 47 КАС України визначає склад таких осіб, серед яких особливе місце належить сторонам та суду.

На перших покладається обов'язок доказування тих чи інших обставин, які повинен встановити суд, останньому належить право вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування об­ставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування до­казів з власної ініціативи. Стаття 69 КАС України встановлює та­кож і право суду запропонувати учасникам процесу надати додат­кові докази або витребувати додаткові докази за їх клопотанням.

Поряд із цим треба відзначити ще одну можливість суду встанов­лювати об'єктивну істину при розгляді справи, яка встановлена у п. 3 ст. 71 КАС України. В ньому ще раз підтверджується сформу­льоване ст. 2 КАС України завдання адміністративного судочинства про захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі делегованих повноважень, яке у стадії доказування знаходить своє вираження у правилах, що містяться у п. З ст. 71 КАС України "обов'язок доказування". Крім цього, якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна вказати причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази.

Тому, у зв'язку із цим, керуючись ст. 271 КАС України, у разі не­подання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для дослідження судом. В ухвалі зазначаються: ім'я (найменування) осо­би, в якої знаходиться доказ, її місце проживання (перебування, зна­ходження), назва або опис письмового чи речового доказу, підстави проведення його тимчасового вилучення, кому доручається вилучен­ня. Вона надсилається державному виконавцю для виконання, тобто законодавець неодноразово підкреслює активну роль суду у встанов­ленні та з'ясуванні всіх обставин справи, яку він розглядає. Відпо­відно до ч. З ст. 39 КАС України суд має право оголошувати про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідомо. В розвиток цього поло­ження Кабінет Міністрів України своєю постановою затвердив Порядок визначення друкованого засо­бу масової інформації, у якому розміщуються оголошення про ви­клик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного про­живання (перебування) яких невідоме і визначив, що у 2006 році друкованим засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, у якому розміщуються зазначені оголошення, є газета "Урядовий кур'єр".

Оголошення про виклик до суду публікується в установлені зако­нодавством строки у друкованому засобі масової інформації загаль­нодержавної сфери розповсюдження та в друкованому засобі масової сфери за останнім відомим місцем проживання (перебування) на території України відповідача, третіх осіб, свідків.

Поряд з цим Рада міністрів АРК, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації визначають друковані засоби масової інформації місцевої сфери розповсюдження, у яких розміщуються оголошення про виклик до суду з урахуванням їх тиражу і популярності та щороку до 1 жовтня по­відомляють про це Державну судову адміністрацію. Друковані засо­би масової інформації, в яких розміщуються оголошення про виклик до суду, обираються з числа друкованих засобів масової інформації місцевої сфери розповсюдження, що висвітлюють діяльність місце­вих органів державної влади або є їх друкованим органом.

Стаття 71 КАС України розкриває зміст обов'язків сторін по доведенню до суду тих обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення. Особливістю доказування в цьому виді юридичного процесу є те, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'я­зок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. І, взагалі, він повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Накладаючи на відповідних осіб обов'язки по доказуванню обста­вин, від з'ясування яких залежить постанова суду у справі, законо­давець в той же час встановлює підстави для їх звільнення від цього обов'язку. Стаття 72 КАС України визначає дві такі підстави. По-перше, не треба доказувати обставини, встановлені судовим рішен­ням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Деякі застереження відносно звільнення від доказу­вання обставин, які встановлені судом у кримінальній справі або у справі про адміністративне правопорушення, містяться у п. 4 ст. 72. В ньому вказується, що вирок суду у кримінальній справі або поста­нова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що роз­глядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та вчинене воно цією особою.

По-друге, обставини, визнані судом загальновідомими, не по­трібно доказувати. Якщо відносно кола обставин, які можуть бути включені до першої групи, в практичній діяльності суддів не повинні виникнути сумніви, то виключення із предмета доказування обста­вин, які визнані судом загальновідомими, можуть привести до неод­норідної судово-адміністративної практики. Це пов'язано з тим, що визнання судом обставин як загальновідомих залежить виключно від думки суду, який розглядає цю справу.

По-третє, обставини, які визнаються сторонами, можуть не дока­зуватися в суді, якщо проти цього не заперечують сторони, і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добро­вільності їх визнання.

Дата добавления: 2015-07-11