тва буде власник підприємства чи іншої комерційної структури -
фізична особа, чи будь-яка юридична особа, але не автор.
Відносини між автором і замовником-заявником регулюються
окремим договором. За своєю юридичною природно, це буде до-
говір, близький до авторських договорів - договір художнього за-
мовлення. Сам автор має на свій твір авторське право. Позначен-
ня, яке розроблено з метою його творчої праці, - об'єкт інтелек-
туальної власності. Але цей результат не є об'єктом промислової
власності. Він є об'єктом авторського права, права його автора
захищаються саме авторським правом.
Проте, коли дане позначення зареєстровано в якості знака для
товарів і послуг, воно уже виступає об'єктом промислової влас-
ності, оскільки його функціональне призначення зумовлюється
сферою матеріального виробництва, а не духовного. В даному разі
товарний знак підпадає правовій охороні не тому, що він є резуль-
татом творчої діяльності, а тому що він виконує спеціальну функ-
цію. Правовому захисту підлягає саме його розрізняльна здатність.
Не можна сказати, що позначення, зареєстроване як знак для
товарів і послуг, має подвійну юридичну природу. Так само як і
винахід: до кваліфікації його в якості такого він виступає лише як
певна пропозиція. Те ж саме і позначення - воно є результатом
лише художньої творчості до реєстрації. Після реєстрації цей ре-
-177-
зультат творчої діяльності набуває нового функціонального при-
значення.
Важливою позитивною рисою Закону про товарні знаки є та-
кож і те, шо в ньому дуже чітко визначені права і обов'язки влас-
ника свідоцтва на знак для товарів і послуг. На відміну від інших
законів про промислову власність, Закон про товарні знаки містить
норму, за якою власник товарного знаку, відповідно до п. 2 ст. 16
Закону, може користуватися і розпоряджатися знаком на свій роз-
суд. Такої норми інші закони України про промислову власність
не містять.
-178-
2. Критичний аналіз Закону України
<Про охорону прав на знаки для товарів і послуг>
Передусім, викликає зауваження сама назва цього Закону -
<Про охорону прав на знаки для товарів і послуг>. В усьому світі
позначення певними символами називається товарний знак. В
Паризькій конвенції 1883 р. такі позначення називаються фаб-
ричні або товарні знаки, знаки обслуговування. Узагальнюючим
поняттям є товарний знак. В Модельному кодексі (остання редак-
ція) відповідний розділ називається <Правова охорона товарного
знака>. Наведене зовсім не означає, що ми маємо обов'язково сліду-
вати сусідам і користуватись саме таким словосполученням. Але
для чіткості і однозначності все ж краще було б прийняти загаль-
новизнане словосполучення <товарний знак> і відповідно назвати
Закон <Про охорону прав на товарний знак>. Для фахівців зрозум-
іло, що мова йде як про знаки для товарів, так і про знаки для
послуг.
Закон <Про охорону прав на знаки для товарів і послуг> роз-
роблений по тій же схемі, і структурі, що і останні Закони про
промислову власність. Тому йому властиві ті ж огріхи.
Вище вже говорилось про те, що Закони про промислову
власність, у тому числі і Закон про товарні знаки, містять багато
формальних підстав для відхилення заявок. Так, відповідно до п. 6
ст. 10 Закону заявка, що не відповідає вимогам ст. 7 даного Зако-
ну, або документ про сплату збору за подання заявки - встанов-
леним вимогам, і недоліки, зазначені порушення, не будуть усу-
нуті протягом двох місяців. Відомство надсилає заявнику рішення
про відхилення заявки.
Які ж це можуть бути порушення ст. 7 Закону? Передусім,
заявка має бути складена українською мовою. Вимога справедли-
ва, але ж не беззастережна. А якщо заявка буде складена російсь-
кою мовою і заявник протягом двох місяців не перекладе на ук-
раїнську, то в такому разі заявка буде відхилена. Чи розумно лише
за такою формальною ознакою відхиляти заявку? Видається, це
просто формалізмом.
За іншою підставою, яка полягає в тому, що протягом двох
місяців має бути сплачений збір за подання заявки, заявка також
-178-
може бути відхилена. Але ж не тільки за несплачений своєчасно
збір. П. 6 ст. 10 цього ж Закону вимагає, що документ про сплату
збору за подання заявки має відповідати встановленим вимогам.
Яким саме вимогам має відповідати документ про сплату збору за
подання заявки. Закон не визначає. Тобі - заявнику - треба це
знати, ти і шукай відповідь на це запитання. Це вже, як кажуть,
чистої води формалізм. Причому ця вимога ставиться до всіх до-
кументів про сплату зборів за подання заявки на видачу правоохо-
ронного документа будь-якого об'єкту промислової власності. Так
що це не поодинокий випадок, а продумана лінія. Чи вірна вона,
чи відповідає ця тактика інтересам розвитку інтелектуальної діяль-
ності? В пресі появилось багато нарікань на те, що вимоги такого
роду занадто суворі(*214).
Істотним недоліком Закону України <Про охорону прав на
знаки для товарів і послуг> є також відсутність чітких строків для
розгляду заявки на видачу свідоцтва. Строки, встановлені в За-
коні, пов'язують тільки заявників, причому досить суворо. Якщо
не усунуті протягом становленого строку виявлені порушення ви-
мог до заявки, вона вважається відхиленою.
Звертає на себе увагу різноманітність тривалості строків від 6
до одного місяця. Видається, що можна було б їх уніфікувати без
шкоди для процесу розгляду заявки. Якщо усі ці строки будуть
дотримані, то заявка буде розглядатися понад два роки. Чи не
занадто для знаків для товарів і послуг? Правда, заступник дирек-
тора Науково-дослідного центру патентної експертизи (НДЦПЕ)
Держпатенту України Ніна Мошинська пише в своїй досить цікавій
статті: <Кожен знак, а їх в Держпатенті близько 40 тисяч, повинен
пройти детальну перевірку, результати якої ляжуть в основу рішення
про реєстрацію знака чи відмову у такій реєстрації>(*211). В цій цитаті
відчувається прихований натяк: <Надто багато заявок надходить, а
нас мало, тому строки розгляду затягуються>. Мабуть, це так. Але
це ні в якій мірі не виправдовує Держпатент України в занадто
тривалих строках розгляду заявок в цілому.
Закон про товарні знаки, як і інші Закони про промислову
власність, не позбавлений формальних підстав для відхилення,
відкликання чи визнаною відкликаною заявок. При цьому в За-
коні немає тлумачення, що варто розуміти під цими поняттями:
відкликана, визнана відкликаною, чи відхилена заявка. Які пра-
вові наслідки настають, коли заявка відхилена, відкликана чи виз-
нана відкликаною. Між тим, ці правові наслідки мають значення.
Заявка вважається відкликаною, тобто вважається, що сам заяв-
ник відкликав свою заявку на знак для товарів і послуг. Чи має він
право подати ту ж саму заявку вдруге, з яким пріоритетом (маєть-
ся на увазі національний пріоритет, тобто дата надходження заяв-
(**214) Див.: Бугаєв С. Налог на сообразительность. Всеукраинские ведомости 1996,
21 февраля.
-179-
ки до Держпатенту України), та інші наслідки. Все це відкриває
широкий простір для свавілля.
В цьому Законі вживаються ті ж самі терміни - заявка не
вважається відкликаною, не відкликана або не відхилена (ст. 5 п.
6); заявка вважається відкликаною (ст. 8 п. 3); заявка відхилена
(ст. 10 п. 6); вважається відкликаною (ст. 10 л. 8). Проте, в самому
Законі зміст цих понять не розкривається, що, безумовно, може і
буде приводити до різного тлумачення цих понять.
Але мало того, що ці поняття не розкриті в Законі. Їх просто
багато в Законі. Вони часто встановлюють просто формальні підста-
ви для відхилення заявки, ставлять перешкоди на шляху проход-
ження заявки.
Викликає заперечення ст. 19 Закону, в якій йдеться про підстави
визначення свідоцтва недійсним. Серед цих підстав наведені такі:
невідповідність зареєстрованого знака умовам надання правової
охорони і наявність у свідоцтві елементів зображення знака та
переліку товарів, яких не було в поданій заявці.
Передусім, Закон не пояснює, хто має визнавати за цими підста-
вами свідоцтво недійсним. Ті юридичні факти, які стали підстава-
ми визнання свідоцтва недійсним, настали з вини працівників
Держпатенту. Адже вони мали перевірити заявку на відповідність
знака умовам надання правової охорони. Працівники Держпатен-
ту мали виявити елементи зображення знака та переліку товарів і
послуг, яких не було в заявці. Чи це працівники Держпатенту, чи
працівники науково-технічної експертизи, в даному разі особливо
значення не має, оскільки свідоцтво видає Держпатент і він, і ніхто
інший, не повинен нести відповідальність за його вірогідність.
