1. Світогляд: його сутність і структура. 10 страница

135. Поняття «цивілізація»: ґенеза та розуміння його в філософії.

Цивілізація відображує технічну сторону досягнень людства, успіхи у справі зростання індустріальної могутності разом з усіма її складовими (наука, інженерія, система освіти, тощо), хоч інколи несе в собі й морально-правовий аспект. Цивілізація є деяким функціональним підрозділом культури.

Цивілізація розвивалася з первісного суспільства, розвивається й зараз. Етапи розвитку цивілізації можні співвіднести з етапами розвитку суспільства: первісне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, індустріальне.

Цивілізація – такий ступінь сусп. розвитку, на якому поділ праці і обмін товарного виробництва досягають розквіту, здійснюють переворот у суспільстві. Цивілізація – це результат взаємодії сусп., людини і природи.

Цивілізація відображає рівень розвитку культури і суспільства в цілому і водночас – спосіб освоєння культурних цінностей, і матеріальних, і духовних, які визначають все суспільне життя, його специфіку.

Сьогодні починає домінувати розуміння цивілізації як єдиного, спільного для всього людства явища. В основі такого обґрунтування – ідея єдності сучасного світу, спільного для всього людства, наявності глобальних проблем та загальнолюдських цінностей. Поняття цивілізації народилося і тривалий час формувалося, розвивалось, утверджувалось і поширювалось ще у рамках класичного філософсько-історичного мислення, постаючи саме як типове поняття класичної філософії історії.

136. Співвідношення культури і цивілізації в концепціях О.Шпенглера та М.Бердяєва.

Шпенглер заперечує прогрес у розвитку культури і наявність наступності різних культур. Кожна культура являє собою окремий організм. Культури існують незалежно одна від одної як окремі монади, що мають внутрішній механізм свого розвитку. Перехід сусп. До стадії цивілізації означає кризу та загибель культури. Цивілізацію О. Шпенглер вважав ознакою смерті культури, оскільки вона спирається на стереотипи, шаблони, масове копіювання, а не на творчість нового, незнаного. Цивілізація є вершиною культури і одночасно фазою занепаду та розпаду культурно-історичного типу. Культура, на думку О. Шпенглера, як живий і зростаючий організм дає простір для розвитку мистецтв, літератури, творчого розквіту неповторної особистості й індивідуальності. У цивілізації ж немає місця для художньої творчості, у ній панує техніка і бездушний інтелект, вона нівелює людей, перетворюючи їх у безликих істот.

Бердяев: стурбований нестримною технізацією людського життя, вчений вважав, що питання техніки - це питання про долю людства, оскільки культура втрачає свою "живу душу", своє природно-органічне начало. Культура має сакральне, релігійне коріння, її досягнення несуть тавро божественності, оскільки культура виросла з культу. Техніка ж примітивна за своєю суттю. Вона народилася поза храмом, у боротьбі людини з природою. Техніка не має унікальної неповторності й самобутності, що притаманні культурі. Навпаки, це те, що повторюється, надаючи однакові послуги, сервіс, комфорт, знаряддя та зброю.

137. Цивілізаційна концепція С.Хантінгтона.

Семюель Хантінгтон (1931-2008) - відомий американський політолог і геополітик. 1993 р. у журналі «Foreign Affairs» опублікував статтю «Зіткнення цивілізацій», у якій виклав основні положення своєї теоретичної концепції, яка мала стати «більш застосовуваним і зручним знаряддям для інтерпретації подій на міжнародній арені, ніж інші парадигми».

Основна гіпотеза Хантінгтона полягає в тому, що в сучасних міжнародних відносинах стосунки конфлікту чи співпраці між державами визначаються культурною ідентичністю суспільства. Широкі маси населення, розчаровані в ідеології, повертаються до своїх фундаментальних основ, таких як релігія, мова, історія, суспільні цінності й традиції, інституції. Тобто вони намагаються відновити культурну відособленість, що вимагає виділення і навіть протиставлення іншим народам.

Найважливішими серед визначених цивілізацій у сучасному світі С. Хантінгтон вважає такі:

1. Західну (або атлантичну),що спирається на цінності європейської культури, представлені також у масовій американській культурі, а її морально-етичні принципи ґрунтуються на християнстві.

2. Ісламську,притаманну, передусім, арабським, але також й іншим мусульманським країнам, які спираються на культуру Сходу та ісламський фундаменталізм.

3. Китайську,що базується на традиційних цінностях конфуціанства, яке розуміють не лише як релігію, але й як філософське вчення.

4. Східнослов'янську,побудовану на православ'ї та російській культурі

138.Проблема взаємовідносин культури і цивілізації. Перспективи їх розвитку у майбутньому.

Одним з питань, що відображає проблему взаємовідносин культури і цивілізації, є з'ясування ролі і місця науково-технічного прогресу в бутті людини та розвитку культури. Наука є відображенням рівня досягнень прогресу. Зв'язок науки і цивілізації, особливо сучасної, техногенної, не викликає сумнівів. Підсумком науково-технічного прогресу стали не тільки досягнення, а й підміна культури, а точніше - заміна культури технократичною цивілізацією.

Цивілізація, спрямована на володіння речовими цінностями,зводить самих людей до рівня речей, а саму свідомість - до рівня речової свідомості. Причина кризи світу техногенної цивілізації є не матеріальною, а духовною. Вона полягає в розбіжності культури і цивілізації, у приниженні культури, пануванні речової цивілізації. Цю кризу можна перебороти тільки духовним відновленням, зростанням культури. Точкою творчого підйому у вирішенні цієї проблеми може стати не нове політичне мислення, не нова релігія, не міфологія, а та область науки, що знаменує собою початок процесу формування нової наукової свідомості і наукового мислення.

Одначе розвиток світової цивілізації відбувається нерівномірно й суперечливо, бо в світі одночасно існують суспільства, що знаходяться на різних стадіях розвитку цивілізації. Проте суспільний прогрес не зупиняється, тому що суспільства, які досягають вищого рівня розвитку, впливають на менш розвинені, прискорюючи темпи їхнього розвитку. Розвиток культури є суперечливим процесом. Технологічна цивілізація, втрачаючи духовність, існує на основі такого взаємовідношення між людиною і природою, за яким природа є об’єктом людської діяльності, об’єктом необмеженої експлуатації. Їй притаманний такий тип розвитку, який можна виразити лише одним словом – “якомога більше”.

139. Специфіка формаційного та цивілізаційного підходів до проблем духовності.

Формаційний і цивілізаційний підходи відносно вивчення проблем духовності часто протиставляють один одному. У дійсності, акцентуючи різні складові історичного процесу, вони співвідносяться не як взаємозаперечень, а як взаємодоповнюючі. Так етапи розвитку духовності, оглянуті на основі формаційного і стадіально-цивілізаційного підходів, не суперечать один одному.

Формаційний підхід досліджує форму державного правління, соціального устрою та роль церкви у суспільстві на певний період, а стадійно-цивілізаційний - соціальні відносно-якісні характеристики суспільства на певному етапі.

Наприклад, у період Просвітництва з точки зору формації духовність мала розглядатися як явище, що є частиною періоду, коли суспільство на порозі переходу до нового устрою (технічна революція), роль церкви завдяки філософам-просвітникам занепадає, а соціальний устрій являє собою зародки капіталістично-індустріального. А з точки зору стадійно-цивілізаційного підходу - духовність є ознакою, притаманною гуманістичному суспільству, що живе в епоху змін та хвилювань, а також підносить Людину та раціоналізм. Звідси – кожному типу цивілізації притаманні свої визначальні чинники розвитку. Ідея перетворення світу стає провідною в культурі техногенної цивілізації; принципово змінюється становище людини в суспільстві: утверджується цінність свободи, рівності людей, тобто цінності демократії.

140. Концепція «Третьої хвилі» А.Тоффлера.

