Класифікація антибіотиків за хімічною будовою

1. β-Лактамні антибіотики (пеніциліни, цефалоспорини, монобактами).

2. Тетрацикліни.

3. Левоміцетини.

4. Карбапенеми.

5. Аміноглікозиди.

6. Поліміксини.

7. Макроліди.

8. Рифаміцини.

Класифікація антибіотиків за спектром протимікробної дії

1. Антибіотики, що діють на грампозитшні бактерії:

1.1. Природні пеніциліни:

• короткої дії: бензилпеніциліну натрієва сіль, бензилпе­ніциліну калієва сіль;

• депо-препарати: біцилін-1, біцилін-5;

1.2.Напівсинтетичні пеніциліни: оксациліну натрієва сіль (простафлін).

1.3.Макроліди: еритроміцин, спіраміцин (роваміцин), рокси-троміцин (рулід), азитроміцин (сумамед).

2. Антибіотики широкого спектра дії:

2.1. Напівсинтетичні пеніциліни: ампіциліну тригідрат, ампіокс, карбеніцилін, амоксицилін.

2.2. Цефалоспорини: цефалексин, цефазолін, цефтріаксон, це-фепим, цефотаксим.

2.3. Тетрацикліни:

• природні: тетрациклін, окситетрациклін;

• напівсинтетичні: метациклін (рондоміцин), доксициклін (вібраміцин).

2.4. Левоміцетини.

2.5. Аміноглікозиди: стрептоміцину сульфат, стрептоміцин-хлор-кальцієвий комплекс, гентаміцин, амікацин, канаміцин.

3. Антибіотики, що діють на грамнегативні бактерії: поліміксин.

4. Протигрибкові антибіотики: ністатин, леворин, амфотерицин В, гризеофульвін, пімафуцин.

За типом протимікробної дії антибіотики поділяють на бакте­рицидні (пеніциліни, цефалоспорини, поліміксини) та бактеріо­статичні (тетрацикліни, левоміцетини, макроліди). Така класи­фікація має практичне значення під час вибору тактики лікування. При легкому і середньому ступенях перебігу інфекційних захво­рювань призначають антибіотики бактеріостатичної дії. їх засто­совують більш тривалими курсами. При тяжких інфекціях та осла­блених захисних силах організму у хворих призначають антибіоти­ки бактерицидного типу дії.

4.3. Пеніцилін продукує плісняві гриби роду Penicillinum. Історія відкриття пеніцилінів пов'язана з іменами О. Флемінга, Х.В. Флорі та Е.Б. Чейна, яким у 1945 р. за відкриття пеніциліну присуджено Нобелівську премію в галузі медицини.

Класифікація пеніцилінів

1. Препарати для парентерального введення (руйнуються в
кислому середовищі шлунка).

1.1. Препарати короткотривалої дії (бензилпеніциліну натрієва і калієва солі).

1.2. Препарати пролонгованої дії (бензилпеніциліну новокаї­нова сіль, біцилін-1, біцилін-5).

2. Препарати для ентерального введення (феноксиметилпеніцилін — пеніцилін-фау, феноксиметилпеніцилін — бензатин-оспен).

3. Напівсинтетичні пеніциліни:

3.1. Стійкі до дії β-лактамаз і кислотостійкі (оксациліну нат­рієва сіль).

3.2. Широкого спектра дії (ампіцилін, ампіокс, амоксицилін, карбеніциліну динатрієва сіль, азлоцилін, мезлоцилін).

Для пеніцилінів характерне:

—бактерицидна дія;

—спектр дії: коки, клостридії, бацили сибірки, дифтерійна па­личка, спірохети;

—низька токсичність;

—широкий спектр терапевтичної дії;

—препарати дешеві і доступні.

Бензилпеніциліну натрієва сіль — кислотонестійкий препарат. Руйнується під дією β-лактамаз кишок. Уводять у м'яз, вену, ендолюмбально та в різні порожнини організму. Перед уведенням розчиняють у розчинниках. Препарат добре проникає в слизові оболонки, нирки, серце, стінку кишок, плевральну і синовіальні рідини, погано проходить крізь ГЕБ. Тривалість дії — від 3 до 4 год. Виводиться нирками.

Бензилпеніциліну калієва сіль має такі ж властивості, але на від­міну від натрієвої солі її вводять тільки внутрішньом'язово.

Біциліни — пролонговані препарати бензилпеніциліну. Вводять тільки внутрішньом'язово. Перед уведенням розчиняють у воді для ін'єкцій або в 0,9% (ізотонічному) розчині натрію хлориду.

