рисної цінності твору. Наприклад, підручники, які не втратили
своєї актуальності, мають бути звільнені від таких відрахувань з
метою стимулювання їх видання. А за твори, які користуються
великою популярністю і попитом, але не мають істотного суспіль-
ного значення, відрахування за використання мають бути збільшені.
Чи має яке небудь правове значення те, що за новим Законом
твори, строк правової охорони яких закінчився, проголошені над-
банням суспільства? За раніше чинним законодавством такі твори
ставали надбанням держави. Нам видається, що більш правиль-
ним є проголошення зазначених творів надбанням суспільства, а
не держави - все ж держава є лише інструментом суспільства.
Проте, в правових наслідках різниці не має, оскільки в обох ви-
падках використання зазначених творів є прерогативою держави,
а держава діє від імені суспільства. До сказаного варто додати, що
твори, які не охороняються на території України і ніколи не охо-
ронялись, також проголошені надбанням суспільства.
Нове законодавство про інтелектуальну власність України про-
голосило результати будь-якої творчості товаром з усіма наслідка-
ми, що з цього випливають. Тому ст. 27 Закону проголошує, що
майнові права можуть бути передані (відступлені) автором чи його
правонаступниками іншій особі. Отже, автор має продати свій твір,
обміняти чи яким іншим способом відчужувати своє творіння
іншим особам. Таке відчуження твору має оформлятися окремим
договором. Правда, в Законі говориться про передачу або відступ-
лення твору. Закон не розкриває цих понять. Зрозуміло, що пере-
дача твору, як правило, може мати місце на платній основі. Проте
Закон не містить заборони подарувати твір будь-якій фізичній чи
юридичній особі. Отже, відчуження може бути як на платній, так і
безплатній основі і будь-яким способом.
Закон дозволяє також відступлювати свої твори іншим осо-
бам. В ст. 14 Закону (п. 7) йдеться про те, що автор має право
дозволяти або забороняти розповсюдження твору шляхом прода-
жу, відчуження іншим способом або шляхом здачі в найом чи у
прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору.
Про відступлення у цій статті не згадується. Із тексту даного пун-
кту зазначеної статті випливає, що у ньому мова йде про розпов-
сюдження шляхом продажу чи відчуження іншим способом твору,
який тиражований в багатьох примірниках. А чи може автор про-
дати, наприклад, свою скульптуру, картину чи інший твір обра-
зотворчого мистецтва? Нам вилається, що відповідь на це запи-
тання має бути однозначною і це ні в кого не викликає сумніву--
автор може продати чи будь-яким іншим способом відчужити свій
твір. У більшості випадків твори образотворчого мистецтва для
того і.створюються, аби їх продати і одержати певну грошову ви-
нагороду. А чи може автор продати свій літературний чи науковий
-66-
і будь-який інший письмовий твір? На нашу думку, ст. 27 Закону
не робить ніякого виключення для якихось певних творів. Вона
проголошує, що будь-який твір може бути відступлений іншій особі,
маючи при цьому на увазі, що особисті немайнові права автора
невідчужувані.
Важливим досягненням цивільного законодавства України є
надання правової охорони так званим суміжним правам. До прий-
няття Закону України <Про авторське право і суміжні права> суміжні
права в Україні на рівні закону взагалі не захищалися. Закон до-
сить чітко визначив поняття та зміст суміжних прав, їх суб'єктів та
об'єкти. В законі визначаються критерії для надання охорони су-
міжним правам, визначаються строки їх чинності.
Новим в Законі про авторське право є розділ про колективне
управління авторськими правами. За Законом, автори, їх право-
наступники та суб'єкти суміжних прав з метою забезпечення їх
майнових прав можуть доручити управління ними на колективній
основі організаціям. Зазначені організації не можуть займатися
комерційною діяльністю. Вони діють на основі і в межах ііaііaa-
жень, добровільно переданих їм авторами, їх правонаступниками
та суб'єктами суміжних прав. На їх діяльність не поширюються
обмеження, передбачені антимонопольним законодавством.
Варто відзначити, що в колишньому СРСР не існувало таких
організацій. Творчі спілки, наприклад, художників, композиторів,
письменників та ін. були по суті професійними об'єднаннями твор-
чих працівників і виконували функції відповідних профспілок,
надаючи матеріальну допомогу членам спілок(*161). Тому так важли-
во було стати членом такої спілки, доступ до яких був досить об-
межений. Майновими правами авторів фактично управляла дер-
жава. З 1973 року здійснення майнових прав авторів було покладе-
но на Всесоюзне агенство по авторським правам (ВААП) та його
республіканські управління. ВААП здійснював збір винагороди за
публічне виконання творів, за використання творів образотворчо-
го мистецтва і фотографії в промислових виробах без згоди авто-
ра, за механічний запис публічно виконаних творів тощо. Свої
майнові права автори творів могли вручити тільки цій організації,
оскільки іншої не було. В той час ВААП виконувала ряд держав-
них функцій.
Отже, Україна ніколи не мала своєї власної системи громадсь-
ких організацій по колективному управлінню майновими правами
авторів. Не було її ні в дореволюційні часи, не було і в роки ра-
дянської влади. Таке ж становище і в інших країнах СНД. Проте,
є багатий зарубіжний досвід) який доцільно використати в процесі
становлення власного законодавства про інтелектуальну власність.
Часто сам автор в силу тих чи інших причин не може раціонально
використати і розпорядитися своїми майновими правами, наприк-
(**161) Див.: Тимофеенко Л.П. Охрана прав на интеллектуальную собственность.
К., 1994, с. 104.
-67-
лад, в сипу недостатнього досвіду, часу тощо. В такому разі автор
може вдатися до допомоги спеціалізованих організацій, які управ-
ляють майновими правами авторів на колективній основі. Такі
організації, як правило, є некомерційними. Їх основними завдан-
нями і функціями є видача дозволу на використання творів, кон-
троль за цим використанням, розробка типових контрактів на право
використання, збір гонорарів за використання творів, їх розподіл
між авторами, правове обслуговування авторів та їх правонаступ-
ників, збір і розподіл інформації, яка представляє певний інтерес
для авторів та їх об'єднань, використання благодійних фондів для
надання допомоги авторам у складних умовах, сприяння, загаль-
ному розвитку культури, науки і мистецтва в країні. Зазначені орга-
нізації ведуть також необхідну ділову документацію, пов'язану з ви-
користанням майнових прав авторів.
Організації, що управляють майновими правами авторів на ко-
лективній основі, здійснюють також активне міжнародне співро-
бітництво. Вони укладають договори з відповідними організаціями
інших країн про взаємне представлення своїх інтересів, наприк-
лад, на публічний показ і публічне виконання творів, звуко- і
відеокопіювання, використання комп'ютерних програм, баз да-
них і т. п. Через такі організації здійснюється обмін культурними
і духовними цінностями між країнами. Суб'єкти авторських та су-
міжних прав та їх правонаступники можуть також дозволяти вка-
заним організаціям здійснювати частковий контроль за дотриман-
ням ексклюзивних прав(*162).
Серед майнових прав авторів та їх правонаступників (в тому
числі суб'єктів суміжних прав), що передаються для управління
організаціям на колективній основі, можуть бути права соціально-
го захисту і фінансової допомоги авторам у випадках захворюван-
ня, тимчасової чи повної втрати працездатності. Зазначені орга-
нізації спеціально акумулюють кошти для надання такої допомоги
за рахунок відрахувань, благодійних фондів і субсидій. Для цього
утворюються також і спеціальні фонди(*163). Роль зазначених фондів
у наданні допомоги авторам, артистам, музикантам, композито-
рам та іншим творцям важко переоцінити. Вони можуть спрямо-
вувати кошти на стимулювання творчої діяльності і активності
авторів будь-яких творів науки, літератури і мистецтва. Такої ма-
теріальної підтримки часто потребують митці, особливо в наш
скрутний час. Сценічне життя артистів, музикантів-виконавців,
танцюристів та інших виконавців досить обмежене. Тому ця кате-
горія митців після сходу зі сцени найбільш соціальне не захищена
і потребує матеріальної допомоги, яку могли б надавати зазначені
організації та фонди.
(**162) Матвеев Ю.Г. Мехдународная охрана авторских прав. М., Юридическая ли-
тература, 1987, с. 139.
(**163) Див.: Кузнецов.М.Н. Охрана результатов творческой деятельности в между-
народном частном праве. М., Изд-во Университета дружбы народов, 1988,
с. 142.
-68-
Організації, що управляють майновими правами суб'єктів ав-
торського права і суміжних прав та їх правонаступників на колек-
тивній основі, створені у більшості розвинутих країн(*164). У Німеч-
чині чинне законодавство про здійснення авторського права і су-
міжних прав передбачає створення організацій по забезпеченню
соціального захисту суб'єктів авторського права та суміжних прав.
В інших країнах ці функції здійснюють громадські об'єднання
митців. Так, у Франції Товариство авторів, композиторів і продю-
серів (АКЕМ) щоквартально надає фінансову допомогу своїм чле-
нам віком понад 55 років, здійснюючи виплати через спеціальні
фонди авторам, доходи яких зменшились внаслідок хвороби, не-
щасного випадку тощо, оплачує усі витрати на лікування своїх
членів. Статут шведського товариства виконавців (СТІМ) перед-
бачає створення благодійного фонду для надання допомоги чле-
нам товариства у випадку хвороби та інших видів тимчасової до-
помоги як самим авторам, так і членам їм родин, що знаходяться
на їх утриманні. Подібні організації утворені в багатьох інших країнах(*165).
Досвід зарубіжних країн у сфері соціального захисту митців,
безумовно, вартий уваги і має бути в тій чи іншій мірі використа-
ний в Україні. Проте, важливо підкреслити, що діяльність зазна-
чених організацій, що управляють майновими правами на колек-
тивній основі, має здійснюватися передусім в інтересах суб'єктів
авторського права і суміжних прав та їх правонаступників(*166).
Управління майновими правами суб'єктів авторського права і
суміжних прав на колективній основі здійснюється лише на основі
і межах повноважень, переданих їм за письмовими договорами.
Відповідно до Закону, допускається утворення окремих органі-
зацій, які управляють майновими правами певної групи митців
або утворення єдиної організації для суб'єктів авторського права
і суб'єктів суміжних прав.
Існують організації управління майновими правами суб'єктів
авторського права і суміжних прав на колективній основі, які ут-
ворені на міжнародному рівні. Наприклад, незалежна міжнародна
асоціація кінопродюсерів (ІФПІА), Міжнародна Федерація акторів
(ФІА), Міжнародна Федерація музикантів (ФІМ). З цією ж метою
укладаються колективні угоди з організаціями масового мовлен-
ня, якими передбачається обмеження <часу голки>, під яким розу-
міють обсяг використання комерційних записів з метою радіомов-
лення. Це обмеження зумовлено прагненням дати більше просто-
ру <живому голосу>, тобто захистити інтереси професійних
виконавців.
(**164) Див.: Матвеев Ю.Г Международные конвенции по авторскому праву. М.,
Международные отношения 1978, с. 141 и последующие.
(**165) Див.: Гражданское, торговое и семейное право калиталистических стран.
Сборник нормативных актов: Авторское право. М., Изд-во Университета
дружбы народов, 1988.
(**166) Більш детально див.: Тимофеенко Л.П. Охрана прав на интеллектуальную
собственность. К., 1994, с. 106; наступні.
-69-
Закон <Про авторське право і суміжні права> передбачає нові
і більш ефективні цивільно-правові засоби захисту суб'єктивних
прав авторів та інших митців. Передусім, закон чітко визначає,
що є порушенням авторського права і суміжних прав: відтворен-
ня, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в
Україну без дозволу суб'єктів авторського права і суміжних прав
та їх правонаступників творів фонограм програм мовлення. Закон
дає досить широке поняття порушення авторського права і суміж-
них прав. Це не тільки протиправне відтворення, розповсюджен-
ня та інше використання творів, а також протиправне ввезення
примірників творів в Україну. Примірники творів, фонограм, ви-
готовлених і розповсюджених з порушенням авторського права і
суміжних прав є контрафактними, тобто такими, що виготовлені
неправомірними способами.
Порушенням авторського права і суміжних прав за Законом
визнається також ввезення на територію України примірників
творів і фонограм, що охороняються на території України відпо-
відно до чинного законодавства, із держави, в якій ці твори і фо-
нограми не охороняються або перестали охоронятися. Особисті і
майнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав в за-
лежності від характеру їх порушення можуть захищатися в поряд-
ку, встановленому адміністративним, кримінальним і цивільним
законодавством. В судовому порядку розглядаються власне усі
спори, що виникають у зв'язку з відтворенням, використанням та
розповсюдженням творів та об'єктів суміжних прав.
В позовному порядку розглядаються спори про порушення
особистих і майнових прав суб'єктів авторського права і суміжних
прав, в тому числі використання чужого твору без договору з заз-
наченими особами або порушення умов договору. В такому разі
суд може прийняти рішення про поновлення порушених прав
шляхом внесення відповідних виправлень, публікацій у пресі про
допущене порушення або іншим способом. У відповідних випад-
ках порушення авторського права і суміжних прав суд або арбіт-
ражний суд може прийняти рішення про заборону випуску твору,
виконання постановки, фонограми, передачі в ефір і по проводах,
про припинення їх розповсюдження, про вилучення, конфіскацію
всіх примірників твору або фонограми. Конфіскації підлягають
також обладнання і матеріали, призначені для виготовлення і
відтворення об'єктів авторського права і суміжних прав. Якщо при
розгляді справи суд встановить, що твори науки, літератури або
мистецтва, а також об'єкти суміжних прав були виготовлені або
розповсюджені з порушенням виключних прав суб'єктів авторсь-
кого права і суміжних прав, то може прийняти рішення про зни-
щення або відчуження всіх примірників твору або фонограми.
Знищенню чи відчуженню підлягають усі кліше, матриці, форми,
оригінали, магнітні стрічки, фотонегативи та інші предмети, за
допомогою яких відтворювались примірники творів, фонограми,
-70-
програми мовлення, а також матеріали і обладнання, що викори-
стовувалось для їх відтворення.
Закон України <Про авторське право і суміжні права> зберіг
загальне правило цивілістики - заподіяні збитки підлягають
відшкодуванню(*167). Тому в разі заподіяння порушенням авторсько-
го чи суміжного права шкоди їх суб'єктам, вони можуть вимагати:
1) відшкодування збитків, заподіяних порушенням авторсько-
го права і суміжних прав, включаючи також втрачену вигоду;
2) вилучення та спрямовування на їх користь прибутків по-
рушника, одержаних ним внаслідок порушення авторського права
і суміжних прав, замість відшкодування збитків;
3) виплати компенсації, розмір якої визначається судом, у сумі
віл 10 до 50000 мінімальних розмірів заробітної плати, встановле-
них законодавством України, замість відшкодування збитків чи
стягнення прибутків.
Принциповим нововведенням є положення про накладання
штрафу на порушників авторського права і суміжних прав. Суд чи
арбітражний суд, крім відшкодування збитків чи стягнення при-
бутків на користь позивача, накладає штраф в розмірі 10 відсотків
від сум присуджених судом на користь останнього. Стягнений
штраф спрямовується до відповідного бюджету. Важливою та істот-
но новою є норма про відшкодування порушником авторського
права чи суміжних прав їх суб'єктам моральної шкоди, її розмір
визначається судом.
(**167) Див.: Матвеев Г.К. Вина в советском гражданском праве, изд-во КДУ, 1955,
с. 21; Матвеев Г.К. Основания гражданско-правовой ответственности, М.,
Юридическая литература, 1970, с. 36; Егоров Н.Д. Гражданско-правовое ре-
гулирование общественных отношений. Л-д. изд-во ЛГУ, 1988, с. 92; Иоффе
О.С. Обязательное право. М., Юридическая литература, 1975, с. 106.
-71-
2. Критичний аналіз Закону України
<Про авторське право і суміжні права>
Загальна позитивна оцінка Закону, про який йде мова, зовсім
не виключає його недоліків, певної недосконалості, нечіткості
формулювань окремих норм, прогалин тощо. Сам факт прийняття
цього закону є важливим позитивним явищем, про що уже йшлося.
Проте, закон не позбавлений окремих і істотних помилок і
похибок. Передусім звертає на себе увагу назва Закону: <Про ав-
торське право і суміжні права>. Із назви випливає, що є авторське
право (лише одне) і суміжні права (їх багато). Проте, авторське
право складається із комплексу суб'єктивних авторських прав, про
які йдеться в самому Законі. Так, наприклад, ст. 13 Закону гово-
рить про особисті (немайнові) права і дає перелік цих прав. Ст. 14
цього ж Закону наводить перелік 9 видів майнових прав, підкрес-
люючи при цьому, що цей перелік не є вичерпним. Отже, авторсь-
ке право в об'єктивному значенні є сукупність суб'єктивних прав.
-71-
авторів на відтворення, використання і розповсюдження своїх
творів. Тому, на наш погляд, не можна говорити про авторське
право як про щось одиничне і про суміжні права як чисельні. Нам
видається краще в такому разі говорити про авторські і суміжні
права. Не можна розглядати зазначену назву закону і в площині і
правових інститутів, мовляв, авторське право - це один цивіль-
но-правовий інститут, а суміжні права - це інший або кілька інших
інститутів. На наш погляд, це один єдиний цивільно-правовий
інститут, який об'єднує в собі як авторські, так і суміжні права.
В них надто багато спільного, щоб їх поділяти на два окремі інсти-
тути.
Проф. Ю. Г. Матвеев наводить грунтовий аналіз умов, які спри-
яли прояві нових цивільно-правових відносин, що одержали назву
<суміжних прав>. Науково-технічний прогрес істотно розширив
можливості використання творів шляхом звуко- і відеозаписів,
програм мовлення. В принципово нових умовах опинилися арти-
сти (мається на увазі будь-які виконавці), розробники фонограм,
організації мовлення, які одержали сучасні засоби прийому і пе-
редачі звуку і зображення. Постало питання про правовий захист
їх інтересів. Такі можливості породили цілий комплекс правових
проблем - яким чином надати надійний захист їх інтересів. Все
це об'єктивно створило такі умови, за яких законодавство багать-
ох країн обрало основним методом охорони інтересів зазначених
категорій суб'єктів систему прав, яка потім одержала назву <сумі-
жних прав>(*168).
Ця нова категорія прав фактично аналогічна авторським пра-
вам. Їх основний зміст полягає в тому, що використання третіми
особами фонограм, радіо і телепрограм, а також творчих резуль-
татів виконавців потребує згоди або артиста-виконавця, або осіб,
які здійснили звуко- чи телезапис, або організації мовлення. Термін
<суміжні права> вживається у правових системах романо-германсь-
кої орієнтації. Англо-саксонська система, зокрема право США
і Англії, цим терміном не користуються. В них воно замінено за-
гальним поняттям <монопольне використання> усіх видів влас-
ності, включаючи й ту, яка належить артистам-виконавцям, орган-
ізаціям мовлення(*169). Отже, як видно із наведеного аналізу принци-
пової різниці між авторським правом і суміжними правами немає (*170).
В доповнення можна було б навести додаткові аргументи. Вико-
нання артистів, звуко- і відеозаписи програми мовлення - це все
об'єктивовані результати інтелектуальної діяльності, які за зако-
нодавством США та інших країн є об'єктами права власності і
потребують правової охорони. Діяльність артистів-виконавців,
розробників фонограм, складачів програм мовлення безумовно
(**168) Див.: Матвеев Ю.Г. Международная охрана авторских прав. С. 138.
(**169) Див.: Матвеев Ю.Г., вказ. праця, с. 139.
(**170) Див.: Закони Сполучених Штатів Америки. Розділ 17. авторське право. Ма-
теріали міжнародного симпозіуму. К., 1993.
-72-
носить творчий характер. Все це дає підставу вважати, що суміжні
права є однорідними з авторськими правами і складають єдиний
цивільно-правовий інститут.
Якщо це так, то з цього випливає неспростовний висновок,
що суміжні права і є авторські права. Виконання артиста-вико-
навця - це творчий процес, і його зафіксований результат є
власність артиста-виконавця. Здійснення звукозапису (фоногра-
ма) також творчість, результат якої є власністю автора цього запи-
су. Складання програм мовлення має той же характер, а сама про-
грама, безумовно, є результатом творчої діяльності, і її автор (ав-
тори) мають виключне право на її використання. Отже, суб'єкти
суміжних прав є ті ж самі суб'єкти авторських прав, а артисти-
виконавці (а їх ціла група), розробники фонограм є ті ж автори
результатів творчої діяльності. Мають своїх авторів і програми
мовлення, їх же складають живі люди, хоча виключне право на їх
використання належить організаціям мовлення.
З наведеного можна зробити висновок, що істотної різниці
між авторськими правами і суміжними правами немає. Тому за-
кон України <Про авторське право і суміжні права> можна було б
назвати <Про авторські і суміжні права>, але, на нашу думку, ця
назва також не задовільна. Оскільки суміжні права нічим принци-
повим не відрізняються від авторських прав, то не було б ніякої
помилки, якби у назві закону йшлося лише про авторське право.
Ми приходимо до висновку, що поняттям <авторське право> охоп-
люються і суміжні права(*171).
Нам видається, що найліпшою назвою зазначеного Закону була
б така: Закон України <Про охорону авторських прав>. Коротко,
чітко і ясно. Так названі патентні закони України, і названі дуже
влучно. Видається не дуже вдалим і вислів чи словосполучення,
яке прийнято в Законі: <автор або інша особа, творчою працею
якої створено твір. У словосполученні <автор або інша особа, яка
має авторське право> дійсні автор твору і ця інша особа ніби при-
рівнені. Але ж це не так. Автор і інша особа - це різні особи. Під
іншою особою можна розуміти і фізичну особу, але не автора, і
юридичну особу, до яких авторські права перейшли за законом чи
за договором. Отже, за правовим становищем це різні суб'єкти
права: автор - це первісний суб'єкт авторського права, а інша
особа, яка має авторське право, - це особа, яка має похідне ав-
торське право, яке перейшло до неї в силу закону чи договору.
Вже не кажучи про те, що суб'єктами авторських особистих не-
майнових прав ці так звані інші особи взагалі не можуть. В за-
гальній теорії цивільного права, суб'єктів, до яких перейшли певні
цивільні права прийнято називать правонаступниками.
Тому краще було б вживати саме це словосполучення. Воно
більш чітке і більш точно передає зміст цього поняття. Особливо
(**171) Варто підкреслити, що так називається і Закон РФ <Об авторском праве и
смежных правах> від 9 липня 1993 р.
-73-
важко сформулювати це словосполучення, коли мова йде про ав-
торів і суб'єктів суміжних прав. Це має звучати приблизно так:
<Автори та інші особи, які мають авторське право, суб'єкти сумі-
жних прав та інші особи, які мають суміжні права>. Цей же зміст
можна передати більш чіткою фразою: <Суб'єкти авторських і су-
міжних прав та їх правонаступники>. Якщо ж погодитися з тим,
що суміжні права це і є авторські права також, то в такому разі
можна було взагалі відмовитися від терміна <суміжні права> і го-
ворити лише про авторів та їх правонаступників.
В Законі України <Про авторське право і суміжні права>, безу-
мовно, є ще багато нечітких термінів, понять, словосполучень тощо.
Про них мова йтиме трохи пізніше. Зараз же мова йде лише про
назване словосполучення, оскільки воно досить часто вживається
в Законі і є досить громіздким. Якщо ж виходити з того розумін-
ня, що виконавська діяльність, фонограми та програми мовлення
є не що інше як об'єкти авторського права, то ту ж саму фразу
можна було б ще більше скоротити і викласти, таким чином: <Ав-
тори та їх правонаступники>. На наш погляд, ця фраза охоплює
собою поняття авторів в точному розумінні слова, суб'єктів сумі-
жних прав, правонаступників перших і других. Під правонаступ-
никами варто розуміти усіх тих, до кого авторські (суміжні) права
переходять в силу закону чи договору. Маємо на увазі і спадкоємців,
оскільки до них авторські (суміжні) права переходять в силу зако-
ну чи заповіту..
На підставі викладеного в проекті нового Цивільного кодексу
варто запустити в науковий цивільно-правовий оборот такий вислів,
як <Автор та його правонаступники>. Спрощення вживаної терм-
інології набагато полегшило б користування законодавчими акта-
ми, зробило б їх більш доступними для широкого читача, для яко-
го, власне кажучи, і створюють законодавчі та інші нормативні
акти.
Потребує критичного аналізу ст. 12 Закону. У ній йдеться про
співавторство. Відповідна ст. 479 чинного Цивільного кодексу
України (відмінена) визначала, що кожному із співавторів нале-
жить авторське право на створену ним частину колективного тво-
ру, яка має самостійне значення. Тобто, ЦК України 1963 р. роз-
різняв співавторство - роздільне і нероздільне. Якщо у колектив-
ному творі частина його, написана одним із співавторів, має
самостійне значення, то це буде роздільне співавторство. Якщо ж
колективний твір представляє собою єдине нероздільне ціле, то
маємо нероздільне співавторство. Такий поділ мав важливе прак-
тичне значення, оскільки при роздільному співавторстві кожен із
співавторів зберігав за собою авторське право на створену ним ча-
стину і міг ним розпорядитися на свій розсуд. Авторське право на
колективний твір в цілому належить співавторам спільно неза-
лежно від того, становить такий твір одно нерозривне ціле чи скла-
дається з частин, кожна із який має також самостійне значення. В
цій статті підкреслюється, що відносини між авторами можуть
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 20 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |