I IIНІН. 26 страница

Для депонування штамів мікроорганізмів в Україні створено Національний центр штамів мікроорганізмів. У ньому зберігають виробничі та контрольні штами мікроорганізмів, підтримують біо-технологічні показники, здійснюють контроль за станом їх популя­цій, підготовка нових штамів. Положення про Національний центр штамів мікроорганізмів і порядок депонування штамів мікроорга­нізмів затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 р. № 637.

На виробництво, зберігання, транспортування, використання чи знищення штамів мікроорганізмів треба мати дозвіл Мінприро­ди відповідно до Порядку одержання дозволу на виробництво, збе­рігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсичних промисло-

¹ Див.: Положення про Державний департамент інтелектуальної власності, затвер­
джене постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р. № 997. '<

вих відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 чер­вня 1995 р. № 440. Здійснення операцій зі штамами мікроорганіз­мів, що використовуються для потреб ветеринарної медицини, ре­гулюється Інструкцією про порядок зберігання, підтримання, від­пуску, завезення в Україну і вивезення з неї штамів мікроорганіз­мів, токсинів і отрут тваринного та рослинного походження, які використовуються для потреб ветеринарної медицини і науки, зат­вердженою наказом Державного департаменту ветеринарної меди­цини від 4 грудня 2002 року № 70.

Б. Правове регулювання роелишгацтва

§ 8. Правова охорона прав на еорти рослин

Ґрунтово-кліматичні умови України надзвичайно сприятливі для вирощування основних видів сільськогосподарських культур. Селекція є одним із важливих засобів підвищення продуктивності вітчизняного рослинництва. Підтримці розвитку селекції рослин держава приділяє велику увагу: створено відповідну нормативно-правову базу, наказом Мінагрополітики і Української академії аг­рарних наук від 5 жовтня 2001 р. № 300/86 затверджено Програму "Селекція і насінництво — 2001—2005". У виконанні Програми за-діяно 101 наукову установу УААН. Напрями розвитку селекції на 2001—2005 рр. відображені в 14 науково-технічних програмах, яки­ми визначено завдання з виведення нових сортів і гібридів та роз­витку теоретичних і методичних досліджень технологій селекційно­го процесу. До Реєстру сортів рослин України на 2001 р. занесено 3305 сортів і гібридів, із них української селекції — 2016, або 61%, в тому числі системи Української академії аграрних наук — 1936, або 58,4%. Площі сортів української селекції займають близько 90% посівів сільськогосподарських культур.

Зазначене свідчить про нагальність селекційних проблем для сільського господарства України, а відтак — і для аграрного права. Правове регулювання селекційної справи в рослинництві, на відмі­ну від тваринництва, охоплює два різні інститути аграрного права: окремий інститут охорони прав на сорти рослин і окремий інсти­тут правового регулювання насінництва. Якщо в тваринницькій се­лекції охорона інтелектуальної власності на породу тварин регулю­ється цивільним законодавством про охорону прав на винаходи й корисні моделі, то в селекції рослин достатньо розвинений власне аграрний інститут охорони права інтелектуальної власності. Цей інститут регулює тільки перебіг оформлення і порядок охорони прав на сорти рослин, а порядок використання сортів рослин, за­безпечення якості у насінництві і державне підтримування селек-348

ційної справи регулюються інститутом правового регулювання на­сінництва. Важливим законодавчим актом в системі охорони аг­рарної інтелектуальної власності є Закон України від 21 квітня 1993 р. " Про охорону прав на сорти рослин" (в редакції Закону від 17 січня 2002 р.).

Згідно зі ст. 1 Закону "Про охорону прав на сорти рослин", сорт рослин визначається як окрема група рослин (клон, лінія, гіб­рид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона ціл­ком або ні умовам надання правової охорони:

— може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результа­
том діяльності даного генотипу або комбінації генотипів;

— може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступе­
нем прояву принаймні однієї з цих ознак;

— може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності
для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.

