Первісним і основним носієм політичних і владних відносин в суспільстві є людина. Її інтереси, цілі, устремління, інтегровані в різноманітні соціальні і економічні структури, визначають в кінцевому рахунку напрямки політичного розвитку суспільства.
Проблема особистості має в політичній науці три головних аспекти:
1) власне людина з притаманними їй рисами і якостями: інтелектуальними, емоційними і вольовими;
2) особистість як представник групи: статусної, класової, соціально-етнічної, член організації, парламентарій;
3) особистість як свідомий, активний учасник суспільного і політичного життя, людина, яка звичайно взаємодіє з владою і виступає суб'єктом і об'єктом впливу політики.
Місце людини в політичному житті в загальному плані розглядалось в багатьох політичних вченнях. Уже в стародавні часи появляються вчення, по-різному оцінюючі відношення особистості до політики і держави. Найбільш впливові серед них – вчення Конфуція, Платона і Аристотеля.
Конфуцій розробив патерналістську концепцію держави, згідно з якою держава зображувалась як одна велика патріархальна сім'я, в якій вся повнота влади належить правителю-батьку. В патерналістській концепції влади рядовій людині виділяється роль простого виконавця царської волі, тобто пасивного, безсвідомого учасника політики.
В політичній концепції Платона розроблена тоталітарна трактовка особистості. При такому розумінні особистості питання про її автономію і політичні ролі свідомо виключається і людина виступає лише об'єктом влади.
У вченні Аристотеля політичне життя суспільства розглядалося в співвідношенні з природою людини. Аристотель вважав індивіда істотою політичною за своєю природою в силу її приреченості жити в суспільстві, колективі. В державі як вищій формі спілкування людей реалізується природа людини – індивід стає органічною частиною живого і цілісного організму. Хоча Аристотель і виступав за пріоритет держави у відношеннях з громадянами, але на відміну від Платона він – противник одержавлення суспільства. В цілому ж Аристотель, як і його попередники, не відокремлює особистість і суспільство від держави.
В політичній концепції Макіавеллі людина розглядалась як начало негативне, а відносини між людьми характеризувались формулою "людина людині – вовк". Люди об'єднувалися в натовп темних і неосвічених людей. По Макіавеллі, правитель повинен вважати всіх людей злими. Проте Макіавеллі був і теоретиком організаційної поведінки людей. З його іменем пов'язана теорія еліт, технології ефективного лідерства.
Роль особистості в політиці в загальному плані розглядалась в багатьох політичних вченнях. Проте переважно розглядалась роль видатних політиків в співвідношенні з діяльністю народних мас, класів і навіть натовпу. В політичних вченнях мова йшла переважно про політичну роль видатних особистостей – державних діячів, керівників політичних рухів, ідеологів, вождів, тобто тих, хто здійснював помітний вплив на політику і маси. Тому політика часто персоніфікується, одержує ім'я того, хто її визначив або здійснив. При цьому менш за все виявилось розробленим питання про роль "рядової" або "масової" особистості. І тільки в другій половині ХХ ст. під впливом краху тоталітарних режимів і подальшої демократизації суспільного життя цьому напрямку в політичних вченнях стали приділяти достатньо серйозну увагу.
Політика в любому прояві так чи інше відображається в долях простих людей. В цьому сенсі завжди можна сказати, що кінцевим об'єктом політики завжди виступає рядовий громадянин. Ця обставина обумовлює активну позицію рядового громадянина в політичному житті, тобто щоб він виступав в якості суб'єкта політики.
Активне включення особистості в політичний процес потребує певних передумов. Їх можна розділити на три групи: матеріальних, соціо-культурних і політико-правових. Досвід показує, що для участі людини в нормальній політичній діяльності необхідно первісне задоволення його життєвих потреб. Спостереження показують, що чим більш багате суспільство, тим більше воно відкрито демократичним формам функціонування. Рівень добробуту здійснює помітний вплив на політичні переконання і орієнтації людини.
Необхідною умовою забезпечення ефективних можливостей впливу особи на державу і її органи є політична культура людини, особливо такий фактор культури, як освіта. Неграмотна людина стоїть поза особисто усвідомленою політикою, є об'єктом політичних дій, а не їх суб'єктом. І навпаки, чим вищий рівень освіти людини, тим краще вон6а політично орієнтована і, головне, схильна до демократичних орієнтацій, установлень і вчинків.
Суттєвою передумовою активної політичної участі є також політико-правові фактори. До них відносяться демократичний політичний режим, домінування в суспільстві демократичної політичної культури, правова забезпеченість демократичних процедур формування всіх структур влади, участь членів суспільства на всіх стадіях політичного рішення.
Таким чином, політична діяльність особистості ґрунтується на сукупності певних передумов, які або сприяють розвитку політичної активності, розкриттю потенціальних якостей людини як суспільно-політичного діяча, формуванню особистості, як дійсного суб'єкта політичного життя суспільства, або суттєво утруднюють всі ці процеси і консервують політичну апатію і пасивність.
Дата добавления: 2015-07-11; просмотров: 131 | Нарушение авторских прав