Нормальним вважають дихання, що характеризується чіткими, ритмічними підніманнями та опусканнями грудної клітки. У такому стані потерпілий не погребує штучного дихання. Порушеним вважають дихання, що характеризується нечітким чи неритмічним підняттям грудної клітки з рідкими, мов би хватаючими повітря, вдихами.
Пульс у потерпілого визначають на судинах шиї, розташувавши два пальці на боковій поверхні шиє або на передпліччі, чи в паховій області. Серцебиття прослуховують безпосередньо вухом, приклавши його до лівої половини грудей. Після зупинки серця у потерпілого відсутня реакція на звуження або розширення зіниць на світло. Цю реакцію можна перевірити в освітленому приміщенні, прикривши очі потерпілого від світла долонею, а потім швидко її прибравши. Зіниці розширюються приблизно через 15 секунд після припинення мозкового кровообігу і досягають найбільшої величини приблизно через 100 секунд.
Якщо в процесі оцінки стану потерпілого виявиться, що у нього відсутні свідомість, дихання, пульсація судин, тоді необхідно терміново приступити до проведення реанімаційних заходів. Легенево-серцева реанімація повинна бути спрямованою на відновлення функцій серцевої і дихальної системи. Досягти цього можна за допомогою штучної вентиляції легень (ШВЛ) і зовнішнього (непрямого) масажу серця. У той же час один з присутніх зобов'язаний повідомити про подію, що сталася у медичний заклад для виклику швидкої допомоги.
Штучне дихання апаратним способом здійснюють за допомогою ручних портативних апаратів РПА-1 і ДП-10-02. Основним вузлом апарату ДП-10-02 є дихальний мішок, об'єм якого становить 1,5л, роторозширювачі, повітроводи для попередження западання язика і маски різних розмірів для герметичного підключення приладу до потерпілого. Аналогічним за принципом устрою є апарат РПА-1. Тільки замість дихального мішка у нього гумовий гофрирований міх, що приводиться в дію рукою, і маска яка щільно закриває рот і ніс. Коли міх розтягують, в нього надходить чисте атмосферне повітря, а повітря з легенів під дією еластичності грудної клітки, вільно виходить через спеціальний клапан Штучне дихання, що проводиться за допомогою подібних апаратів більш ефективне ніж рунне.
З ручних методів найбільше розповсюдження мають способи Сільвестера (по імені англійського лікаря Г.Сільвестера), Шефера (по імені англійського фізіолога Е. Шефера) і Говарда (по імені американського лікаря Б. Говарда).
По методу Сільвестера (потерпілий лежить на спині, мал. 21) вдих досягається відведенням рук потерпілого в сторони і вверх (тобто над головою), а видих - сильним притисканням ліктів потерпілого до нижньої половини грудної клітки.
По методу Шефера (потерпший лежить на животі, мал. 22) той. що надає допомогу стоїть на колінах, мов би верхом на потерпілому, і періодично стискає
33?
руками нижню частину грудної клітки (видих). Вдих відбувається пасивно, за рахунок еластичної тяги грудної клітки.
|
|
|
|
|
|
Мал. 21. Штучне дихання по методу Сільвестера
Мал. 22. Штучне дихання по методу Шефера
По методу Говарда (потерпілий лежить на спині) штучне дихання проводить двоє людей: один періодично стискає нижню частину грудної клітки (видих), вдих відбувається пасивно; одночасно другий відповідно ритму дихання (16-18 раз на хвилину) робить потягування за язик, що призводить до подразнення нервових закінчень, заложених у корені язика, а через них — дихального центру.
Серед існуючих ручних способів штучного дихання найбільш ефективним є спосіб "рот у рот" і "рот у ніс". Він полягає у тому, що подаючий допомогу вдихує повітря з своїх легень у легені потерпілого через його рот чи ніс. Вдування повітря відбувається через марлю, носовичок або іншу нещільну тканину або в спеціальну трубку.
При проведенні штучного дихання будь-яким способом контроль за надходженням повітря у легені потерпілого здійснюють візуально по розширенню грудної клітки при кожному вдуванні повітря. Якщо після вдування повітря грудна клітка не розширюється, це свідчить про непроходимість дихальних шляхів. Необхідно перевірити проходимість дихальних шляхів і герметичність вдування повітря.
При появі перших слабких дихальних рухів слід пристосуватися особі, що надає допомогу до ритму дихання потерпілого. Штучне, дихання продовжують до відновлення глибокого ритмічного дихання.
Іноді одночасно з штучним диханням необхідно робити закритий масаж серця. Цю допомогу краще надавати у двох, бо масаж і штучне дихання необхідно чітко чергувати: після 4-5 надавлювань на грудну клітку проводять одне вдування повітря у легені потерпілого.
Непрямий масаж серця підтримує кровообіг, як при зупиненому так і при фібрилюючому серці. Потерпілого кладуть на спину, піднявши його ноги на 50-60 см. для полегшення притоку крові до серця. Людина, що проводить зовнішній масаж серця, стає збоку потерпілого, оголює грудину, визначає місце натискування (нижня половина грудини на два поперечних пальці вище мечовидного відростку). На вказану ділянку грудини вздовж її осі розміщує долоню однієї руки, а на неї зверху під прямим кутом — долоню другої руки і починає виконувати поштовхоподібні натискування на грудину вертикально вниз зі зміщенням її до хребта.
Під час клінічної смерті людина втрачає м'язовий тонус і грудна клітка стає дуже рухливою, що дозволяє при масажі зміщувати нижній кінець грудини на 3-4 см Серце таким чином стискається і з його порожнини кров виливається у кровоносні судини. Частота поштовхів при закритому масажі серця становить 60-70 натискувань на хвилину. Кожні 3-4 хвилини контролюють пульс потерпілого. Руки під час поштовху забороняється згинати у ліктьових суглобах, вони повинні бути прямими. Щоб збільшити тиск на грудну клітку, під час поштовху можна допомагати важкістю верхньої частини свого тулуба. Кожний поштовх повинен бути достатньо різким, але не дуже сильним, щоб не пошкодити грудину, ребра і внутрішні органи людини. Після кожного поштовху швидко розслабляють руки, не віднімаючи їх від грудей, при цьому грудна клітка потерпілого розправляється і кров надходить у серце.
Масаж серця продовжують робити до відновлення пульсу і дихання або до прибуття швидкої допомоги. При правильному масажі кровообіг відновлюється досить швидко, у потерпілого з'являється пульс і звужуються зіниці.
4.2.8. Організація та засоби долікарняної допомоги
За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я близько ЗО % осіб, що загинули внаслідок нещасних випадків та катастроф, могли б бути врятованими, якби їм своєчасно та правильно надали першу домедичну допомогу.
Перша допомога - це комплекс термінових медичних заходів та засобів котрі проводяться для врятування життя і здоров'я потерпілих при ураженнях, нещасних випадках і раптово захворілих до прибуття швидкої допомоги або доставки їх у лікарняний заклад.
Перша медична допомога надається на місці події і будь-яке зволікання може коштувати потерпілим життя. Першої медичної допомоги потребують особи з котрими стався нещасний випадок або виникла загроза життю людини внаслідок важкого захворювання чи аварійної або катастрофічної ситуації при кровотечах, ранах, переломах, утопленій, отруєнні, опіках, обмороженнях, електротравмах, шоках і ін. Перша медична допомога потерпілим складеться з проведення таких заходів:
1. Необхідно негайно припинити дію зовнішніх уражуючих
чинників, що призвели до травматичних наслідків. Винести або
вивести потерпілого з вогнища, де діють несприятливі умови, в
яких він знаходиться (врятувати з води, вивести з будівлі, що
горить, з зони де скупчилися отруйні гази або інші небезпечні та
шкідливі чинники). Заходи цього етапу стосуються першої
допомоги щодо виведення людини з зони, де діють дестабілізуючі
чинники. Ці заходи надаються спеціально навченими людьми або в
порядку взаємо та самодопомоги.
2. Надання першої медичної допомоги потерпілому залежно від
характеру, виду та наслідків травмування, нещасного випадку або
іншої раптової загрози здоров'ю та життю людини (зупинка
кровотечі, накладання пов'язки на рану, штучне дихання, масаж
серця іт.ін.). Цей етап заходів складає вже першу медичну
допомогу.
3. Організація транспортування потерпілого до лікарняного
закладу.
В комплексі заходів першої долікарняної допомоги велике значення має чинник часу на всіх етапах її надавання. Швидке виведення з вогнища ураження,.дуже швидке припинення кровотечі і надання іншої невідкладної допомоги, а також швидка доставка
потерпілих до лікарняного закладу дає більше шансів на спасіння та одужання.
Транспортувати потерпілих з зони ураження необхідно не лише швидко, але і правильно, тобто у такому положенні, що відповідає найбільш безпечному для потерпілого. Положення при транспортуванні залежить від характеру та виду травми (ушкодження хребта, перелом кінцівок, втрата свідомості і т.ін.)
Для транспортування потерпілого найкраще використовувати спеціальний транспорт, а за його відсутності транспортування повинне здійснюватися за допомогою будь-яких доступних в конкретній ситуації засобів пересування. В несприятливих умовах потерпілого переносять на руках за допомогою спеціалізованих або імпровізованих носилок, брезенту і т.ін.
Транспортування може тривати від кількох хвилин до кількох годин, тому важливим є те, щоб особа яка надає допомогу могла забезпечувати правильне перенесення потерпілого, перекладання його з одного транспортного засобу на інші, надавати медичну допомогу в дорозі, вживати заходи щодо попередження ускладнень, котрі можуть виникати внаслідок втрати потерпілим свідомості, рвоти, порушення іммобілізації, переохолодження і т.ін.
Своєчасно надана та правильно проведена домедична допомога не лише рятує життя потерпілого, але і забезпечує подальше успішне лікування потерпілих, запобігає розвиткові важких ускладнень (шок, нагноювання рани, загальне зараження крові), зменшує втрату працездатності.
Відсутність першої медичної допомоги при зупинці дихання або кровообігу протягом 5-6 хв. приводить до того, що в організмі виникають незворотні явища і медична допомога стане вже малоефективною або непотрібною.
Долікарняна допомога полягає у зупинці дії небезпечних чинників, у тимчасовій зупинці крові, накладанні стерильних пов'язок, іммобілізації переломів, боротьбі з шоком, проведенні заходів з відновлення дихання і серцевої діяльності при транспортуванні потерпілого в лікарню, захисті ран від забруднення. Правильно надана перша допомога дає врятованим більше шансів для повернення до повноцінного життя.
До першочергових заходів також належать заходи оживлення організму (штучне дихання, непрямий масаж серця).
4.2.9.Способи обробки ран
Рани - це механічні порушення цілісності покровів тіла, а іноді і м'язів, нервів, крупних судин, кісток, порожнин тіла та суглобів.
Рани бувають різані, колоті, рублені, забиті, роздавлені, рвані, вогнепальні. укушені і т.ін. Різані рани мають рівні краї'; колоті проникають у глибину тканин і мають фор\гу проникаючого предмета; рублені рани переважно глибокі; забиті, роздавлені і рвані рани виникають під дією ударів, супроводжуються обширними крововиливами в підшкірну клітковину і в більш глибокі тканини. При рваних ранах відмічається відслоювання шкіри і розірвані краї.
Вогнепальні рани поділяються на кульові і осколочні, як перші так і другі можуть бути наскрізними і сліпими, при яких є тільки один вхідний отвір У тих
випадках, коли рана стикується з якоюсь порожниною організму, її називають проникаючою (можуть бути проникаючі поранення живота, грудини, черепа, суглобів).
Бувають отруєні рани внаслідок укусів отруйних тварин, комах (гадюка, скорпіон) або при попаданні в рану хімічних і інших отруйних речовин. При укушених ранах в її глибину заноситься інфекція, а сама рана має часто рваний характер. Особливо небезпечні укушені рани, нанесені тваринами, хворими на сказ. тому що з слиною тварини в рани потрапляють збудники цього захворювання.
Більшість ран в тій чи іншій мірі кровоточать внаслідок ушкодження дрібних або більш крупних кровоносних судин. Всі випадкові рани внаслідок надзвичайних подій практично інфіковані, тобто заражені тими чи іншими інфекціями, головним чином гнійними мікробами.
Забруднення і інфікування ран неминуче виникає в момент травмування (первинне забруднення), але може також відбутися і в будь-який наступний момент (вторинне забруднення), якщо рану не захистити пов'язкою. Мікроби (стрептококи, стафілококи і ін.) заносяться в рану предметом, що її спричинив, а також з шкіри, одягу, грунту і т.ін. Ранева кров, а також інші травмовані тканини є сприятливим середовищем для розвитку і розмноження мікроорганізмів, що можуть бути причиною виникнення інфекційного ускладнення рани (запалення, сепсис, правець, газова гангрена г т.ін.). Розвиток мікробів у рані може була попередженим або значно послабленим своєчасним наданням першої медичної допомоги.
Загоєння ран - це складний процес, що визначається загальною і місцевою реакцією організму. Добре кровопостачання в області травми прискорює процес одужання. Гладкі різані рани заживають краще, ніж рани з роздавленими і рваними краями та поверхнями або інфіковані.
Надання першої медичної допомоги має на меті перш за все зупинити кровотечу при її наявності та захистити рану від вторинного забруднення, створити спокій для травмованої області. Забруднення рани запобігається накладанням захисної (асептичної) пов'язки. При наявності сильної кровотечі її зупиняють або накладанням стискаючої пов'язки, або кровозупинного джгута.
При накладанні пов'язки на рану необхідно дотримуватись наступних правил: ніколи не потрібно промивати рану, тому що при цьому в неї можуть бути занесені гнійні мікроби; при попаданні в рану кусків дерева, обривків одягу, землі і ін. виймати їх дозволяється лише в тому випадку, коли вони знаходяться на поверхні, перев'язку рани слід робити лише чисто вимитими руками, якщо можливо то протертими ще спиртом чи одеколоном. Для пов'язки краще використовувати стерильну марлю, бинт, перев'язочний пакет першої допомоги, а якщо їх немає, то кусок чистої тканини, або кусок відірваний від білизни.
При наданні допомоги добре мати помічника, який би зняв з ушкодженої частини потерпілого одяг, підтримував його, подавав предмети, необхідні для надання допомоги. При накладанні пов'язки шкіру навколо травми слід протерти спиртом, горілкою або одеколоном (в напрямку від рани), змастити йодною настойкою. Марлю, що накладають на рану, необхідно тримати за кут не торкаючись руками тієї поверхні, що буде дотикатися до рани. Зверху марлі кладуть вату і потім бинт.
Пов'язка - пристосування, що має за мету утримати травмовану частину гіла у бажаному положенні і закріпити на рані перев'язочний матеріал.
Розрізняють такі основні види пов'язок:
1) Звичайна (укріплююча) пов'язка, для утримання перев'язочного матеріалу;
2) Тиснуча пов'язка для' встановлення постійного тиску на відповідну частину тіла (наприклад, при кровотечах);
3) Нерухома пов'язка, що фіксує якусь частину тіла в нерухомому стані;
Звичайні пов'язки бувають пластирні або бинтові. Пластирні пов'язки закріплюють перев'язочний матеріал на рані смужками липкого пластиря. Бинтові пов'язки накладаються за різними правилами залежно від частини тіла і призначення. Для накладання цих пов'язок необхідно знати правила бинтування. Правильно зроблена пов'язка не повинна турбувати потерпілого і не повинна розпускатися, з'їжджати, здавлювати з надмірною силою перев'язане місце, щоб не порушувати кровообіг і не спричиняти біль.
Бинт має початок (вільний кінець) і головку (звернута частина). Потерпілий повинен знаходитися у зручному для бинтування, стійкому положенні - лежати або сидіти. Бинтуєма частина тіла повинна бути цілком оголеною, доступною з усіх сторін і знаходитися у відповідному функціонально-зручному положенні -наприклад, нога повинна бути витягнутою і розігнутою у коліні, рука повинна бути зігнутою в лікті, а плече трохи відведене від тулуба.
Бинтування проводять так, щоб не викликати застою крові, наприклад на руках і ногах - знизу вверх. Однією рукою утримують вже наложений хід (тур) бинта, другою - розкачують бинт по поверхні тіла. Перший і другий хід повніші співпадати, кожен наступний повинен закривати попередай на половину ширини бинта, мов би закріплюючи його. Якщо бинт при перев'язці, перекочуючись тілом, робить дуже великий нахил і не перекриває попереднього ходу, то потрібно його перевернути, щоб направити його трохи вниз, після чого бинт буде знову лягати правильно. Коли бинтування закінчено, кінець бинта або заколюють шпилькою тільки не на рані), або розрізають чи розривають на дві смужки і зав'язують вузлом.
В деяких випадках застосовують косиночну пов'язку. При накладанні
тиснучої пов'язки, що у більшості випадків використовується для зупинки
кровотечі, комок марлі або вату кладуть зверху пов'язочного матеріалу під бинт.
На нижче наведених малюнках показано,як правильно накладати пов'язки
г, різні травмовані частини тіла,
 |
 |
 |
При нещасних випадках і раптових захворюваннях можуть мати місце тяжкі ураження судин, важливішою ознакою яких є кровотеча.
Кровотеча - це вилив крові з кровоносних судин внаслідок їх пошкодження при пораненнях або руйнуваннях при хворобах.
Сила і характер кровотечі залежить від виду пошкодження кровоносних судин. Розрізняють артеріальну, венозну, капілярну і паренхиматозну кровотечу. Артеріальна кровотеча найбільш небезпечна; кров алого кольору витікає з рани сильним струменем пульсуючими поштовхами. При венозній кровотечі кров темно-червоного кольору тече з рани безперервно і повільно. При капілярній кровотечі пошкоджені тільки дрібні судини, а крупні артеріальні і венозні стволи не зачеплені, тому ця кровотеча має меншу силу, хоч може бути досить тривалою.
Крім зовнішніх кровотеч, причиною яких переважно буває травмування, спостерігаються внутрішні - паренхиматозні кровотечі, ігри яких кров виливається у порожнини тіла (при розривах печінки, при забиттях суглобів). Якщо при кровотечах кров з пошкоджених судин потрапляє в тканини тіла і просочує або розслоює їх і накопичується в товщі, утворюється так звана гематома.
При пораненнях головне завдання полягає в тому, щоб як найшвидше, навіть тимчасово, але зупинити кровотечу.
Не дуже сильна кровотеча може припинитися самостійно, головним чином тому, що кров має властивість звертатися і утворювати згусток - тромб, який закриває пошкоджену кровеносну судину, або внаслідок спазму артерії, що виникає на пошкодженому місці, або зниження кров'яного тиску внаслідок втрати крові.
З помірною втратою крові організм справляється, бо в подальшому відбувається її відновлення. Якщо кровотеча дуже сильна, викликана пошкодженням крупної кровоносної судини, особливо артерії, вона може призвести до небезпечних наслідків, і якщо не будуть вжиті відповідні заходи до смерті.
При кровотечах з дрібних судин (капілярів, невеликих вен) досить наложити на рану тиснучу пов'язку і підняти в гору ушкоджену кінцівку. Добру кровозупинну дію має накладання на рану біологічно-активного тампону. Якщо під рукою немає спеціальних перев'язочних засобів (марлі, вати, бинта), можна скористатися куском тканини (тільки не шерстяної, бо вона може бути забруднена небезпечними мікробами), або чистим носовичком, хустинкою чи рушником. Якщо є можливість тканину бажано пропрасувати гарячою праскою для обеззаражування.
Перед накладанням тиснучої пов'язки, шкіру навколо рани потрібно змастити йодом, покласти марлю і вату і туго прибинтувати,
2. Пов'язка на очі
5. Пращевидна пов'язка на підборіддя
7. Колсовидна поя'зка на передпліччя
 |  |  |
Тиснучу пов'язку не можна накладати, якщо в рані є інородне тіло (осколок скла металу тощо).
При пошкодженнях крупних кровоносних судин ОДНІЄЇ повязки недостатньо - потрібно більш повне стискання кровоносних судин, як забезпечують кров'ю травмований орган.
Для тимчасової зупинки артеріальної кровотечі використовують притискання артерії до кістки вище травмованого місця. Цим прийомом користуються при зупинці кровотечі шляхом джгута. Притискання кровоноснії судини роблять переважно у тих місцях, де вона розташована неглибоко Притискати артерію до кістки потрібно не одним, а декількома пальцями одинієї або обох рук (мал. 23), а іноді кулаком.
 |
І 8 Хрестоподібна
пов'язка на кисть
15. Весьмиподібна пов'язка на
коліно
9, Пов'язка на перший палець
11. Пов'язка на грудну клітку
10. Пов'язка на вказівний палець
12. Косиночка
повя’зка на ягодицю
14 Пов'язка на
голіностопний суглоб
Мал. 23. Тимчасова зупинка кровотечі пальцьовим притисканням плечової
артерії
Самий надійний метод тимчасової зупинки артеріальної кровотечі пошкодженої кінцівки - накладання кровозупинного джгута або бинта, для кругового перетягування кінцівки вище травмованого місця. Для цієї мети можи використати джгут - закрутку, гумову трубку, пасок, рушник, хустину але не мотузку. Важливим при цьому є те. щоб при закручуванні такого джгута палкої досягти тугого стискування кінцівки, тому що слабке накладання джгута стискає тільки поверхневі тонкостінні вени, що відводять кров від кінцівки, а артерії, по яким надходить, зостаються не стиснутими і замість зупинки кровотечі відбувається її посилення.
Гумовий джгут накладають на кінцівку зверху прокладки (рушник, одні вата, декілька шарів бинта). Кінцівку припіднімають, джгут розтягують і роблять
два-три оберта навколо кінцівки. Кінці джгута закріпляють за допомогою
ланцюжка і гачка, а при їх відсутності зав'язують вузлом (мал. 24).
При правильному накладанні джгута пульс нижче травмованого місця щезає.
Джгут і тиснуча пов'язка слугують лише засобом першої допомоги при загрозливих кровотечах травмованої кінцівки. Після його накладання попілий
повинен бути швидко доставлений у лікарняний заклад для остаточної зупинки кровотечі.
Мал. 24. Накладання кровозупинного джгута 1 - на гомілку, 2 - на стегно. З - на предпліччя. 4 - на плече, 5 - на плече (високе) з закріпленням до тулуба, 6 - на стегно (високе) з фіксацією до тулуба.
Джгут накладається тільки при сильній артеріальній кровотечі, яку не можна зупинити іншим способом. Забороняється накладати джгут на оголену шкіру.
Накладати джгут слід дешо вище травмованого місця. Джгут на кінцівці може знаходитися не довше 1,5 - 2 г, а у зимовий час - не більше 1 г, тому що триваліше перетягування джгутом може викликати параліч кінцівки і навіть її омертвіння
При тривалому транспортування джгут знімають кожні 1 - 2,5 г на 3 - 5 хвилин і в цей час роблять пальцьове притискання артерії, потім знову накладають джгут, трохи відступивши від попереднього місця. Під час тривалого транспортування таку маніпуляцію приходиться повторювати різним людям, тому під джгут вкладають записку про час його останнього знімання. При відсутності джгута накладають закрутку (мал. 25).
Хустку або інший перетягуючий матеріал слабо зав'язують. В петлю вставляють дерев'яну паличку і закручують. Під закрутку підкладають бинт, щоб не защімити шкіру. Кожні півгодини закрутку знімають на 1 - 2 хв і в цей час притискують артерію пальцями. Після накладання кровозупинної закрутки необхідно швидко доставити потерпілого у лікарняний заклад.
У тих випадках, коли джгут не можливо наложити відразу, травмовану кровоносну судину притискають пальцями до кісткових виступів. На мал. 26 показані типові місця притискання артерій. При кровотечі скроньової області скроньову артерію притискають спереді мочки вуха до щелепної кістки. При кровотечі з рани волосяної частини голови, лиця і язика притискають сонну артерію по передньому краю грудно-ключично-соскової лінії до поперечного відростку 4, шийного хребця. При кровотечі з області плеча підключичну артерію притискнють до плечевої кістки, а при кровотечі з області стегна, голені стегнову артерію притаскають у паховій складці до лобкової кістки.
Мал. 26. Типові місця притиснення артерій
1 - стегнової. 2 - підпахової; 3 - підключичної; 4 - сонної; 5 - плечової
Дія тимчасової зупинки кровотечі можна з успіхом використати спосіб рікого згинання кінцівки у ліктьовому суглобі при пораненнях передпліччя (мал. 27) і в кожному суглобі при пораненнях гомілкі і стопи (мал. 28).
При цьому в локтьову або підколінну ямку потрібно покласти валік з марлі, вати і т. ін. Цей спосіб використовують до накладання джгута або гумового бинта
 |
а -утворення вузла; б -закручування: в -закріплення палички
Мал. 27. Тимчасова зупинка кровотечі згинанням руки у ліктьовому суглобі (при пораненні предпліччя)
Мал. 28. Тимчасова зупинка кровотечі згинанням ноги у колінному суглобі (при травмуванні гомілки або стопи)
При нещасних випадках можливі травматичні повні і неповні ампутації - відрив кінцівок, частин кінцівок., пальців. Частіше всього при нещасних випадках можливі повні і неповні відриви пальців або їх фалангів. У цих випадках поступають аналогічно іншим пораненням, тобто зупиняють кровотечу одним із описаних способів і накладають пов язку. Якщо відбувся неповний відрив частини кінцівки (відірвана частина висить на клаптику шкіри або м'язів), тоді її слід обережно обгорнути у стерильний матеріал і при можливості покласти на неї
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 33 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
