Об'єктивні передумови та особливості буржуазної революції в Туреччині

Народний рух в Туреччині виникло відразу після Мудросскому перемир'я. Воно розвивалося в Анатолії - у тій частині Туреччини де здавна складалося основне ядро ​​турецької нації. Основною рушійною силою руху було селянство. Спочатку виступи селян носили стихійний характер і висловлювали, по суті справи, протест проти феодально-поміщицького гніту. У ряді випадків в кінці 1918 і на початку 1919 р. селяни-партизани вели збройну боротьбу з жандармами, вбачаючи в них своїх безпосередніх і найближчих ворогів. Але вторгнення чужоземних військ перемкнуло цю боротьбу в національне русло. Окупація найважливіших районів країни принесла селянству нові тяготи, нове розорення, свавілля і насильства іноземних загарбників, безліч селян, що знаходили раніше заробіток в Стамбулі, Ізмірі і т.д., позбулися, у зв'язку з війною і окупацією, і цього джерела існування. Окупація Ізміра греками важко відбилася на навколишньому турецькому селянстві. Виникла загроза повної втрати землі, а може, й самого життя. І перш в Анатолії існувала глибока греко-турецька ворожнечу. Вона посилювалася тим, що, завдяки «капітуляція» та іноземної заступництву, грецька буржуазія користувалася особливими привілеями в Оттоманській імперії. До того ж у Ізмірському районі було чимало греків-поміщиків, що володіли великими землями і піддавали турецьких селян жорстокої експлуатації. Робочий клас Туреччині був занадто нечисленний і політично слабкий, щоб стати гегемоном руху. Головні промислові центри з більш-менш компактними масами робітничого класу, як Стамбул, Ізмір, Адана, були окуповані в самому початку національної революції і тому не могли брати активну участь у національній боротьбі. Зважаючи на це селянські стихійні виступи, при відсутності керівництва з боку передового класу, не набули характеру аграрної революції, і селянство, швидко перемкнувшись у русло національної боротьби з чужоземними загарбниками, не зуміло в ході цієї боротьби здійснити і навіть висунути (за винятком окремих ізольованих виступів) свої безпосередні класові вимоги.

У результаті національно-визвольний рух очолила анатолійська буржуазія, яка виступила в якості представниці загальнонаціональних інтересів. Зміцніла за роки світової війни, ця буржуазія придбала серйозну політичну силу. Відторгнення розвинених в господарському відношенні районів - Стамбула, Ізміру, Кілікії й інших - не могло не викликати її рішучого опору. Анатолійська буржуазія бачила перед собою реальну загрозу не тільки втрати цих районів, а й загибелі всього турецького держави. Буржуазні національні організації стали виникати після Мудросскому перемир'я одночасно в різних пунктах країни. Вони носили різні найменування: «проти анексії», «національний конгрес», всілякі «ліги», «комітети», «союзи», але найчастіше зустрічалася назва«товариство захисту прав» того чи іншого району, спочатку національні організації мали дуже помірний характер. Турецька буржуазія, особливо велика, ще сподівалася на султана. Так, наприклад, в Стамбулі національні організації займалися переважно публікацією статей про права турків на турецькі землі, посилали звернення представникам держав Антанти, клопотали перед султаном про скликання парламенту і т.д. Ряд стамбульських діячів, які представляли інтереси компрадорської буржуазії, стояв за ухвалення американського мандата над Туреччиною. Навіть анатолійські національно-буржуазні організації, налаштовані більш радикально, ніж стамбульські, теж не відразу приєдналися до збройної боротьби селян. Деякий час анатолійська буржуазія придивлялася, вичікуючи того моменту, коли визначиться розмах руху. Очоливши національну революцію, анатолійська буржуазія змогла обмежити її рамками антиімперіалістичної боротьби і перешкодити її переходу на вищий етап.

Дата добавления: 2015-07-12