Біцилін-1 і біцилін-3 вводять внутрішньом'язово 1 раз на тиж­день, біцилін-5 — один раз на 4 тиж.

Бензилпеніциліну новокаїнову сіль вводять внутрішньом'язово 2 рази на день.

Оксациліну натрієва сіль — кислотостійкий препарат, стійкий до р-лактамаз і ефективний при захворюваннях, зумовлених пеніцилінорезистентними мікроорганізмами. Препарат швидко всмоктується; терапевтична дія триває 4-6 год і виводиться нир­ками.

Ампіцилін — кислотостійкий препарат, не стійкий до β-лакта­маз, має широкий спектр протимікробної дії. Швидко всмоктуєть­ся в кров, проникає в тканини і рідини організму, крім спинно­мозкової рідини. Виділяється нирками (25—35%) і у великій кіль­кості — жовчю.

Карбеніцилін — препарат, що має широкий спектр протимікро­бної дії, найбільш ефективний при інфекціях, спричинених грам-негативними бактеріями та синьогнійною паличкою, не стійкий до β-лактамаз, кислотостійкий (але не всмоктується з травного ка­налу; тому вводять внутрішньом'язово або внутрішньовенно).

Амоксицилін — напівсинтетичний пеніцилін, що має біозасвоєння понад 90%, не потребує дотримання режиму дозування (таб­летки можна ковтати, розжовувати, розчиняти), зменшує загрозу дисбактеріозу.

Пеніциліни застосовують при:

— сепсисі, флегмонах, абсцесі;

— захворюваннях верхніх дихальних шляхів;

— ангіні, скарлатині, отиті;

— сифілісі, гонореї;

— менінгіті;

— інфекції сечовивідних шляхів;

— ревматизмі (біциліни).

Пеніциліни є малотоксичними антибіотиками з широким спе­ктром терапевтичної дії, тому їх можна вводити у великих дозах. При їх застосуванні спостерігають такі побічні ефекти:

—алергійні реакції, свербіж, висипка, анафілактичний шок;

—дисбактеріоз;

—при високих дозах — нейротоксичні ефекти (марення, судо­ми, маячення);

—діарея;

—суперінфекція.

Особливості роботи з пеніцилінами:

— зібрати алергологічний анамнез (якщо ці дані не зрозумілі, то проводять внутрішньошкірні проби на чутливість);

— якщо під час курсу лікування проявилися незначні алергійні реа­кції, то лікування продовжують з додаванням антигістамінних засо­бів (димедрол, дипразин, діазолін тощо);

— бензилпеніциліну натрієву і калієву солі не змішують з іншими лікарськими засобами;

— оксацилін й ампіцилін призначають як парентерально, так і внутрішньо за 1—1,5 год до їди.

4.4. Цефалоспорини. Є чотири генерації цефалоспоринів, які різняться особливостями протимікробного спектра дії та фармако­кінетики.

Але для всіх цефалоспоринів характерне:

— стійкість до β-лактамази стафілококів;

— однакова фармакодинаміка (порушують синтез мікробної стінки в момент мітозу);

— широкий спектр протимікробної дії.

Є препарати для парентерального введення (цефалоридин, цефотаксим (клафоран), цефуроксим (кетоцеф), цефазолін (кефзол), цефпіром (кейтен) та для внутрішнього застосування — цефалексин (цепорекс), цефаклор (верцеф).

Застосовують при лікуванні захворювань дихальних шляхів (пневмоніях, плевриті, абсцесі легенів), бактеріальному менінгіті, інфекційних захворюваннях кісток, суглобів, шкіри, м'яких тка­нин, при тяжких госпітальних інфекціях.

Уразі застосування цефалоспоринів можливі:

— алергійні реакції;

— біль при введенні внутрішньом'язово, тому препарати роз­водять у розчині новокаїну. При введенні у вену можливі флебіти (слід вводити повільно, а краще крапельно); при прийманні через рот — диспепсичні розлади;

—нефротоксичність (особливо цефалоридин);

—нейротоксичність (марення, судоми);

—гепатотоксичність;

—дисбактеріоз (особливо при внутрішньому застосуванні).

4.5. Макроліди — антибіотики, що продукуються деякими гри­бами Streptomyces. Макроліди мають широкий спектр протимік­робної дії: патогенні коки, грамнегативні бактерії, бруцели, рикетсії, збудники трахоми та сифілісу. Фармакологічний ефект — бак­теріостатичний. До них швидко виникає резистентність, тому курс лікування — до 7 діб. Існує два покоління макролідів: І поколін­ня — природні (еритроміцин) та II — напівсинтетичні (кларитроміцин, рокситроміцин), які мають широкий спектр протимікроб­ної дії.

Еритроміцин призначають внутрішньо. Біодоступність — 30—70%, таблетки слід запивати лужною мінеральною водою або розчином натрію гідрокарбонату. Призначають також внутрішньовенно та місцево. Добре проникає в тканини та рідини організму, а також через плаценту (малотоксичний, тому можна призначати вагіт­ним). Не можна призначати жінкам у період лактації, бо інтенсив­но накопичується в материнському молоці. Виводиться з сечею і жовчю.

Макроліди застосовують при:

—нетяжких формах бронхітів, тонзилітів, опіків, маститі;

—кашлюку і дифтерії;

—хламідійному кон'юнктивіті;

—пневмонії;

—первинному сифілісі і гонореї;

—холециститі, холангіті, ентериті, коліті;

—токсоплазмозі;

—урогенітальній інфекції.

Макроліди — це малотоксичні препарати. Серед побічних ефе­ктів слід виділити:

—диспепсичні явища (нудота, блювання, діарея);

—стоматит, гінгівіт;

— флебіт (при введенні внутрішньовенно). Для запобігання
цьому вводять інфузійно протягом 30—60 хв.

Азитроміцин (сумамед) — напівсинтетичний антибіотик II по­коління з широким спектром дії, більш стійкий у кислому середовищі, високоефективний при захворюванні дихальних, сечовивід­них шляхів, має значну тривалість дії (вводять 1 раз на добу).

Особливості роботи з макролідами:

— не можна вводити в одному шприці з вітамінами групи В, ас­корбіновою кислотою, тетрацикліном, левоміцетином, гепарином, оскільки утворюються комплекси, що випадають в осад.

4.6. До антибіотиків широкого спектра дії відносять тетрацик­ліни, які поділяють на:

—природні препарати, одержані біосинтетичним шляхом з грибів Streptomyces aureofacieus (тетрациклін, тетрацикліну гідро-хлорид);

—напівсинтетичні препарати: доксицикліну гідрохлорид (вібраміцин), метацикліну гідрохлорид (рондоміцин). Вони мають більшу тривалість дії, їх застосовують у менших дозах, що дозволяє зменшити можливість прояву побічних явищ.

Спектр протимікробної дії: грампозитивні і грамнегативні бак­терії, спірохети, лептоспіри, рикетсії, крупні віруси. Доксициклін впливає на Helicobacter pylori.

Тип дії — бактеріостатичний. Тетрацикліни досить токсичні антибіотики, тому з появою нових високоактивних препаратів їх застосовують обмежено при:

—особливо небезпечних інфекціях (холера, чума, бруцельоз, туляремія);

—рикетсіозах;

—хламідіозах;

—урогенітальній інфекції, зумовленій хламідіями, трепонемою або гонококом.

Побічні явища й ускладнення:

—гепатотоксичність;

—фотосенсибілізація (підвищена чутливість шкіри до ультра­фіолетового опромінення);

—порушення розвитку кісток і зубів у дітей (може виникнути синдром тетрациклінових зубів);

—дисбактеріоз, кандидоз. "

Особливості роботи з тетрациклінами:

— додержуватись режиму дозування;

— не можна вводити в одному шприці з гепарином, барбітурата­ми, глюкокортикоїдами, макролідами (хімічна взаємодія);

— пам'ятати про несумісність тетрациклінів при пероральному введенні з молоком і молочними продуктами (попередити пацієнтів), а також з антацидами;

— для профілактики кандидозу їх призначають разом з проти­грибковими (ністатин, леворин);

— протипоказані вагітним і дітям віком до 8 років.
Левоміцетин — це антибіотик широкого спектра дії. До нього чутливі грампозитивні і грамнегативні бактерії, рикетсії, спірохе­ти, деякі крупні віруси. Він діє на штами бактерій, що стійкі до пе­ніциліну, стрептоміцину, сульфаніламідних препаратів. Тип дії — бактеріостатичний. Левоміцетин призначають внутрішньо, рек­тально та місцево, при ураженнях шкіри, опіках. Для лікування кон'юнктивітів, блефаритів призначають 0,25% водний розчин. Внутрішньо левоміцетин застосовують тільки при тяжких інфек­ціях. Дітям до 3 років призначають лише за життєвими показання­ми, тому що у них низька активність ферментів, які перетворюють препарат. Можливе виникнення тяжкої інтоксикації (сірий синд­ром).

Застосовують при:

— бактеріальному менінгіті, абсцесі мозку;

— системному сальмонельозі;

— рикетсіозах;

— шигельозі, бруцельозі, туляремії.

Побічні явища:

— алергійні реакції;

— диспепсичні явища;

— токсичний вплив на кровотворну систему;

— дисбактеріоз;

— кандидомікоз;

— сірий синдром (колапс у більшості недоношених дітей і
дітей перших 2—3 міс життя).

Особливості роботи:

— суворе дотримання режиму дозування;

— не можна застосовувати левоміцетин тривалий час і повторно;

— не можна вводити в одному шприці з макролідами, пеніциліна­ми, аміноглікозидами (випадають в осад).

Аміноглікозиди мають широкий спектр протимікробної дії. Стрептоміцину сульфат чинить найбільш пригнічувальний вплив на мікобактерії туберкульозу, збудників туляремії, чуми, крім того,. згубно діє на патогенні коки, синьогнійну паличку, бруцели. До нього швидко виникає резистентність мікроорганізмів. З травного каналу він погано всмоктується. Застосовують стрептоміцину су­льфат головним чином для лікування туберкульозу, а також туля­ремії, чуми, бруцельозу, інфекцій сечовивідних шляхів, органів дихання. Вводять внутрішньом'язово (1—2 рази на добу), а також у порожнини тіла. Для ін'єкцій під оболони мозку при менінгіті ви­користовують стрептоміцин-хлоркальцієвий комплекс.

Побічні явища й ускладнення:

—алергійні реакції;

—ураження VIII пари черепних нервів, як наслідок — вестибу­лярні порушення й ототоксичність;

—блокада нервово-м'язової провідності.

Гентаміцину сульфат більш активний відносно синьогнійної палички, а також стафілококів, які стійкі до бензилпеніциліну. Ре­зистентність до гентаміцину виникає повільно. З травного каналу всмоктується не повністю, тому призначають внутрішньом'язово.

Застосовують при:

—ускладнених інфекціях сечової системи (сечу слід олужнювати для підвищення ефективності аміноглікозидів);

—ускладнених інфекціях верхніх дихальних шляхів;

—менінгіті.

Побічні явища:

—ототоксичність;

—нефротоксичність.

Канаміцину сульфат — антибіотик, близький до стрептоміцину. Призначають для лікування туберкульозу, коли не дають ефекту препарати групи А.

Побічні явища: неврит слухового нерва, нудота, блювання, про­нос, ураження нирок, алергійні реакції.

Мономіцину сульфат — антибіотик, що вводять внутрішньом'я­зово через кожні 8 год для лікування перитоніту, абсцесу легенів, захворювань жовчних проток і жовчного міхура, шигельозу, для стерилізації кишок перед операцією.

Побічні явища: ураження печінки, нефро- й ототоксичність.

З препаратів III покоління напівсинтетичних антибіотиків за­стосовують амікацину сульфат, тобраміцин та інші, які подібні до гентаміцину сульфату або дещо перевищують його за спектром дії.

Особливості роботи з антибіотиками-аміноглікозидами:

— суворе дотримання режиму дозування;

— не можна змішувати стрептоміцин в одному шприці з пеніцилінами, цефалоспоринами, гепарином, левоміцетину сукцинатом (ви­падають в осад);

— гентаміцин не сумісний з вітаміном В₂, фенобарбіталом, пред­нізолоном, димедролом;

— під час приймання аміноглікозидів, а також: протягом 2 тиж (краще 4 тиж) після їх останнього введення не комбінують з ототоксичними препаратами (фуросемід, поліміксин, кислота етакринова), а також з нефротоксичними препаратами (метицилін, поліміксини, амфотерицин В);

— уразі тривалого контакту зі стрептоміцином слід працювати в гумових рукавичках (можуть бути дерматози).

4.7. Сульфаніламідні препарати (табл. 4) — це синтетичні хіміотерапевтичні засоби, що є похідними аміду сульфанілової ки­слоти, їх було введено в медицину німецьким фармакологом До-магком. Спочатку сульфаніламідні препарати були дуже ефектив­ними, але до них швидко розвивається резистентність мікроорга­нізмів при повторних введеннях і на сьогодні вони втрачають своє практичне значення.

Ефективними є комбіновані сульфаніламідні препарати з триметопримом.

Дата добавления: 2015-07-11