Врешті-решт заявник платить гроші за проведення експертизи.
Мало того, що він оплатив неякісну роботу, на нього ще й покла-
дають відповідальність за свою вину. Це явно несправедливо.
П. 2 ст. 19 також сформульований не дуже чітко. Із нього не
зовсім ясно, про які мотиви заперечення проти видачі свідоцтва
йде мова. Чи цс ті мотиви, які викладені в п. 1, чи це можуть бути
й інші мотиви.
Не дивлячись на досить широкий перелік підстав для відмови
в реєстрації товарного знака, що міститься в Законі порівняно із
зарубіжною законотворчою практикою, він все ж не охоплює усіх
позначень чи символів, які не можуть бути зареєстровані в якості
товарного знака. Так, наприклад. Закон України <Про охорону
прав на знаки для товарів і послуг> не містить правил, відповідно
до яких не можуть бути зареєстровані в якості товарного знака
прапор ООН, емблеми, абревіатури і найменування міжнародних
урядових організацій, членами яких є країни-учасниці конвенції.
Проте, реєстрація дозволяється, якщо з точки зору Патентного
відомства емблеми, абревіатури або найменування, використання
яких передбачається:
- не створюють для громадськості ніякого зв'язку між орган-
ізацією і товарним знаком або
-180-
- не вводять громадськість в оману стосовно існування зв'яз-
ку між користувачем і організацією(*215).
П. 2 ст. 16 Закону також не охоплює всіх способів використан-
ня товарного знака. Він говорить лише про такий спосіб, як по-
значення товарів чи послуг, але не згадує про інші. Так, наприк-
лад, в практиці іноземних держав законодавство визначає викори-
стання товарного знака так:
- позначення знака на товарах або упаковці;
- пропозиція або виставлення товару для продажу, поставка
на ринок або зберігання з цією метою за умови позначення їх
знаком;
- імпорт і експорт товарів, маркірованих знаком;
- використання позначення в діловій документації або в рек-
ламі.
-181-
3. Зауваження до окремих статей
Передусім, звертає на себе увагу неоднозначність вживання
деяких понять. Зокрема, мається на увазі реєстрація знака чи реє-
страція свідоцтва на цей знак? Ці поняття вживаються неодноз-
начно. Так, в ст. 1 Закону про товарні знаки <Визначення> наво-
диться таке тлумачення: <Реєстр - Державний реєстр свідоцтв
України на знак для товарів і послуг>. Таке ж визначення наво-
диться і в Законі України <Про охорону прав на винаходи і ко-
рисні моделі>: <Реєстр - Державний реєстр патентів України на
винаходи або Державний реєстр патентів України на корисні мо-
делі>; в Законі України <Про охорону прав на промислові зразки>
- <Реєстр - Державний реєстр патентів України на промислові
зразки>.
В Законі України <Про охорону прав на сорти рослин> йдеть-
ся про два реєстри. Перший - просто Реєстр сортів рослин, дру-
гий - Державний реєстр сортів рослин. Але в обох реєстрах мова
йде про реєстр саме об'єктів правової охорони, а не про реєстр
правоохоронних документів. В Законі України <Про племінне тва-
ринництво> багато йдеться про облік, але нічого не згадується про
державний реєстр племінного тваринництва.
Проте, повернемося до Закону про товарні знаки. В тексті цього
Закону йдеться про реєстрацію знака, а не про реєстрацію свідоц-
тва на знак. Отже, маємо два поняття: <Державний реєстр свідоцтв
України на знаки для товарів і послуг> і <реєстрація знака> (ст. ст.
10.3, 10.10, ІІ, 12, ІЗ, 14, 7.4, 7.5).
Працівники Держпатенту України вживають поняття відпові-
дно до Закону (тлумачення): <Державний реєстр свідоцтв України
на знаки для товарів і послуг>(*216).
(**215) Див.: Дахно И. И. Патентно-лицензионная работа. Киев, <Блиц-информ>,
1996, с. 199.
(**216) Див.: Матвієнко К., Кістєрська С. Про ведення Держреєстру свідоцтв Украї-
ни на знаки для товарів і послуг. Закон і Бізнес, 1995, № 8, 22 лютого.
-181-
Маємо також і два види самих реєстрів - реєстри правоохо-
ронних документів і реєстри об'єктів промислової власності, зок-
рема нових сортів.
Така розбіжність в понятійному апараті в законодавстві не-
припустима.
П. 2 ст. 5 Закону наводить перелік позначень, які можуть бути
знаками для товарів і послуг. В ньому немає звукових знаків. Про-
те, законодавча практика інших країн до позначень відносить і
звукові сигнали, словосполучення чи музичні позивні. Так, на-
приклад, кожна радіостанція має свої звукові позивні, які відрізня-
ють її від інших. Тому видається доцільним визнати правову охо-
рону і на позначення послуг шляхом звукових сигналів.
Окремо постає питання про позначення буквами або цифра-
ми. В переліку позначень, що містяться в Законі, вони не згаду-
ються. Із статті заступника директора Науково-дослідного центру
патентної експертизи (НДЦПЕ) Держпатенту України Ніни Мо-
шинської можна зробити висновок, що такі позначення не можуть
визнаватися товарними знаками(*217). Вона пише: <Якщо знак є на-
бором цифр чи букв або просто геометричних фігур, то це може
сприйматися як кількісне позначення, кодове, сертифікаційне
тощо>. У цьому міркуванні, видається, є резон. Справді, такі по-
значення можуть приводити до плутанини, а товарний знак має
сприйматися однозначно, споживач не повинен розмірковувати
- це знак чи ні.
Невдало сформульований п. 1 ст. 7, який проголошує: <Особа,
яка бажає одержати свідоцтво, подає до Відомства заявку>. В цій
же статті визначаються вимоги до заявки. Але викликає певний
сумнів занадто широкий простір для заявників. Можливо, все ж в
певній мірі треба обмежити право на одержання свідоцтва на то-
варний знак. Закон таких обмежень не містить. П. 5 ст. 5 надає
право на одержання свідоцтва будь-якій особі, об'єднанню осіб
або їх правонаступникам. П. 1 ст. 7 також проголошує повну сво-
боду на одержання свідоцтва. Але ж може заявник навмисне подає
заявку на одержання свідоцтва, аби перешкодити своєму конку-
ренту, використати знак в недобрих цілях, з іншими зловмисними
намірами. Видається, що право на одержання свідоцтва на знак
можна було б зумовити фактом реального заняття підприємниць-
кою діяльністю. Простіше сказати, право на одержання свідоцтва
на товарний знак повинен мати той, хто доведе його необхідність
у своїй діяльності.
П. 7 ст. 10 ще раз нагадує, експертиза заявки по суті може буде
проведена лише за умови, що документ про сплату збору за по-
дання заявки оформлено правильно. Але в Законі ніде не гово-
риться, що означає <документ оформлено правильно> чи <доку-
мент оформлено неправильно>.
(**217) Див.: Мошинська Н. Як одержати свідоцтво на знак для товарів і послуг.
Закон і Бізнес. 1995, № 20, 17 травня.
-182-
Викликає певний сумнів редакція п. 6 ст. 16 Закону. Вона про-
голошує: <Договір про передачу права власності на знак та ліцен-
зійний договір вважається дійсним, якщо вони складені в пись-
мовій формі і підписані сторонами. Зазначені договори набира-
ють чинності стосовно будь-якої іншої особи лише після їх
реєстрації у Відомстві>.
Вказівка в першій частині цієї норми про необхідність скла-
дання договору в письмовій формі зовсім недоцільна, оскільки є
загальна вимога до такого роду договорів про їх обов'язкову пись-
мову форму. Це договори досить складні і усна форма тут абсо-
лютно неприпустима. Дещо наївно звучить припис, за яким такі
договори мають бути підписані сторонами. Це настільки очевид-
но, що спеціально передбачати в Законі норму про що вимогу
просто недоцільно. Адже будь-який договір, не підписаний од-
нією із сторін, не набуває чинності.
Що стосується другої частини цього пункту, то погоджуючись
із за значеним приписом в цілому, варто було б визначити, які ж
правові наслідки наступають, якщо такий договір не буде зареєст-
рований в Держпатенті, чи має чинність такий договір чи ні. Отже,
постає питання, яка із сторін зобов'язана зареєструвати такий до-
говір і, отже, сплатити збір за його реєстрацію. Без визначення
зазначених обов'язків реєстрація може повиснути в повітрі.
Істотним недоліком Закону про товарні знаки слід визнати
відсутність в ньому норм про те, які дії визнаються порушенням
прав власності на свідоцтво на знак для товарів і послуг. В Законі
є лише загальна норма (ст. 20), яка в п. 1 визначає, що <будь-яке
посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16
цього Закону, вважається порушенням прав власника свідоцтва,
що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодав-
ством України>.
Вище уже зазначалось, що ця загальна норма не охоплює со-
бою усіх можливих способів порушення прав власника свідоцтва.
Тут видається доцільним доповнити сказане раніше. В законодавстві
про товарні знаки зарубіжних країн порушення прав власника
свідоцтва розуміється дещо ширше. Так, наприклад, в законодавстві
Великобританії порушенням прав на зареєстрований товарний знак
визнається в торговій діяльності використання ідентичного по-
значення або позначення, здатного ввести в оману споживача. Але
що ще більш цікаво, це те, що порушенням вважається викорис-
тання ідентичного або дуже схожого позначення не тільки стосов-
но ідентичних або подібних товарів і послуг, але й використання
позначення, подібного або ідентичного товарному знаку, що зас-
тосовується для неідентичних або для неподібних товарів і послуг,
якщо останній із названих товарів чи послуг користується попи-
том, а використання позначення створює безпідставні переваги
над товарним знаком або буде шкодити товарному знаку(*218).
(**218) Див.: Дахно И. И. Патентно-лицензионная работа, с. 199.
-183-
В зарубіжній законодавчій практиці порушенням визнається
використання зареєстрованого товарного знака, якщо особа, що
його використовує, знала або мала підстави для припущення, що
застосування знака є порушенням прав власника свідоцтва.
Наведені норми не були б зайвими в законодавстві України
про товарні знаки. Норми Закону України <Про охорону прав на
знаки для товарів і послуг> викладені занадто стисло і не розкри-
вають сутності порушення прав власника свідоцтва. Тому було б
бажано відповідні норми уточнити і доповнити. Адже такі пору-
шення прав власника свідоцтва можуть мати місце І в межах Ук-
раїни.
Стосовно захисту прав власника свідоцтва на знаки для то-
варів і послуг, то варто висловити побажання, щоб в законодавстві
про товарні знаки було застереження щодо чинності права на знак.
Не може вважатися порушенням прав на товарний знак його не-
санкціоноване використання до дати публікації про його реєстра-
цію. З таким застереженням не можна не погодитися. Відповідно
до цього не може порушуватися ніяка справа в суді про порушен-
ня прав на товарний знак до його фактичної реєстрації.
Звичайно, щодо Закону України <Про охорону прав на знаки
для товарів і послуг> можна зробити ще багато істотних і окремих
зауважень. Але справа не в тому, аби знайти ці окремі недоліки.
Закон уже працює в інтересах України. Його застосування вия-
вить ще й інші недоліки. Їх необхідно узагальнювати, проаналізу-
вати і зробити відповідні висновки, дати їм належну оцінку і роз-
робити заходи по їх усуненню.
На сучасному етапі законодавчої діяльності у сфері правової
охорони промислової власності постає питання про подальше удос-
коналення цього законодавства. Саме з цією метою провадиться
цей аналіз законодавства про інтелектуальну власність.
Зрозуміло, що не всі міркування, оцінки і пропозиції, вислов-
лені в цій роботі, є безспірними. Але висловлені міркування, мож-
ливо, зможуть в певній мірі сприяти удосконаленню в цілому добро-
го Закону України <Про охорону прав на знаки для товарів і по-
слуг>.
-184-
Глава ІХ. ПРАВО НА НАЙМЕНУВАННЯ
МІСЦЯ ПОХОДЖЕННЯ ТОВАРУ
Право на найменування місця походження товару - це новий
цивільно-правовий інститут, який в Україні ще тільки складається.
До цього часу такого інституту ні радянське цивільне законо-
давство, ні українське не знало. В Основах цивільного Законодав-
ства Союзу РСР і республік від 31 травня 1991 р.(*219) про цей інсти-
тут ще не згадується. Але вже в Законі Російської Федерації <Про
товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місця поход-
ження товару> від 23 вересня 1992 р.(*220) він виступає як сформова-
ний цивільно-правовий інститут. Треба сказати, що в країнах з
розвинутою ринковою економікою цей інститут відомий уже дав-
но. Він згадується в Паризькій конвенції про охорону промисло-
вої власності від 20 березня 1883 р.(*221). Конвенція, зокрема, прого-
лошує, що вказівка на походження або найменування місця по-
ходження товару відноситься до об'єктів промислової власності і
підпадає під дію Паризької конвенції (ст. 1). Ст. 10 Конвенції про-
голошує, що в разі прямого чи побічного використання непра-
вильного зазначення походження виробу або особи виробника,
фабриканта чи комерсанта є правопорушенням, яке тягне за со-
бою відповідальність за цивільним законодавством. Якщо при ви-
роблені чи виробництві товару або торгівлі ним буде неправильно
зазначено місце походження, чи місцевості, де знаходиться цей
пункт, або неправильно вказано країну чи країну, де застосовуєть-
ся неправдива вказівка про походження, це визнається порушен-
ням прав фізичної чи юридичної особи, які є виробниками чи
комерсантами цього товару.
Зміст цих статей Паризької конвенції про охорону промисло-
вої власності наведено для того, щоб підкреслити вагу наймену-
вання місця походження товару в умовах ринкових відносин ще
наприкінці минулого століття. Протягом цього століття значення і
роль права на найменування місця походження товару не тільки
не знизилась, а навпаки, ще більше зросла. Свідченням цього є
розробка і прийняття законодавства про місце походження товару
в країнах СНД, де до цього часу його ніколи не було(*222). Не було
такого законодавства і в Україні.
(**219) Див.: Ведомости Съезда народных депутатов СССР и Верховного Совета
СССР, 1991, № 26. ст. 733.
(**220) Див.: Сборник официальных документов по охране объектов промышлен-
ной собственности в Российской Федерации. Киев, 1993, с. 30.
(**221) Див.: Богуславский М. М. Патентные вопросы в международных отношени-
ях. М., 1962, с. 283.
(**222) Див.: Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. М., 1995.
-185-
Розробка і прийняття зазначеного законодавства - це не да-
нина моді ринкових відносин. Це гостра потреба нашого часу.
Справа в тому, що на якісні характеристики, крім технічного рівня,
технології, якості матеріалів, впливають ще й інші фактори, які
часто не залежать навіть від технічного рівня виробництва чи будь-
яких інших умов вироблення товару. Такими додатковими факто-
рами, що зумовлюють в значній мірі якісні та інші характеристи-
ки товару, можуть бути певні властивості того чи іншого географ-
ічного району. Це можуть бути різноманітні фактори - вода,
повітря, грунти, кліматичні, гідрологічні та інші умови. Наприк-
лад, певні сорти вина можна виробити з винограду, що вирощується
тільки в такій-то місцевості, на виробництво пива впливають ряд
властивостей саме даного географічного району - вода, ячмінь,
хміль тощо. Тканини даного сорту можуть бути вироблені тільки
із вовни овець певної породи, що вирощується в такій-то місце-
вості.
Це природні фактори географічного району, які можуть зу-
мовлювати певні якісні показники виготовленого товару, наприк-
лад мінеральної води тощо. Але на якісні характеристики товару
можуть впливати люди - виробники цього товару: наприклад, гу-
цульські киптарики, мабуть, ніхто краще не зробить, як самі гуцу-
ли. Виробництвом оптичних приладів прославив себе київський
завод <Арсенал>, миколаївські та херсонські суднобудівники ко-
ристуються високим авторитетом у світі. Таких прикладів можна
навести багато, коли саме майстерність, професіоналізм виробни-
ка, технічний рівень виробництва зумовлюють більший попит то-
вару на ринку і, отже, його конкурентоздатність на ринку.
Можливий ще й третій напрям впливу на конкурентоздатність
товару - це поєднання географічного фактору з людським. Уміле
використання спеціалістами високого класу, фахівцями переваг,
властивостей та інших якостей даного місцевого району істотно
підвищує його конкурентоспроможність, значно підвищується
ефективність виготовленого товару, зростає попит на нього, ши-
риться чутка про особливі властивості товару, виробленого в тому
чи іншому певному географічному районі. Наприклад, з виногра-
ду, що має особливі властивості, винороби високого класу вироб-
ляють вино, яке користується великим попитом на ринку. Зрозу-
міло, що некваліфікований спеціаліст навіть з хорошого виногра-
ду не зможе зробити добре вино. Таке поєднання місцевого фактору
з людським дає високий ефект, підвищує конкурентоспроможність
товару.
Таким чином, на ринку складається певна оцінка товару, ви-
робленого в певному географічному об'єкті, та ще й в поєднанні з
людським фактором. Зростає значення найменування місця по-
ходження товару, виникає необхідність його правового регулю-
вання.
В умовах переходу України до ринкових відносин постає по-
треба впровадити цей інститут і в нашому цивільному законодавстві.
-186-
Власного досвіду в розробці такого законодавства України не має.
Але є досвід зарубіжних країн, в тому числі і Російської Федерації,
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 28 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |