І. Екстрена детоксикація.

1. Призупинення подальшого надходження от­ рути в організм.

При отруєннях, пов'язаних з вдиханням отрут, потерпілого не­обхідно винести з небезпечного приміщення у кімнату, що добре провітрюється. З нього потрібно зняти верхній одяг, на якому мо­же адсорбуватись отрута. Якщо отрута є на шкірі чи слизових обо­лонках, її треба змити великою кількістю проточної води. У разі ін'єкційного введення отрути (підшкірно чи внутрішньом'язово) вживають заходів для обмеження їх всмоктування: на уражене місце накладають міхур з льодом на 6-8 год, роблять циркулярні ново­каїнові блокади (0,3-0,5 мл 0,1% розчину адреналіну гідрохлориду з 2—3 мл 0,5% розчину новокаїну). У разі проникнення отрути внут­рішньо перш за все необхідно запобігти її всмоктуванню в кров.

2. Запобігання всмоктуванню отрути в кров із травного каналу:

— промивання шлунка за допомогою зонда проводять усім хво­рим, незалежно від стану і часу отруєння. При отруєнні при­пікальними речовинами (кислотами й основами) перед промиван­ням потерпілому вводять підшкірно 1 мл 1% промедолу, а зонд змащують вазеліновим маслом.

Якщо невідомо, яка отруйна речовина потрапила в організм, шлунок промивають 0,01—0,1% розчином калію перманганату, 0,5—2% розчином таніну, чи перевареною водою.

Якщо відомо, яка отруйна речовина проникла, можна провести хімічну інактивацію отрути в шлунку (застосувати антидоти отрут).

• при отруєнні морфіном — промивання розчином калію пер­манганату (окиснення морфіну);

• при отруєнні срібла нітратом — промивання гіпертонічним розчином натрію хлориду (реакція осаду);

• при отруєнні оксалатами, цитратами — промивання розчи­ном кальцію хлориду (реакція осаду);

• при отруєнні барію хлоридом — промивання розчином нат­рію сульфату (реакція осаду);

• при отруєнні кислотами — внутрішньо дають магнію оксид (реакція нейтралізації);

• при отруєнні основами — промивання 1% розчином лимон­ної, оцтової, молочної кислот (реакція нейтралізації);

• при отруєнні фосфором — промивання розчином купруму сульфату;

• при отруєнні важкими металами — збиті яєчні білки, молоко.
Можливе застосування блювотних препаратів (якщо потер­пілий у свідомості):

— введення адсорбівних засобів можна проводити до і після про­мивання шлунка. З цією метою застосовують активоване вугілля (20—30 г або 2—3 столові ложки на склянку води у вигляді суспензії);

— введення сольових проносних з метою припинення всмок­тування отрути в кров із кишок. Застосовують магнію або нат­рію сульфат (20—30 г на 1/2 склянки води внутрішньо, запива­ючи 2 склянками води). Не можна використовувати сольові про­носні при отруєннях кислотами або основами;

— сифонні клізми застосовують при будь-яких пероральних от­руєннях, при цьому отруту видаляють з товстої кишки.

3. Виведення отрути з організму після її всмок­тування в кров:

— метод-форсованого діурезу застосовують з метою прискорен­ня виведення отрути з організму через нирки. Для цього хворому внутрішньовенно крапельно вводять 1—1,5 л ізотонічного розчину натрію хлориду або ізотонічного розчину глюкози одночасно із се­чогінними препаратами швидкої дії (фуросемід, лазикс);

— метод гемосорбції застосовують з метою очищення крові від отрути за допомогою перфузії крові через спеціальний детоксикатор, важливою складовою якого є сорбційні колонки;

— гемодіаліз — очищення крові від отрути за допомогою апара­ту «штучна нирка».

— перитонеальний діаліз — очищення організму від отрути че­рез очеревину.

— замісне переливання крові (видаляють із організму частину крові, що містить шкідливі речовини, і переливають до 2—3 л до­норської крові тієї ж групи, що й у потерпілого).

II. Специфічна антидотна терапія. Антидот — це речовина, що знешкоджує отрути шляхом хімічної реакції і виводить їх з орга­нізму (табл. 32).

Розрізняють 3 види антидотів:

1. Антидоти, що запобігають всмоктуванню отрут, забез­печують їх зв'язування, нейтралізацію і виведення з орга­нізму:

• неспецифічні антидоти контактної дії — активоване вугілля, карболен, ентеросгель;

• специфічні хімічні антидоти (їх розглянуто в 2-му підпункті І пункту);

2. Антидоти, що прискорюють біотрансформацію отрут в нетоксичні продукти розпаду:

• глюкоза — антидот при отруєнні ціанідами, синильною кис­лотою;

• унітіол — антидот при отруєнні ртуттю, золотом, вісмутом, талієм, сурмою, міддю, серцевими глікозидами;

• тетацин-кальцій — антидот при отруєнні солями свинцю, кобальту, кадмію, урану;

• метиленовий синій — антидот при отруєнні синильною кис­лотою, нітрогліцерином;

• натрію тіосульфат — антидот при отруєнні препаратами йоду, фенолами, серцевими глікозидами;

3. Функціональні антагоністи — це препарати, які впливають
на органи і системи протилежно до дії отрути. Найпоширенішими є наступні функціональні антагоністи:

• налорфіну гідрохлорид, налоксон — при отруєнні препара­тами опію;

• бемегрид — при легких отруєннях засобами для наркозу, снодійними;

• атропіну сульфат — при отруєннях м-холіноміметиками, антихолінестеразними засобами;

• протаміну сульфат — при передозуванні гепарину;

• глюкоза в гіпертонічному розчині — при передозуванні інсуліну;

• антикоагулянти непрямої дії — при передозуванні вікасолу;

• прозерин — при отруєнні міорелаксантами периферійної дії;

• реактиватори холінестерази (дипіроксим, алоксим, ізоніт-розин) — при отруєнні ФОС та антихолінестеразними пре­паратами.

III. Патогенетична (симптоматична) терапія:

— при сильному болю (вираженому больовому симптомі) за­стосовують наркотичні анальгетики (морфіну гідрохлорид, омнопон, промедол, фентаніл, трамадол);

— при спастичному болю (спазмах) вводять спазмолітики (но-шпу, папаверину гідрохлорид, атропіну сульфат, платифіліну гідро­хлорид, метацин), у стійких випадках за відсутності ефекту — нар­котичні засоби, що чинять спазмолітичну дію (промедол, омно-пон);

— при пригніченні дихання легкого і середнього ступеня тяж­кості застосовують стимулятори дихання (кофеїн-бензоат натрію, етимізол, кордіамін, камфору, сульфокамфокаїн, цититон, лобе­ліну гідрохлорид;

— при гострій серцевій недостатності вводять кардіотонічні препарати — строфантин, корглікон;

— при зниженні AT вводять пресорні препарати (мезатон, адре­наліну гідрохлорид, ефедрину гідрохлорид, норадреналіну гідротартрат);

— при пригніченні серцевої діяльності застосовують аналептики (кордіамін, камфору, сульфокамфокаїн, етимізол);

— при зупинці серця вводять у лівий шлуночок серця адрена­ліну гідрохлорид, норадреналіну гідротартрат;

— при бронхоспазмах застосовують бронхолітики:

• ін'єкційні — еуфілін, ефедрину гідрохлорид, адреналіну гід­рохлорид, атропіну сульфат, платифіліну гідротартрат;

• інгаляційні — ізадрин, фенотерол (беротек), сальбутамол, орципреналіну сульфат (алупент, астмопент).

— при шоку застосовують протишокові засоби:

• адреналіну гідрохлорид, ефедрину гідрохлорид;

• глюкокортикостеро'іди — преднізолон, метилпреднізолон;

• антигістамінні препарати — дипразин, димедрол, супрастин, тавегіл, плазмозамінні та сольові розчини.

Таблиця 32. Антидоти та функціональні антагоністи

Назва препратату	Форма випуску	Спосіб застосування
Атропіну сульфат (Atropini sulfas)	Шприц-тюбик 0,1% розчину по 1 мл	Підшкірно по 1 мл при отруєнні холіноміметиками, антихолінесте­разними засобами
Налорфіну гідрохлорид (Nalorphini hydrochloridum)	Ампули 0,5% розчину по 1 мл	Внутрішньовенно по 1—2 мл при отруєнні препаратами опію
Прозерин (Proserinum)	Ампули 0,05% розчину по 1 мл	Підшкірно по 1 мл при отруєнні м-холіноблокаторами, міорелак­сантами
Унітіол (Unithiolum)	Ампули 5% розчину по 5 мл	Підшкірно, внутріш­ньовенно 1 мл /10 кг при отруєнні серцевими глікози­дами, важкими металами
Дипіроксим (Dipiroximum)	Ампули 15% розчину по 1 мл	Внутрішньом 'язово при отруєнні ФОС
Бемегрид (Bemegridum)	Ампули 0,5% розчину по 10 мл	Внутрішньовенно при отруєнні засобами для наркозу
Алоксим (Alloximum)	Ампули по 0,075 г	Внутрішньом'язово, перед уведенням розчинити в 1—2 мл води для ін'єкцій

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть основні етапи проведення невідкладної допомоги при отруєнні.

2. Що таке антидот? Назвіть основні антидоти.

3. Поясніть значення терміну «функціональний антагоніст» та назвіть ці препрати.

4. Поясніть тактику проведення методів форсованого діурезу, гемодіалізу, гемосорбці, перитонеального діалізу.

Література:

Основна:

1. М.П.Скакун, К.А.Посохова Основи фармакології з рецептурою. – Тернопіль, - 1999р. стор.422-439

2. Майский В.В., Муратов В.К. Фармакология с рецептурой. – М., 1986р. стор.423-436

Додаткова:

Дата добавления: 2015-07-11