Польське повстання 1863-1864 рр. На Волині в документах державного архіву Рівненської області

У статті на основі архівних документів проаналізовано польське повстання 1863-1864 рр. на Волині. Охарактеризовано та введено до наукового обігу джерела, які зберігаються у фондах Державного архіву Рівненської області.

Ключові слова: повстання, Волинь, Державний архів Рівненської області.

В статье на основе архивных документов проанализировано польское восстание 1863-1864 гг. на Волыни. Охарактеризованы и введены в научный оборот источники, хранящиеся в фондах Государственного архива Ровенской области.

Ключевые слова: восстание, Волынь, Государственный архив Ровенской области.

In the article on the basis of the archive materials analysis the Polish revolt of 1863-1864 in the Volyn. Characterized and put to scientific use sources that are owned by the State archive of the Rivne region.

Keywords: revolt, Volyn, State archive of the Rivne region.

Польське (або Січневе) повстання 1863 – 1864 рр. є одним з найвизначніших національно-визвольних виступів ХІХ ст. Провідні демократичні кола Польщі, натхнені змінами у тогочасній Європі, зокрема, об’єднанням Італії, вже наприкінці 1850-х рр. активізували свою діяльність. На кінець 1861 р. вони розділилися згідно зі своїми політичними поглядами на два табори – так званих «білих» та «червоних». До першого, очолюваного маркграфом Олександром Вельопольським, належали переважно представники шляхти, які вважали доцільним пасивний внутрішній спротив російському самодержавству та поступове поновлення Речі Посполитої у межах, які Польща мала до Першого поділу (1772 р.), погоджуючись при цьому на часткову втрату автономії. Натомість другі являли собою більш строкату партію – до «червоних» належали як представники шляхти й інтелігенції, так і міщани й селяни. Вони дотримувалися радикальних поглядів, вважаючи, що єдиним засобом звільнення Польщі може бути збройний виступ. Більшість з них також прагнула відновити кордони Польщі 1772 р., і лише певна частка визнавала право на незалежність Литви та України [1].

Повстання 1863-1864 рр. на Волині, зокрема порівняно із Царством Польським, мало дуже обмежений характер, позаяк на українське за своїм характером село польський рух опертися не міг. Місцеві землевласники-поляки не лише боялися селян, котрі зазіхали на їхні маєтки, а й не довіряли представникам табору «червоних», серед яких було чимало хлопоманів. Через брак підтримки селянських мас прояви Січневого повстання спостерігалися тільки в окремих повітах Волинської губернії. Загалом більшість регіонів Волині залишалися пасивними спостерігачами розпачливої боротьби нечисленних повстанських загонів [2, с. 178].

Із початком січневого польського повстання суди отримували укази, у яких вказувалося, що в Волинської губернії чиновники не тільки між собою, але і з відвідувачами спілкуються польською мовою, що трактувалося російською владою як підтримка відомих польських намірів і каралося звільненням зі служби; про початок польських заворушень і заходи щодо їх придушення; про створення тимчасових поліцейських судів у Західних губерніях, про дії поліції під час заворушень, застосовування війська і зброї [12, арк. 82].

В архівних матеріалах міститься інформація про переслідування за маніфестації в костелах із співом польських пісень (Boże cos polskę та ін.). Так за спів 15 жовтня 1861 р. в Млинівському костелі гімну було заведено справу на Юліуша Шуміцького в поліцейському суді. Рішенням ДВПС було призначено арешт для 4 з 11 її учасників по 5 або 3 діб, штрафів виписано для всіх на суму 125 руб. Одну з учасниць було виправдано [4].

У Ланівецькому костелі 25 жовтня 1861 р., після служби за упокій архієпископа Варшавського Фіялковського, ксьондз Чеховські освятив дубовий хрест з залізним вінком і співали Boże cos polskę. За спів під слідство потрапили 20 осіб. Для більшості призначено арешт від 4 до 10 діб, загальний штраф 950 руб. За те щоб доставити свідків в Дубно стягнули 10 руб. з обвинувачених [5].

У цьому ж році відбулася демонстрація в костелі м. Рівного, організатором якої був лікар Г. Богуцький, який поширював «шкідливі ідеї» серед учнів Рівненської гімназії [6].

