Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

I IIНІН. 23 страница

I IIНІН. 12 страница | I IIНІН. 13 страница | I IIНІН. 14 страница | I IIНІН. 15 страница | I IIНІН. 16 страница | I IIНІН. 17 страница | I IIНІН. 18 страница | I IIНІН. 19 страница | I IIНІН. 20 страница | I IIНІН. 21 страница |


Читайте также:
  1. 1 страница
  2. 1 страница
  3. 1 страница
  4. 1 страница
  5. 1 страница
  6. 1 страница
  7. 1 страница

Відповідно до ст. 76 ГК казенні підприємства створюються в га­лузях народного господарства, в яких: законом дозволено здійснен­ня господарської діяльності лише державним підприємствам; ос­новним (понад 50%) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава; за умовами господарювання, не можлива вільна конку­ренція товаровиробників або споживачів; переважаючим (понад 50%) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольня­ються, як правило, не може бути рентабельним; приватизацію май­нових комплексів державних підприємств заборонено законом. Ка­зенні сільськогосподарські підприємства створюються здебільшого тоді, коли основним (понад 50%) споживачем продукції (робіт, послуг) є держава.

Казенне сільськогосподарське підприємство створюється за рі­шенням Кабінету Міністрів України, яке визначає обсяг і характер його (підприємства) основної діяльності, а також орган, до сфери

1 За даними Мінагрополітики на початок 2004 р. із земель державної власності у приватну було передано 28,1 млн га сільськогосподарських угідь (70,5%).

1 Див.: Аграрное право: Учебник для вузов / Под ред. Г. Е. Бьістрова и М. И. Ко-зьіря. 2-е изд., испр. и доп. — М., 1998. — С. 142-143.


управління якого воно входить1. Реорганізація і ліквідація такого підприємства провадяться відповідно до вимог ГК за рішенням ор­гану, до компетенції якого належить створення цього підприємс-; та.

Порядок створення, реорганізації і ліквідації державних і кому­нальних сільськогосподарських підприємств визначається гл. 6 ГК, Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"2 та іншими законодавчими актами.

§ 2. Правовий режим майна та особливості здійснення господарської діяльності

державними й комунальними *

сільськогосподарськими підприємствами

За ст. 139 ГК майном є сукупність речей та інших цінностей (зокрема нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, ііиробляються чи використовуються суб'єктами господарювання та відображаються в їхньому балансі або враховуються в інших перед­бачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Правовий ре­жим майна державного (комунального) унітарного сільськогоспо­дарського підприємства визначають встановлені правовими норма­ми структура цього майна, порядок його придбання, використання й вибуття, а також звернення на нього стягнень кредиторів.

Залежно від тієї економічної форми, якої набуває майно в про­цесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності нале­жать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Фон­ди — це однорідні за економічними ознаками групи матеріальних цінностей або грошових коштів, які мають загальне цільове приз­начення й підпорядковуються встановленому для кожної з цих груп особливому правовому режиму.

' Див.: Постанова Кабінету Міністрів України від 16 червня 1998 р. № 914 "Про Ти­й статут казенного підприємства" // Офіційний вісник України. — 1998. — № 24. — 30 1998 № 987 "П

повий статут ка

повий статут казенного підприємства // Офіційни р С. 303; Постанова Кабінету Міністрів України від 30 червня 1998 р. № 987 "Про перетво­рення державних підприємств у казенні" // Офіційний вісник України. — 1998. — № 26. —

рення державних підприємств у казенні" // Офіційний вісник України. С. 44. ' Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 42-43. — Ст. 378. 1 Там само. - 1999. - № 40. - Ст. 365.

 

Головну й визначальну частину державного (комунального) сіль­ськогосподарського підприємства становлять виробничі фонди — майно, призначене для безпосереднього використання у виробни­чому процесі. Залежно від ролі в цьому процесі й способу перене­сення своєї вартості на продукцію виробничі фонди поділяють на основні та оборотні. Належність майна до основних і оборотних за­собів визначається відповідно до Закону України від 16 липня 1999 р. "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"3 та Положення про бухгалтерський облік основних засобів (фондів)


державних, кооперативних (крім колгоспів) і громадських підпри­ємств та організацій, затвердженого листом Міністерства фінансів СРСР від 7 травня 1976 р. № ЗО.

До основних фондів сільськогосподарських підприємств вироб­ничого і невиробничого призначення належать будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий ін­вентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривало­го застосування, віднесене законодавством до основних фондів. До основних засобів1 належать також капітальні вкладення в багато­річні насадження, на поліпшення земель і в орендовані будівлі, споруди, устаткування та інші об'єкти, що є основними засобами. Слід зауважити, що до основних засобів не належать предмети з терміном служби менше 1 року, незалежно від їх вартості, а також предмети вартістю до 15 неоподатковуваних мінімумів за одиницю за ціною придбання незалежно від терміну служби, за винятком сільськогосподарських машин і знарядь, будівельного механізова­ного інструменту, робочої і продуктивної худоби, які є основними засобами незалежно від їх вартості. Гранична вартість предметів, які не належать до основних засобів, може змінюватися Міністерс­твом фінансів України.

Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, знаряддя лову, незалежно від вартості й терміну служби, спеціальні інстру­менти та спеціальні пристосування незалежно від вартості, спеці­альний одяг, спеціальне взуття, молодняк тварин і тварини на від­годівлі, птахи, кролики, хутрові звірі, сім'ї бджіл, а також піддос­лідні тварини, багаторічні насадження, вирощувані в розсадниках як посадковий матеріал та інші малоцінні предмети, й ті, що швид­ко зношуються. Оборотні засоби (сировина, матеріали, пальне та інші предмети праці) кваліфікуються як матеріальні витрати (вит­рати на обслуговування виробничого процесу), які відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг). Вони споживаються впро­довж одного виробничого циклу, транс формуючись у вироблену продукцію (роботи, послуги).

Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у на­ціональній та іноземній валюті, призначені для здійснення товар­них відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансо­вих відносин відповідно до законодавства. Товарами в складі май­на суб'єктів аграрного підприємництва визнаються вироблена про­дукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги. Особливим видом майна цих суб'єктів, у тому числі державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, є цінні папери.

Крім основних фондів, оборотних засобів і коштів, до виробни­чих фондів сільськогосподарського підприємства належать немате­ріальні активи, у складі яких відображаються здобуті підприємс­твом права користування землею, водами, іншими природними ре-

1 Основні фонди, виражені в грошовій формі, називаються основними засобами. Отже, термін "основні засоби" не вживається для позначення майна в натурі.


сурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності та інші аналогічні майно-ін права. Погашення вартості нематеріальних активів здійснюється щомісячно нарахуванням зносу, виходячи з їх первинної вартості й терміну корисного використання, але не більше 10 років, або тер­міну діяльності підприємства. Не нараховується знос на ноу-хау, ніаки для товарів і послуг, вартість яких не зменшується в проце­сі їх використання.

Ще одну велику частку майна державного (комунального) сільськогосподарського підприємства становлять спеціальні фонди. Це — грошові кошти, які прямо і безпосередньо не беруть участі в процесі виробництва, а слугують іншим спеціальним цілям, перед­баченим чинним законодавством або статутом підприємства. До спеціальних фондів належать:

— статутний фонд, що являє собою сукупність внесків (у грошо­
вому вираженні учасників у майно при створенні підприємства для
іабезпечення його діяльності. Законодавство, яке регулює діяль­
ність державних (комунальних) сільськогосподарських підприємств,
не встановлює ні мінімального розміру статутного фонду для дер­
жавного (комунального) сільськогосподарського підприємства, ні
обов'язковості його формування для цього виду підприємств;

— резервний фонд, що створюється з прибутку підприємства
для покриття непередбачених витрат і збитків;

— фонд охорони праці та ін.

Використання засобів одного фонду для цілей іншого фонду підприємства, як правило, не допускається.

Майно державних та комунальних сільськогосподарських під­приємств формується з таких джерел: грошових та матеріальних ннесків засновників; доходів від реалізації продукції (робіт, пос­луг); доходів від цінних паперів; капітальних вкладень і дотацій з бюджетів; надходжень від продажу (здачі в оренду) майнових об'єк­тів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єк­тів; кредитів банків та інших кредиторів; безоплатних і благодійних внесків, пожертвувань організацій і громадян; інших джерел, не за­боронених законом.

До державного (комунального) майна у сфері сільськогосподар­ського товарного виробництва належать цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств або їх структурних підрозді­лів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних (комунальних) підприємств, акції (частки, паї) держави (місцевих органів самоврядування) в майні суб'єктів господарюван­ня різних форм власності, а також майно, закріплене за державни­ми (комунальними) установами й організаціями з метою здійснен­ня відповідної господарської діяльності, і те, що його передано в бе­зоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його в господарській діяльності.

Особливість правового режиму державного майна у сфері сіль­ськогосподарського товарного виробництва полягає в тому, що


держава через свої уповноважені органи здійснює права власника також щодо об'єктів права власності Українського народу. Згідно з чинним законодавством до таких об'єктів належать: земля, її над­ра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які розмі­щені в межах України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони'. Управління об'єктами державної власності у сфері сільськогосподарського то­варного виробництва здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади, а також інші суб'єкти відповідно до вимог чинного законо­давства (наприклад, Фонд держмайна, Мінагрополітики тощо). Ка­бінет Міністрів України також визначає перелік державного майна, яке безоплатно передається у власність відповідних територіальних громад (комунальну власність).

Оскільки діяльність державного (комунального) сільськогос­подарського підприємства пов'язана з використанням земель сільськогосподарського призначення як головного засобу сіль­ськогосподарського виробництва, то йому надаються ці землі від­повідною радою на умовах постійного і строкового (за договором оренди) користування, оскільки власником цих земель (як і само­го підприємства) є й лишається держава (органи місцевого самов­рядування).

Державні сільськогосподарські підприємства, що здійснюють діяльність, провадження якої дозволено виключно державним підприємствам, установам і організаціям, не можуть передавати­ся у комунальну та приватну власність2. Види майна, яке може перебувати виключно в державній власності й відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а та­кож додаткові обмеження щодо розпорядження окремими вида­ми майна, що належить до основних фондів державних сільсько­господарських підприємств, установ і організацій, визначаються чинним законодавством.

Відповідно до вищезазначеного, майно державного (комуналь­ного) комерційного сільськогосподарського підприємства закріпле­не за ним на праві господарського відання. Це — речове право, за яким суб'єкт аграрного підприємництва, котрий володіє, користу­ється і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), має обмежені правомочності роз­порядження щодо окремих видів цього майна. Такі обмеження зу­мовлені волею (згодою) власника майна (відповідних органів дер­жавної влади або місцевого самоврядування), який здійснює кон­троль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаю-


мись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Так, дер-жаине (комунальне) комерційне сільськогосподарське підприємс-і по не має права безоплатно передавати належне йому майно ін­тим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбаче­них чинним законодавством. Відчужувати, заставляти майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду ціліс­ні майнові комплекси структурних одиниць і підрозділів державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах1. Кош­ти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до ос­новних фондів державного (комунального) комерційного сільсько­господарського підприємства, спрямовуються на інвестування його виробничої діяльності.

Державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське під­приємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні (органів місце-ного самоврядування) замовлення і державні (органів місцевого са­моврядування) завдання, а також враховувати їх у формуванні ви­робничої програми, визначенні перспектив свого економічного й соціального розвитку та виборі контрагентів.

Для управління державним (комунальним) сільськогосподар­ським підприємством і його майном наймається керівник (дирек­тор), з яким укладається контракт. У контракті визначаються поря­док і умови використання державного майна в процесі виробниц­тва й реалізації продукції, а також повноваження директора в уп­равлінні й розпорядженні майном і засобами виробництва.

Державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське під­приємство, яке здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав у разі їх порушення з боку будь-яких суб'єктів правовідносин у то­му числі й від власника майна. Такий захист здійснюється відпо­відно до положень чинного законодавства.

Казенне (комунальне некомерційне) сільськогосподарське під­приємство володіє, користується і розпоряджається закріпленим за ними майном на праві оперативного управління. Під цим правом визнається речове право суб'єкта аграрного підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для некомерційної господарської діяльності, в межах, встановлених власником май­на, а також чинним законодавством. Власник майна, закріплено­го на праві оперативного управління за казенним (комунальним


 


' Перелік об'єктів права власності Українського народу міститься в ст. 13 Консти­туції України і дублюється у ст. 324 ЦК та ч. 1 ст. 148 ГК.

2 Див.: Закон України від 7 липня 1999 р. "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" // Відомості Верховної Ради України. — 1999 - № 37. - Ст. 332.


' Див.: Наказ Фонду державного майна України від 30 липня 1999 р. № 1477 "Про затвердження Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю" // Офіційний вісник України. — 1999 — № 34. — С. 142; Наказ Фонду дер­жавного майна України від 22 вересня 2000 р. № 1976 "Про затвердження Положення про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною влас­ністю" // Офіційний вісник України. — 2000. — № 41. — С. 176.


некомерційним) сільськогосподарським підприємством, контро­лює використання і збереження наданого в оперативне управлін­ня майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у цього підприємства надлишкове майно, а також те, що не використовується, або використовується ним не за приз­наченням.

Особливості здійснення господарської діяльності на основі пра­ва оперативного управління полягають у тому, що казенне (кому­нальне некомерційне) сільськогосподарське підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпле­ним за ним майном, яке належить до основних фондів, без попе­редньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить.

За ч. 4 ст. 77 ГК, джерелами формування майна казенного під­приємства є: державне майно, передане підприємству відповідно до рішення про його створення; кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції (робіт, послуг) підприємства; цільові кошти, виділені з Державного бюджету України; кредити банків; передба­чена статутом частина доходів підприємства, одержаних ним за наслідками господарської діяльності; інші джерела, не заборонені законом.

Казенне (комунальне некомерційне) сільськогосподарське під­приємство одержує кредити для виконання статутних завдань під гарантію органу, до сфери управління якого воно належить. За сво­їми зобов'язаннями казенне (комунальне некомерційне) сільсько­господарське підприємство відповідає лише коштами, що перебу­вають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених кош­тів держава (органи місцевого самоврядування) в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе цілковиту суб-сидіарну відповідальність за зобовїязаннями казенного (комуналь­ного некомерційного) сільськогосподарського підприємства. Поря­док розподілу та використання прибутку казенного (комунального некомерційного) підприємства визначається його статутом відпо­відно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України (ор­ганом місцевого самоврядування).

Захист прав підприємства, яке господарює на основі права опе­ративного управління, здійснюється відповідно до положень, вста­новлених щодо захисту права власності.

Майно єдиного цілісного майнового комплексу державного (ко­мунального) сільськогосподарського підприємства або його окре­мих підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими комплекса­ми й відокремлюються в самостійні підприємства, а також об'єкти незавершеного будівництва та акції (частини, паї), що належать державі в майні інших суб'єктів господарювання, можуть бути від­чужені на користь громадян або недержавних юридичних осіб і приватизовані цими особами. Приватизація державних (комуналь­них) сільськогосподарських підприємств здійснюється не інакше, як на виконання державної програми приватизації, що визначає ці­лі, пріоритети та умови приватизації, і в порядку, встановленому


мнимим законодавством1. Вирізняють такі шляхи приватизації дер-жіішіих (комунальних) сільськогосподарських підприємств або їх

майна:

— купівля-продаж об'єктів приватизації на аукціоні, за кон­
курсом або іншими способами, що передбачають конкуренцію
покупців;

— викуп цілісного майнового комплексу державного (комуналь­
ного) сільськогосподарського підприємства, зданого в оренду, у ви­
падках та порядку, передбачених чинним законодавством;

— викуп майна державного (комунального) сільськогосподар­
ського підприємства в інших випадках, передбачених чинним зако­
нодавством.

1 Див.: Закон України від 10 липня 1996 р. "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" // Відомості Верховної Ради України. — 1996 — № 41. —, Ст. 188.; Постанова Верховної Ради України від 10 липня 1996 р. "Про порядок введен­ня в дію Закону України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" // Там само.; Положення про порядок приватизації майна радгоспів та ін­ших державних сільськогосподарських підприємств, а також заснованих на їх базі орен­дних підприємств, затверджене наказом Фонду державного майна України від 17 серпня 2000 р. № 1718 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 40. — С. 431.


Розділ 18

Правове регулювання здійснення

окремих видів сільськогосподарської

діяльності

§ 1. Загальна характеристика законодавства.

про окремі види сільськогосподарської

діяльності

Аграрне право, регулюючи суспільні відносини з виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, встановлює особливі правила щодо тих чи інших видів сільськогосподарської ді­яльності. Специфіка такого правового регулювання пов'язана з особливостями ведення сільськогосподарської діяльності в цих галу­зях з потребою державного регулювання тих чи інших її аспектів, або з доцільністю підтримки розвитку депресивних галузей. Отже, в Особливій частині аграрного права України вирізняють правові інс­титути, які регулюють той чи інший вид аграрної діяльності.

Слід мати на увазі, що ці правові інститути не вповні збігають­ся з класифікацією галузей сільського господарства. І це не випад­ково, адже коли йдеться про право, то мають на увазі тільки сфор­мовані правові інститути, а не галузі матеріальної діяльності. А правові інститути формуються там, де виникає потреба в правово­му регулюванні. Ті види сільськогосподарської діяльності, що не потребують окремого правового регулювання, регулюються загаль­ними нормами аграрного права. Через це система правових інсти­тутів особливої частини аграрного права, які регулюють окремі ви­ди сільськогосподарської діяльності, не є такою логічно послідов­ною, як класифікація галузей сільського господарства. Наприклад, в аграрному праві маємо Закон від 22 лютого 2000 р. "Про бджіль­ництво", але не маємо законів про свинарство, скотарство, кролів­ництво тощо.

У цьому розділі ми розглядатимемо лише ті правові інститути, що регулюють сам процес окремих видів сільськогосподарської ді­яльності. До них не належать ті правові інститути, які регулюють переважно відносини з формування ринкової системи реалізації то­го чи іншого виду сільськогосподарської продукції. Наприклад, не розглядатимемо інститути ринку зерна, олії, цукру тощо, позаяк во­ни регулюють здебільшого не процес сільськогосподарської діяль­ності, а механізм реалізації окремих продуктів, а відтак належать до більшого правового інституту формування аграрного ринку.

Система правових інститутів, які регулюють порядок здійснен­ня окремих видів сільськогосподарської діяльності, поділяється на


З основні групи. Це — інститути, що регулюють: а) сільськогоспо­дарську діяльність у галузі тваринництва; б) сільськогосподарську діяльність у галузі рослинництва; в) обслуговуючі види сільськогос­подарської діяльності. До першої групи правових інститутів нале­жать інститути: племінної справи у тваринництві; ветеринарної ме­дицини; бджільництва; рибництва; птахівництва й молочарства. Друга група охоплює правові інститути: насінництва та охорони прав на сорти рослин; захисту рослин; регулювання вирощування наркотичних рослин; льонарства та коноплярства; садівництва, ви­ноградарства й хмелярства; вирощування сої. До третьої групи на­лежать правові інститути з вирощування штамів мікроорганізмів; транспортування сільськогосподарської продукції; фінансування й кредитування сільського господарства; аграрної освіти та ін.

А. Правове регулювання тваринництва

§ 2. Загальна характеристика правового регулювання галузі тваринництва

Тваринництво є провідною галуззю сільського господарства, ос­новним постачальником повноцінного харчового білка й сировини для переробної промисловості АПК. Воно виробляє 45% валової продукції сільського господарства. Однак протягом останнього деся­тиріччя в цій галузі катастрофічно скоротилося поголів'я великої рогатої худоби — у 2,7 рази, свиней — у 2,6, овець і кіз — у 4,8, пти­ці — більш як у 2 рази. Виробництво м'яса зменшилося у 2,5 раза, молока і яєць — у 1,9, вовни — у 8 разів. Унаслідок цього споживанг ня м'яса і м'ясопродуктів на душу населення зменшилося з 68 кг у 1990 р. до 32 кг — у 2000 р., молока й молокопродуктів — відповід­но з 373 до 198 кг, яєць — з 272 до 163 шт.1 Під час переходу краї­ни до ринкових методів господарювання криза охопила, насамперед, сільське господарство, найбільшого ж спаду зазнало тваринництво. Це пов'язано з тим, що в умовах ринку сільськогосподарським товаровиробникам невигідно займатися тваринництвом. Система ціноутворення й механізми збуту вироблюваної цією галуззю про­дукції, механізми постачання комбікормів і забезпечення її інши­ми необхідними ресурсами призвели до того, що собівартість про­дукції тваринництва удвічі, а подекуди — й тричі, перевищувала ц реалізаційну ціну. Внаслідок чого у колективних сільськогосподар­ських підприємствах почали вирізати поголів'я худоби.

Цікавим є й той факт, що значний спад виробництва продукції тваринництва в колективних господарствах не спричинив дефіциту

1 Програма стабілізації та розвитку тваринництва і птахівництва на 2001—2004 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. № 799.


продукції тваринництва на ринку України. Річ у тім, що на відмі­ну від колективних господарств, у яких ще збереглася консерватив­на радянська система управління, в підсобних господарствах насе­лення, цілком за законами ринкової економіки, відбулося значне зростання виробництва продукції тваринництва. Це явище законо­мірне: приватна власність і закони ринку стимулюють розвиток тих галузей, які можуть дати реальний прибуток. А потреби ринку в продукції тваринництва зумовили ринкові механізми встановлення цін на ту її частину, яку вирощено в підсобних господарствах гро­мадян, а також ринкові механізми її реалізації. Це виправдовує па­радоксальну, на перший погляд, ситуацію: в колективних госпо­дарствах тваринництво було збитковим, тоді як у підсобних госпо­дарствах населення, навпаки, — воно давало прибуток.

На жаль, із самого початку проведення ринкових реформ в Укра­їні держава взяла помилковий курс на збереження державного регу­лювання сільського господарства переважно неринковими методами. Хоча це робилося з огляду на стратегічний характер галузі й необхід­ність забезпечення продовольчої безпеки, така політика відкинула сільське господарство на кілька років назад. Серед методів штучного підтримування тваринництва, що не виправдали себе, можна назва­ти адміністративне регулювання цін на продукцію тваринництва та механізму її реалізації, адміністративне забезпечення тваринництва потрібними ресурсами, нескінченні дотації у галузь, різного роду доплати та асигнування, а також постійне списання боргів.

Не виправдали себе й заходи щодо штучного створення інтегро­ваних формувань з виробництва, переробки й реалізації продукції тваринництва за участі сільськогосподарських товаровиробників, комбікормових і переробних підприємств, заготівельних і торго­вельних організацій усіх форм власності, банків, вітчизняних та іноземних інвесторів, що були започатковані відповідно до поста­нови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1997 р. "Про подо­лання кризового стану у тваринництві і птахівництві та стабіліза­цію розвитку галузі". Згідно з Указом Президента України від 17 лютого 2001 р. № 100/200 "Про заходи щодо стабілізації ситуації на споживчому ринку та розвитку тваринництва у 2001—2002 роках", передбачено поступовий перехід до ринкових методів регулювання сільського господарства із збереженням державного регулювання. Важливим є положення про навчання сільськогосподарських това­ровиробників ринкових методів господарювання.

2002 р. тривало правове регулювання тваринництва шляхом поступового переходу до ринкових механізмів стимулювання роз­витку тваринництва і зменшення застосування адміністративно-ко­мандних методів. Можна прогнозувати, що державне регулювання тваринництва зберігатиметься і надалі, але охоплюватиме переваж­но царини забезпечення публічної безпеки продукції цієї галузі. Держава повинна навчити селян господарювати ефективно і під­тримувати для них такі умови їх роботи, за яких виробництво про­дукції тваринництва було б прибутковим і ефективним. 326


, § 3. Правове регулювання племінної справи у тваринництві

Згідно зі ст. 1 Закону України від 15 грудня 1993 р. "Про племін­ну справу у тваринництві" (в редакції Закону від 21 грудня 1999 р.) піісмінна справа — це система зоотехнічних, селекційних та органі-іаційно-господарських заходів, спрямованих на поліпшення пле­мінних і продуктивних якостей тварин. її правове регулювання зу­мовлене потребою забезпечення породної чистоти вітчизняного інаринництва і виведення нових високопродуктивних порід тва­рин. Одержані селекційним шляхом породи сільськогосподарських ширин мають певні сталі якості, що характеризують їх сільськогос­подарську цінність і продуктивність. Втрата порідної чистоти тва­ринництва може призвести до втрати цих якостей, що істотно зменшить продуктивність сільського господарства.


Дата добавления: 2015-07-12; просмотров: 61 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
I IIНІН. 22 страница| I IIНІН. 24 страница

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.019 сек.)