Спеціальним відомством, яке оформляє права на сорти рослин та стежить за їх охороною, є Державна служба з охорони прав на сорти рослин'. Контроль за дотриманням законодавства про охоро­ну прав на сорти рослин здійснює Державна інспекція з охорони прав на сорти рослин, яка діє на підставі Положення, затвердже­ного наказом Державної служби з охорони прав на сорти рослин ї від 16 січня 2003 р. № 17-1. Державна інспекція з охорони прав на і сорти рослин є структурним підрозділом Державної служби з охо­рони прав на сорти рослин.

Закон регулює охорону особистих немайнових і майнових прав на сорт. Особисте немайнове право на сорт підтверджується Дер­жавним реєстром сортів рослин, придатних для поширення в Ук-■ раїні, Державним реєстром прав власників сортів рослин, свідоц-| твом про авторство на сорт рослин і патентом. Майнове право І власника сорту підтверджується Державним реєстром прав власни­ків сортів рослин і патентом. Обсяг правової охорони сорту, на який видано патент, визначається сукупністю ознак, викладених у занесеному до Державного реєстру прав власників сортів рослин описі сорту.

Різновидами сорту, на які можна здобувати права, є клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція. Сорт може бути внесеним до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні, якщо він є охороноздатним, придатним для поширення в Україні згідно з вимогами Закону і йому присвоєно назву.

Сорт вважається охороноздатним — придатним для набуття пра­ва на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за проя­вом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним. Сорт вважається новим, якщо до дати подачі заявки заявник (се-

¹ Див.: Положення про Державну службу з охорони прав на сорти рослин затвер­джене постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1182.

лекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерцій­ного використання: а) на території України — за рік до цієї дати; б) на території іншої держави — щодо деревних та чагарникових культур і винограду — за 6 років і щодо рослин інших видів — за 4 роки до цієї дати.

Сорт відповідає умові вирізняльності, якщо за проявом його оз­нак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загально­відомого до дати, на яку заявка вважається поданою. Сорт, що про­тиставляється заявленому, вважається загальновідомим, якщо:

а) поширений на певній території в будь-якій державі;

б) відомості про прояви його ознак стали загальнодоступними у
світі, зокрема шляхом їх опису в будь-якій оприлюдненій публікації;

в) він представлений зразком у загальнодоступній колекції;

г) йому надано правову охорону і/або його внесено до офіцій­
ного реєстру сортів в будь-якій державі, при цьому його вважають
загальновідомим від дати подання заявки на надання права чи вне­
сення до реєстру.

Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження рослини цього сорту лишаються достатньо схо­жими за своїми основними ознаками, відзначеними в описі сорту. Сорт вважається стабільним, якщо його основні ознаки, відзначе­ні в описі сорту, лишаються незмінними після неодноразового роз­множення чи, в разі особливого циклу розмноження наприкінці кожного такого циклу.

Сорт вважають придатним для поширення в Україні, якщо він придатний для правової охорони, може бути використаний для за­доволення потреб суспільства і не заборонений для поширення, як такий, що становить загрозу життю і здоров'ю людей, завдає шко­ди тваринному і рослинному світу, збереженню довкілля. Критерії заборони поширення сортів в Україні затверджені наказом Мінаг-рополітики України від ЗО серпня 2002 р. № 247.

Сортові присвоюється назва, яка має його однозначно іденти­фікувати і відрізнятися від будь-якої іншої назви наявного в Укра­їні і державах-учасниках сорту того самого чи спорідненого виду. Вона включає його родове чи видове позначення і власну назву. Остання може бути виражена будь-яким словом, комбінацією слів, комбінацією слів і цифр або комбінацією літер і цифр. Сорт пот­рібно поширювати в Україні та в інших державах під однією і тією самою назвою.

Права на сорт в Україні надаються, якщо до Державної служби з охорони прав на сорти рослин подано заявку, експертизу заявки та наявна державна реєстрація прав¹. Від імені селекціонерів (авто­рів сортів), заявників та власників сортів заявку можуть подавати їх представники, зокрема з питань інтелектуальної власності, зареєс-

' Див.: Правила складання та подання заявки на сорт затверджені наказом Мінаг-рополітики України від 3 вересня 2002 р. № 249.

І

тровані відповідно до Положення про представників з питань інте­лектуальної власності на сорти рослин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1183. У такому разі відносини з представниками вважаються відносинами відпо-ііідно з авторами, заявниками та власниками прав. Якщо сорт ство-. рили спільно кілька селекціонерів, то всі вони мають однакові пра­ва на подання заявки, якщо інше не передбачено угодою між ни­ми. Відмова одного чи кількох з них від прав на сорт не поширю­ється на інших авторів. Якщо сорт створено селекціонером у зв'яз­ку з виконанням ним службових обов'язків або за дорученням ро­ботодавця, з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва, обладнання, матеріальних і фінансових засобів робо» тодавця, то в тому разі, якщо трудовим договором (контрактом) між роботодавцем і селекціонером не передбачено інше, право на подання заявки на сорт належить роботодавцю.

До заявки додаються зразки посадкового матеріалу. За подання заявки сплачується збір згідно з Порядком сплати збору за дії, пов'язані з набуттям, здійсненням та захистом прав на сорти рос­лин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1183. Подані заявки реєструються Державною службою з охорони прав на сорти рослин відповідно до Положен­ня про Державний реєстр заявок на сорти рослин, затвердженого наказом Мінагрополітики від 26 лютого 2003 р. № 42.

Експертиза заявки визнається науково-технічною, і на неї по­ширюються положення Закону України від 10 лютого 1995 р. "Про наукову і науково-технічну експертизу". Вона потрібна для вста­новлення відповідності заявки і сорту вимогам Закону "Про охоро­ну прав на сорти рослин" та підготовки обгрунтованих експертних висновків і рішень за заявкою. Експертиза заявки складається з формальної (експертизи заявки на відповідність формальним озна­кам Закону) і кваліфікаційної експертиз. Після формальної експер­тизи заявнику надсилають експертний висновок про її позитивні висновки і про можливість проведення кваліфікаційної експертизи або негативний експертний висновок. Правила здійснення фор­мальної експертизи документів заявки на сорт затверджені наказом Мінагрополітики України від 13 грудня 2002 р. № 391.

Кваліфікаційна експертиза передбачає проведення комплексу досліджень заявки, потрібних для підготовки експертного виснов­ку за заявкою та прийняття рішення щодо державної реєстрації сорту і прав на нього. її проводять за клопотанням заявника і за умови сплати ним відповідного збору. Заявник може подати зазна­чене клопотання не пізніше, ніж через 3 роки від дати подання за­явки. Якщо це клопотання не надійде до Державної служби з охо­рони прав на сорти рослин у встановлений строк, заявка вважаєть­ся відкликаною.

Під час кваліфікаційної експертизи:

а) визначається, чи належить об'єкт, описаний у заявці, та до­даний до неї посадковий матеріал до сортів рослин;

б) провадиться експертиза запропонованої назви сорту;

в) визначається новизна сорту;

г) визначається відповідність сорту критеріям вирізняльності,
однорідності та стабільності;

ґ) для визначення придатності сорту для поширення в Україні здійснюється державне випробування сорту. При цьому можуть бу­ти враховані результати випробувань сорту, проведених компетен­тним органом будь-якої держави-учасника;

д) розглядаються можливі заперечення третіх осіб проти надан­
ня прав на сорт.

Державне випробування сортів рослин здійснюється лише що­до тих сортів, які входять до Переліку родів і видів рослин, сорти яких підлягають державному випробуванню сорту та визначенню його придатності для поширення в Україні, затвердженого наказом Мінагрополітики України від 27 січня 2003 р. № 13. Перелік міс­тить горох, гречку, овес, жито, пшеницю, кукурудзу, черешню, аличу, рис, ріпак, соняшник, сою, баклажан, буряк, диню кабачок, кавун, картоплю, капусту, моркву, огірок, редьку, цибулю, абри­кос, виноград, вишню, грушу, малину, персик, сливу, чорну смо­родину, суницю, яблуню та деякі інші види рослин. Види та сорти рослин, не включені до зазначеного Переліку, держаному випробу­ванню не підлягають. Випробування сортів рослин на придатність до господарського використання та правової охорони здійснює єдина служба державного сортовипробування.

На основі випробування сортів рослин за адаптивністю до біо­тичних і абіотичних стресових чинників середовища, за придатніс­тю до існуючих технологій вирощування та за їх господарсько-цін-ними ознаками, що визначають рівень врожайності, його стабіль­ність, енергетичну і економічну ефективність вирощування і якість продукції, формується Державний реєстр сортів рослин України.

За результатами кваліфікаційної експертизи формулюється обґ­рунтований експертний висновок за заявкою і приймається рішен­ня — про державну реєстрацію сорту і видачу патенту або про від­мову в реєстрації сорту і видачі патенту. Під час проведення квалі­фікаційної експертизи Державна служба з охорони прав на сорти рослин і її експертний орган мають право зажадати від заявника додаткових матеріалів, інформації, документів, зразків, потрібних для проведення експертизи. У разі позитивного рішення права на сорт реєструються в Державному реєстрі прав власників сортів рос­лин і Державному реєстрі сортів рослин України. Прийняте рішен­ня надсилається заявнику.

Державний реєстр сортів рослин запроваджено згідно з Поло­женням про Державний реєстр сортів рослин, придатних для по­ширення в Україні, затвердженим наказом Мінагрополітики Укра­їни від 13 грудня 2002 р. № 392. Відомості до цього реєстру зано­сять відповідно до Положення про Державний реєстр прав власни­ків сортів рослин та про видачу патентів України на сорти рослин, затвердженого наказом Мінагрополітики України від 13 грудня

2002 р. № 390. У місячний строк від дати реєстрації прав на сорт апторові (авторам) видається свідоцтво про авторство на сорт, а за­явникові — патент. Патенти на сорти рослин, що не підлягають державному випробуванню, видаються під відповідальність заявни­ків за відповідність установленим вимогам. У таких патентах зазна­чається, що вони мають деклараційний характер.

Строк чинності патенту і засвідчуваного ним права власності на сорт починається з наступного дня після дати державної реєстрації права та закінчується в останній день:

а) 35 календарного року, що відлічується від року, наступного
за роком державної реєстрації сорту, для сортів деревних та чагар­
никових культур та винограду;

б) 30 календарного року, що відлічується від року, наступного
за роком державної реєстрації сорту, для всіх інших сортів.

Після завершення строку чинності патенту і засвідчуваного ним права власності на сорт, а також його дострокового припинення чи відмови від нього цей сорт стає суспільним надбанням і його може вільно вирощувати будь-яка особа.

Автору сорту (селекціонеру) належить право авторства, яке є особистим немайновим правом і охороняється безстроково. Вини­кає воно від дати реєстрації сорту і є невідчужуваним. Закон не встановлює вичерпного переліку особистих немайнових прав авто­ра на сорт рослин. До таких належать, зокрема, права: перешкод­жати іншим особам привласнювати та спотворювати авторство; ви­магати не розголошувати авторство та не згадувати його в публіка­ціях; вимагати зазначати ім'я автора під час використання сорту, якщо це практично можливо, тощо.

Право на поширення в Україні виникає з дати внесення сорту до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поширення в Україні. Сорти, не внесені до зазначеного реєстру, забороняється поширювати в Україні. На підставі п. 2 Прикінцевих положень За­кону "Про охорону прав на сорти рослин" постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1183 затверджено Пере­лік родів і видів рослин, на сорти яких поширюється право влас­ника сорту у період до 2006 року. Патенти видаються до 2006 р. тільки на рослини, що входять до зазначеного Переліку: баклажан, буряк, диня, жито, кавун, капуста, картопля, кукурудза, морква, огірок, перець, помідор, просо, пшениця, рис, соняшник, соя то­що. На види рослин, не вміщених до Переліку, патенти не вида­ються і майнових прав авторства не існує. Щоправда, це не переш­коджає отримати свідоцтво про авторство на сорт і користуватися немайновими правами на сорт, який не входить до Переліку.

Поширення в Україні сортів рослин, які не патентуються згід­но з чинним законодавством, тобто на які не поширюється вик­лючне право власника, регулюється особливими правилами. Пра­вом на поширення в Україні сорту, на який немає виключного пра­ва власника, володіє будь-яка особа за умови підтримування нею господарського обігу сорту згідно з Порядком поширення в Украї-

ні сорту, на який не розповсюджується виключне право власника, затвердженим наказом Державної служби з охорони прав на сорти рослин від 12 березня 2003 р. № 3-2/139-43.

Майновим правом власника сорту є його виключне право на використання власного сорту і на дозвіл чи заборону викорис­тання сорту іншими особами. Виключне право власника сорту на дозвіл чи заборону використання сорту полягає в тому, що ніхто без його дозволу не може здійснювати щодо матеріалу сор­ту такі дії:

а) виробляти або відтворювати (з метою розмноження);

б) доводити до кондиції з метою розмноження;

в) пропонувати до продажу;

г) продавати або залучати до іншого комерційного обігу;

г) вивозити за межі митної території України;

д) ввозити на митну територію України;

є) зберігати для будь-якої із перелічених цілей. Ці положення поширюються і на сорт, що є похідним від сор­ту власника. Виключне право власника на сорт не поширюється на використання сорту з некомерційною та науковою метою.

Взаємовідносини під час здійснення майнового права влас­ності на сорт, патент на який належить спільно кільком особам, визначаються угодою між ними, укладеною в письмовій формі і підписаною сторонами. У разі відсутності такої угоди кожний співвласник патенту може реалізувати надане патентом право на свій розсуд, але жоден із них не має права давати дозвіл на ви­користання сорту та передавати право власності на сорт іншій особі без згоди на те решти власників прав. Власник сорту може передати своє майнове право на сорт на підставі договору будь-якій особі, яка стає його правонаступником, а також заповісти своє майнове право на сорт у спадщину. Майнове право на сорт, що належить юридичній особі, яка ліквідується, може бути пере­дане (відчужене) іншій юридичній особі в установленому зако­ном порядку.

Власник сорту (ліцензіар)може видати будь-якій особі дозвіл (ліцензію) на використання сорту на підставі ліцензійного договору. За цим договором він передає право на використання сорту іншій особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов'язання вносити ліцензіа-ру обумовлені договором платежі й виконувати інші дії, передбаче­ні договором про виключну або невиключну ліцензію. За догово­ром про виключну ліцензію ліцензіар передає право на викорис­тання сорту ліцензіату в певному обсязі, на визначеній території і в обумовлений строк, лишаючи за собою право використовувати сорт в частині, що не передається ліцензіату. При цьому ліцензіар не має права видавати ліцензії на використання сорту іншій особі на цій самій території в обсязі наданих ліцензіату прав. За догово­ром про невиключну ліцензію ліцензіар передає право на викорис­тання сорту ліцензіату, залишаючи за собою право на використан­ня сорту і надання ліцензій іншим особам.

Впродовж строку чинності патенту власник сорту має право в установленому порядку подати до Державної служби з охорони прав на сорти рослин для офіційної публікації заяву про готовність надати дозвіл будь-якій особі на використання сорту (відкриту лі­цензію). Якщо жодна особа не заявила власникові сорту про свої наміри щодо використання сорту і не виявила бажання укласти лі­цензійний договір, він може подати письмове клопотання про від­кликання своєї заяви.

Ліцензійний договір і договір про передачу виключного права иласника сорту вважаються дійсними, якщо вони укладені в пись­мовій формі і підписані сторонами. Видача ліцензії на використ гання сорту та передача виключного права власника сорту вважа­ються дійсними для третіх осіб з дати публікації відомостей про це її офіційному виданні, та підставою для якої є занесення відповід­них відомостей до Державного реєстру прав власників на сорти

рослин.

Закон передбачає також можливість отримання примусової лі­цензії. Така ліцензія на використання сорту дає право особі, яка її отримує, вирощувати сорт без дозволу його власника. Видавати примусові ліцензії на використання сортів можуть Кабінет Мініс­трів України і суд. Примусова ліцензія може бути тільки невик-лючною, з визначенням обсягу використання сорту, строку дії доз-полу, розміру та порядку виплати винагороди власнику сорту. По­рядок видачі примусової ліцензії на використання сорту рослин іатверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 р. № 121.

Кабінет Міністрів України може видати на строк до 4 років примусову ліцензію визначеній ним особі з мотивів надзвичайної суспільної потреби та за умови воєнного чи надзвичайного стану і виплатою відповідної компенсації власнику сорту. При цьому Кабінет Міністрів України може вимагати від власника сорту на­дати на прийнятних фінансових умовах у розпорядження ліцензі-ата матеріал для розмноження сорту в обсягах, достатніх для на­лежного здійснення прав, наданих примусовою ліцензією. Видача Кабінетом Міністрів України примусової ліцензії може бути ос­каржена до суду.

Якщо після 3 років від дати державної реєстрації чи від дати, коли використання сорту було припинено, сорт в Україні не виро­щується або вирощується в незначних обсягах і будь-яка особа шертається до власника сорту з пропозицією укладання ліцензій­ного договору, а власник сорту без поважних причин відмовляє, ця особа може звернутися до суду з позовною заявою про видачу їй примусової ліцензії на даний сорт. Якщо власник сорту не доведе, що факт невикористання сорту чи відмова у видачі ним ліцензії зу­мовлені поважними причинами, а особа-позивач доведе, що з фі­нансового і з усякого іншого боку в змозі компетентно та ефектив­но здійснювати права, надані ліцензією, примусову ліцензію може бути надано за рішенням суду на строк до 4 років.

§ 9. Правове регулювання насінництва

Інститут правового регулювання насінництва логічно продов­жує правовий інститут охорони прав на сорти рослин і регулює суспільні відносини, пов'язані з використанням насіння і садивно­го матеріалу, забезпеченням його належної якості, підтриманням чистоти сорту, створення умов для розвитку вітчизняної системи насінництва. Іншими словами, коли права на сорт рослин офор­млені і охороняються відповідно до Закону "Про охорону прав на сорт рослин", застосування цього сорту в господарській діяльності регулюється правовим інститутом насінництва. Важливе місце в правовому регулюванні насінництва в Україні посідає Закон Укра­їни від 26 грудня 2002 р. "Про насіння і садивний матеріал".

Згідно зі ст. 1 цього, насінництво та розсадництво — галузь рос­линництва, що займається розмноженням відповідно насіння і са­дивного матеріалу, збереженням і поліпшенням їх сортових, посів­них і врожайних якостей (властивостей), а також здійснює сорто­вий та насіннєвий контроль. Насінням Закон визнає будь-які орга­ни рослин, які використовуються для розмноження. Садивний (по­садковий) матеріал — рослини та їх частини, що придатні для від­творення цілісних рослин.

Закон поділяє насіння на три категорії: оригінальне — насіння первинних ланок насінництва', яке реалізують для подальшого йо­го розмноження і отримання елітного насіння; елітне — насіння, отримане від послідовного розмноження оригінального насіння в елітно-насінницьких й інших господарствах, занесених до Держав­ного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу; репродук­ційне — насіння першої та наступних репродукцій. До насіння заз­начених категорій прирівнюється відповідний садивний матеріал картоплі, винограду, плодових, горіхоплідних, ягідних, декоратив­них, лікарських, лісових культур з урахуванням особливостей їх розмноження.

До об'єктів насінництва та розсадництва за Законом належать: сорт рослин (клон, лінія, гібрид, популяція, сортосуміш); насіння та садивний матеріал; насінницькі посіви та насадження. Суб'єк­тами насінництва і розсадництва визнаються фізичні та юридичні особи, яким надано право займатися виробництвом, реалізацією та використанням насіння та садивного матеріалу згідно з чинним законодавством. Система насінництва та розсадництва складаєть­ся з ланок оригінального, елітного та репродукційного насінниц­тва і розсадництва, страхових і державного резервного насіннєвих фондів.

Створення страхового насіннєвого фонду обов'язкове для всіх виробників насіння. Страхові насіннєві фонди оригінального, еліт­ного і репродукційного насіння створюються відповідними суб'єк-

І

тами насінництва в обсягах, передбачених Мінагрополітики Укра­їни. Поновлення страхових насіннєвих фондів відбувається щоріч­но. Використання насіння страхових насіннєвих фондів не за приз­наченням у межах строків, визначених Мінагрополітики України, іабороняється.

Державний резервний насіннєвий фонд створюється для забез­печення насінням районів, що не виробляють власного насіння або мають обмежені можливості його виробництва, для надання допо­моги в разі знищення або пошкодження насінницьких посівів внаслідок стихійного лиха, забезпечення сортовідновлення, сорто­зміни та реалізації насіння за міжнародними договорами. Обсяги формування державного резервного насіннєвого фонду щодо на­сіння сільськогосподарських рослин визначаються Мінагрополіти­ки України (насіння лісових рослин — Державним комітетом лі­сового господарства України, насіння квітково-декоративних рос­лин — Державним комітетом України з питань житлово-комуналь­ного господарства) і затверджуються Кабінетом Міністрів України'. Заготівля насіння в державний резервний насіннєвий фонд здій­снюється на контрактній основі, а також за рахунок імпорту. Фор­мування партій насіння з товарного зерна забороняється. Вищезаз­начені органи за рахунок коштів Державного бюджету України за­безпечують заготівлю насіння до державного резервного насіннєво­го фонду, а також його зберігання.

Суб'єкти насінництва та розсадництва мають право розмножу­вати, заготовляти, реалізовувати та використовувати насіння і са­дивний матеріал сортів рослин (клонів, ліній, гібридів), якщо їх­ні виробничі умови відповідають атестаційним вимогам, встанов­леним Мінагрополітики України (для лісового насіння — Держав­ним комітетом лісового господарства України, для квітково-деко­ративного насіння — Державним комітетом з питань житлово-ко­мунального господарства України) відповідно до його компетен­ції. Порядок проведення атестації суб'єктів господарювання на право виробництва та реалізації насіння і садивного матеріалу затверджений наказом Мінагрополітики України від 29 травня 2003 р. № 152.

Право на виробництво та реалізацію оригінального та елітного насіння надається суб'єктам насінництва та розсадництва за нас­лідками атестації, проведеної Мінагрополітики України, Держком-лісгоспом України, Держжитлокомунгоспом України за участю Української академії аграрних наук, суб'єктів насінництва та роз­садництва. Право на виробництво та реалізацію репродукційного насіння й садивного матеріалу, гібридів першого покоління нада­ється спеціалізованим насінницьким і розсадницьким господарс­твам, фермерським господарствам та іншим суб'єктам насінництва

Дата добавления: 2015-07-12