збитків має бути передбачено в повному обсязі.
-166-
ПРАВОВІ ЗАСОБИ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ УЧАСНИКІВ
ЦИВІЛЬНОГО ОБОРОТУ, ТОВАРІВ І ПОСЛУГ
Ринкова економіка зумовлює необхідність чіткого розмежу-
вання як учасників цивільного обороту, так і товарів і послуг, що
наповнюють ринок. В радянські часи особливої потреби в такому
регулюванні не існувало. Радянський ринок в переважній своїй
частині відчував постійну нехватку товарів і послуг, завдяки чому
проблема потреби в правовому регулюванні правових відносин,
що склались у сфері створення і використання розрізняльних сим-
волів чи якихось інших позначень, не виникало. Правда, був прий-
нятий нормативний акт про товарні знаки. Проте, він застосову-
вався скоріше в торгівлі колишнього СРСР з зарубіжними країна-
ми, а в самому СРСР він застосовувався не часто і не користувався
великим попитом.
Звичайно, Україна свого законодавства про товарні знаки не
мала.
З переходом України до ринкової економіки різко зросла по-
треба в правовому регулюванні відносин в галузі індивідуалізації
уже не тільки товарів і послуг, а й учасників цивільного обороту.
15 грудня 1993 р. був прийнятий Закон України <Про охорону прав
на знаки для товарів і послуг>. Поки що єдиний у цій галузі. За-
конів про фірмове найменування (фірма) і про місце походження
товару не прийнято. Але потреба в них. є, і безумовно, вони бу-
дуть розроблені і прийняті найближчим часом. Цього потребують
інтереси розвитку підприємства.
Підприємницька діяльність в умовах сучасної ринкової еконо-
міки надзвичайно різноманітна, багатопрофільна, і в той же час
багато підприємств виробляють одну і ту ж продукцію, надають
одні ті ж послуги. Споживачеві інколи буває не просто відрізнити
товар одного підприємства від такого ж товару, що виробляється
іншим підприємством, послуги одного підприємства від послуг
іншого. Ось тут споживачеві можуть допомогти правові засоби інди-
відуалізації товарів, послуг і самих виробників, посередників тощо.
Саме цими факторами було зумовлено прийняття Закону про зна-
ки для товарів і послуг.
Зазначені знаки допомагають споживачеві розрізнити товари
одного роду різних виробників один від одного. Проте, в сучасних
умовах ринкової економіки одних таких знаків уже замало. Ви-
никла необхідність розрізняти виробників, що виробляють товари
одного і того ж виду, підприємців, що надають послуги такого ж
роду. Тому у світовій практиці виник такий засіб розрізнення ви-
робників як їх назва, найменування, фірма. Але якщо одна така
фірма виробляє товари, чи надає послуги, які роблять їй честь, то
такою ж назвою можуть скористатися й інші підприємці, які ви-
-167-
робляють товар нижчої якості, що не користується попитом у спо-
живачів, з метою ввести в оману того ж споживача. Тому виникла
необхідність надати правову охорону такому найменуванню або
фірмі, щоб нею не могли скористатися неправомірно інші особи.
Так склався цивільно-правовий інститут - право на фірмове най-
менування або просто право на фірму, завданням якого є індиві-
дуалізація виробників з метою захисту їх ділової репутації від не-
правомірних посягань третіх осіб.
Крім товарних знаків, виникла необхідність ще в одному пра-
вовому засобі для розрізнення товарів одного і того ж виду. На
ринку має значення не тільки якість товару, але й його зовнішній
вигляд та його виробник. Часто на якісні характеристики товару
впливають природні властивості географічного району місця ви-
готовлення товару, що безумовно впливає на його попит. Наприк-
лад, миргородська вода, оболонське пиво тощо. Отже виникла не-
обхідність розрізняти деякі товари і за місцем їх виробництва. Так
появився ще один цивільно-правовий інститут - право на найме-
нування місця походження товару.
Так склалася група із трьох цивільно-правових інститутів, зав-
данням яких є індивідуалізація учасників цивільного обороту, то-
варів і послуг. Це право на найменування (фірму), право на знаки
для товарів і послуг, право на найменування місця походження
товару. В такому порядку і будуть проаналізовані ці цивільно-пра-
вові інститути.
-168-
Глава VІІ. ПРАВО НА ФІРМОВЕ НАЙМЕНУВАННЯ
(ФІРМУ)
Чинне цивільне законодавство України поки що такого інсти-
туту не знає, він знаходиться в стадії становлення. Проте, назріла
необхідність в розробці і прийнятті спеціального закону, який мав
би своїм завданням охорону прав на фірмове найменування (фірму).
Немає значення, чи це буде окремий закон, чи це буде глава в
новому Цивільному кодексі України.
В законі про охорону прав на фірмове найменування (фірму)
має бути сформульоване його поняття. Це передусім будь-яка на-
зва підприємства, установи чи організації, що має статус юридич-
ної особи. Назва має бути чіткою, короткою, такою, що легко
сприймається і запам'ятовується або, як кажуть) благозвучною.
Однією із необхідних умов такого фірмового найменування має
бути відповідність назви характеру діяльності даної фірми. Ця ви-
мога в законодавстві зарубіжних країн дістала назву принципу істин-
ності фірми. Не може бути визнане найменуванням фірми, на-
приклад, назва <Дарунки ланів>, що продає одяг, вироблений із
вовни овець.
Ще однією правовою ознакою фірмового найменування має
бути вимога щодо оригінальності найменування. Не може дістати
правову охорону найменування, яке повторює уже використову-
ване або настільки схоже з ним, що його легко сплутати з іншим.
Найменування фірми має чітко відрізнятись від інших подібних.
Зараз спостерігається ситуація, коли багато різних підприєм-
ницьких структур, з різними напрямами своєї підприємницької
діяльності, мають однакові найменування або дуже схожі між со-
бою. Багато підприємців не знають про те, що фірмове наймену-
вання має бути захищено чинним законодавством, але за умови
його державної реєстрації.
Користування одним і тим же найменуванням різними підприє-
мствами, організаціями, установами та іншими підприємницьки-
ми структурами може наносити помітні матеріальні і моральні збит-
ки окремим користувачам одного і того ж найменування.
Фірмове найменування має своїм призначенням індивідуалі-
зацію даного підприємства, організації чи установи, передусім
виокремлення її підприємницької чи будь-якої іншої діяльності.
Така індивідуалізація необхідна для підкреслення, пропаганди як-
існих ознак діяльності, її збереження і розвитку та правової охо-
рони фірмового найменування. Але мова йде про правову охорону
фірмового найменування не як про самоціль, а про правову охо-
рону назви фірми, яка носить це найменування, її ділової репу-
тації, її престижу, авторитету. Ця ділова репутація досягається зу-
силлями цілого (великого чи малого) колективу, його розумінням
-169-
потреб ринку, тобто передусім споживачів, умінням організувати
підприємницьку діяльність, підприємливість своєї фірми. Все це
спонукає користувача фірмового найменування оберігати свою
назву, тобто престиж фірми. При цьому прагнення оберігати пре-
стиж фірми йде двома шляхами. Перший - це заборона викорис-
товувати такі ж найменування іншими особами, тобто протидіяти
неправомірному посяганню на престиж, ділову репутацію фірми.
Другий шлях полягає в тому, що фірма для підтримки і роз-
витку своєї ділової репутації має постійно піклуватися про свій
авторитет - розвивати виробництво на якісно вищій технічній
основі, використовувати енергоекономічні технології, підвищува-
ти постійно якість своєї продукції тощо. Використання фірмового
найменування покладає на його користувача ряд важливих обо-
в'язків щодо свого іміджу.
Індивідуалізація підприємства, організації чи установи засо-
бом фірмового найменування зумовлює необхідність надання пра-
вової охорони такому найменуванню. Без правової охорони кори-
стування фірмовим найменуванням втрачає будь-який смисл, прак-
тичний резон. Але надання правової охорони фірмовому
найменуванню з боку держави може мати місце лише за наявності
певних умов для цього.
Передусім, в майбутньому законі має бути чітко визначено,
хто має право бути володарем фірмового найменування (фірми).
Сам об'єкт правової охорони - фірмове найменування (фірма) -
уже говорить за те. що суб'єктом може бути будь-яка юридична
особа, що має своє постійне місцезнаходження на території Ук-
раїни. Чи може бути суб'єктом права на фірмове найменування
(фірму) фізична особа? Питання небезспірне. Видається, що фірму
може створити і фізична особа. Але ж носієм права на фірмове
найменування все ж буде не фізична особа, а фірма, створена нею.
При цьому не має значення кількість колективу цієї фірми. Він
може складатися також з однієї особи-засновника. В такому разі
суб'єктом права на фірмове найменування буде фірмач-засновник
фізична особа.
Чинність права на фірмове найменування (фірму) настає з дати
державної реєстрації в Україні. Без такої реєстрації право на охо-
рону фірмового найменування не настає.
В законі про фірмове найменування має бути передбачена
норма про право попереднього користування. Відповідно до неї
фірма, яка користувалась найменуванням до його реєстрації іншою
фірмою, зберігає право на його подальше використання. Право
попереднього користування стосується всіх об'єктів промислової
власності, стосується воно і фірмового найменування.
Право на фірмове найменування (фірму) полягає в тому, що
юридична особа, яка ним користується і зареєструвала його в ус-
тановленому порядку, має виключне право на його використання.
Це означає також, що володар фірмового найменування має право
-170-
забороняти іншим особам використовувати це ж саме фірмове
найменування.
Проте, володарю фірмового найменування необхідно надати
право передавати виключне право на його використання іншим
особам шляхом видачі виключної або невиключної ліцензії. При
цьому в ліцензійному договорі має бути обов'язкове застережен-
ня, що використання фірмового найменування ліцензіатом ні в
який спосіб не введе споживача в оману стосовно якості та інших
характеристик товару.
Володар фірмового найменування повинен бути наділений
правом використовувати його в будь-який спосіб, що не супере-
чить закону. Так, фірмове найменування може бути використано
на товарах, його упаковці, в рекламі, проспектах, рахунках, друко-
ваних виданнях, офіційних бланках, вивісках та іншій докумен-
тації, пов'язаній з його діяльністю. Безумовно, фірмове наймену-
вання може використовуватись також при демонстрації на вистав-
ках, ярмарках, що проводяться на території України.
За міжнародною практикою фірмове найменування може та-
кож використовуватись володарем у товарних знаках, які нале-
жать цьому ж володарю.
Проте, володар фірмового найменування за тією ж міжнарод-
ною практикою не може відчужувати його окремо від підприєм-
ства. Але це правило не поширюється на випадки реорганізації'
юридичної особи чи відчуження підприємства в цілому.
Використання зареєстрованого на ім'я певної юридичної осо-
би фірмового найменування іншими юридичними особами без
дозволу володаря не повинно допускатись. Досягнута володарем
фірмового найменування ділова репутація в умовах ринкової еко-
номіки має досить високу ціну. Вона здобута наполегливою пра-
цею колективу юридичної особи, в результаті якої досягнута висо-
ка якість товару, надання послуг, інші економічні досягнення. Цей
труд винагороджується великим попитом товару, що виробляєть-
ся підприємством під таким-то фірмовим найменуванням. Тому-
то закон повинен надати володарю фірмового найменування пра-
во розпоряджатись своїм виключним правом на фірму на свій роз-
суд. Він, безумовно, повинен мати право передавати своє виключне
право на використання фірмового найменування іншим особам за
певну винагороду. Фірмове найменування має приносити своєму
володарю прибуток також шляхом здачі його в своєрідний найом.
Так, наприклад, вартість знака фірми <Холдинг-центр> за станом
на 1.01.93 р. становила 2 млн 300 тис. доларів, Російської товарно-
сировинної біржі - 769 тисяч російських рублів, Всеросійського
біржового банку - 114 млн. російських рублів. На жаль, даних про
вартість знаків українських власників поки що немає(*210).
(**210)Мошинська Н. Як одержати свідоцтво на знаки для товарів та послуг? -
Закон і бізнес, 1995, NЇ 20, 17 травня.
-171-
В законі, очевидно, немає потреби визначати строк чинності
права на фірмове найменування. Виключне право на використан-
ня фірмового найменування не повинно обмежуватись певними
строками. Так склалась міжнародна практика.
Проте в законі мають бути чітко визначені підстави припи-
нення чинності виключного права на фірмове найменування. Пе-
редусім, чинність права на фірмове найменування має припиня-
тись у зв'язку з ліквідацією юридичної особи, відмовою від даного
фірмового найменування. Закон може визначити й інші підстави.
В законі має бути встановлена цивільно-правова відпові-
дальність заворушення виключного права на використання фірмо-
вого найменування. Юридична особа, яка неправомірно викорис-
тала чуже фірмове найменування (фірму), має бути зобов'язана
припинити його використання і відшкодувати потерпілому запо-
діяні збитки в повному обсязі.
-172-
Глава VІІІ. ПРАВО НА ЗНАКИ
ДЛЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ
1. Загальна характеристика Закону України
<Про охорону прав на знаки для товарів і послуг>
Як зазначалось вище, Україна до цього часу не мала закону
про знаки для товарів і послуг (далі - Закон про товарні знаки).
Навіть у чинному Цивільному кодексі України немає згадки про
такий цивільно-правовий інститут. Існував лише союзний норма-
тивний акт.
Правове регулювання суспільних відносин, що складалися в
процесі створення і використання товарних знаків, відносилось
до компетенції колишнього СРСР. Союзним республікам не доз-
волялось мати своє законодавство про товарні знаки, аби не набу-
вали надмірної незалежності.
Між тим роль і значення товарних знаків в міжнародній прак-
тиці швидко зростало. Уже в 1883 році фабричні або товарні знаки
були включені до Паризької конвенції про охорону промислової
власності як один із найважливіших об'єктів промислової влас-
ності. Пізніше була укладена Мадридська угода про міжнародну
реєстрацію товарних знаків. Нарешті, 28 жовтня 1994 року Украї-
на підписала новий міжнародний договір про закони щодо товар-
них знаків, який повинен забезпечити гармонізацію законодав-
ства у цій сфері і цим самим значно спростити реєстрацію знаків
в зарубіжних країнах(*211). Було прийнято ряд інших міжнародних
угоди про товарні знаки(*212). В Україні правова охорона товарних
знаків здійснюється Законом України <Про охорону прав на знаки
для товарів і послуг> від 15 грудня 1993 р.(*213).
Отже, законодавство про товарні знаки України знаходиться в
стадії становлення. Але є його стержень, навколо буде розвива-
тись інше законодавство про товарні знаки.
Само по собі прийняття Закону України <Про охорону прав на
знаки для товарів і послуг>, як і прийняття інших законів про
промислову власність, є визначною подією у законотворчій діяль-
ності нашої держави. Прийняттям цих законів закладений міцний
правовий фундамент в галузі інтелектуальної діяльності.
(**211) Див.: Мошинська Н. Як одержати свідоцтво на знаки для товарів і послуг.
Закон і Бізнес) 1995, № 20, 17 травня.
(**212) Див.: Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків
(1989); Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для
реєстрації знаків (1957).
(**213) Див.: Відомості Верховної Ради України, 1994, № 7, ст. 36.
-173-
Закон України про товарні знаки має своїм основним завдан-
ням індивідуалізацію товарів і послуг певними позначеннями.
В умовах ринкової економіки така індивідуалізація вкрай необхі-
дна, оскільки вона дозволяє товари одного виробника чи послуги
однієї організації відрізняти від товарів і послуг інших виробників
чи осіб, що надають послуги. Саме цим Законом про товарні зна-
ки відрізняється від законодавства про фірмове найменування
(фірму), завданням якого є індивідуалізація виробників, а не то-
варів чи послуг.
Закон України <Про охорону прав на знаки для товарів і по-
слуг> за своїм змістом відповідає основним вимогам Всесвітньої
організації' інтелектуальної власності. Його функції полягають не
тільки в розрізненні товарів і послуг. Знак для товарів і послуг має
значно ширше призначення. Позначення певних товарів чи по-
слуг товарних знаком накладає на його власника серйозні зобов'-
язання, дисциплінує виробника чи особу, що надає послуги. Жо-
ден підприємець, який зареєстрував знак на своє ім'я, не стане
ризикувати своєю діловою репутацією, виробляти товари чи нада-
вати послуги нижчої якості в порівнянні з товарами чи послугами
своїх конкурентів. В противному разі йому треба залишати свою
підприємницьку діяльність, бо він не витримає конкуренції в умо-
вах ринку. Споживач дуже швидко розбереться у якості товарів чи
послуг, хто їх виробляє чи хто надає послуги. Тому широке впро-
вадження знаків для товарів і послуг - це шлях до істотного підви-
щення якості товарів і послуг в самому широкому значенні цього
слова. Під якістю товарів слід розуміти широкий спектр якісних
характеристик товару, позначеного товарним знаком певного ви-
робника. Це його технічний рівень, зовнішній вигляд, якість кон-
структивного рішення і якість його виготовлення, мала матеріа-
ломісткість і енергоекономічність та багато інших параметрів.