Історію Тоффлер розглядає як послідовне накочування хвиль перемін. Рушiйними силами iсторії не є ні сама по собі технологія, ні самі ідеї чи лише економіка. Не існує головної причини, від якої залежать усі інші. Існує взаємодія безлічі змінних, безмежних у своїй складності причин. Метафора зіткнення хвиль допомогає організувати великі масиви найрізноманітнішої інформації. До того ж такий підхід звертає нашу увагу не тільки на нерозривність i наступність історії, а й на її розриви - нововведення і переломні моменти.

Класифікація цивілізацій Тоффлера: 1 Хвиля: с/г цивілізація, 8 тис. р. до Р.Х. - 1650-1750 р. після Р.Х. 2 Хвиля: індустріальна: 1650-1750 після Р.Х. - приблизно 1955 р. у США Промислова революція поклала початок Другій Хвилі перемін. 3 Хвиля: охоплює більшість високотехнологічних, промислово розвинених країн, починаючи приблизно з 1960-х рр. 3 Хвиля історичних перемін не є прямолінійним розширенням індустріального суспільства, а радикальною зміною напряму, а часто й запереченням того, що відбувалося раніше. Суспільство третьої хвилі характеризується такими ознаками: суттєво знижуються темпи економічного зростання, але воно стає більш рівномірним; різко знижуються темпи зростання населення; рівень споживання характеризується переходом від «кількості» до «якості» життя; знижується рівень спеціалізації, і все більшим попитом користуються спеціалісти «широкого профілю»;

І ми живемо саме в такий час. Все, що нині відбувається - це не менш як глобальна революція. Усi суспільні катаклiзми сьогодення викликані, на думку автора, загибеллю старої індустріальної цивілізації і народженням нової, що її Тоффлер називає Третьою Хвилею.

141. Економічна сфера суспільного життя та її характеристика.

Функціонування економіки грунтується на взаєминах між людьми в процесі виробництва товарів і послуг, їх розподілу, обміну та споживання. Саме тому економічна наука тісно пов`язана з соціологією. Діяльність в економічній сфері є можливою і доцільною при дотриманні людьми певних правил і норм поведінки. Економічна сфера є визначальною у структурі суспільства. Серцевиною цієї сфери є матеріальне виробництво, без чого людське суспільство не могло б існувати взагалі, тим більше — розвиватися. В процесі матеріального виробництва люди відтворюють умови свого буття, виробляють засоби, необхідні для задоволення своїх потреб. Потреби завжди лежать в основі діяльності й поведінки людей, є рушійною силою і джерелом реальних суспільних відносин. Вони спонукають людину до практичних дій, до певних вчинків, кінцевою метою яких є задоволення цих потреб.

Матеріально-економічна сфера є процесом перетворення і освоєння природи з метою створення матеріальних умов і засобів життя. Характер і рівень матеріального виробництва визначається способом освоєння природи, тобто способом виробництва. Спосіб виробництва — це конкретно-історична єдність продуктивних сил і виробничих відносин. Продуктивні сили відображають активне ставлення людей до природи, вони є системою суб'єктивних і речових факторів, які здійснюють «обмін речовин» між суспільством і природою. Засоби виробництва — це сукупність засобів праці і предметів праці. Виробничі відносини — це сукупність матеріально-економічних відносин між людьми в процесі виробництва і руху суспільного продукту від виробництва до споживання.

142. Філософія економіки: предмет дослідження, методи та завдання.

Філософія економіки - сфера філософського знання про сутність економічного буття людини в багатовекторному полі соціуму й гуманістичному аспекті. Філософія економіки покликана досліджувати та розв'язувати проблеми таких сутнісних вимірів економічного життя суспільства, як власність, вартість, праця, капітал тощо. Філософія економіки розглядає систему господарювання як багатовимірний, суперечливий, обємний світ (світ суспільства і природи), який перебуває у постійному русі й розвитку. Специфіка філософського знання допомагає піднятися над зовнішнім, буденним аналізом поверхневих явищ та їх властивостей, проникнути в сутність глибин-них економічних процесів, які неможливо збагнути ні досвідом, ні практикою, оскільки вони виходять за межі раціонального осягнення, але є буттєвими і за певних обставин достатньо відчутними.

У практичному вимірі філософія економіки розгалужується принаймні на два напрями - філософію господарства та філософію бізнесу, що постають як сфери теоретичного аналізу відповідних вимірів економічної діяльності. Предметом є виробничі відносини, які складаються з економічних та загальних організаційно-економічних відносин. Метод наукової абстракції полягає у виділенні найбільш суттєвих сторін процесу, що вивчається, абстрагуванні від усього другорядного, випадкового. Аналіз - предмет дослідження розчленовується, мислення йде від конкретного до абстрактного. Синтез - досліджує економічне явище у взаємозв'язку та взаємодії його складових. Метод поєднання логічного й історичного підходів до вивчення економічної теорії. Соціально-економічний експеримент. Завдання- привести в систему зібрані факти, дослідити їх, виявити суттєві риси явища, тенденції його руху.

143. Філософські засади економічної теорії А.Сміта.

Основні засади методології вчення А. Сміта:

- матеріалізм як філософська основа світогляду;

-застосовування абстрактно-логічного (виокремлення найважливіших моментів певного явища, що визначають суть останнього, їх об'єктивне дослідження) і причинно-наслідкового (каузального) методів;

- визнання об'єктивності економічних законів, обґрунтування їх дії у вченні про "невидиму руку ринку", яку він розглядав як "систему звичайної свободи", ринковий механізм саморегулювання, коли об'єктивні закони ринкової економіки діють незалежно від волі та бажань окремих людей, спонтанно забезпечують гармонію інтересів особи та суспільства, а реалізація власних інтересів людини забезпечує суспільні блага.

- принцип невтручання держави в економіку (отримав назву "держава - нічний вартовий"), згідно з яким втручання держави у природний порядок гальмує процес зростання багатства та економічно ефективне розміщення ресурсів.

- концепція економічного лібералізму, що ґрунтується на ідеях "природного порядку" та "економічної людини". На думку А. Сміта, природний порядок - це набір правил, що відповідає суспільній необхідності, для його забезпечення необхідне створення "системи природної свободи", якою е ринковий механізм господарювання. Економічна людина є суб'єктом економічних відносин, вона не залежна, здатна самостійно ухвалювати рішення.

А. Сміт створив струнку логічну теорію функціонування товарного виробництва, складовими якої є вчення про поділ праці, продуктивну та непродуктивну працю, трудову вартість, походження та функції грошей, капітал, його структуру та відтворення.

144. Філософсько-методологічні засади політекономії К.Маркса.

Карл Маркс розглядає центральні проблеми політичної економії не лише як вчений-економіст, але й як філософ і соціолог, історик і політик, теоретик і практик одночасно. Такими проблемами стали заробітна плата і класова боротьба, приватна власність і проблеми відчуження, суть людини і суспільства.

У основі політекономії Макса лежать положення марксизму, а саме: матеріалістичний погляд на історію, вчення про комунізм, головна роль пролетаріату у суспільстві.

Головні положення марксової економічної теорії:

- в основі розвитку економіки - засоби виробництва;

- встановлення нових соціалістичних відносин шляхом пролетарської революції;

- тотальна критика релігії (адже вона є фантастичним відображенням у головах людей земних сил);

- вільна праця рівних людей на засадах суспільної власності на засоби виробництва;

- матерія - головна основа буття та історії;

- головне завдання філософії є аналіз матеріально-практичної діяльності людини з метою; трансформації оточуючого світу ("зміцнення капіталу").

145. Філософія грошей Г.Зіммеля.

У своєму творі "Філософія грошей" Георг Зіммель вперше спробував представити гроші як онтологічний феномен. Він виділив їх таку соціальну фунцкію, як бути засобом комунікації та бути засобом оцінки "всього доступного космосу". Він представив гроші як новий предмет філософської рефлексії, який набув онтологічних ознак (став розглядатися як сутність та основа буття) у філософії, так само як і в економіці.

Аналіз грошей Зіммеля починається з розгляду їх як філософської та економічної категорії, функцією якої є опосередкування економічного обміну в суспільстві. Автор зазначає, що історична місія полягає не тільки в формуванні "ринкової людини", а й у формуванні "економічної людини" з її особливими ціннісними установками - трудовою етикою.

Щодо методологічного підходу до вивчення грошей як філософсько-економіного феномену має бути застосований аксіологічний (ціннісний) підхід, згідно з яким цінності (в даному випадку - гроші) виконують регулятивну, світоглядну та пізнавальну функції.

146. М.Вебер про взаємозалежність ментальності та господарського устрою.

Вебер досліджує систему залежностей між економічною поведінкою людини, її резистентністю щодо капіталістичного духу та ідеології підприємництва, з одного боку, і релігійно-етичною складовою ментальності – з іншого. Головний акцент було зроблено на економічних відмінностях католицької та протестантської течій християнства. Вебер зв’язав успіхи розвитку економіки європейської цивілізації з протестантською ментальністю. Співпадіння фундаментальної релігійної ідеї і максимуму буденного економічного життя, тобто тихх культурних норм, які можуть бути названі духом капіталізму. Він дослідив зв’язок між релігією та атмосферою в сім’ї, вибором дітьми професії та їх ставленням до праці. Вебер підкреслював аскетизм підприємців-протестантів, багато з яких не показували розкоші та задоволення владою і які вважали багатство лише свідченням добре виконаного обов’язку перед Богом. Коротка формула протестантизму – раціоналізм, свобода, креативність.

147. Теорія зайнятості та грошей Дж.М.Кейнса.

Кейнс поставив безробіття в залежність не від заробітної плати, а від браку «ефективного попиту». При цьому він не спростовує повністю неокласичної теорії, погоджуючись з тим, що за умов рівноваги, коли всі трудові ресурси залучено у виробництво, заробітна плата визначається «граничною складністю праці». Кейнс не заперечує, що заробітна плата «перебуває у цілком визначеній (оберненій) кореляції з обсягом зайнятості». Проте обсяг зайнятості Кейнс узалежнює не від руху заробітної плати, а від рівня виробництва «національного доходу», тобто від сукупного ефективного попиту на споживчі та капітальні блага. Останній же має тенденцію до відставання, до неврівноваженості, що робить повну зайнятість за умов капіталізму явищем винятковим.

Головним спрямуванням Кейнса в теорії грошей були питання місця і ролі грошей у відтворювальному процесі. Кейнс довів: гроші мають суттєве значення і виконують самостійну роль у розвитку економіки. Вони активно впливають на мотиви поведінки економічних суб'єктів, на їх господарські рішення і тому є джерелом стимулювання підприємницької активності і розвитку виробництва. Головним каналом зв'язку між цими сферами Кейнс визнав норму процента, яка зазнає впливу сил грошового ринку (попиту і пропозиції грошей) й одночасно сама впливає на прийняття рішень про майбутні інвестиції. Він створив закінчену концепцію "керованих грошей", що базувалася на широкому державному регулюванні пропозиції грошей та була спрямована на забезпечення стимулювання ефективного попиту. Гроші стали об'єктом державного регулювання й одночасно інструментом державного втручання в економічні процеси через механізм монетарної політики.

148. Економіка і розвиток суспільства (Ф.Хайек).

Провідною складовою методології Хайєка є ідея «спонтанного порядку». Хайєк замінює її теорією «спонтанного порядку», заснованого на індивідуальній свободі. Він виходить з того, що соціальний порядок, організація, взаємодія в суспільстві формуються позапланово, стихійно, але у визначених особливостями розвитку даного суспільства межах і напрямках. Історія цивілізації — це спонтанне виникнення (в межах існуючих традицій, моралі та права) певних утворень — від окремих господарських одиниць до свідомо керованих господарств. Їхні форми не залежать від людини, а є наслідком збігу обставин.

На думку Хайєка, спонтанний порядок можливий за двох умов — відмови від привласнення чужого та виконання добровільно взятих на себе зобов’язань. У своїх працях Хайєк захищає право максимальної свободи людини як визначальну складову спонтанного економічного порядку. Поведінка окремої людини, підприємця, фірми визначається їхніми економічними інтересами з приводу конкретних економічних подій, що дають підстави сподіватися зиску. Вона передбачувана лише на невеликому відрізку часу і регламентується

різноманітними обставинами, що їх не можна пояснити з традиційно раціональних позицій. Але зіткнення цих інтересів, їхнє розмаїття народжує раціональний соціальний порядок, в основі якого завжди лежить принцип індивідуальної свободи.

149. Еволюція методології економічної науки.

Тривалий час вважалося, що предмет економічної теорії незмінний, оскільки саме він визначає коло проблем, які досліджує ця наука. Вихід за межі предмета визнавався обґрунтованим, коли заводили мову про міждисциплінарні дослідження. В усіх інших випадках ставилося питання про розмивання предмета, його втрату, підрив економічної теорії як науки. Проте історичний досвід показує, що, наприклад, для класичної школи предметом були не виробничі відносини, а створення національного багатства.

Неокласична школа та її напрями визнавали як предмет чи то поведінку людини, чи то ефективність використання ресурсів, і спиралися не на теорію трудової вартості, а на теорію маржиналізму, граничної корисності. Інституціональний напрям економічної теорії виявився досить плідним. Його представникам належить ціла низка серйозних розробок, концепцій, без яких не можна уявити сучасну економічну теорію. Проте предмет їхнього дослідження - інституції, норми і правила поведінки людей - досить широкий і необмежений, що не завадило успішним науковим пошукам.

Отже, предмет економічної теорії має лежати в основі пізнання економіки, але не можна його трактувати як щось незмінне, раз і назавжди дане. Фундаментальною перевагою методології еволюційної економічної теорії є те, що вона спирається на діалектичну філософію і діалектичну логіку, на їх творче застосування до своїх предмета та об'єкта досліджень. Вона спрямована на розкриття причинно-наслідкових зв'язків і залежностей у розвитку соціально-економічних систем. Для цього методу характерний рух пізнання від конкретного споглядання до абстрактного мислення, яке, у свою чергу пов'язане з рухом на новому, вищому рівні: від абстрактного мислення до конкретної дійсності в усій її багатоманітності. Саме на цій основі будується система категорій і законів згідно з властивою системою взаємозв'язків і залежностей, притаманних економічній системі, внутрішньою логікою їх розгортання. Отримане внаслідок цього конкретне знання виступає вже не як випадкове нагромадження явищ, а як цілісна система логічно обґрунтованих категорій і законів, які виражають внутрішню природу економічної системи і механізми її функціонування і розвитку.

Отже, принципи діалектичної філософії, творчо застосовані до еволюційної економіки, є визначальною рисою методу еволюційної теорії.

150. Сутність сучасних дискусій про співвідношення економіки та етики.

Економічна етика — розділ науки, що визначає методи і форми досягнення етично виправданих економічних цілей, які ведуть до росту продуктивності праці і на цій підставі сприяють підвищенню добробуту населення. Головні сучасні напрями етико-економічних досліджень: англо-американська "етика бізнесу" та німецькомовна "економічна етика". Концептуалізація етико-економічного знання знаходиться ще в стадії свого становлення. Обидва підходи щодо етико-економічної проблематики сформувалися в кореляції з реальною економіко-політичною ситуацією та обумовлюються особливостями соціально-філософської традиції. Економічна етика є галуззю соціально-гуманітарного знання, що здійснює аналіз імперативного і ціннісного змісту економічної діяльності, проводить теоретичну експертизу морально-етичних інтенцій економічної теорії задля трансформації нормативно-теоретичних конструкцій в реальну господарчу практику.Отже, предметом економічної етики є не лише моральнісний зміст господарської практики, а й нормативні вимоги економічної науки, що досліджує цю практику.

Дата добавления: 2015-11-04