Передмова. Антон Павлович

Антон Павлович

Чехов

(1860 - 1904)

Суми

«Видавництво СумДУ»

016:8Р₁

Ч33

Ч33

Антон Павлович Чехов: До 150-річчя від дня народження: рекомендаційний список. -Суми: Вид-во СумДУ. Бібліотека. Інформаційно-бібліографічний відділ, 2010. – 28 с.

Укладачі: І.Є. Булига

В.В. Коляда

Відповідальний за випуск: Т.В. Слабко

© Сумський державний

університет, 2010

Передмова

Наприкінці січня 2010 року виповнилось 150 років від дня народження всесвітньо відомого письменника та драматурга Антона Павловича Чехова. ЮНЕСКО оголосила 2010 рік "Роком Чехова". В Україні вирішено з нагоди цієї дати вшановувати пам’ять видатного митця упродовж цілого року.

Творчість кожного справжнього митця невід’ємна від часу, на який вона припадає, але є постаті особливої долі й життєвого призначення. Їм судилося жити і діяти на стрижні суспільного і художнього життя, відбиваючи у своїй творчості найважливіші тенденції розвитку духовної культури. Саме до таких постатей належав письменник, драматург Антон Павлович Чехов.

“В плеяді великих європейських драматургів…

ім'я Чехова сяє як зірка першої величини

навіть поряд з Толстим і Тургенєвим”.

Дж.Б. Шоу

Життя і творчість А. П. Чехова

Одним з найвидатніших російських письменників останніх десятиліть XIX ст. вважають в усьому світі Антона Павловича Чехова (1860 - 1904). Як драматург і новеліст він зробив особливо вагомий внесок у всесвітню художню літературу, його твори мали найбільший резонанс у різних країнах, на всіх континентах. У XX ст. на сценах Англії та Японії, Німеччини та Сполучених Штатів, Угорщини та Польщі, Іспанії та Бразилії і т. д. з’являлися нові вистави за п’єсами Чехова. Переклади оповідань письменника видавалися і перевидавалися, за їх мотивами знімалися фільми. Про його творчість написано безліч досліджень різними мовами. Мабуть, і в XXI ст. інтерес читачів, глядачів, критиків до цього майстра не вщухне - допоки будуть люди, які цікавляться книгою і театром.

Антон Павлович Чехов народився 17 січня 1860 р. у м. Таганрозі в сім'ї дрібного крамаря. Його батько, Павло Єгорович, захоплювався церковним співом, керував церковним хором, грав на скрипці. Його здібності передалися п’ятьом дітям: Олександр і Антон стали письменниками, Микола - художником, Марія - викладачем, Михайло - актором світового рівня. Євгенія Яківна – мати Чехова – була тихою, лагідною й доброю жінкою, яка мріяла про гарну освіту для дітей. Антон Павлович якось зауважив, що „талант у нас з боку батька, а душа – з боку матері”.

У 1876 р. родина Чехових переїхала до Москви, а Антон залишився у Таганрозі ще на три роки, щоб закінчити там гімназію. То був один із вирішальних періодів його життя, коли формувався характер, коли під тиском житейських негараздів і образ, під впливом щоденних вражень виникав власний погляд на життя. Тоді ж з’явилися його перші літературні спроби у гімназичному журналі „Досуг”.

Проте своє майбутнє Антон Павлович вирішив присвятити медицині. У 1879 році, по закінченні гімназії, він отримав невелику стипендію і перебрався до сім’ї у Москву, де й поступив на медичний факультет Московського університету. Однак грошей на прожиття не вистачало, і Чехов починає активно співпрацювати з журналами: пише невеликі оповідання і посилає їх у різні видання. У 1880 році в журналі "Стрекоза" з’являються перші публікації його гумористичних оповідань, які швидко набувають популярності. Він публікує свої гуморески під різноманітними смішними псевдонімами: Балдастов, Брат мого брата, Людина без селезінки, Антонсон, Антоша Чехонте.

У 1884 році виходить перший збірник оповідань Антона Павловича Чехова, позитивно оцінений критикою, "Сказки Мельпомены", у який увійшло шість оповідань із життя людей театру.

1884 рік видався надзвичайно вдалим для Чехова. Він уже автор таких чудових творів, як "Хирургия", "Хамелеон", "Жалобная книга", "Смерть чиновника", "Толстый и тонкий", які пізніше стануть програмними у його творчості. Усі вони виросли з невеликих історій, анекдотів, смішних сценок і, по суті, перетворилися в сатиричне викриття сучасної Чехову дійсності. Його оповідання та новели - це епічні твори, в яких порушуються важливі морально-психологічні проблеми. Чехов у своїх творах - майстер художньої деталі.

1886 рік став переломним у творчості письменника. Випустивши у світ книгу "Строкаті оповідання", він немовби підбив підсумок зробленому, щоб перейти на новий, вищий щабель творчого розвитку.

У своїй літературній діяльності Антон Павлович не забував про те, що він – лікар. Медична практика, без сумніву, розширила й життєвий досвід письменника: до нього йшли люди не тільки з різними захворюваннями, але і з різними долями. Тому немає нічого дивного в тому, що у його творах зустрічаються персонажі різних характерів і соціальних верств.

Наприкінці 80-х років Чехов відчуває незадоволення своїми "малими справами", медичною практикою у провінції, будівництвом шкіл і бібліотек. Уже важко хворий на туберкульоз, вирушає у важку поїздку на Сахалін – місце царської каторги, щоб подорожуючи набратись нових вражень.

У квітні 1890 року письменник через Казань, Пермь, Тюмень і Томськ вирушив до берегів Тихого океану, долаючи на конях чотири з половиною тисячі верств, і лише під кінець липня він прибув на Сахалін. Те, що він побачив по дорозі на Сахалін і на самому острові, глибоко вразило письменника. Існування тамтешніх людей навіть важко було назвати життям. Ніколи раніше письменнику не доводилось ще зустрічатися з такими безпросвітніми злиднями, дикістю і повним свавіллям представників місцевої влади. Усі враження від подорожі Чехов передав у книгах "Из Сибири" та "Остров Сахалин".

Відразу після поїздки на Сахалін Чехов здійснює подорож за кордон. Він відвідує Європу, потім - Гонконг, Сінгапур. Можливо, контрастність вражень допомогла письменнику ще глибше відчути проблеми острову Сахалін і Росії в цілому.

Незабаром після цієї поїздки, у 1892 році, Чехов перестав займатися лікарською практикою і придбав маєток Меліхове під Москвою. Будучи сільським викладачем, він на свої кошти збудував школу, допомагав голодуючим. Під час епідемії холери письменник працював дільничним санітарним лікарем. Проте він відмовився від будь-якої винагороди за свою працю, щоб не зв’язувати себе якимись зобов’язаннями.

Уже на той час А. П. Чехов - всеросійський визнаний письменник; одна за одною виходять збірки його оповідань - "Невинные рассказы", "В сумерках". 1888 року він стає лауреатом Пушкінської премії, а в 1900 році Академія наук обрала Чехова своїм почесним членом. То була вища почесть для тогочасного письменника. Проте у 1902 р. разом з В. Г. Короленком Чехов відмовляється від цього звання на знак протесту проти відміни Миколою ІІ обрання М. Горького почесним академіком.

Останні роки життя А. П. Чехов провів у Ялті, куди він переїхав у 1898 р., щоб змінити клімат. Це було продиктовано погіршенням здоров’я письменника. Незважаючи на важку хворобу, він не припиняв активного життя: займався громадською роботою, організовував збір коштів на протитуберкульозний пансіонат, надавав грошову допомогу хворим на сухоти.

У Криму, у ялтинському домі Чехова, завжди збиралися гості. У Антона Павловича побували Л.М. Толстой, М. Горький, О.І. Бунін, О.І. Купрін та інші діячі культури й мистецтва.

Протягом творчого життя Антон Павлович написав понад 700 оповідань, декілька повістей та п’єс, проте драматургія посідає особливе місце у його доробку.

Помер Антон Павлович Чехов 2 липня 1904 р., перебуваючи на німецькому курорті Баденвейлер у Шварцвальді. Йому було лише 44 роки. Він залишив по собі не тільки двадцять томів уславленої прози, але й чотири селянські школи, шосейну дорогу, громадську бібліотеку у Таганрозі, посіяний на пустирі ліс, два чудових сади. А ще він залишив для усього людства своє світле ім’я, яке є синонімом яскравого таланту, благородства, істинної інтелігентності та людської гідності.

Дата добавления: 2015-07-12