Отже, товарний знак не просто позначення для відрізнення
товару одного виробника від товару іншого. Це один із досить
ефективних правових засобів підвищення ефективності і техніч-
ного рівня самого виробництва, бо без належного технічного рівня
виробництва виробити товар, який би відповідав сучасним вимо-
гам, просто неможливо. Це засіб оновлення виробництва, приве-
дення його технології до сучасного рівня. Це засіб істотного підви-
щення якості вироблюваної продукції чи надання послуг. Засобом
товарного знаку досягається необхідний споживачеві асортимент
товарів чи послуг, бо на ринку попит будуть мати той товар чи
послуга, які погрібні споживачеві.
Закон України <Про охорону прав на знаки для товарів і по-
слуг> істотно відрізняється від законодавства про товарні знаки
колишнього СРСР. Положення про товарні знаки колишнього
СРСР носило скоріше символічний характер. Позначення за цим
Положенням скоріше мали значення загальновживаних символів,
а не товарних знаків. Це можна прослідити на такому яскравому
прикладі, як позначення <Київський торт>. Важко визначити його
-174-
функціональне призначення цього позначення. У всякому разі ролі
товарного знаку воно не відігравало. Під цим позначенням могли
випускати торти будь-який хлібзавод і за якість такого торту ви-
робник ніякої відповідальності не ніс. Таких прикладів можна на-
вести немало.
Основна ж позитивна риса нового Закону України про товарні
знаки якраз і полягає в тому, що за ним товарний знак наділений
тими функціями, які він має виконувати, а саме розрізняти товари
одного виробника від товарів чи послуг іншого виробника.
Надзвичайно позитивним положенням Закону про товарні зна-
ки є норма про визнання знаку для товарів і послуг об'єктом пра-
ва власності. П. 3 ст. 5 Закону проголошує: <Право власності на
знак засвідчує свідоцтво>. Це означає, що власник знаку має пра-
во ним володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд.
Визнання права власності на знак зовсім не позбавляє його влас-
ника виключного права на його використання.
Закон визначає межі його чинності. Передусім, правова охо-
рона не надається позначенням, що суперечать суспільним інте-
ресам та принципам гуманності і моралі. Крім того, в Законі
міститься багато обмежень для визнання позначення в якості зна-
ка для товарів і послуг. Перелік підстав для відмови в наданні
правової охорони досить широкий, але, мабуть виправданий, бо ж
далеко не всяке позначення має визнаватися знаком для товарів і
послуг.
Так, Держпатент України відмовив у визнані товарним знаком
зображення, яке мало вигляд стилізованого зображення малого
герба України у вигляді усміхненого дракона як такого, що супе-
речить суспільним інтересам. Було відмовлено у реєстрації знака
<Київська Русь> американській фірмі <Сінгрен> для спиртових
напоїв, тому що це історична назва місцевості, яка й сьогодні, і не
тільки для українського споживача, аж ніяк не асоціюється із Спо-
лученими Штатами Америки. Простіше сказати, таке позначення
просто може ввести в оману споживача.
Закон визначає, що обсяг правової охорони, яка налається,
зумовлюється наведеним у свідоцтві зображенням знака і пере-
ліком товарів та послуг.
Межі правової охорони знака для товарів і послуг визначають-
ся не тільки Законом України <Про охорону прав на знаки для
товарів і послуг>, а й рядом інших законів. Це Закон України <Про
захист права споживачів, обмеження монополізму та неприпусти-
мості нечесної конкуренції>, <Про мови>, Указ Президента Украї-
ни <Про заходи щодо запобігання недобросовісній рекламі та й
припинення>, постанова Верховної Ради України <Про держав-
ний герб України> та інші.
Підстави для відмови в реєстрації позначення в якості товар-
ного знака в Законі поділено на чотири групи, які складають 22
позначення чи інші товарні символи, інші об'єкти, які не можуть
бути зареєстровані в якості товарних знаків.
-175-
Таким чином, Закон не визначає певних правових ознак чи
вимог, яким мало б відповідати позначення, що заявлене для реє-
страції. При цьому в Законі міститься досить чітке визначення
поняття знака для товарів і послуг. В ст. 1 Закону: <Знак - позна-
чення, за яким товар і послуги одних осіб відрізняються від одно-
рідних товарів і послуг інших осіб>. Видається, що в Законі можна
було б сформулювати позитивні ознаки товарного знака, які б да-
вали можливість відхиляти від реєстрації позначення, які не відпо-
відають визначеним вимогам чи ознакам. Проте, законодавець
пішов іншим шляхом - переліком підстав, які унеможливлюють
реєстрацію позначення в якості товарного знака.
Суб'єктів права власності на знак для товарів і послуг Закон
визначає досить чітко. Відповідно до п. 5 ст. 5 Закону про товарні
знаки, право на одержання свідоцтва у порядку, встановленим цим
Законом, може мати будь-яка особа, об'єднання осіб або їх право-
наступники. Отже, три категорії суб'єктів права власності на то-
варний знак. Перша - це фізичні особи - громадяни України,
особи без громадянства, а також іноземні громадяни. Безумовно,
суб'єктами Права на одержання свідоцтва про реєстрацію товар-
ного знака можуть бути тільки дієздатні особи. Але власниками
товарного знака, безумовно, можуть бути будь-які громадяни не-
залежно від віку. Наприклад, неповнолітні можуть стати власни-
ками в порядку спадкування чи іншого правонаступництва.
Постає питання, чи можуть бути суб'єктами права власності
на товарні знаки об'єднання громадян. Це можуть бути самі різно-
манітні об'єднання, починаючи від політичних партій, і різного
роду господарські товариства. Видається, що можуть. Адже Закон
не містить прямої заборони реєструвати знаки для таких об'єднань.
Більш того, уже згадуваний п. 5 ст. 5 Закону говорить про особи і
об'єднання осіб, тобто цим поняттям безумовно охоплюються і
об'єднання осіб (громадян).
В Законі немає прямої вказівки про те, що право власності на
знак для товарів і послуг може переходити у спадщину за законом
чи за заповітом. Проте, про можливість успадкування права влас-
ності на знак для товарів і послуг можна зробити висновок з п. 4
ст. 16 Закону. Норма цього пункту проголошує, шо власник свідоц-
тва може передавати на підставі договору право власності на знак
будь-якій особі, яка стає правонаступником власника свідоцтва.
Правда, в цій статті мова йде про передачу права власності на
знак на підставі договору. Проте, видається, що власник свідоцтва
на знак фізична особа таке право має також. Цей висновок підтвер-
джується і п. 2 цієї ж статті, який також говорить про те, що свідоц-
тво надає його власнику виключне право користуватися і розпо-
ряджатися знаком за своїм розсудом (підкреслено автором - О. П.).
Даний Закон не містить також норми про можливість передачі
свідоцтва на знак для товарів і послуг Фонду винаходів України.
Немає норми і про правову долю знака для товарів і послуг, строк
правової охорони на який сплив, а власник свідоцтва не забажав
-176-
подовжити його чинність. Між тим відповіді на ці запитання ма-
ють практичне значення. Видається, шо власник свідоцтва може
передати своє право власності на знак будь-кому. Це випливає з
уже наведеного п. 4 ст. 16 Закону.
Що стосується другого запитання, то видається, що знак, який
втратив правову охорону, може бути зареєстрований будь-якою
особою за винятком випадків, зазначених в ст. 18 і ст. 22 цього ж
Закону. Проте, було б краще, коли б в самому Законі про це було
сказано чітко.
Слід відзначити, що Закон України <Про охорону прав на зна-
ки для товарів і послуг> в редакційному плані вигідно відрізняєть-
ся від останніх Законів про промислову власність. Статті, окремі
норми в ньому викладені більш чітко і лаконічно, але разом з тим
тлумачення інших норм доводиться шляхом зіставлення з други-
ми нормами.
Характерною особливістю даного Закону є також і те, що в
сфері правової охорони знаків для товарів і послуг немає такого
суб'єкта права на знак, як його автор. Автор знака для товарів і
послуг може бути лише в одному випадку - якщо він виступає
підприємцем, тобто коли власник підприємства чи будь-якої іншої
комерційної структури сам розробив і заявив товарний знак. В
такому разі за умови, що заявлене на реєстрацію позначення відпо-
відає вимогам правової охорони, свідоцтво на знак буде видане
його заявнику, тобто самому автору.
В інших випадках заявником і власником одержаного свідоц-
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 20 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |