До шкідливого ефекту призводять хімічні сполуки, що внаслідок порушення вимог безпеки або аварії можуть спричинити отруєння або інші відхилення у стані здоров'я.
Отруєння - це хворобливий стан, що викликається попаданням в організм отруйних речовин. Отруйна речовина може попасти в організм людини різними шляхами: через шлунково-кишковий тракт, дихальні шляхи, через шкіру і ін. Отруєння організму може бути випадковим (побутовим, харчовим, медичним, професійним), навмисним (наприклад, суіцид), а також від укусів отруйних тварин.
Побутове отруєння зустрічається у повсякденному житті, наприклад, отруєння чадним або горючим газом при недотриманні правил безпеки при експлуатації газових плит або харчове отруєння недоброякісним м'ясом, рибою, отруйними грибами і ін. Буває медикаментозне отруєння внаслідок неправильного дозування ліків, невмілого їх використання або особливої чутливості даної людини до медичного препарату. Професійне отруєння виникає в умовах виробництва і пов'язане з дією на організм людини різноманітних сировинних і кінцевих продуктів технологічних процесів де використовуються токсичні або отруйні речовини при порушенні встановлених правил безпеки.
Отруєння можуть бути гострими, тобто такими, які проявляються внаслідок відносно сильної, але одноразової дії отруйної речовини на організм. Гостре отруєння протікає досить бурхливо і швидко закінчується або одуженням, або смертю. Хронічне отруєння відбувається внаслідок тривалого надходження в організм невеликої кількості отрути. Чим більша концентрація отрути, а також час дії, тим сильнішою виявляється токсична дія.
Суттєве значення при отруєннях має кількість отруйної речовини, що потрапила в організм. Найбільш швидко проявляється дія отрути, що попадає безпосередньо у кров, потім - при вдихуванні. більш повільний ефект отруєння настає при попаданні отрути у шлунок або на шкіру.
Дія однієї і тієї дози отрути на організм при однакових умовах проявляється швидше і сильніше у людей з малою вагою ніж з великою. Ступінь отруєння залежить також від стану організму, його чутливості
до отрути і т.ін. При повторному надходженні отрути в організм нерідко спостерігається зміна реакції організму або в сторону посилення (кумуляція), або послаблення. Послаблення видимого ефекту носить назву привикання, причина якого може бути у збільшенні здатності організму руйнувати дану отруту, виводити її, виробляти проти неї антитіла і т. ін.
Ознаками отруєння кислотами і лугами є різка біль і опіки губ, слизової оболонки рота, болі при ковтанні за грудиною і у підложечковій області, кров'яниста рвота.
Харчові отруєння проявляються болями у животі, рвотою, прокосами. головними болями, запамороченням, слабкістю а в тяжких випадках - втратою свідомості.
Отруєння чадним газом відбувається через дихальні шляхи. Ознаками є головний біль, шум у вухах, запаморочення, загальна слабкість, задишка. Пульс слабкий, нудота і рвота у тяжких випадках - свідомий і безсвідомий стан. Потерпілого винести на свіже повітря, покласти холодний компрес на голову, при відсутньому або послабленому дихані дати понюхати нашатирний спирт, зробити штучне дихання. Після того як людина прийшла до свідомості покласти у ліжко, зігрити грілками, напоїти крепким чаєм або кавою. Можна дати випити трохи вина.
Через дихальні шляхи хімічні речовини надходять в організм у вигляді газів, пари і парогазових або парогазоаерозольних сполук. Цей шлях має першорядне значення, тому що всотування речовини відбувається з дуже великої поверхні легеневих альвеол (90-120 м), що набагато перевищує площу всотування поверхні шлунково-кишкового каналу і шкіри.
Добре розчинні речовини (хлорид водню, аміак і ін.) можуть всотуватися в кров з верхніх відділів дихальних шляхів. Грубодисперсний пил або рідкий аерозоль осідає в основному у порожнині носа, у носовій частині горла і трахеї, значна частина заковтується. У травному каналі всотування речовин може відбуватися у всіх відділах. Особливість полягає в тому, що при всотуванні через слизові оболонки порожнини рота і прямої кишки хімічні речовини попадають у кровоток поза захисним бар'єром печінки. У кислот середовищі шлунку отрути можуть розпадатися з утворенням більш токсичних сполук.
