Право апеляційного провадження та порядок його реалізації

Під правом апеляційного оскарження слід розуміти передбачену цивільним процесуальним законодавством можливість для певних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин оскаржити в апе­ляційному порядку судове рішення або ухвалу повністю або частково в передбачений для цього строк.

Для реалізації права апеляційного оскарження необхідна наявність таких умов: а) належність особи до кола суб'єктів, які мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції; б) належ­ний об'єкт оскарження; в) відсутність пропущення строку на апеля­ційне оскарження чи відмови у його поновленні. їх недотримання тягне диференційовані правові наслідки. За загальним правилом, це залишення заяви без руху. В деяких випадках це може бути підставою для повернення скарги[8, c,834].

3.1.Сторони та інші особи, які мають право на апеляційне оскарження

До суб'єктів, що мають право апеляційного оскарження, належать перш за все сторони (позивач та відповідач). Поряд з цим право оскар­жити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку вправі заявники та заінтересовані особи у справах окремого провадження. Важливою особливістю правового статусу зазначених суб'єктів є те, що процесуального становища сторін, заявників та заінтересованих осіб вони набули під час розгляду справи в суді першої інстанції[8, c,834].

Оскільки в апеляційному провадженні вирішується питання про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відносно матеріально заінтересованих осіб (сторін), то тут, як і в суді першої інстанції, основними учасниками є дві протилежні сторони, які від­стоюють свої інтереси.

Іншими суб'єктами апеляційного оскарження є треті особи як ті, що заявляють самостійні вимоги на предмет спору, так і треті особи, що не заявляють самостійних вимог (статті 34, 35 ЦПК)[3]. При дослі­дженні їх права апеляційного оскарження рішення суду першої інстан­ції не виникає проблем у спеціальному дослідженні, враховуючи таке. Оскільки третя особа із самостійними вимогами має у справі само­стійний інтерес, пред'являє самостійні вимоги на предмет спору, то вона може користуватися правом оскаржити в апеляційному порядку судове рішення, яким не задоволено в тій чи іншій частині її вимоги. Навіть якщо рішення не було оскаржене сторонами, третя особа із самостійними вимогами вправі подати апеляційну скаргу, якщо вважає, що цим рішенням порушені її права.

Треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, також мають право на апеляційне оскарження, оскільки, по-перше, вони мають заінтересованість у справі, та по-друге, винесене судом першої інстанції по справі рішення безпосередньо впливає на їх права й обов'язки і в подальшому може мати преюдиціальне значення для винесення іншого рішення.

До суб'єктів апеляційного оскарження належать правонаступни­ки зазначених осіб (ст. 37 ЦПК)[3]. У відповідності із загальними пра­вилами здійснення правонаступництва для допуску до участі у спра­ві правонаступника необхідне надання доказів правонаступництва, тобто певних документів, які підтверджують законність правонаступ­ництва. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього такою самою мірою, якою вони були б обов'язковими для особи, що він замінив. Якщо правонаступником стала особа, яка не має процесуальної правоздатності, їй необхідно призначити законного представника. Порядок здійснення правонас­тупництва в суді апеляційної інстанції підкорюється правилам здій­снення правонаступництва в місцевому суді. Втім особливістю всту­пу в процес правонаступника на стадії апеляційного провадження є те, що питання про процесуальне правонаступництво вирішує суд апеляційної інстанції.

Подати апеляційну скаргу на судове рішення (ухвалу) має право і судовий представник. Судовий представник може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Усі обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності[9].

Законні представники (батьки, усиновителі, опікуни та піклу­вальники) можуть вчиняти від імені особи, яку вони представля­ють, усі процесуальні дії, в тому числі самостійно оскаржувати рішення, не маючи на це спеціальної довіреності.

У справах наказного та окремого провадження право подати апеляційну скаргу мають заявники, інші заінтересовані особи та їх представники.

Крім того, у зв'язку з тим, що в ч. 3 ст. 26 ЦПК[3] передбаче­на можливість участі в розгляді справи як осіб, які беруть участь у справі, органів та осіб, передбачених у ст.45 ЦПК[3], можна зробити висновок, що правом на апеляцію наділені також органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування та ін.).

Щодо прокурора, то ч.2 ст.45 ЦПК[3] передбачено його право на представництво Інтересів громадян і держави на будь-якій стадії цивільного процесу; а ч. 4 ст. 46 ЦПК передбачає право прокурора, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв'язку з винятковими чи нововиявленими обставинами знайомитися з матеріалами справи в суді[7, ст.ст.45, 46].

3) особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки. Зазначені особи можуть подати апеляційну скаргу, якщо рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їх права або обов'язки. Тому, за загаль­ним правилом, у цих осіб немає правових підстав для апеляцій­ного оскарження ухвал суду (оскільки ухвалами не вирішуються питання про спірні права та обов'язки), а також оскарження рішень суду, які в майбутньому лише можуть вплинути на права та обов'язки осіб, які не залучалися до справи. Водночас особи, які не брали участі у справі, можуть оскаржити ухвалу про забезпечення позову, якщо відповідно до цієї ухвали їх зобов'язано вчинити певні дії або утриматися від них, і це порушує права або інтереси цієї особи. Іншими словами, особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апе­ляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права або обов'язки цих осіб.

Право апеляційного оскарження зумовлене об’єктом оскарження, яким виступають рішення, ухвали суду першої інстанції, що не набрали законної сили. Рішення суду першої інстанції, що не набрало законної сили, може бути оскаржене як повністю, так і частково. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, чітко передбачених ст. 293 ЦПК. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

3.2. Порядок і строки апеляційного оскарження

Чинним ЦПК передбачено двостадійний порядок оскарження, що скорочує строк набрання рішенням суду, яке не оскаржу­ється, законної сили.

На першому етапі особа подає заяву про апеляційне оскар­ження рішення або ухвали суду першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення або протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У межах цього першого етапу апелянт висловлює незгоду із судовим рішенням і бажання його оскаржити. А вже сама вказівка на те, в чому саме, на думку апелянта, полягали незаконність та необґрунтованість прийнятого рішення чи ухвали, посилання на докази, які не були досліджені судом, повинні міститися в апеляційній скарзі, яка має бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Щодо ухвали суду першої інстанції, то апеляційна скарга на неї пода­ється протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Якщо у справі було ухвалено додаткове рішення, пе­редбачене ст.220 ЦПК, строк на апеляційне оскарження цього додаткового рішення обчислюється з наступного дня після його ухвалення. Крім того, ч.4 ст.297 ЦПК передбачає право суду (судді-доповідача) апеляційної інстанції у випадку надходжен­ня справи без вирішення питання про ухвалення додаткового рішення повернути справу до суду першої інстанції, про що постановити ухвалу із зазначенням строку, протягом якого суд першої інстанції має усунути цей недолік[9].

У випадку ухвалення додаткового рішення воно теж може стати самостійним об'єктом апеляційного оскарження у ті самі строки (але не в їхніх межах), що й рішення суду, ухвалене за результатами розгляду справи (як різновид рішення суду, рівно­значне йому по суті рішення), оскільки ст.220 ЦПК передбачає, що на додаткове рішення може бути подана скарга.

Підлягає також оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвала про відмову ухвалити додаткове рішення.

Строк для подання апеляційної скарги обчислюється з дня подання заяви, а не з дня прийняття (проголошення) судового рішення. Тому якщо рішення оскаржується декількома особами, які беруть участь у справі, цей строк спливає у різні дні залежно від того, коли кожним із них була подана заява про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження або апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо скаржник не звернувся в суд із заявою про поновлення строків.

Відмова у прийнятті заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги має бути оформлена ухвалою, в якій суд зобов'язаний навести мотиви такої відмови. Ухвала про відмову в прийнятті апеляційної скарги чи заяви про апеляційне оскар­ження може бути оскаржена в касаційному порядку, оскільки вона перешкоджає подальшому руху справи. Установлені зако­ном строки на подання відповідної заяви та скарги не можуть бути скорочені чи продовжені судом.

Лише за наявності заяви особи, яка подала заяву про апеля­ційне оскарження чи апеляційну скаргу із пропущенням зазна­чених вище строків, суд розглядає клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Суд розглядає таку заяву за правилами, встановленими у ст. 73 ЦПК. Так, суд поновлює строк у разі його пропущений з поважних причин (поважність причин повинен доводити скаржник).

Питання про поновлення строку на апеляційне оскарження вирішується відповідним судом апеляційної інстанції в коле­гіальному складі, а не одноособово суддею-доповідачем, як це передбачено в касаційному провадженні (ч.4 ст.325 ЦПК).

3.3.Форма і зміст заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги

Вимоги до форми та змісту заяви про апеляційне оскарження та апеляцій­ної скарги детально регламентовано чинним ЦПК. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга обов'язково мають містити всі наведені нижче реквізити. До апеляційної скарги, яка не оформлена належним чином, а також у разі несплати суми судового збору чи не оплати витрат на інформаційно-технічне забезпе­чення розгляду справи судом апеляційної інстанції (через постановлення відповідної ухвали суддею - доповідачем у справі) застосовуються положення ст. 121 ЦПК, тобто апеляційна скарги залишається без руху з наданням строку для виправлення не­доліків, а у разі не усунення недоліків увстановлений строк апеляційна скарга повертається. Ухвала про повернення апеля­ційної скарги може бути оскаржена в касаційному порядку як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, від­повідно до ст.324 ЦПК[3].

Заява про апеляційне оскарження - це письмове звернення до суду, в якому особа, яка бере участь у справі, повідомляє суд про намір оскаржити судове рішення, яке не набрало законної сили.

Заява подається у письмовій формі і має містити:

1) найменування суду, до якого подається заява. Слід мати на увазі, що заява про апеляційне оскарження подається до апеляційного суду (адресується йому), але через місцевий суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Тому судом, до якого подається заява, завжди буде відповідний апеляційний суд;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає заяву, її місце прожи­вання або місцезнаходження. Достатньо зазначати повне ім'я (найменування) особи, яка подає заяву, її повну адресу та про­цесуальний статус. Відомості про інших осіб, які брали участь у справі, можна не зазначати;

3) рішення або ухвалу, що оскаржуються. Потрібно зазначити, яка справа розглядалася (між якими сторонами і щодо якого спору), який суд і коли ухвалив оскаржуване рішення.

У заяві також зазначається найменування документа "Заява про апеляційне оскарження", вказівка на те, що особа, яка подає заяву, із рішенням не згодна і бажає його оскаржити, дата подання заяви, додатки. Заява підписується заявником.

Апеляційна скарга має містити значно більший обсяг інформації порівняно із заявою про апеляційне оскарження, зокрема в апеляційній скарзі мають бути зазначені:

1) найменування суду, до якого подається скарга. Слід мати на увазі, що скарга подається до апеляційного суду (адресується йому), але через місцевий суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Тому судом, до якого подається скарга, завжди буде відповідний апеляційний суд;

ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження. Потрібно зазначати повне ім'я (найменування) особи, яка подає апеляційну скаргу, ЇЇ повну адресу та процесуальний статус.

3) ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження. Зазначається про­цесуальний статус цих осіб у такій послідовності: позивач, його представник, третя особа на стороні позивача та її представник, відповідач, його представник, третя особа на стороні відповідача та її представник, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, її представник, інші особи, які беруть участь
у справі.

Якщо під час розгляду справи відбулася зміна складу осіб, які беруть участь у справі (наприклад, внаслідок заміни відпові­дача, процесуального правонаступництва, припинення повнова­жень представника), то в апеляційній скарзі зазначаються лише ті особи, які брали участь у справі, з урахуванням змін;

4) дата подання заяви про апеляційне оскарження. Зазнача­ється дата подання до суду першої інстанції заяви про апеляцій­не оскарження. Копія цієї заяви може не додаватися, оскільки сама заява є в суді. Якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження, то в апеляційний скарзі зазначається про це;

5) у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота та (або) неправильність вста­новлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин).

Ця частина апеляційної скарги має найбільш важливе значен­ня, оскільки саме тут скаржник повинен навести свої аргументи, доводи та міркування щодо незаконності або (та) необґрунто­ваності оскарженого ним судового рішення.

Обґрунтовуючи, в чому саме полягає незаконність рішення, скаржник повинен чітко зазначити, яку саме норму (закон) суд застосував неправильно, як її слід було б застосувати (на думку заявника) до спірних правовідносин і як це вплинуло на вирі­шення спору.

Найважливішу аргументацію доцільно виділяти в тексті скарги графічно (підкресленням, шрифтом).

Важливе значення має структура скарги, оскільки це забез­печує правильне її сприйняття та полегшує аналіз аргументів. Якщо рішення оскаржується з кількох підстав, то мотивацію доцільно викладати послідовно: яку норму порушено судом, зміст норми, її аналіз і тлумачення, в чому помилився суд, коли цю норму застосовував (або не застосовував), до чого це призвело. Після цього можна переходити до наступної підста­ви оскарження. Під час складання скарг у власній практичній діяльності ми відзначаємо спочатку тезу, а потім наводимо аргу­ментацію до неї[9].

Наводячи доводи, що свідчать про необґрунтованість рі­шення, скаржник може покликатися на:

- неповноту встановлення обставин, які мають значення для справи;

- неправильність встановлення обставин, які мають зна­чення для справи, зокрема внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин;

- неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин.

Скаржник повинен зазначити, які саме висновки суду є необґрунтованими, в чому саме полягає їх необґрунтованість, якими доказами справи це підтверджується. Доцільно вказувати також аркуші справи, що містять ці докази;

6) нові обставини, які підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважнос­ті причин неподання доказів у суд першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Ці відомості зазначаються в тому випадку, якщо підставою оскарження є необґрунтованість судового рішення. Усунути по­милки суду першої інстанції можна лише шляхом повторного дослідження доказів або шляхом встановлення нових обста­вин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції не встановив.

Скаржник повинен чітко вказати, які саме обставини слід встановити і чому вони входять до предмета доказування у справі. Треба зазначити також, які саме докази слід додатково дослідити під час апеляційного розгляду, які докази подаються скаржником додатково і поважні причини, з яких вони не були подані до місцевого суду[9].

Якщо суд першої інстанції неправильно оцінив докази, по­рушив правила щодо допустимості та належності доказів, то в апеляційній скарзі наводяться відповідні заперечення скаржника;

7) клопотання особи, яка подала скаргу. У резолютивній частині скарги скаржник повинен зазначити, що він просить в апеляційного суду. Зміст клопотання не повинен виходити за межі повноважень апеляційного суду, зазначених у ст.307 ЦПК[3].

Окрім того, скаржник вправі в апеляційній скарзі заявити клопотання процесуального характеру: про виклик свідків, про витребування додаткових доказів, про забезпечення позову, про призначення експертизи, однак, тільки у разі належного обґрунтування заявлених клопотань;

8) перелік документів та інших матеріалів, що додаються. Ці відомості наводяться після резолютивної частини скарги. Зазначається найменування документа, достатнє для того, щоб його можна було ідентифікувати, оригінал чи копія, кількість примірників.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються в суд з копіями та додатковими матеріалами у кількості примірників відповідно до числа осіб, які брали участь у справі.

Зазначене правило дає можливість таким особам підготува­тися до судового розгляду, визначити позицію щодо доводів та нових доказів, наведених у скарзі, викласти свої заперечення в письмовій формі, зібрати та надати суду додаткові докази, що спростовують викладені в скарзі аргументи.

Право на апе­ляційне оскарження може бути реалізоване шляхом подання лише апеляційної скарги, але в межах строку, передбаченого для подання заяви про апеляційне оскарження, тобто протягом десяти днів з дня ухвалення рішення або п'яти днів з дня постановлення ухвали.

Апеляційна скарга підписуєтьсяособою, яка її подає, або її представником. Також, апеляційна скарга під­писується безпосередньо керівником підприємства, установи, орга­нізації, а не особою, яка його заміняє, чи його заступником. У тому випадку, якщо апеляційну скаргу подає заступник або особа, яка тимча­сово заміщує керівника підприємства, потрібно також подати суду наказ про те, що ця особа виконує обов'язки керівника на час відпустки, хвороби на день подання апеляційної скарги, або про те, що - особі, яка підписала скаргу, делеговано керівни­ком, статутом підприємства нести той чи інший напрям роботи з правом подання позовних заяв та апеляційних скарг.

До апеляційної скарги, поданої представником сторони, має додаватися довіреність, в якій має бути передбачене його право подавати апеляційні скарги, або інший документ, який під­тверджує повноваження представника, якщо в справі немає такого документа. Право на подання апеляційних скарг включає в себе право на вчинення як юридичних (складання тексту скарги та її підписання), так і фактичних дій (подання до суду), які з цим пов'язані.

Крім того, при вирішенні питання про прийняття апеляційної скарги суд перевіряє строк повноважень пред­ставника, вказаний у довіреності. Якщо такої довіреності не подано або строк її дії закінчився, апеляційна скарга вважається поданою неповноважним представником, що є підставою для залишення заяви без розгляду.

Законом передбачена можливість подання апеляційної скарги особами, які визнаються законними представниками. Для таких осіб не вимагається довіреності, але обов'язково потрібно подати інші документи, які підтверджують їхній статус законних пред­ставників. Такими законними представниками можуть бути:

- батьки неповнолітніх дітей, які додають до апеляційної скарги свідоцтво про народження дітей, в яких вони записані батьками;

- опікуни і піклувальники повинні подати суду рішення опікунської ради, оформлене належним чином;

- представники громадських організацій, які подають статут або виписку із Закону. Наприклад, особі, яка виступає на захист інтересів споживача, потрібно надати виписку із Закону України "Про захист прав споживачів" і виписку із статуту про те, що вона є керівником цієї громадської організації.

Ці документи повторно не додаються, якщо вони подавалися суду першої інстанції під час розгляду справи.

За подання апеляційної скарги сплачується судовий збір та оплачуються витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Це питання регулюється Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито"[4]. За подання апеляцій­ної скарги на рішення суду передбачена ставка у розмірі 50 % ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, а з майнових спорів - ставки, обчисленої з оспорюваної суми.

За подання апеляційних скарг на ухвали суду судового збору (державного мита) не передбачено.

Розмір судового збору не залежить від того, повністю чи частково оскаржується рішення, а також від того, в якому розмірі судовий збір було фактично сплачено позивачем.

Зменшення розміру витрат, а також звільнення від їх оплати здійснюється в порядку, передбаченому ст.82 ЦПК України.

Дата добавления: 2015-07-11