31 вересня 1861 р. начальник поліції Кременецького повіту доніс до начальника ДВПС про виконання гімну 15 вересня 1861 р. в Кременецькому костелі. Начальник поліції Кременецького повіту велів всіх чоловіків виконавців вислати в Дубно на гауптвахту, Л. Чорнецьку посадити під домашній арешт в супроводі поліцейських чиновників [8]. Згідно листа до Осипа з Кременця від 9 грудня 1861 р.: «Наші арештовані за спів вже повернулися додому із Дубна де було наказано заплатити штраф від 20 до 120 руб., крім того перебували під арештом» [9].

За виконання гімну в Кременецькому костелі 12 листопада 1861 р. під арешт на 10 днів потрапило 2 особи, на 8 діб – 3. Штраф 120 руб. отримали 2 особи, 100 руб. – 1, 90 руб. – 8. 4 жінки було виправдано [7].

Під час освячення костелу в селі Літовіж гімн виконували: Олександр Дрогоєвський з дружиною, Ядвіга Черняк, Мечислав Гуровський. Проте під час виклику їх до ЖВПС вони з’явилися. Дрогоєвський не з’явився, тому що переконував, що гімн не співав, бо вийшов раніше, а в Житомир не приїхав, тому що не має грошей і дружина хвора. Судили їх заочно. Суд розгледів в неявці до суду неповагу до законної влади. Дрогоєвському було присуджено 3 місяці тюрми, його дружині – 6 тижнів, М. Гуровському – 2місяці [13, арк. 129-134].

У селі Свойчев Володимирського повіту під час храмового свята в костелі зібралося близько 1500 чоловік різних станів. Протягом 3 днів в костелі під час богослужіння та біля нього співали патріотичні гімни. 10 жінок одягнутих в траурний одяг, коли після служби виходили з костелу, співали патріотичний гімн на малоросійській мові, повторюючи слова: «Будешь молить Бога и Его сына, щоб мы вси булы як одна родына». Рішенням ДВПС для 11 чол. було призначено штраф 650 руб., а також 5-7 днів тюрми [14, арк. 97].

Більше того, як свідчать архівні матеріали, навіть за носіння національного одягу за поляками встановлювався нагляд. За появу на похороні дружини поміщика Янішевського в забороненому національному одязі: «був в національній свиті сірого кольору з червоним біля коміра і кишень» шляхтич Юліан Дрогоєвський потрапив під арешт на 6 днів та штраф 50 руб. [10].

Судового переслідування зазнавали десятки поляків Волинської губернії, так 21 липня 1963 року в Кременець прибув син управителя Вишневського маєтку Адам Хлібовський, 19 років. В костел прибув в чорній суконній патріотичній чемерці, яка була обшита чорними тасьмами. Рішенням ДВПС було призначено арешт 6 діб, штраф 50 руб., папір 3 руб., 60 коп. [11].

Під час недільної ярмарки в Дубному був помічений поміщик Рівненського повіту ротмістр Генріх Ясловицький в польській чемериці з чорної тканини, обшитій спереду і ззаду чорними тасьмами. Г. Ясловицькому було призначено арешт 7 днів, штраф 50 руб., але подавши апеляцію до апеляційного суду він був виправданий [15].

В костелі Шумська землемір Емануїл Вейгерт вінчався з дворянкою Шиманською, був одягнутий в польський кунтуш з білого атласу, панталони мав також білого кольору, які були запхнуті в довгі халяви чобіт з чорної шкіри. Під час шлюбу був одягнутий в чемерку з чорної тканини до колін, без тальм, а тільки з маленькими ґудзиками на грудях із розрізаними рукавами, панталони з чорної тканини, запхнуті в чорні козлові чоботи. В суді він не сказав правди, тому йому було оголошено арешт 7 днів, штраф 75 руб., а якщо нема грошей – 8 тижнів тюрми [16].

Політика царату щодо польського населення Волині незмінно залишалася жорстокою і дискримінаційною, була спрямована на знищення польської культури, витіснення польського елементу з усіх сфер суспільного життя. Це виявилось у забороні для польського населення відкривати національні школи, розмовляти, співати пісні рідною мовою, сповідувати римо-католицьку віру, носити національний одяг, послуговуватися польською літературою та періодикою тощо. Проти політики насильницької асиміляції поляки вдавалися до мирних акцій протесту, зокрема демонстрацій та маніфестацій [3, с. 51].

Дата добавления: 2015-07-10