Найбільш часті, причини харчових отруєнь бувають тоді коли людина споживає недоброякісне м'ясо, рибу, молочнокислі продукти, гриби, дикоростучі ягоди і зелень.
Потерпілого необхідно напоїти великою кількістю (декілька стаканів) води, чаю або молока (у безсвідомому стані поїти не дозволяється). Необхідно викликати рвоту; для цього дають солону воду або заводять глибоко в горло два пальці. Якщо людина знаходиться у тяжкому стані, повертають її голову на бік. щоб вона не захлинулась.
При отруєннях крепкою кислотою або лугом рвоту викликати не дозволяється, У цих випадках слід дати овсяний або льоновий відвар, кисіль, молоко, сирі яйца.
Нерідко у потерпілих з'являється сонливість. Не треба давати йому спати; для цього його вприскують водою, поять крепким чаєм. При сильному збудженні покласти у ліжко і не давати робити різких рухів. При судомах тіло зігрити грілками і терміново викликати швидку допомогу.
Розчинність речовин у шлунковому соці значно вища ніж у воді, тому небезпека їх дії при надходженні цим шляхом зростає. Так. з'єднання свинцю, погано розчинне у воді, але добре розчиняється у шлунковому соці і тому легко всотується.
Через непошкоджену шкіру відбувається всотування рідин, газів або твердих часток, що потрапили на неї і розчиняються в потовій рідині і шкіряному жирові. Всотування відбувається як через волосяні фолікули, потові і сальні залози, так і безпосередньо через епітелій.
Прояви дії хімічних речовин можуть бути різноманітними. Інтоксикація може виникати у вигляді різних, патологічних станів залежно від доз і концентрацій.
Надання допомоги при отруєннях повинно бути першочерговим, тому що чинник часу відіграє величезну роль, кожна втрачена хвилина може коштувати життя. Перш за все потрібно визначити характер отрути по зовнішньому вигляді, по запаху, опікам губ, слизовій оболонки рота і язика.
Перша допомога полягає у найбільш швидкому виведенні отрути з організму, у обеззаражуванні її в організмі при неможливості виведення, а потім в усуненні больових явищ, спричинених отрутою. Найбільш легко виводиться отрута при попаданні її в організм через рот. Найбільш ефективним в цьому випадку буде промивання шлунку. Воно веде до найбільш повного і швидкого виведення отрути, запобігає місцевій дії і всотуванню речовин. Промивання шлунку проводиться у всіх випадках можливо більш рано (протягом 1-2 год. після отруєння). Однак слід промити шлунок і через декілька годин або доби, якщо це не було зроблене раніше (виключенням є отруєння лугами, кислотами, сулемою).
Щоб вивести отруту з шлунку, дають випити велику кількість теплої води (при І = 30-35) і рвоту викликають глибоким введенням пальців в рот. Таке промивання повторюють декілька разів до щезання специфічного запаху речовин, якщо такий є. Шлунок промивають чистою водою або розчином речовин, що нейтралізують отруту (розчином марганцевокислого калія при отруєннях фосфором, молоком при отруєннях сполуками ртуті, свинцю і т. п.).
Для виведення отрути з кишечника використовують адсорбенти, обволікаючі речовини. Адсорбентом є активоване вугілля, що зв'язує велику кількість різних отрут, - тяжкі метали, миш'як, феноли, алкалоїди і ін. Кашку з першої столової ложки активованого вугілля заливають водою і промивають шлунок. Після вживання адсорбуючих
речовин дають сольове послаблююче або роблять повторне промивання, щоб вивести адсорбент разом з зв'язаною отрутою (ст. л. гіркої солі на 1/2 склянки води).
Як обволікаючий засіб дають яєчний білок (білки ощаджують тяжкі метали), білкова вода (2-3 яєчні білки на 0.5 л. води); слизові відвари, відвар льняного насіння, молоко, кисіль, рідкий крохмальний клейстер, рослинне масло і ін.
Біля 90% всіх промислових інтоксикацій відбувається при отруєнні організму через дихальні шляхи (вдихування токсичних парів, газів, пилу. туманів). Найбільш небезпечна перша доба з моменту виникнення отруєння. Необхідно перш за все припинити подальше надходження отрути в організм, вивести потерпілих з забрудненої атмосфери в тепле провітрене, чисте приміщення або на свіже повітря. Звільнити від стиснюючого дихання одягу. Зняти одяг, що адсорбував шкідливий газ. Такий одяг є додатковим джерелом отруєння (вдихування парів, всотування через шкіру).Після цього дають велику кількість гарячого питва для прискореного виведення отруєної речовини через нирки.
При попаданні отруйної речовини на шкіру, обмити забруднену ділянку теплою (не гарячою) водою з милом. Захистити потерпілого від охолодження, зігріти (грілка, тепле питво, одіяло) і забезпечити спокій. При подразненнях слизових оболонок очей і верхніх дихальних шляхів (сльозотеча, чихання, кашель) промити очі теплою водою, а 2% розчином соди -ніс, рот, горло. Пити невеликими ковтками тепле молоко з содою.
При зупинці або глибоких порушеннях дихання тривало, годинами проводити штучне дихання (будь-якими доступними способами), починати його потрібно негайно. Штучне дихання протипоказано при різко вираженому подразнені слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і підозрі на набряк легенів.
Для більш швидкого виведення отруйної речовини через легені роблять рефлекторне збудження дихання шляхом механічного лоскотання слизової оболонки носу пір'ям, постукуванням по п'яткам, розтиранням шкіри і ін.
Нерідко тяжке отруєння викликає у потерпілих неспокій, хвилювання, депресію, що погіршує стан здоров'я. Дуже важливою цьому випадку є психотерапія. Необхідність госпіталізації вирішується на місці. Госпіталізації підлягають всі потерпілі з отруєнням середнього і тяжкого ступеню, а також з початковою формою при отруєннях речовинами, що мають скритий період дії (окисли азоту).
Для запобігання отруєна велике значення мають профілактичні заходи на виробництві і умовах побуту населення, санітарний нагляд за житлом, продуктами харчування, водою, знання правій особистої гігієни. Освітянська робота серед населення є добрим засобом попередження побутових і харчових отруєнь.
4.2.3. Допомога при обмороженнях
Нормальний теплообмін організму і його теплова рівновага залежить від метеорологічних умов. При тривалій дії холоду та вітру, підвищений вологості, нерухомому стані в тісному і мокрому взутті або значній втраті крові навіть при плюсовій температурі може настати місцеве або загальне обмороження.
Обмороження - це пошкодження організму, що виникає внаслідок дії низької температури.
Більш ніж у 90% - випадків обмороження зазнають нижні кінцівки, в 5%- верхні кінцівки, невелика кількість їх приходиться на ніс, вуха і ін.
На загальну дію холоду організм людини реагує рефлекторним спазмом периферичних кровоносних судин, що приводить до відтоку крові у внутрішні органи. Дія холоду залежить від здатності організму, в першу чергу його центральної нервової системи, реагувати на зміни зовнішнього середовища. Відомо, що населення північних регіонів планети не зазнає обмороження. Знижується опірність організму до обмороження внаслідок поранення, втрати крові, при захворюванні серцево-судинної системи, сп'яніння, голодування і ін.
При обмороженні людина спочатку відчуває холод і поколювання. Шкіра в області, що зазнала обмороження, червоніє, потім різко блідне, втрачає больову і температурну чутливість, а також відчуття дотику, тобто настає холодова анестезія, що стає причиною важких змін в тканинах організму людини. Залежно від пошкодження розрізняють чотири ступеня обмороження:
1. Ступінь характеризується ураженням шкіри у вигляді зворотних розладів кровообігу, знижується тактильна чутливість, після розігрівання стає синьо-червоною, пухлина збільшується з тупим болем. Запалення триває кілька днів, потім шкіра свербить і облущується, згодом людина одужує.
2. Ступінь проявляється некрозом поверхні шкіри, при відігріванні шкіра стає червоно-синьою, підпухає, утворюються пухирці, наповнені прозорою рідиною, спостерігається біль, підвищується температура тіла, погіршується апетит, погіршується сон, виникає лихоманка
З Ступінь супроводжується тромбозом судин, некрозом шкіри і м'яких тканин на різну глибину, виникають пухирі темно-бурого кольору, з'являється сильний біль, потовиділення, настає лихоманка, настає апатія.
4, Ступінь спостерігається некроз всіх шарів тканини і кісток. Тіло холодне і не чутливе. Пухирі з чорною рідиною. Обморожена зона чорніє, муміфікується, некроз тримається протягом 2-3 місяців. Настає дистрофія і змінюється склад крові.
Перша допомога при обмороженні 1-го ступеню полягає в розтиранні ураженої частинки тіла (вовною, хутром, камфорним або борним спиртом тільки не льодом) і накладанні пов'язки з водкою або розчином (темно-фіолетовим) марганцевокислого калію. Потрібно потерпілого негайно зігріти, особливо обморожену частину тіла за допомогою теплових ванн при температурі води від 20-40С. Потім уражені місця висушують, закривають стерильною пов'язкою і тіло накривають.
При обмороженні 2-4 ступеню переважно головне завдання полягає у тому. до попередити внесення і розвиток інфекції. Уражена шкіра дезинфікується спиртом, накладається пов'язка і стаціонарне лікування.
При обмороженнях 3-4 ступеня в стадії омертвіння розрізаються або видаляються омертвілі м'які тканини, накладається на обморожену поверхню пов'язка з маззю Вишневського і подальше стаціонарне лікування. При обширних обмороженнях кінцівок 3-4 ступеня здійснюється їх ампутація.
Загальне замерзання людини настає при охолодженні всього організму (людина заблукала, вибилась з сил в стані алкогольного сп'яніння та ін.).
Спочатку з'являється почуття втоми, сонливості, скутості, байдужості, зомління, зупиняється дихання і кровообіг- Потерпілого необхідно перенести в тепле місце і поступово відігрівати, добре в ванні з водою кімнатної температури, проводячи масаж всього тіла. Поступово температуру води доводить до З6 год. Коли з'являється рожевий колір шкіри і щезає одубіння кінцівок, проводять масаж серця і штучне дихання. Коли з'являється самостійне дихання і потерпілий приходить до свідомості, його кладуть на ліжко, тепло вкривають, дають пити гарячий чай, каву, молоко і відправляють у медичний заклад.
Коли людина вимушена тривалий час перебувати на холоді, тоді з метою профілактики необхідно теплий одяг, що не стискує рухи, ціле і не промокаєме взуття (змащене жиром), боротьба з пітливістю ніг, використання взуттєвих прокладок і хімічних грілок, вживання гарячої їжі або чаю не менше 2-х разів в день, невеликі дози алкоголю, змащування шкіри лиця, вух, губ жиром.
4.2.4. Допомога при теплових ударах
Перегрівання організму як і переохолодження веде до небезпечних для людини порушень її життєвих функцій.
Теплові удари - це різке, раптове розладнання діяльності центральної нервової системи, що виникає внаслідок перегрівання організму. Перегрівання організму проявляється втратою свідомості, нерідко легкими судомами, рвотою. розладнанням кровообігу і дихання.
Перегрівання організму настає у тих випадках, коли утруднюється віддача у зовнішнє середовище тепла, що постійно утворюється у тілі в процесі життєдіяльності і обміну речовин. Частково затримуючись у тілі, тепло підвищує температуру організму. Все що порушує виділення поту (пригнічення функції потових залоз, обезвожування організму, порушення питного режиму та ін.) або утруднює його випаровування з поверхні тіла (висока вологість, непроникненість
33?
для вологи одягу та ін.) сприяє розвитку перегрівання і призводить до теплового удару. М'язова робота в теплу пору рожу або в гарячих цехах. супроводжується утворенням великої кількості тепла, що також може призвести до теплового удару.
Опірність людини до високої температури суто індивідуальна. Вона може різко змінюватись у однієї і тієї ж людини при тимчасових порушеннях процесу теплорегуляції. Серед більшості людей, що знаходяться в однакових несприятливих умовах, завжди перевіряються спочатку ті що страждають захворюванням щитовидної залози, ожирінням, хворобами серця і судинними захворюваннями.
При перегріванні температура тіла наростає спочатку повільно, потім досить швидко. Гриватий час людина переносить перегрівання задовільно, відчуває лише зростаючу слабкість, іноді запаморочення (теплове виснаження). У зв'язку з посиленою потовіддачею організм втрачає воду і солі. Внаслідок зменшення води в тканинах зменшується пото- і сечовиділення, настає згущення крові, утруднюється кровообіг, Недостатність забезпечення тканин киснем порушує функцію головного мозку і веде до стану, що загрожує життю.
Тепловий удар виникає раптово: температура тіла підвищується до 42-43 грд., з'являється головний біль у спині, ногах, іноді нудота, рвота, пронос, почервоніння і одугловатість лиця, частішає дихання і пульс. В тяжких випадках настає втрата свідомості, зиниці розширені на світло не реагують, з'являється блідість, синюшність, іноді судоми.
Допомога при тепловому ударі полягає в тому, що потерпілого необхідно перенести в прохолодне місце, звільнити від щільного одягу, змочити тіло водою, забезпечити рух повітря, спокій і терміново звернутися в медичний заклад (визвати швидку допомогу). Температура тіла при своєчасно прийнятих заходах знижується швидко і свідомість повертається. При відсутності своєчасної допомоги зростає розладнання функцій центральної нервової системи, дихання стає неправильним, кров'яний тиск і температура падають; смерть може наступати навіть через декілька годин після теплового удару.
З метою профілактики передбачають; вентиляцію в жарких приміщеннях, носіння легкого пористого одягу, охолодження тіла, обмивання, у великій кількості питво газованої солоної види при роботі в гарячих цехах. При належному питному режимі і не затрудненому випаровуванні поту людина може тривалий час переносити без шкоди для себе температуру середовища 50-60 грд.
4.2.5. Надання допомоги при утепленнях
При зупинці надходження кисню в легені людини протягом 2-3 хв. настає асфіксія (ядуха). Зупиняється газообмін в легенях, настає кисневе голодування, людина непритомніє. За цим настає зупинка серця
і смерть. Такий стан може виникати внаслідок; стискання гортані (удушення); затоплення водою, заповнення гортані слизовими і рвотними масами, землею; закривання входу у гортань чужорідним тілом чи запалим язиках (при наркозі або безсвідомості); паралічу дихального центру від отрути, вуглекислого газу, від травми головного мозку і т. ін. При купанні у водоймах найбільша кількість утеплень виникає у стані алкогольного сп'яніння.
Утеплення - це заповнення дихальних шляхів рідиною або рідкими масами (переважно водою). В побуті під утепленням розуміють занурення всього тіла Однак такий стан може виникати і без занурення всього тіла у воду. Досить занурення лише отворів носа і рота. Тому утеплення може відбуватися у невеликих водоймах, калюжах, ванні і т. ін.
Одним з моментів, що сприяє у топленню є емоційний шок, обумовлений раптовою появою страху, переляку затонути. Після занурення у воду дихання припиняється через 3-5хв. Після зупинки дихання ще деякий час продовжується серцева діяльність. Іноді дихання продовжується і- 2,5хв. після зупинки серцевої діяльності. При утепленні повернення до життя можливе не пізніше 5 - 6хв. після зупинки діяльності серця.
При наданні першої допомоги утопленому (одночасно необхідно викликати лікаря) необхідно усунути лишніх людей; керувати допомогою повинна одна людина і 1-2 помічника. Необхідно з верхньої частини тіла потерпілого зняти одяг. По можливості швидко очистити рот і гортань; для цього потерпілому відкривають рот, пальцями або м'якою тканиною (носовичком), видаляють попавший в рот пісок і ін. Язик витягують з рота і утримують петльою, зробленою з бинта, носовичка, кінці якої закріплюють на потилиці. Все це треба зробити, уникаючи грубих рухів. Після цього видаляють воду з дихальних шляхів.
Для видалення води потерпілого кладуть животом на коліно того хто надає допомогу. При цьому голова і ноги потерпілого повинні звішуватися в низ Енергійно стискають грудну клітку, щоб видалити воду з трохеї і бронхів. Можна видалити воду і таким способом. Покласти потерпілого животом на коліно, а людина, що допомагає бере потерпілого на стегна і піднімає і опускає його туловише декілька разів. Якщо вода вже вийшла а потерпілий не дихає. починають штучне дихання. Припиняти штучне дихання можна лише при наявності видимих ознак смерті (що констатує лікар).
При утепленні дитини її слід взяти за ноги, тримати вниз головою і в такому положенні проводити штучне дихання.
Коли потерпілий прийде до себе і почне добре дихати, його необхідно укутати, зігріти (теплі пляшки, грілки), напоїти гарячою крепкою кавою, чаєм. Можна дати 1-2ст. ложки горілки. У потерпілого в подальшому можуть виникати ускладнення у вигляді запалення і набряку легенів, відсутність спогаду про подію (ретроградна амнезія) і ін. Тому потерпілий протягом деякого часу мусить заходитися під наглядом лікаря.
При набряку гортані спостерігається шумне забруднене дихання, посиніння шкіри. Накладають холодний компрес на карк, ноги кладуть в гарячу ванну.
Підшкірно вводять 1мл. 2% дімедролу. При потребі лікарі роблять трехсостомію - вводять трубку в розсічену трахею.
4.2.6. Клінічна і біологічна смерть. Оживлення організму
Якщо життя це особлива форма руху, матерії то смерть — припинення життєдіяльності організму, внаслідок чого індивідуум гине. У широкому розумінні смерть — незворотне припинення обміну речовин у живій субстанції, що супроводжується розкладом білкових тіл.
Залежно від причин, що обумовлюють настання смерті
розрізняють:
1. Смерть фізіологічну або природну, що настає внаслідок фізіологічного (природного) старіння - тривалого послідовного розвитку згасання основних життєвих функцій організму (смерть від одряхління).
2. Смерть патологічну, або передчасну, що викликана хворобливим станом організму, ураженням життєво важливих органів (мозку, серця, легенів, печінки). Завчасна смерть може бути раптовою — наступати протягом декількох хвилин або навіть секунд внаслідок швидкого розвитку патологічного стану. Насильницька смерть може бути наслідком нещасного випадку, самогубства, вбивства.
Смерть людини пов'язана з припиненням основних життєвих функцій організму — перш за все дихання і кровообігу. Слід розрізняти два основних етапи смерті. Перший етап — клінічна смерть, другий етап — біологічна смерть.
Під час клінічної смерті дихання і серцева діяльність припиняється, але тканини ще не зазнають розпаду, тому в деякій мірі зберігають життєздатність. Цей період триває протягом 5-7 хвилин. Цього часу вистачає для відновлення основних життєвих функцій організму, якщо вжити відповідних заходів оживлення. Після періоду клінічної смерті настає біологічна смерть, тобто незворотне припинення біологічних процесів в клітинах і тканинах і розпад білкових структур
Переважно смерть людини настає поступово: згасає свідомість. але серце ще працює: потім припиняється серцева діяльність, а дихання ще деякий час продовжується. Буває так. що після повного зникнення видимих ознак життя у людини тривалий час, іноді десятки хвилин можна спостерігати повільний рух кішечника. Навіть через добу після смерті в умерлого ростуть волоси (борода, вуса) і нігті. Все це свідчить про те що смерть окремих тканин і органів настає не одночасно, а тому якщо вдається вплинути на більш стійкі життєві функції, що згасають в останню чергу, то можна розраховувати і на відновлення менш стійких життєвих функцій, тобто оживити умираючий організм.
Оживлення організму — це відновлення згасаючих або тільки що згаслих основних життєвих функцій організму: дихання, діяльності серця, функцій центральної нервової системи.
Механізм оживлення ліг в основу спроб відновлення згасаючих
життєвих функцій організму. Спроба оживлення вмираючої людини складалась ще в стародавні часи. Природно, що засоби якими користувалися тоді при оживленні організму були примітивні,, не базувалися, на знаннях про фізіологію людського організму, а тому майже завжди були приречені на невдачу. Для оживлення вмираючих людей древні лікарі використов} вали виривання передніх зубів, биття різками, прикладання розпечених предметів до тіла тільки, що померлої людини, обкладання тіла гарячими скоринками хліба, вдування в рот повітря і ряд інших способів.
Істинна, "біологічна", смерть — це незворотне явище, вона безперечно настає на відповідному етапі розвитку організму і перемогти її неможливо.
Однак смерть часто настає передчасно, тобто тоді, коли організм іще не вичерпав усіх своїх життєвих сил. Це стосується перш за все випадків раптової смерті внаслідок нещасного випадку, крововтрати, удушення, утоплення ін., коли гине ще життєздатний організм, а значить є можливість його активувати (оживити).
На підставі фізіологічних досліджень встановлено, що між життям і смертю існує відповідний перехідний період — так звана клінічна смерть. В цей період вже відсутні зовнішні ознаки життя — свідомість, дихання, серцева діяльність але життя ще повністю не згасло. В тканинах, на якомусь надзвичайно низькому рівні ще відбуваються процеси обміну, що підтримують в них мінімальну життєдіяльність. Ці процеси обміну різко відрізняються від нормальних, але завдяки їм організм деякий час ще живе після припинення серцевої діяльності і дихання.
Оживлювання організму потрібно починати на можливо більш ранньому етапі умирання, який продовжується нерідко десятки хвилин, а іноді годин, коли ще є якісь видимі ознаки життя. Оживлення організму навіть можливе при настанні моменту клінічної смерті.
Термін клінічної смерті визначається тим періодом, протягом якого ще не встигають загинути вищі відділи мозку після припинення серцевої діяльності і дихання. Після 5—6 хвилин кора головного мозку, діяльність якої визначає свідомість, мислення зазнає необратимого руйнування, і тоді відновлення організму як єдиного цілого вже стає неможливим, клінічна смерть переходить у смерть біологічну (хоча продовгуватий мозок, де лежить дихальний центр зберігає життєдіяльність і після 40 хвилин).
Внаслідок вивчення закономірностей умирання організму сучасна медична наука розробила ряд прийомі для оживлення організму. Найбільш ефективним можна вважати комплексний метол оживлення, який включає такі прийоми: нагнітання крові в артерії по напрямку до серця не прямий масаж серця, електрична дефібриляція серця, штучне дихання.
При масажі серця, кров з порожнини виштовхується в кровоносні судини чим створюється штучний кровообіг, що запобігає незворотним порушенням в організмі. Крім цього, при масажі серця відбувається механічне подразнення нервових закінчень, що знаходяться у серцевому м'язі, що також чинить позитивний вплив на відновлення серцевої діяльності. Приступати до масажу серця необхідно протягом 5-6 хвилин після зупинки серцевої діяльності.
Іноді при умиранні або в процесі оживлення організму виникає серйозне ускладнення — так звана фібриляція шлуночка серця, коли замість нормальних скорочень серцевого м'яза окремі м'язові волокна починають різночасно, не координовано скорочуватись. Настання фібриляції серцевого м'яза являє смертельну небезпеку, і самостійно вона у людини не припиняється. Для її припинення використовують одиночний короткий електричний імпульс, за допомогою спеціального апарату дефібрилятора. Такий подразнювач заставляє всі волокна серцевого м'яза скорчуватися одночасно, чим припиняється фібриляція і відновлюється нормальна серцева діяльність.
Для відновлення дихання при оживленні організму використовують штучне дихання з допомогою апаратів, що вдувають повітря в легені і відсмоктують його з них. При вдуванні повітря налагоджується газообмін, а також відбувається подразнення розташованих у легенях закінчень блукаючого нерву. Це подразнення передається в дихальний центр, що знаходиться у продовгуватому мозочку, а звідти по відповідних нервах до дихальної мускулатури, що і призводить до відновлення дихання. Чим раніше відновлюється функція дихання, тим більшим буде успіх оживлення організму.
При відсутності спеціальної апаратури слід проводити штучне дихання за методом "з рота в рот". Прості способи штучного дихання в деяких випадках можуть бути ефективними, особливо при збереженні серцевої діяльності.
4.2.7. Послідовність дій при наданні першої допомоги
Для надання першої допомоги необхідно оцінити стан потерпілого. Оцінюючи стан потерпілого перш за все звертають увагу на наявність: свідомості, дихання, його ритмічність, реакцію зіниць на світло та наявність пульсу.
Наявність дихання можна визначити візуально, при самостійному диханні буде видно піднімання і опускання грудної клітки, або нахилившись до обличчя потерпілого. Якщо воно є, то вухом будуть відчутні дихальні звуки, шкірою буде відчуватися струмінь видихуваного повітря. У травматичному стані потерпілий може мати атональне дихання, що передує повній зупинці. Таке дихання проявляється у вигляді судомних дихальних рухів з великою амплітудою, коротким вдихом і швидким повним видихом з частотою
від двох до шести дихань за хвилину або нечастого поверхневого дихання. Перевірка стану потерпілого повинна відбуватися дуже швидко, протягом 15-20 секунд.
Дата добавления: 2015-11-04; просмотров: 46 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |