гального правила встановити виняток, за яким в окремих випад-
ках зі згоди автора авторські договори на використання невеликих
за обсягом творів в періодичних виданнях можуть укладатись в
усній формі. Безумовно, можна передбачити й інші випадки укла-
дання авторських договорів в усній формі.
Проте, слід мати на увазі, що іноземні законодавства містять
вимогу укладати авторські договори лише в письмовій формі.
Проект нового Цивільного кодексу України містить норму, яка
допускає можливість укладання авторського договору в усній формі.
Ст. 726 п. 2 проекту ЦК України проголошує, що авторські дого-
вори повинні укладатись в письмовій формі, якщо інше не перед-
бачено угодою сторін. Редакція проекту принаймні краща, ніж п.
2. ст. 29 Закону. Проте, й вона незадовільна. Видається більш вда-
лою редакція ст. 851 п. 1 проекту Цивільного кодексу Республіки
Білорусь, яка проголошує коротко і ясно: <Авторський договір
повинен бути укладений в письмовій формі. Авторський договір
про використання твору в періодичній пресі може бути укладений
в усній формі>.
Таку редакцію варто було б використати і в проекті Цивільно-
го кодексу України.
Не може задовольняти і перша частина ст. 30 <Укладання та
зміст авторського договору>. За цим приписом авторський договір
вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто угоди щодо
всіх суттєвих його умов. Такий припис влаштовує, якщо мова йде
про усний договір. Що стосується письмових договорів (а пере-
важна більшість авторських договорів укладаються саме в письмо-
вих формі), то таке формулювання не можна визнати задовіль-
ним.
В авторських договорах істотне значення мають строки. Як
обчислювати початок і кінець перебігу цих строків, якщо не відо-
мий момент укладення договору, коли сторони досягли угоди.
Сторони забули, коли вони досягли угоди. Тому видається більш
доцільним зазначити у відповідній статті проекту ЦК України, що
авторський договір вважається укладеним з моменту його підпи-
сання сторонами. Сторони, безумовно, підписують договір тоді,
коли досягнено угоди щодо всіх основних умов договору. Підпи-
сання сторонами договору обов'язково супроводжується зазначен-
ням дати, оскільки це має правове значення.
В цій же першій частині ст. 30 слово <суттєвих> варто заміни-
ти словом <істотних>. Воно більше відповідає змісту.
Видається доцільним в розділі ІІІ <Суміжні права> дати визна-
чення суб'єктів суміжних прав, оскільки таке визначення в Законі
відсутнє, а воно необхідне.
-93-
Можна так сформулювати рекомендовану статтю. <Стаття...-
Суб'єкти суміжних прав>
1. Право на виконання для фіксації за допомогою технічних
засобів, розповсюдження і відтворення належить виконавцям-ар-
тистам (акторам театру, кіно тощо, співакам, музикантам, дири-
гентам, танцюристам та іншим особам, які виконують роль, співа-
ють, читають, декламують, грають на музичному інструменті або
яким-небудь способом виконують твори літератури чи мистецтва,
включаючи твори фольклору, а також інші особи, які здійснюють
таку ж творчу діяльність, в тому числі виконують циркові, ест-
радні лялькові номера), режисерам-постановникам. Право на ви-
користання такого зафіксованого виконання може переходити до
спадкоємців, інших правонаступників на підставі закону чи дого-
вору.
2. Право на запис (звуко- чи відеозапис) належить особі, що
здійснила такий запис, або його правонаступникам.
3. Право на публічне сповіщання своїх програм належить орган-
ізаціям мовлення>.
Було б доцільним дати загальне визначення суміжних прав.
Сам по собі термін <Суміжні права> ще нічого не розкриває. Сер-
вітутні права, наприклад, також можна назвати суміжними.
Суміжні права можна було б визначити в самому загальному
вигляді як права виконавців, розробників фонограм та організацій
мовлення на результати їх творчої професійної діяльності.
Що стосується розділу ІІІ <Суміжні права> в цілому, то звер-
тає на себе увагу те, що деякі права суб'єктів суміжних прав вик-
ладені надто вузько. Безумовно, таке тлумачення зазначених прав
в певній мірі обмежує їх.
Так, наприклад, в Законі (і відповідно в ЦК України) варто
нaгoлocити на тому, що виробник програми і організації мовлен-
ня здійснюють права відповідно до чинного законодавства у ме-
жах повноважень, одержаних за договором з виконавцем і авто-
ром записаного на фонограмі або переданого в ефір чи по дротах
твору. За межі цих повноважень, наданих їм договором, вони не
можуть вийти.
На наш погляд, ст. 33 Закону <Права виконавців> викладена
не дуже вдало. В ній не виділяються окремі особисті немайнові
права. Деякі права випущені. Наприклад, Закон в ст. 33 п. 1 спо-
чатку викладає норми про майнові права, в п. 2 про особисті не-
майнові. В наступних пунктах мова знову йде про майнові права,
тобто зазначена стаття викладена без певної системи.
Не дуже вдалою видається і редакція ст. 34. Типового Закону
ВОІВ про авторське право і суміжні права. Вона також громіздка,
хоча викладена більш чітко. Найбільш вдалою видається редакція
відповідної статті (1090) Модельного кодексу. Вона викладена до-
сить лаконічно, проте охоплює всі основні права виконавців. З
урахуванням наведених зауважень зазначену статтю можна було б
викласти в такій редакції:
-94-
<Стаття...Права виконавців
1. Виконавцю належить право на:
зазначення йото імені при виконанні, на примірниках запису
виконання, при трансляції або відтворенні виконання;
захист виконання від будь-якого спотворення, перекручення
чи іншого посягання, що може нанести шкоду честі і гідності ви-
конавця (право на повагу репутації);
здійснення або дозвіл використання виконання.
2. Право використання виконання включає в себе право доз-
воляти:
трансляцію виконання в ефір і по кабелю;
запис виконання з допомогою технічних засобів;
трансляцію і публічне відтворення здійсненого запису вико-
навця;
розмноження і розповсюдження примірників запису виконання.
здавати в прокат опубліковану фонограму, включаючи вико-
нання за участю виконавця.
Дозвіл, передбачений п. 2 цієї статті, видається виконавцем, а
при виконані колективом виконавців - керівником такого колек-
тиву шляхом укладання письмового договору з використувачем.
3. Обмеження прав на використання встановлюються законом>.
Доцільним видається внести до Закону статтю про укладання
договорів на право використання виконання. В ній варто було б
передбачити договірні відносини між виконавцем і організацією
мовлення, розробниками аудіовізуального твору. Ці відносини в
Законі ніяким чином не регулюються. Між тим вони існують і,
отже, погребують відповідно правового регулювання. Зокрема, в
договорі між виконавцем і організацією мовлення на сповіщення
в ефір чи по дротах необхідно передбачити право організації мов-
лення на здійснення запису виконання та його відтворення, якщо
інше не передбачено договором. Розмір винагороди за таке вико-
ристання також має бути обумовлений договором.
В договорі між виконавцем і виробником аудіовізуального твору
на створення цього твору також має бути передбачено право відтво-
рення запису виконання. Необхідно передбачити право виконав-
ця на винагороду за здачу в найом примірників такого аудіовізу-
ального твору. В договорі на запис виконання на фонограму між
виконавцем і виробником фонограми повинно бути передбачено
також право виробника фонограми здавати її в найом. При цьому
за виконавцем зберігається право на винагороду.
Окрему статтю варто було б присвятити виконанню, здійсне-
ному виконавцем в порядку виконання службових обов'язків чи
службового завдання роботодавця. У такому випадку виконавцю
має належати право на ім'я і право на повагу репутації. Виключні
права на використання такого виконання належать особі, з якою
виконавець знаходиться у трудових відносинах. Проте, в угоді до-
пускається передбачити й інше.
-95-
Не містить Закон і статті, яка б передбачала можливість пере-
дачі виконавцем своїх виключних прав на використання виконан-
ня іншим особам. Виконавцю має належати також право видачі
іншим особам дозволу (ліцензії) на використання виконання в тих
чи інших межах. Безумовно, має бути передбачено право виконав-
ця чи його правонаступників на винагороду за дозвіл використати
виконання. При цьому за кожний вид використання має бути пе-
редбачена виплата окремо (винагороди).
Те ж слід сказати і про ст. 34 <Права виробників фонограм>
Вона викладена буквально конспективно. Але основний істотний
недолік цієї статті полягає в тому, що вона регулює відносини
лише між виконавцем і розробниками фонограм. Про інші запи-
си, здійснені з допомогою технічних засобів, в Законі взагалі не
згадується. Він чомусь обмежився лише звукозаписами. Між тим
правові системи зарубіжних країн передбачають охорону будь-яких
записів, вчинених за допомогою технічних засобів. Таку ж норму
рекомендує Модельний кодекс (ст. 1108 першої редакції, ст. 1094
нової редакції). Проте, Типовий Закон ВОІВ рекомендує встанов-
лювати правову охорону лише фонограм.
Оскільки зараз широко практикується використання відеоза-
писів і звуко- відеозаписів, то не викликає ніякого сумніву не-
обхідність правової охорони будь-якого запису, здійсненого за
допомогою технічних засобів. Тому в Законі чи UK України має
знайти відображення ця ідея. Найбільш вдалою вилається ст. 1094
останньої редакції Модельного кодексу:
<Стаття...Права особи, що здійснила запис виконання.
1. Творцю звукозапису, відеозапису, звуко- і відеозапису ви-
конання та його правонаступнику належить виключне право на
цей запис. Використання такого запису іншими особами дозво-
ляється тільки з дозволу творця або його правонаступника.
Творець запису виконання та його правонаступник вправі
здійснювати або дозволяти:
публічне відтворення запису;
переробку або іншу зміну запису;
розповсюдження примірників запису (продаж, прокат тощо),
в тому числі передачу їх за кордон;
2. Якщо право власності на примірник запису виконання на-
лежить не його творцю, виключне право використання запису, в
тому числі його комерційного прокату, зберігається за його творцем.
3. Обмеження прав творця запису виконання встановлюється
законом.
4. Володільці права на запис виконання здійснюють свої права
з урахуванням прав авторів творів і прав виконавців>.
У зв'язку з викладеним потребує зміни назва статті 37 Закону
<Використання фонограм, опублікованих з комерційною метою>.
В цій статті мова йде про винагороду за використання запису.
Тому й відповідно і варто назвати: <Винагорода за використання
запису виконання>. Така назва буде в більшій мірі відповідати її
-96-
змісту. Крім того, ця стаття має бути поміщена відразу після статті
про Запис.
Доцільно визначити також межі дії прав творця запису вико-
нання. Тому в проекті нового ЦК України має бути стаття, яка б
визначала зазначені межі. Такої статті в Законі немає.
В зазначеній статті має бути норма, відповідно до якої право
творця запису виконання діє на території України, якщо запис
вперше публічно відтворився або його примірники публічно роз-
повсюджувались в Україні.
Право творця запису виконання визнається також за інозем-
ними громадянами України чи юридичними особами, якщо вони
мають постійне місце проживання чи місце знаходження на тери-
торії України.
Проте, редакція статті і її назва (1097 останньої редакції) Мо-
дельного кодексу видається не зовсім вдалою. Назва відповідної
(35) статті Закону України <Про авторське право і суміжні права>
є більш вдалою. В Модельному кодексі ця стаття називається <Права
організації ефірного мовлення> Виникає запитання, чому тільки
ефірного мовлення, на яке дає відповідь окрема стаття.
Ст. 1099 (останньої редакції) <Права організації державного
мовлення> просто поширює дію статті про ефірне мовлення на
мовлення по дротах. Чи доцільно це?
Тому видається більш точною назва ст. 35 Закону України, яка
називається <Права організації мовлення> і цим самим охоплює
собою обидва види мовлення - ефірне і мовлення по дротах.
Щодо змісту цієї статті, то він редакційне краще викладений в
Типовому Законі ВОІВ. Тому видається доцільним прийняти саме
її (ст. 36 Типового Закону ВОІВ):
<Стаття...Права організації мовлення
1. Організації мовлення належать виключні права на викорис-
тання передачі в будь-якій формі, включаючи право на одержання
винагороди за будь-яке використання передачі;
2. Виключне право на використання передачі визначає право
організації ефірного (дротового) мовлення дозволяти третім осо-
бам використання цієї передачі.
Використання передачі третіми особами здійснюється лише
на підставі договору з організацією мовлення.
3. Організації мовлення мають право:
здійснювати трансляцію передачі;
записувати передачу;
відтворювати запис своїх передач;
дозволяти іншим організаціям мовлення одночасну трансля-
цію і ретрансляцію своїх передач;
розповсюджувати примірники відтвореного запису;
дозволяти трансляцію і одночасну трансляцію, ретрансляцію і
трансляцію запису своїх передач;
здійснювати публічну трансляцію і відтворення у місцях з плат-
ним входом, дозволяти іншим особам таку трансляцію і відтво-
рення>.
-97-
Безумовно, розділ про суміжні права має бути доповнений стат-
тею про міжнародні договори в цій сфері. В цій статті має бути
сформульовано норму, відповідно до якої права виконавців, творців
записів виконання, організацій мовлення, які є іноземними гро-
мадянами чи юридичними особами, якщо вони здійснили першу
постановку, виконання, запис або передачу в ефір чи по дротах
для загального сповіщення за межами території України, діють на
території України відповідно з міжнародними договорами.
Розділ ІV Закону України <Про авторське право і суміжні пра-
ва> <Колективне управління майновими правами> є новим інсти-
тутом в авторському праві. Його значення досить істотне, оскіль-
ки мова в ньому йде не просто про колективне управління майно-
вими правами авторів та їх правонаступників, а також суб'єктів
суміжних прав (суміжників). Цей розділ містить норми, які скор-
іше спрямовані на захист майнових прав і інтересів авторів і сум-
іжників. Вони не завжди можуть професійно скористатись належ-
ними їм правами, і тут їм на допомогу можуть прийти спеціально
створені для цього організації. Такі організації давно існують в
зарубіжних країнах, вони користуються популярністю, заслугову-
ють довіру, мають авторитет. Їх діяльність досить детально регла-
ментована, аби уникнути будь-яких зловживань. Поява такого
інституту в Законі України має бути схвалена творчою громадсь-
кістю.
Проте, в Законі України <Про авторське право і суміжні пра-
ва> цей розділ викладений дуже стисло. Він в достатній мірі не
регламентує усіх відносин, що складаються між авторами і орган-
ізаціями, що управляють їх майновими правами на колективній
основі. Розділ містить всього дві статті, які незалежно від їх обсягу
все ж не можуть охопити своїм опосередкуванням усі зазначені
відносини.
Не містить належного регулювання і Модельний кодекс, в яко-
му управлінню майновими правами на колективній основі взагалі
присвячена одна стаття. Не знайшла відповідного відображення
ця проблема і в проекті Цивільного кодексу РФ. В проектах Цив-
ільних кодексів Республіки Білорусь і Республіки Казахстан про
управління майновими правами колективній основі не згадується.
Видається доцільним цей розділ істотно розширити з метою в
більшій мірі охопити регламентуванням і більше, коло відносин
авторів і зазначених організацій. Зокрема, ст. 39 Закону варто роз-
ширити і привести її в певну систему. В ній необхідно підкресли-
ти, що організації, які управляють майновими правами, створю-
ються безпосередньо володільцями авторських і суміжних прав в
формі громадських (некомерційних) організацій. Зазначені орган-
ізації наділяються правами юридичної особи з моменту їх реєст-
рації в установленому чинним законодавством порядку.
Організації, що мають управляти майновими правами на ко-
лективній основі, можуть діяти в межах лише тих повноважень,
які суб'єкти авторських і суміжних прав передають їм в добро-
-98-
вільному порядку, їх права і обов'язки визначаються статутами,
що затверджуються в установленому порядку. Зміст цих статутів
повинен відповідати вимогам чинного законодавства; в противно-
му разі може бути відмовлено в їх реєстрації.
Цю ж статтю доцільно доповнити нормами про керівництво і
повноваження зазначених організацій, керівництво ними повинні
здійснювати лише суб'єкти авторських і суміжних прав. Має бути
норма, за якою прийняття рішень про розмір винагороди, умови
видачі ліцензій користувачам, порядок розподілу і виплати зібра-
ної винагороди та інших принципових питань діяльності такої
організації здійснюється винятково суб'єктами авторських і сумі-
жних прав колегіальне на загальних зборах.
В статті має бути норма, яка б передбачувала належний конт-
роль за діяльністю організацій, що управляють майновими права-
ми на колективній основі.
В окремій статті доцільно визначити правовий статус органі-
зацій, що управляють майновими правами. Він визначений ст. 40
Закону, проте не повністю. Зокрема, закон не містить норми за
якою будь-який автор чи його спадкоємці та інші суб'єкти ав-
торських і суміжних прав мають право передати здійснення своїх
майнових прав такій організації. У свою чергу, організація зобо-
в'язана прийняти на себе здійснення цих прав на колективній ос-
нові, за умови, звичайно, що управління такою категорією прав
відноситься до статутної діяльності цієї організації.
В такій статті варто також чітко визначити правовий статус
іноземних суб'єктів авторських і суміжних прав. Зокрема, чітко
визначити, що іноземні суб'єкти авторських і суміжних прав, пра-
ва яких охороняються на території України, користуються націо-
нальним режимом у сфері управління майновими правами на те-
риторії України.
Немає в Законі і норми, за якою зазначені організації надають
ліцензії користувачам на відповідні способи використання творів
і об'єктів суміжних прав. Хоча це теж випливає із загального ха-
рактеру діяльності таких організацій, але ж мова про визначення
їх конкретних повноважень. Умови таких ліцензій мають бути од-
наковими для усіх користувачів. Очевидно, що така організація не
може без достатніх підстав відмовити користувачу у видачі ліцензії.
Мають бути вироблені типові авторські ліцензійні договори,
які б містили всі необхідні умови. Зокрема, в них мають бути обу-
мовлені способи використання, їх обсяг, строки, територія тощо.
Такі ліцензії мають називатись від імені всіх суб'єктів авторських
і суміжних прав.
Всі можливі майнові спори (претензії) суб'єктів авторських і
суміжних прав до користувачів, пов'язані з використанням їх творів
і об'єктів суміжних прав по таким ліцензіям, повинні бути врегу-
льовані організацією, що надала таку ліцензію. Зазначені органі-
зації мають бути наділені правом вимагати від користувачів творів
і суспільних прав надання їх документів про точні використання
-99-
творів і об'єктів суспільних прав, наданих для збору і розподілу
винагороди.
Видається доцільною ст. 43 Типового Закону ВОІВ <функції
організацій, що управляють майновими правами на колективні
основі>. В ній визначаються основні функції зазначених органі-
зацій. Зокрема, надавати ліцензії користувачам на використання
прав, управління якими здійснює дана організація; узгоджувати з
користувачами розмір винагороди та інші умови, на яких вида-
ються ліцензії; узгоджувати з користувачами розмір винагороди у
тих випадках, коли дана організація здійснює збір такої винагоро-
ди без видачі ліцензії; здійснювати збір винагороди у випадках,
передбачених законодавством; розробляти і виплачувати винаго-
роду суб'єктам авторських і суміжних прав; здійснювати інші юри-
дичні дії, необхідні для охорони прав, управління якими здійснює
така організація; здійснювати іншу діяльність відповідно до по-
вноважень, наданих організації суб'єктами авторських і суміжних
прав. Визначення зазначених функцій організацій, що управляють
майновими правами, настільки доцільне, необхідне і виправдане,
що вони мають знайти обов'язкове відображення в законодавстві
України.
В законодавстві України про інтелектуальну власність мають
бути чітко визначені і обов'язки організацій, що управляють мі-
новими правами на колективній основі. В даний час ні Закон Ук-
раїни <Про авторське право і суміжні права>, ні інше законодав-
ство таких обов'язків не визначають. Між тим доцільність такого
визначення не викликає найменшого сумніву. В такій статті ма-
ють бути викладені основні обов'язки організацій, що управляють
майновими правами відповідно до характеру їх діяльності, визна-
ченої чинним законодавством та їх статутами.
Належна ефективність діяльності організацій, що управляють
майновими правами, може бути досягнута за умови відповідного
контролю за цією діяльністю. Тому в законодавстві треба передба-
чити методи і способи державного контролю, який має здійсню-
ватись безперервно і систематично. Він, зокрема, має передбачи-
ти подання державному органу, що здійснює контроль, необхідну
інформацію. Державний контроль за діяльністю зазначених орган-
ізацій в Україні, на наш погляд, мало б успішно здійснювати
Державне агентство з авторських і суміжних прав України. В обо-
в'язок організацій, що здійснюють управління майновими права-
ми, має бути покладено подання державному органу, що здійснює
контроль, інформацію про зміни і доповнення до статуту, що вно-
сяться; про укладення організацією двосторонніх і багатосторонніх
угод з іноземними організаціями, що управляють аналогічними
правами; про рішення загальних зборів; про річний баланс, річний
звіт і аудиторські перевірки діяльності такої організації; про прізви-
ща осіб, уповноважених представляти таку організацію. Держав-
ний орган, якому надано право здійснювати контроль за діяльні-
стю організацій, що управляють майновими правами, безумовно
-100-
має бути наділений правом вимагати подання додаткової інфор-
мації, ії відповідності чинному законодавству.
Захист авторських і суміжних прав також потребує певного
удосконалення. Зокрема, розділ V Закону <Про авторське право і
суміжні права>, в якому іде мова про захист авторських і суміжних
прав, викладений досить стисло. Багато необхідних норм у ньому
відсутні, інші викладені не досить чітко. Проте, п. 1, ст. 41 Закону,
який дає визначення порушень авторських і суміжних прав, є до-
сить вдалим і, безумовно, має бути відтворений в новому ЦК Ук-
раїни. Що стосується визначення контрафактних творів, то п. п. 2
і 3 ст. 41 Закону без шкоди змісту можна об'єднати в один пункт і
сформувати його так: <Примірники творів, фонограм, виготовле-
них і розповсюджених з порушенням авторських і суміжних прав,
є контрафактними. Контрафактними визнаються також твори і
фонограми, імпортовані в Україну із держав, в яких ці твори і
фонограми не охоронялись або перестали охоронятись>.
Ст. 43 Закону також викладена невдало. Чому, наприклад,
відповідно до п. 1 цієї статті до суду можна звертатися лише в разі
використання чужого твору без договору, недотримання умов ви-
користання творів і об'єктів суміжних прав, порушення особистих
і майнових прав суб'єктів авторських і суміжних прав. Передусім,
формулювання <використання чужого твору без договору...> не
точне за своїм змістом, оскільки цей же Закон наводить великий
перелік випадків, коли дозволяється використання чужого твору
без договору. Тому наведений вислів, безумовно, варто уточнити
застереженням про винятки, встановлені Законом.
Крім того, неправомірне використання чужого твору без дого-
вору є порушенням майнових прав суб'єктів авторських і суміж-
них прав, і тому немає потреби вдаватись до повторення.
З урахуванням наведеного зазначену статтю можна було б вик-
ласти з відповідними поправками в редакції Типового Закону ВОІВ,
де вона наведена більш чітко і повно (ст. 47):
<Стаття...Цивільно-правові засоби захисту авторських і суміж-
них прав.
1. Суб'єкт і авторських і суміжних прав вправі вимагати від
порушника:
1) визнання прав;
2) відновлення становища, яке існувало до порушення права, і
припинення неправомірних дій;
3) відшкодування збитків, включаючи втрачену вигоду;
4) стягнення доходу, одержаного порушником внаслідок по-
рушення авторських і суміжних прав, замість відшкодування
збитків;
5) виплати компенсації', що визначається судом в сумі від 10
до 50 000 мінімальних розмірів заробітної плати замість відшкоду-
вання збитків чи стягнення доходу;
6) прийняття інших, передбачених законодавчими актами за-
ходів, пов'язаних з захистом їх прав.
-101-
Зазначені в п. п. 3, 4, 5 даного пункту заходи застосовуються
по вибору суб'єкта авторських і суміжних прав.
2. Суб'єкти авторських і суміжних прав мають право вимагати
від порушника відшкодування моральних збитків в розмірі, що
визначається судом.
3. При визначенні розміру збитків суд зобов'язаний виходити
із характеру порушення, майнових і моральних збитків, заподія-
них суб'єкту авторських і суміжних прав, а також можливого дохо-
ду, який міг би одержати суб'єкт авторських і суміжних прав при
правомірному використанні твору чи об'єкта суміжних прав. В
розмір збитків включаються суми, витрачені суб'єктом авторських
і суміжних прав на ведення судової справи, включаючи виплату
гонорару його адвокату.
4. При визначенні компенсації суд зобов'язаний встановити її
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 18 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |