Читайте также:
|
Стратегія етнонаціонального розвитку з проголошенням незалежності України знайшла своє відбиття в найголовніших державних актах – Декларації про державний суверенітет, Акті проголошення незалежності, Декларації прав національностей, Законі про національні меншини, Конституції України та ін.
Визначальний вплив на формування сьогочасної української етноструктуру справили демографічні, територіальні, економічні, соціальні, культурні, міграційні та інші чинники.
Згідно з Всеукраїнським переписом населення (послідній перепис 5 грудня 2001р.) в Україні проживають представники 130 націй та народностей. Домінуючим серед них є один із найчисельніших етносів в Європі – українці – корінна національність держави. За роки незалежності питома вага українців у загальному числі жителів збільшилася і складає 77,8 % (див. табл. 17.1).
Другою за кількістю жителів національною групою є росіяни (17.3 %). Наступну етногрупу складають етноси, кількість яких не досягає умовної межі в мільйон осіб, але перевищує стотисячну межу. Таких груп нараховується сім – білоруси, молдавани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки і євреї. Суттєві зміни в етноструктуру України за послідні десятиліття внесло масове повернення на історичну батьківщину депортованих комуністичним режимом кримських татар. В той же час більш ніж в чотири рази зменшилась чисельність євреїв в етноструктурі України, що зумовлено високим рівнем міграції цього етносу.
Таблиця 17.1 Етноструктура сучасної України*
| Національність | Абсолютне число у2001 році, тис. осіб | Питома вага у загальному числі жителів у % | |
| Українці | 37541,7 | 72.7 | 77,8 |
| Росіяни | 8334,1 | 22,1 | 17.3 |
| Білоруси | 275,8 | 0,9 | 0.6 |
| Молдавани | 258, 6 | 0,6 | 0,5 |
| Кримські татари | 248,2 | 0.0 | 0,5 |
| Болгари | 204,6 | 0,5 | 0,3 |
| Угорці | 156,6 | 0,4 | 0,3 |
| Румуни | 151,0 | 0,3 | 0,3 |
| Поляки | 144,1 | 0,4 | 0,3 |
| Євреї | 103,6 | 0,9 | 0,2 |
| Вірмени | 99.9 | 0,1 | 0,2 |
| Греки | 91,5 | 0,2 | 0,2 |
| Татари | 73,3 | 0,2 | 0,2 |
| Цигани | 47,6 | 0,1 | 0,1 |
| Азербайджанці | 45,2 | 0,0 | 0,1 |
| Грузини | 34,2 | 0,0 | 0,1 |
(Див. Національний склад населення України та його мовні ознаки. За даними Всеукраїнського перепису населення – 2001 р. – К., 2003. – С.14).
Національні групи в Україні, процес організаційного оформлення яких розпочався з початку 1990-х років, об'єднані в республіканські, регіональні й обласні товариства. Згідно з національним законодавством державне управління забезпечує, таким чином, ефективний захист прав національних груп у межах законності, але за умови поважання ними територіальної цілісності та суверенітету країни. Етногрупи нерідко функціонують у формі асоціацій, культурних центрів, земляцтв, громад, клубів та ін.
Принципове значення для формування державної етнонаціональної політики має Конституція України (Основний Закон), в якій закріплено найважливіші положення чинного законодавства. Згідно зі ст. 5 Основного Закону носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Разом з тим конкретизовано його окремі структурні компоненти: українська нація, національні меншини; також уперше на законодавчому рівні визначено як окрему етнічну категорію і суб'єкт права корінні народи (ст. 11).
Через систему законодавчих актів, які регламентують діяльність у сфері регулювання міжетнічних відносин, Українська держава визнає поліетнічний характер українського суспільства, гарантує повну і рівноправну участь осіб, котрі належать до різних етнічних спільнот, у всіх сферах буття українського суспільства й допомагає їм в усуненні будь-яких перешкоду цьому процесі.
Головною метою етнонаціональної політики України є забезпечення рівноправних відносин та тісної взаємодії представників різних етносів, які мешкають в Україні, підтримання атмосфери толерантності, довіри й поваги у взаєминах між ними; оптимальне врахування інтересів усіх етнонаціональних спільнот, створення сприятливих умов для розвитку української нації, корінних народів та національних меншин. Змістом етнонаціональної політики є міжнаціональна злагода в умовах етнічної розмаїтості.
Основними напрямкам державної етнонаціональної політики України є такі:
· забезпечення рівних конституційних прав і свобод та рівності перед законом усіх громадян незалежно від їх етнічного походження;
· гарантування повної рівноправної участі громадян України, які належать до різних етнічних спільнот, у всіх сферах життя українського суспільства;
· забезпечення розвитку культури української нації та інших етноспільнот держави;
· визнання багатоетнічного характеру українського суспільства і підтвердження права всіх його членів на збереження та популяризацію своєї культурної спадщини; оцінка внеску кожної етноспільноти в розвиток українського суспільства;
· підтримання атмосфери взаємо порозуміння і взаємної поваги між усіма складовими етнонаціональної структури українського суспільства та розв'язання етнополітичних суперечностей і конфліктів мирними засобами;
· виховання поваги в усьому українському суспільстві до культур, релігій, традицій, звичаїв усіх національностей, що мешкають в Україні;
· забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя в Україні; гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської мови, інших мов національно-етнічних спільнот в Україні;
· сприяння українській діаспорі у збереженні та розвиткові національної культури, мови, традицій та звичаїв з урахуванням національного законодавства країни проживання; визнання прав осіб. Депортованих за національною ознакою з території України на добровільне повернення, а також сприяння їх інтеграції в українське суспільство.
Етнонаціональна політика має спиратися на певний механізм своєї реалізації. В Україні таким механізмом є наступне:
- законодавство, у тому числі довгострокові державні програми, спрямовані на прогнозування й регулювання етнонаціональних процесів, та спеціальні програми, що стосуються конкретних напрямків реалізації етнополітики;
- спеціально уповноважений урядовий орган державного управління, інші органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, а також громадські організації національних меншин;
- міжнародне співробітництво з іноземними державами та з відповідними міжнародними організаціями з метою використання їхніх досвіду й потенціалу, у тому числі фінансового, для реалізації цілей державної етнонаціональної політики.
Досвід більшості поліетнічних держав доводить, що успіх у виконанні стратегічних державних завдань може гарантувати лише демократичність суспільного ладу на основі дотримання фундаментальних прав і свобод людини і націй, соціально-економічного піднесення, повсюдного поширення високої етнополітичної культури суспільства.
Питання й завдання
1. Дайте визначення понять "етнос", "нація", "народність".
2. Що Ви розумієте під "етнічною диференціацією" і "етнічною інтеграцією"?
3. Яке місце етнонаціональні відносини посідають у політичному житті?
4. Згідно з якими умовами різні нації можуть мирно співіснувати в межах єдиної держави?
5. Що означають поняття "національне питання", "етнічний інтерес"?
5. Як співвідносяться між собою соціальна і етнонаціональна політика?
6. На досягнення яких цілей має бути спрямована етнонаціональна політика держави?
7. Назвіть і охарактеризуйте основні напрями етнонаціональної політики в Україні.
Рекомендована література
1. Головатий М. Етнополітологічні процеси: суть і проблеми в сучасному світі // Персонал. – 2006. – № 4. – С. 24 – 26.
2. Дмитренко С. Народ-етнос: сутність та термінологічні особливості етнополітичного визначення поняття // Людина і політика. – 2004. – № 4. – 28-33.
3. Котигоренко В. Причинність етноконфліктів: Впливи глобалізації // Політична думка. – 2002. – № 1.
4. Кривицька О Толерантність чи конфронтація: Вектори етноконфліктного потенціалу України // Людина і політика. – 2001. – № 6; – С. 3 – 22. – 2002. – № 1. – С. 17 – 32.
5. Курас І. Ф. Етнополітологія. Перші кроки становлення. – К., 2004.
6. Куц Ю. О. Етнополітичні державотворчі процеси в Україні: управлінський аспект. – Харків, 2002.
7. Політологія: Підручник / М.І. Панов (керівн. авт. кол.), Л. М. Герасіна, В. С. Журавський та ін. – К., 2005.
8. Римаренко Ю. І., Шкляр Л. Є., Римаренко С. Ю. Етнодержавознавство: Теоретико-методологічні засади. – К., 2001.
9. Степико М. Українська політична нація: проблеми становлення // Політичний менеджмент. – 2004. – № 1. – С. 19 – 29.
10. Татаренко Т. Етнічні кордони і міжетнічна толерантність // Політичний менеджмент. – 2004. – № 5. – С. 31 – 39.
11. Тураев В Этнополитология. Учебное пособие. – М., 2004.
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 364 | Нарушение авторских прав